Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ ЮРИДИЧНИХ ПОНЯТЬ, ВИЗНАЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ



Абсолютна монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежена й зумовлена його належністю до правлячої династії.

Адвокатура — добровільне професійне об'єднання юристів, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що полягає у накладенні на фізичних осіб, які вчинили адміністративне (у сфері управлінських відносин) правопорушення, санкцій особистого, майнового чи морального характеру.

Адміністративне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регламентують суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та у зв'язку зі здійсненням державними органами діяльності управлінського характеру.

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна дія або бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне судочинство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Акт проголошення незалежності України — політико-правовий документ Верховної Ради України, яким було визначено новий політико-правовий статус України, схвалений 24 серпня 1991 р.

Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Антидемократичний державний режим — державний режим, згідно з яким суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб, не контрольованої народом.

Вибори — процес, унаслідок якого певна спільність людей голосуванням формує склад державного органу або місцевого самоврядування.

Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.

Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються у межах держави і виявляють її внутрішню політику.

Галузь права — певна сукупність правових норм, що мають окреслений предмет і метод правового регулювання.

Гаранти прав і обов'язків — засоби й умови, які реально забезпечують повне і неухильне здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів.

Гіпотеза — частина норми права, в якій встановлені умови, за котрих діє правило, сформульоване в її диспозиції.

Громадянин — особа, котра перебуває у постійних юридичних зв'язках із конкретною державою, стверджується відповідним громадянством.

Громадянство — не обмежений у просторі та часі правовий зв'язок особи з конкретною державою, що зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов'язків.

Деліктоздатність — закріплена у законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократичний державний режим — стан у державі, при якому реально забезпечується реалізація широкого кола прав і свобод громадян, котрі мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.

Держава — особлива політико-територіальна організація, яка володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни.

Державна мова — мова, обов'язкова для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.

Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.

Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.

Державний орган — особа або група осіб, організованих у встановленому законом порядку, які виступають від імені держави, у зв'язку з чим наділені державно-владними повноваженнями.

Державні органи — організації, наділені державно-владними повноваженнями і покликані здійснювати від імені держави управлінські функції у суспільстві.

Державні підприємства — організації, що здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.

Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в окремих випадках символізується певний історичний або ідеологічний зміст.

Державні установи — організації, що здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ.

Деспотична монархія (деспотія) — монархія, де влада монарха обожнюється, а він сам визнається божеством.

Джерело (форма) права — засіб його зовнішнього вияву, за допомогою якого право набуває формальної визначеності та загальнообов'язковості.

Диспозиція — частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки, тобто те, що суб'єкт повинен (або може) вчинити чи утримуватися від певних дій.

Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за порушення дисципліни у сфері трудових відносин і полягає в застосуванні до винних заходів дисциплінарного характеру: догани, звільнення з посади тощо.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дуалістична монархія — монархія, в якій законодавча влада переходить до представницького виборного органу (парламенту), а монарх зберігає виконавчу владу і на власний розсуд формує уряд, відповідальний перед ним.

Екологічне право — сукупність правових норм, спрямованих на виконання заходів зі збереження та оздоровлення навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законність — правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного і суспільного життя.

Звичаї — соціальні норми, які склалися історично внаслідок багаторазового повторення у певних ситуаціях, а тому виконуються автоматично.

Земельне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини з метою охорони і раціонального використання земель.

Злочин — суспільно небезпечне, протиправне, винне і карне діяння, що завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, які охороняє кримінальний закон.

Зовнішні функції держави — державні функції, які здійснюються у процесі взаємодії держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імпічмент — усунення президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його звинувачення у державній зраді або скоєнні іншого злочину.

Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів в одному збірнику на основі певного критерію (за алфавітом, хронологією, предметом правового регулювання тощо) без зміни їх внутрішнього змісту.

Інститут права — частина норм певної галузі чи підгалузі права, що регулює конкретну групу або сторону однорідних відносин.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, що здійснюється через об'єднання й перероблення нормативного матеріалу, зі змінами його внутрішнього змісту, в єдиний внутрішньо узгоджений акт, яким, наприклад, є відповідний кодекс.

Конституційні принципи правового статусу особи — основні ідеї, відображені у Конституції і покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини в державі.

Конституція — основний закон держави, де регламентуються найважливіші, з погляду держави, відносини у сфері державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.

Конфедерація — союз держав, об'єднаних для досягнення конкретних цілей однією або декількома інституціями (наприклад, воєнними) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Корпоративні норми — правила поведінки, встановлені певними об'єднаннями людей (політичними партіями/громадськими організаціями) й обов'язкові для їхніх членів.

Корпорація — об'єднання підприємств, створене на підставі спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів.

Корупція — одна з форм зловживання владою, пов'язана з підкупом посадових осіб.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за скоєння злочину і полягає у застосуванні судом до винної особи виду і міри покарання, передбаченого Кримінальним кодексом.

Кримінальне законодавство — галузь права, яка визначає перелік суспільно небезпечних діянь, що є злочинами, і яке покарання треба застосовувати до осіб, винних у їх скоєнні.

Людина — біологічна істота, наділена членороздільною мовою, здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці.

Метод правового регулювання — засіб, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини (заборона, винагорода, призначення відповідальності певного виду тощо).

Механізм держави — система державних організацій, що забезпечують реалізацію функцій держави.

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, громадський порядок, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади — мешканців села чи добровільного об'єднання — в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селища або міста — самостійно розв'язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Монархія — форма державного правління, згідно з якою вищу державну владу зосереджує (повністю або частково) одна особа — монарх — і передає у спадщину представникам панівної династії.

Напівпрезидентська (змішана) республіка — форма республіканського правління, коли президента обирає народ, але парламенту надаються певні повноваження з контролю за його діяльністю при формуванні уряду і здійсненні виконавчої влади.

Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним невід'ємної та неподільної влади самостійно і незалежно від будь-яких інших соціальних сил.

Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави та суспільства від існуючих і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет — повновладдя нації у розв'язанні всіх питань національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.

Необмежені монархи — монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ані органів, ані законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Нормативний договір — правило поведінки, встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів, що визначається і забезпечується державою.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, виданий у певному порядку компетентним державним органом, де встановлюються, змінюються або скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), що забезпечуються державними примусовими заходами.

Норми моралі — соціальні норми, які регулюють поведінку людей унаслідок її оцінки з погляду категорій добра і зла.

Норми права — формально визначені, сформульовані або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки загального характеру, реалізація яких забезпечується державними примусовими заходами.

Нотаріат — система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати беззаперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності*

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, які охороняються правом і на які це правопорушення посягає.

Об'єкти правовідносин — соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини.

Об'єктивна сторона правопорушення — зовнішній вияв протиправного діяння.

Обмежені монархії — монархії, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів.

Обов'язок (юридичний) — передбачені у праві міра і вид необхідної поведінки суб'єкта.

Опіка — засіб охорони, захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли віку 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, котрих суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Особа — людина як суб'єкт, що має індивідуальні й інші ознаки та усвідомлює себе членом спільності подібних собі суб'єктів.

Парламентська (конституційна) монархія — монархія, згідно з якою влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежена, залишаючи йому лише формальний статус глави держави і тільки представницькі повноваження.

Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність — сумлінне виконання суб'єктом усіх правових приписів.

Підгалузь права — частина галузі права, яка складається з норм, що регулюють суспільні відносини певного виду.

Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, який видається на підставі та на виконання законів.

Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Піклування — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, котрі за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права і виконувати обов'язки.

Податки — обов'язкові платежі, що сплачують юридичні і фізичні особи до бюджету в розмірах та в терміни, передбачені законом.

Право — система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, що забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Правова держава — держава, де панує право.

Правова презумпція — закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Правовий звичай — звичай, схвалений державою, виконання вимог якого забезпечується державним примусом.

Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов'язків громадян та гарантій їх здійснення.

Правовий (судовий або адміністративний) прецедент -— рішення з конкретної судової чи адміністративної справи, яке стає обов'язковим зразком при вирішенні у майбутньому аналогічних справ.

Правові відносини — суспільні відносини, врегульовані правом.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правоохоронні органи — органи, наділені державою компетенцією стосовно охорони суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорушення — поведінка суб'єкта, що порушує правові приписи.

Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.

Правосуб'єктність — здатність бути суб'єктом права (учасником правовідносин).

Предмет правового регулювання — певні суспільні відносини, що врегульовуються відповідною сукупністю правових норм (наприклад, відносини, пов'язані з власністю, стосунками у сім'ї тощо).

Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках — і глави уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (а саме — громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.

Проступки — правопорушення, які порушують приписи норм права, але не досягають рівня суспільної небезпеки, притаманної злочинам.

Релігійні норми — правила поведінки, що містяться у тих чи інших релігійних вченнях.

Республіка — форма державного правління, коли вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність — закріплений у законі обов'язок правопорушника притерпіти від держави певні санкції за вчинене (скоєне) правопорушення.

Референдум — голосування громадян усієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини (місцевий референдум) із метою розв'язання найважливіших питань державного і суспільного життя.

Санкція — частина правової норми, де містяться вказівки на ті негативні наслідки, що настають для суб'єкта у випадку невиконання ним правил, визначених у диспозиції, або умов, встановлених у гіпотезі норми права.

Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності та погодженості правових приписів певної держави.

Систематизація законодавства — упорядкування чинного нормативно-правового матеріалу, об'єднання його в єдину внутрішньо узгоджену систему.

Сімейне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють особисті та пов'язані з ними майнові відносини громадян, які виникають із шлюбу і належності до сім'ї.

Соціальні норми — правила поведінки, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Суб'єкт правопорушення — суб'єкт, котрий вчинив правопорушення.

Суб'єкти правовідносин (суб'єкти права) — учасники (сторони) правовідносин, пов'язані взаємними суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

Суб'єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.

Суспільний порядок — порядок у суспільстві, що відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.

Суспільство — форма життєдіяльності людей, яка склалась історично і відокремилася від навколишньої природи.

Трудове законодавство — система правових актів, які регламентують сукупність суспільних відносин найманої праці за трудовим договором.

Трудовий договір — угода між працівником і власником (працедавцем), за якою перший зобов'язується виконувати роботу за певним фахом, кваліфікацією або посадою, а другий — виплачувати працівникові заробітну платню і гарантувати безпечні умови праці.

Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень, а територія її поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Фактичний зміст правовідносин — реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію своїх прав і обов'язків.

Федерація — держава, до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єктів), які мають обмежену юридично визначену політичну самостійність.

Фінансове законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі фінансової діяльності.

Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує її з погляду форми правління, форми державного устрою та державного режиму.

Форма державного правління — порядок організації вищих державних органів, їх структури, компетенції та взаємодії.

Форма державного устрою — територіальний поділ держави, взаємовідносини її складових частин між собою і державою загалом і відповідною організацією державних органів.

Функції держави — основні напрями діяльності, в яких виявляється сутність і соціальне призначення держави.

Функції права — основні напрями його впливу на суспільні відносини.

Цивільне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють майнові відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням матеріальними благами, а також певні особисті стосунки, пов'язані з майновими (наприклад, авторське право), та винятково особисті немайнові відносини, об'єктами яких можуть бути, наприклад, ім'я, честь, гідність.

Цивільно-правова відповідальність вид юридичної відповідальності фізичної чи юридичної особи при недотриманні нею договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав (посягання на честь, гідність особи). Полягає у покладанні на винних обов'язку відшкодувати завдані потерпілим збитки.

Шлюб — юридично оформлений добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, який породжує їх взаємні права й обов'язки, спрямовані на створення сім'ї, народження і виховання дітей.

Юридичний зміст правовідносин — зафіксовані у правових нормах права й обов'язки їх учасників.

Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми й інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов'язків особи.

Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення правових відносин.

Явка з повинною — добровільне звернення громадянина до органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду із заявою про скоєння ним злочину.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.