Кримінально-процесуальна діяльність

Норми кримінального права, що визначають поняття злочину, його юридичний склад (як підставу настання юридичної відповідальності) не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права, без право застосовної діяльності суду, прокуратури, органів досудового слідства. Розкриття змісту їх процесуальної діяльності передбачає потребу з'ясувати поняття "кримінально-процесуальний процес" з охопленням його стадій.

Кримінально-процесуальне право — одна з найважливіших галузей права, норми якої регулюють діяльність, що пов'язана з порушенням (заведенням) кримінальних справ, проведенням досудового слідства та їх судовим розглядом.

Кримінально-процесуальна діяльність — це процесуальна діяльність суду, прокуратури та органів досудового слідства, що здійснюється у формі проваджень у кримінальних справах. Метою цієї діяльності є досягнення бажаного рівня правопорядку, викорінення злочинності, встановлення миру і злагоди в суспільстві. Завданням такої діяльності є забезпечення правильного застосування закону при захисті прав та законних інтересів громадян, своєчасне й повне розслідування злочинів, їх запобігання, викриття винних із тим, аби кожний, хто скоїв злочин, був покараним, а притягнутий до відповідальності невинний був виправданим.

У юридичній літературі така діяльність отримала назву "кримінальний процес". Під ним ще розуміють галузь права (кримінально-процесуального), яка регулює цю діяльність; правову науку, яка вивчає таку діяльність; наукову дисципліну, в ході викладання якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Ця діяльність засновується на визначальних правових положеннях (засадах), які прийнято вважати принципами, їх поділяють на загально правові (конституційні) та спеціальні (міжгалузеві). Загально-правовими є принципи: законності в кримінальному процесі; державної мови судочинства; рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; поваги до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя; права на свободу та особисту недоторканність житла; презумпції невинності. Основними спеціальними (міжгалузевими) принципами є: всебічність, повнота та об'єктивність дослідження кримінальної справи; гласність, публічність, безпосередність, усність, змагальність кримінального судочинства.

Заснований на наведених принципах кримінальний процес має на меті встановити об'єктивну істину в кримінальній справі, тобто встановити факт злочину. В Україні, яка стала на шлях правової держави, підкреслюється важливість принципу презумпції невинності. Його суть і зміст чітко сформульовано у ст. 62 Конституції: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням".

Однією з гарантій від незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності та незаконного засудження її судом є право на захист. Це один з основних принципів кримінально-процесуального законодавства. Уповноважені посадові особи та органи зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника із зазначенням засобів захисту від пред'явленого обвинувачення.

Згадані принципи закладено в Кримінально-процесуальному кодексі України (надалі — КПК) — основному спеціальному кодифікованому законі, яким детально врегульовано процедуру проведення досудового слідства та досудового розгляду кримінальних справ, чітко названо учасників процесу, окреслено коло суб'єктів досудового слідства, їх повноваження, встановлено терміни проваджень і судового розгляду зазначених справ, порядок оскарження винесених у цих справах постанов, вироків, ухвал та їх виконання. Врегульовані цим Кодексом відносини між органами дізнання, особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом, та відносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим, а також відносини цих учасників процесу між собою набувають правової форми діяльності й стають кримінально-правовими правовідносинами. Окремі напрями цієї діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями. Ці окремі функції і вся діяльність названих органів та посадових осіб здійснюється у певній послідовності й може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.

Кримінально-процесуальні функції — характерні види діяльності суб'єктів кримінального процесу, зумовлюються їх призначенням і завданням. Основними з них є підстави вважати такі: 1) розслідування; 2) нагляд; 3) обвинувачення; 4) захист; 5) вирішення справи по суті.

Розслідування злочину проводиться для встановлення об'єктивної істини у справі; нагляд спрямовується на недопущення порушень вимог законодавства; обвинувачення має на меті публічно викрити правопорушника і довести його причетність до злочину; захист — спростування обвинувачення, прогалини в його обґрунтуванні, виявлення обставин, які вказують на невинність обвинуваченого або які пом'якшують його вину; вирішення справи по суті означає виконання всіх необхідних процесуальних дій, дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення і захисту на досудовому і судовому слідстві, встановлення об'єктивної істини й прийняття відповідної постанови, судового вироку чи ухвали.

Вирішення справи по суті, встановлення об'єктивної істини, постановлення судом обвинувального, виправдального вироку чи іншого акта правосуддя — це не тільки суттєва функція, але й найважливіша центральна стадія кримінального процесу.

Кримінальний процес — це єдине складне багатогранне поняття, що складається з багатьох послідовних взаємопов'язаних стадій, які передують постановленню акта правосуддя.

Стадії кримінального процесу — це його складові, нерозривно пов'язані між собою частини, кожна з яких характеризується чітко визначеними процесуальними діями, що їх у своєрідних процесуальних формах виконують уповноважені органи й посадові особи відповідно до правових норм Кримінального процесуального кодексу.

У науці з кримінального процесуального права зазначено, що більшість кримінальних справ проходить шість основних і дві виняткові стадії.

Основними стадіями є такі:

1) вирішення питання про порушення кримінальної справи;

2)досудове слідство;

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

б) провадження в апеляційній інстанції;

б) виконання вироку, ухвали й постанови суду (судді).

До виняткових стадій належать:

1) провадження в касаційній інстанції;

2) перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження (відновлення справ за ново-виявленими обставинами).

Усі ці стадії деталізуються нормами відповідних глав КПК.

Для належного розуміння кримінально-процесуальної діяльності необхідно з'ясувати зміст кожної з названих стадій.

1. Порушення кримінальної справи. У цій першій (початковій) стадії вирішується питання про порушення кримінальної справи або про відмову в її порушенні (заведенні). За наявності приводів і підстав кримінальна справа порушується прокурором, слідчим, органом дізнання чи суддею. Ця стадія закінчується винесенням відповідної постанови.

2. Досудове (попереднє) слідство проводиться після порушення кримінальної справи у двох процесуальних формах: власне досудового слідства і дізнання.

Органами дізнання є:

1) міліція, в тому числі податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України (ЗСУ) та їх заступники з питань провадження дізнання — у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями ЗСУ та військовослужбовцями під час проходження ними зборів, працівниками ЗСУ під час виконання ними обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками ЗСУ у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або у розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;

4) командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками ЗСУ у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

5) митні органи — в справах про контрабанду;

6) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

7) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі й порушення протипожежних правил;

8) органи прикордонної служби — у справах про порушення державного кордону.

Усі перелічені суб'єкти наділені повноваженнями виконувати процесуальні функції розслідування, а окремі з них — міліція, органи служби безпеки та органи охорони кордону здійснюють ще й оперативно-розшукові заходи. Тому дізнання — це регламентована законом розшукова, доказувальна та право застосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, запобігання злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Орган дізнання про кожний виявлений злочин і розпочате дізнання негайно повідомляє прокурора. Порушену справу про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у термін не більше десяти днів з моменту порушення справи. У справі про злочин, що не є тяжким, дізнання проводиться у такий же термін з моменту встановлення особи правопорушника. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при скоєнні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, у тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на цю особу, що саме вона скоїла злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. Така процесуальна дія оформляється протоколом, копія якого негайно вручається затриманому і направляється прокурору.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого, якщо не підтвердилася підозра у скоєнні злочину, вичерпався встановлений законом термін затримання або затримання було здійснено з порушенням процесуальних норм;

2) звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний із затриманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Потрібно знати, що для затримання (до 72 год.) санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Це своєрідний процесуальний акт, унаслідок якого особа отримує статус підозрюваного.

Підозрюваний має такі права: знати, в чому він підозрюється; давати показання; мати захисника й побачення з ним до першого допиту; подавати докази. Про ці та інші права повинно бути відображено в протоколі затримання. У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу дізнання провадиться протягом п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Дізнання провадиться за правилами, встановленими КПК. Воно закінчується складанням постанови про скерування справи для проведення досудового слідства або постанови, затвердженої прокурором про її закриття.

Досудове (попереднє) слідство, тобто таке, що передує судовому розгляду справи. Це кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою. її зміст становить: збирання, дослідження, перевірку та оцінку доказів, встановлення об'єктивної істини у кожній конкретній кримінальній справі. Досудове слідство має бути закінчене у термін до двох місяців з моменту порушення кримінальної справи. Подальше продовження терміну допускається у виняткових випадках. Слідчий приступає до провадження слідства після порушення кримінальної справи. Копію постанови про це надсилає прокуророві. Слідчому надано право затримати та допитати особу, яку підозрюють у скоєнні злочину. Він зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Йому також належить право давати органам дізнання окремі доручення та вказівки про провадження розшукових і слідчих дій. При проведенні слідчих дій слідчий є головним суб'єктом взаємодії з оперативним працівником та експертом-криміналістом. Основними способами такої взаємодії є спільне планування здійснюваного заходу, взаємо обмін отриманою інформацією, спільне використання окремих операцій тощо. Обов'язком слідчого є роз'яснити процесуальні права обвинуваченому, потерпілому, визнавати потерпілого позивачем, забезпечувати цивільний позов у кримінальній справі, при проведенні слідчих дій залучати понятих, перекладача, розглядати клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, та за наявності достатніх доказів, які вказують на скоєння злочину певною особою, виносити мотивовану постанову про притягнення ЇЇ як обвинуваченого. Ст. 977 КПК, якою Законом від 22 грудня 2006 р. доповнено названий Кодекс, встановлено, що у разі порушення кримінальної справи слідчий, прокурор, а також і орган дізнання або суддя зобов'язані вручити копію відповідної постанови особі, щодо якої порушено справу, та потерпілому негайно. За неможливості негайного вручення копія постанови вручається не пізніше трьох діб з моменту її винесення. Протягом такого ж терміну зазначеним особам вручається копія такої постанови з моменту їх явки, приводу чи встановлення місця перебування цих осіб, якщо через їхню хворобу, неможливість встановлення місця проживання чи з інших вагомих причин копію постанови їм своєчасно не вручено. Постанова слідчого, прокурора (а також і органу дізнання) про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом скоєння злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розміщення органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності.

Скарга може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником і відповідною особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа. Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду. За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи було при порушенні справи дотримано вимоги закону, суддя своєю мотивованою постановою:

а) залишає скаргу без задоволення;

б) задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи.

Суддя приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду, якщо обґрунтування порушення прав та інтересів особи визнано ним недостатнім.

Якщо з приводу порушеної кримінальної справи постанова слідчого до суду не оскаржувалася, або на подану скаргу суддею ухвалено рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги чи її залишено без задоволення після розгляду у судовому засіданні, слідчий, відповідно до вимог КПК, виконує всі необхідні слідчі дії, пов'язані з пред'явленням особі обвинувачення. Треба мати на увазі, що при пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника, зазвичай, є обов'язковою. Слідчий, оголошуючи з приводу цього постанову, роз'яснює обвинуваченому суть обвинувачення, вручає йому копію постанови. Про зазначені процесуальні дії складається протокол, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.

Після пред'явлення обвинувачення в подальшому про кожний допит обвинуваченого складається протокол. До обвинуваченого застосовується відповідний запобіжний захід: підписка про невиїзд; особиста порука; застава; взяття під варту тощо. Тримання під вартою під час попереднього розслідування за загальним правилом не повинно тривати більше двох місяців.

Після проведення всіх необхідних дій, зокрема, таких, як: допити обвинуваченого, обрання щодо нього запобіжного заходу; допитів свідків і потерпілого (потерпілих); проведення очних ставок; проведення обшуку і виїмки; вилучення предметів і документів; проведення огляду та відтворення обстановки й обставин події; проведення експертизи й пред'явлення її матеріалів обвинуваченому (не всі ці дії обов'язково проводяться за кожною справою), закінчується досудове (попереднє) слідство.

Відповідно до ст. 212 КПК, досудове (попереднє) слідство закінчується винесенням слідчим обвинувального висновку чи постанови про закриття кримінальної справи чи скерування справи до суду для вирішення питання про застосування заходів медичного характеру. Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, скеровує справу до суду, якому вона підсудна, повідомляючи суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Водночас прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду скеровано справу.

3. Попередній розгляд справи суддею. У цій стадії суддею перевіряються матеріали досудового розслідування та з'ясовуються всі необхідні питання щодо готовності розглядати справу у судовому засіданні. За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження в справі; про повернення справи прокуророві; про скерування справи за підсудністю; про закриття справи; про повернення справи на додаткове розслідування.

Згідно зі ст. 240 КПК, попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. У разі встановлення достатніх підстав суддя виносить постанову про призначення справи до судового розгляду. При цьому вирішує такі питання: про призначення для підсудного захисника у випадках, коли його участь є обов'язковою; про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу; про визнання потерпілого цивільним позивачем; про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання; про день і місце розгляду справи тощо.

Не пізніше як за три доби до розгляду справи в суді підсудному вручається копія обвинувального висновку й повістка про виклик до суду. Справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи — не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду.

4. Судовий розгляд. Це центральна стадія кримінального процесу, в якій після всебічного, повного та об'єктивного дослідження, з'ясування всіх обставин кримінальної справи встановлюється винність або невинність підсудного у пред'явленому обвинуваченні, постановляється відповідно обвинувальний чи виправдальний вирок.

Кримінальні справи розглядаються судами загальної юрисдикції як органами правосуддя. Відповідно до ст. 33 КПК, районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, окрім справ, підсудних судам вищої ланки. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, як суди першої інстанції, розглядають лише такі кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України;

2) про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, зазначені апеляційні суди мають право прийняти її до свого провадження.

Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається за участю підсудного, явка якого до суду є обов'язковою. У судовому засіданні беруть участь прокурор, захисник, потерпілий, цивільний позивач (за потреби). Судове засідання складається з таких частин: 1) підготовчої; 2) судового слідства; 3) судових дебатів та останнього слова підсудного; 4) постановлення вироку.

Вирок є найважливішим актом правосуддя. Він ухвалюється ім'ям України, до нього пред'являються особливі процесуальні вимоги з погляду форми і змісту. Складається вирок з таких частин: 1) вступної; 2) мотивувальної; 3) резолютивної. Усі присутні в залі, в тому числі й склад суду, заслуховують вирок стоячи.

5. Апеляційне провадження. У цій стадії апеляційні суди, Київський і Севастопольський міські суди, Верховний суд Автономної Республіки Крим, як суди вищої інстанції стосовно місцевих судів (району, міста), переглядають в апеляційному порядку вироки та інші рішення місцевих судів, що ще не набули чинності. Підставами для перегляду справи апеляційними судами є апеляційне подання прокурора або апеляційна скарга засудженого чи інших учасників процесу, тобто апеляція.

Прокурор, а також засуджений і відповідно його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники мають право подати апеляцію на постановлені місцевими судами вироки, що не набули чинності; на постанови про застосування чи незастосування заходів виховного і медичного характеру; на ухвали (постанови) про закриття справи про скерування справи на додаткове розслідування та на інші ухвали (постанови).

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженому, який перебуває під вартою, — в той самий термін з моменту вручення йому копії вироку. Апеляційне подання або скарга подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову. Після належного оформлення матеріалів справи для її розгляду в апеляційному порядку суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом із поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду там справи. Відповідно до ч. 2 ст. 354 КПК України, справа повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції сповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці оголошень суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

Апеляції розглядаються такими апеляційними судами:

1) апеляційним судом Автономної республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя — на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;

2) Військовими апеляційними судами і судами Військо-во-Морських Сил — на рішення військових судів гарнізонів (ст. 356 КПК).

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд зобов'язаний усувати порушення закону, допущені судом першої інстанції, не допускаючи випадків залишення без змін помилкових або незаконних положень вироків (ухвал), що підлягають зміні чи скасуванню.

У результаті розгляду апеляцій на вироки та інші рішення, відповідно до ст. 366 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни; скасування вироку чи постанови й повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

Ухвали й постанови апеляційного суду набувають чинності негайно після їх оголошення й підлягають виконанню.

6. Виконання вироків, ухвал і постанов суду (судді). Ця стадія розпочинається з набуттям вироком, ухвалою чи постановою чинності. Для виконання вироку чи постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскаржені до суду касаційної інстанції, справа надсилається до суду першої інстанції після трьох діб після набуття вироком, постановою чинності. Аналогічно для виконання ухвали касаційного суду справа надсилається до суду першої інстанції, але вже не пізніше п'яти діб після її розгляду. Якщо на підставі рішення апеляційного суду або касаційної ухвали засуджений підлягає звільненню з-під варти, відповідний суд звільняє його в залі судового засідання, тобто безпосередньо виконує своє рішення.

У ст. 402 КПК сформульовано правило, згідно з яким вирок (наприклад, місцевого суду) набуває чинності після закінчення терміну на подання апеляцій, а вирок міжобласного чи апеляційного суду — після закінчення терміну на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набуває чинності після розгляду справи апеляційною чи касаційною інстанцією.

Залежно від виду та характеру визначеного судом покарання, виконання провадиться: адміністрацією місць ув'язнення (слідчих ізоляторів, виконавчих установ) — щодо позбавлення волі; державною виконавчою службою — в частині конфіскації майна, стягнення штрафу, відшкодування шкоди; районними інспекціями виправних робіт — стосовно виправних робіт без позбавлення волі; різними адміністративними органами — щодо заборони обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Виняткові провадження — виняткові стадії кримінального процесу. Таку назву вони отримали, оскільки є можливими лише за наявності особливих умов. Першою такою стадією прийнято вважати провадження в касаційній інстанції, а іншою — перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження (відновлення справ за ново виявленими обставинами).

1. Провадження в касаційній інстанції. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції (а ним є Верховний Суд України) за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає рішення апеляційних та міжобласних судів, які ще не набули чинності, а також вироки місцевих (районних, міських, міжрайонних) судів, що вже набули чинності.

Під рішеннями суду, які ще не набули чинності, в цьому разі треба розуміти:

1) вироки, ухвали й постанови апеляційного суду, тобто рішення після розгляду справ, віднесених до підсудності апеляційних судів;

2) вироки, ухвали й постанови міжобласного суду;

3) вироки й постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

Поняттям "рішення місцевих судів, що вже набули чинності" охоплюється: вироки районного (міського) міжрайонного (окружного) судів та ухвали апеляційного суду, постановлені ним щодо цих вироків.

Касаційні скарги й подання на вироки, ухвали й постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженому, який перебуває під вартою, — в той же термін з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги й подання на судові рішення (вироки і постанови) апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набуття ним чинності (ст. 386 КПК).

До ч. 2 ст. 383 КПК внесено важливі зміни, згідно з якими у касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру та ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих судових рішень.

Касаційні подання вносять прокурори, а касаційні скарги на судові рішення мають право подавати засуджений, його законний представник і захисник; потерпілий та його представник; цивільний позивач або його представник, а також і цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову; законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього, та інші особи, перелічені в ст. 384 КПК. Касаційні скарги й подання на судові рішення щодо перерахованої категорії кримінальних справ призначаються не пізніше двох місяців з дня їх направлення до касаційного суду, а подання чи скарги на судові рішення у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, — не пізніше двох місяців з дня винесення ухвали про призначення справи до касаційного розгляду.

Касаційне провадження здійснюється:

1) Колегією суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах щодо судових рішень, постановлених Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, судових рішень районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів;

2) Військовою судовою колегією стосовно рішень, постановлених військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, рішень військових судів гарнізонів.

У результаті касаційного розгляду справи суд, відповідно до ст. 396 КПК, приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу й скеровує справу на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу, і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

Таким чином, якщо на попередніх стадіях не було виправлено помилки, прорахунки, процесуальні порушення, то забезпечити законність і справедливість правосуддя покликаний касаційний суд, яким є Верховний Суд України (його названі судові колегії).

2. Перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження (відновлення справ за ново ви явленими обставинами). Цей процесуально-правовий інститут є ефективною формою захисту та відновлення прав і свобод громадян. Завдяки йому усуваються судові помилки, виявлені після набуття вироком чинності. Предметом розгляду при перегляді справи можуть бути вироки будь-яких судів, що набули чинності. Підставами для перегляду судових рішень є:

1) ново виявлені обставини;

2) неправильне застосування кримінального закону та грубе порушення вимог кримінального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

Ново-виявленими обставинами вважаються: фальсифікація доказів; неправильність перекладів, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного; висновку й пояснень судового експерта, на яких ґрунтувався вирок. Ними, разом із тим, можуть бути зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи судді під час провадження у справі.

Клопотання про перегляд судових рішень з підстав ново-виявлених обставин мають право подавати прокуророві учасники процесу, а також інші особи, якщо таке право надано їм законом.

Клопотання про перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування закону мають право засуджений, його захисник, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції, Генеральний прокурор України, інші прокурори вищого рівня — незалежно від їх участі в розгляді справи судом.

Прокурор у всіх випадках, коли йому стали відомі нові обставини в справі, порушує кримінальну справу та особисто або через органи дізнання чи слідчого проводить необхідне розслідування цих обставин.

Закінчивши розслідування ново-виявлених обставин, районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи скеровує її разом із матеріалами розслідування і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва та Севастополя, який вирішує питання про подання до апеляційного суду. Справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, відповідним прокурором надсилаються Генеральному прокуророві, який вирішує питання про подання до Верховного Суду України як до касаційного суду.

Перегляд справ здійснюється апеляційними судами щодо рішень місцевих судів, а касаційним судом (Верховним Судом України) — стосовно рішень апеляційних судів. Судовий розгляд провадиться за правилами касаційного судочинства. Результати розгляду справи такі ж, як результати розгляду касаційної скарги чи касаційного подання.

Отже, якщо об'єктивна істина насправді не була встановлена в минулому при розгляді справи в місцевому, апеляційному чи касаційному судах, то вона ще може бути встановлена при перегляді справи в порядку виняткового провадження. Усі сторони кримінально-процесуальної діяльності, всі етапи (стадії) кримінального процесу підпорядковані зміцненню гарантій захисту прав і свобод громадян, ідеї справедливості правосуддя.

Невідкладним завданням на нинішньому етапі судово-правової реформи є розробка Концепції нового Кримінально-процесуального кодексу, в основу якої було б покладено ідеї й принципи правової держави та додаткові гарантії щодо захисту честі й гідності добропорядних громадян від незаконного кримінального переслідування.

Законодавство

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України. Введено в дію Постановою Верховної Ради України № 1799-12 від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 57.

3. Цивільний процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. № 1618 - ІV // Голос України. — 2004. — 18 травня. — № 89. — С. 11—22; 2004. — 20 травня. — № 91. — С. 7—13.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073 // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 52. — Ст. 1122.

5. Кодекс адміністративного судочинства // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35—36; № 37. — Ст. 446.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом України від 28 грудня 1960 р. № 1000-05 // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 2. — Ст. 15.

7. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р., № 3018-ПІ // Голос України. — 2002. — 10 березня. — № 51. — С. 8—14.

Література

1. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Административный процесе: Учебник для высш. учебн. заведений. — К.: Літера ЛТД, 2001. — 336 с.

2. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 576 с.

3. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

4. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф- Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. — 736 с.

5. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посіб. для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александрової, Р. 0. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — 256 с.

6. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч, посіб. / За заг. ред. Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна. — К.: Старий Світ, 2006. — 576 с.

7. Притика Д. М., Тітов М. /., Гайворонський В. М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. — 2-ге вид., доп. та перероб. — X.: Консум, 2002. — 320 с.

8. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України 29 квітня 2003 р. — К., 2003.

9. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.А.С.К., 2002. — 1056 с. (Нормативні документи та коментарі).

10. Цивільний процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За ред. В. І. Тертишнікова. - X.: Право, 2003.

Поиск по сайту: