Поняття політичної карти світу як геополітичної системи. Суб’єкти й об’єкти геополітичних відносин і політичної карти світу

ТЕМА 1.

ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ ЯК ГЕОПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.

ДЕРЖАВА – ГОЛОВНА ФОРМА ГЕОПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

СВІТОВОГО СУСПІЛЬСТВА.

План.

1. Поняття політичної карти світу як геополітичної системи. Суб’єкти й об’єкти геополітичних відносин і політичної карти світу.

2. Поняття “країна” і “держава”, їх суспільно-географічна сутність.

3. Розмаїття країн і держав сучасного світу за політичним статусом.

4. Систематизація країн світу за деякими кількісними та якісними ознаками:

4.1. за часом формування (проголошення незалежності);

4.2. за розмірами території;

4.3. за чисельністю населення;

4.4. за географічним положенням.

5. Державний лад та його складові:

5.1. форма державного правління;

5.2. форма політичного режиму;

5.3. формою державного устрою.

6. Соціально-економічні класифікації й типології країн світу:

6.1. за рівнем економічного розвитку;

6.2. за рівнем соціального розвитку (індексом розвитку людського потенціалу);

6.3. за стадією суспільного розвитку.

6.4. найбільш загальна типологія за широким набором критеріїв.

Поняття політичної карти світу як геополітичної системи. Суб’єкти й об’єкти геополітичних відносин і політичної карти світу.

Термін „політична карта світу” у суспільній географії використовують у вузькому і широкому розуміннях. У вузькому розумінні політична карта світу – це тематична географічна карта Земної кулі, на якій відображені всі країни і держави світу, їх кордони і столиці. У широкому значенні політична карта відображає динамічні явища і процеси політичного характеру, що мали місце чи відбуваються зараз у світі загалом, його регіонах і різних точках планети. У цьому розумінні політична карта світу являє собою глобальну геополітичну систему. Російський географ М. Каледін визначає її як систему геополітичних відносин, які виникають у ході тривалої взаємодії (взаємоадаптації) різноманітної політичної діяльності суспільства і географічного простору. Глобальна геополітична система (політична карта світу, ПКС) є сукупністю взаємодіючих регіональних геополітичних систем (політичних карт регіонів, ПКР), а ті – сукупністю геополітичних систем окремих країн (політичних карт країн, ПКК).

Політична карта світу включає як свої елементи суб’єкти й об’єкти геополітичних відносин.

Суб’єктами політичної карти (як і загалом геополітичних відносин) є:

1) суверенні (незалежні) держави. За тривалу історію розвитку ПКС на ній змінилися тисячі держав різного ступеня незалежності. На карті початку ХХІ ст. кількість суверенних держав перевищувала 190;

2) політико-територіальні союзи незалежних держав (конфедерації), які мають спільні (наддержавні) органи управління. Здебільшого вони створюються для реалізації певних спільних цілей, і, проіснувавши якийсь час, або перетворюються у держави зі складним устроєм (федерації), або розпадаються. Найбільш відомими в історії конфедераціями були: Швейцарська (з 1291 по 1848 рік, коли вона переросла у федерацію), польсько-литовська Річ Посполита (ХVІ–ХVІІІ ст.), північноамериканські Конфедеративні Штати Америки (1861–1865 рр.), шведсько-норвезька унія (1814–1905 рр.), Австро-Угорщина (1867-1918 рр.). Останніми з існуючих конфедерацій були Союз Сербії та Чорногорії (2003–2006), Сенегамбія (Сенегал+Гамбия, 1982–1989), Об’єднана Арабська Республіка (Єгипет+Сирія, 1958–1961 рр.), Союз Африканських Держав (Малі+Гана+Гвінея, 1960–1962).

У наш час фактичною конфедерацією є Європейський Союз, що об’єднує 27 незалежних держав (м’яка “рихла” конфедерація, яка, однак, не закріплена законодавчо). Близький до конфедерації Союз Боснія і Герцеговина (формально – згідно із законодавством – “м’яка федерація”, оскільки його складові частини не визнаються незалежними державами). З 1996 р. реалізується спроба створення конфедеративної Союзної держави Росії та Білорусі.

3) політично автономні частини незалежних держав політично несамостійні (з погляду зовнішньополітичних відносин) території. Вони або підпорядковуються незалежним державам і управляються ними на основі спеціального режиму, або ж є складовими частинами незалежних держав і діють у їх правовому полі. В обох випадках такі території володіють доволі широкими правами внутрішнього самоуправління. Відповідно до розташування політично несамостійні території можна поділити на:

3а) зовнішні – володіння і залежні країни, які знаходяться на певних відстанях від держав-метрополій (здебільшого в інших регіонах і частинах світу). За різними джерелами їх нараховується від 30 до 40 і більше (про неоднозначність підрахунків йтиметься далі);

3б) внутрішні– автономні одиниці у межах держав із складним державним устроєм, насамперед, федеративним (наприклад, штати – у США, Індії чи Бразилії, землі – в Німеччині й Австрії, республіки – в Росії), а також у деяких унітарних країнах (Аландські острови – у Фінляндії, автономна республіка Крим – в Україні, автономні краї та спеціальні автономні райони Сянган і Аоминь – у Китаї). Загалом таких одиниць у світі – майже чотири з половиною сотні;

4) міжнародні (міждержавні) організації, створені незалежними державами. Загальна їх кількість сягає десятків і сотень, вони виконують різні функції (загальнополітичні, військово-політичні та військові, політико-економічні, економічні тощо) і об’єднують різну кількість країн – від 2–3-х (наприклад, Тихоокеанський пакт безпеки – АНЗЮС – у складі Австралії, Нової Зеландії і США) до декількох десятків у межах цілих материків, частин світу та інших великих регіонів (АС – Африканський Союз, ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО – Організація Північноатлантичного договору, Середземноморський Союз). Найбільш представницькою міждержавною організацією є ООН – Організації об’єднаних націй, куди входять практично всі держави світу;

5) громадські (недержавні) організації – національні, релігійні, політичні та ін., які ставлять перед собою політичні цілі, у т.ч. зв’язані з контролем геопростору: його суверенізацією, зміною кордонів, переданням територій від однієї держави до іншої, зміною політичного режиму, зміною адміністративно-територіального поділу тощо. Такі організації часто діють легально, беручи участь у загальнополітичному житті держав (національні та націоналістичні партії в Шотландії та Уельсі (Великобританія), Фландрії та Валлонії (Бельгія), Каталонії, Країні Басків та інших регіонах Іспанії, Квебеку (Канада), федералістська Ліга Півночі в Італії та ін.). Немало з них заборонені законами країн і діють нелегально, використовуючи для досягнення своїх цілей методи збройної боротьби чи терористичних актів, формуючи цілі військові підрозділи (як свого часу ІРА – Ірландська республіканська армія у Великобританії чи ЕТА – організація “Країна Басків і Свобода” в Іспанії). Нерідко такі організації потрапляють у список найбільш небезпечних.

6) самопроголошені державні утворення, не визнані міжнародним співтовариством чи частково визнані окремими зацікавленими зовнішніми силами (у т.ч. іншими країнами).

Об’єктами політичної карти (геополітичних відносин) є:

1) названі суб’єкти геополітичної діяльності суспільства;

2) елементи і властивості (якості) геопростору, які використовуються суб’єктами в політичних та інших цілях (наприклад, морські води, повітряний простір, земні надра, континентальний шельф, т. зв. спірні території – прикордонні, острівні тощо).

З міжнародно-правового погляду геопросторові об’єкти політичної карти можна поділити на три групи:

а) об’єкти з національною юрисдикцією геопростору (на які поширюється дія внутрішнього законодавства держав) – суходільні території держав і країн, їх внутрішні й територіальні води, повітряний простір над ними, земні надра під ними, а також адміністративно-територіальний устрій країн;

б) об’єкти з міжнародною юрисдикцією геопростору (які знаходяться у спільному використанні всіх держав у відповідності з міжнародними угодами) – відкрите море, повітряний простір за межами державних кордонів, полярні сектори в Арктиці (Північному Льодовитому океані), Антарктида і космічний простір;

в) об’єкти із змішаною юрисдикцією геопростору – континентальний шельф за межами державної території та двохсотмильні морські економічні зони (тут національна юрисдикція на ресурси поєднується із свободою судноплавства і доступу до надлишків допустимого вилову риби для інших країн).

Поиск по сайту: