Лабораторні дані при ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі

Загальний аналіз крові:

· Тромбоцитопенія (звичайно кількість тромбоцитів <100×10⁹/л, зменшення тромбоцитів нижче 50×10⁹/л супроводжується появою кровотеч);

· Анізоцитоз, пойкілоцитоз та шизоцитоз тромбоцитів;

· Поява в периферичній крові мегакаріоцитів;

· Гіпохромна анемія (зниження гемоглобіну та еритроцитів відповідає виразності кровотеч);

· Іноді спостерігаються незначний лейкоцитоз та еозинофілія.

Коагулограма:збільшення часу кровотечі (за методом Дюка в нормі <4 хвилин), затримка ретракції згустку, зміни тромбоеластограми – затримка часу реакції, часу утворення згустку і зменшення максимальної амплітуди.

Біохімічний аналіз крові: без змін.

Імунологічний аналіз крові: зниження Т-лімфацитів-супресорів, збільшення рівня імуноглобулінів.

Мієлограма: гіперплазія мегакаріоцитарного паростку (збільшення кількості і розмірів мегакаріоцитів), після кровотеч – гіперплазія еритроїдного паростку (збільшення нормоцитів).

Інструментальні дослідження – для діагностики ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури малоінформативні. Можуть бути корисними при проведенні диференційної діагностики.

Ускладнення.

Ускладненнями ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури є кровотечі з різних джерел і розвиток постгеморагічної анемії.

Диференційна діагностика при ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі.

Диференційна діагностика полягає у виключені інших захворювань, які можуть супроводжуватися тромбоцитопенією. Серед цих захворювань слід виділити наступні:

1. Гіпопластична анемія.

2. Алкогольна інтоксикація.

3. Мегалобластна анемія.

4. Лейкози.

5. Злоякісні новоутворення з метастазами у кістковий мозок.

6. Мієломна хвороба.

7. Ідіопатичний мієлофіброз.

8. Вторинні аутоімунні тромбоцитопенії (при лімфогранулематозі, системних захворювання сполучної тканини, вірусних інфекціях, аутоімунній гемолітичній анемії).

Лікування ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури.

1. Лікування глюкокортикоїдами (преднізолон 60-90 мг на добу усередину).

2. Спленектомія (показання – відсутність ефекту від лікування глюкокортикоїдами, тяжкий геморагічний синдром).

3. Лікування цитостатиками (азатіоприн «Імуран» 100-150 мг на добу всередину).

4. Лікування даназолом (синтетичний андроген - даназол «Данол» 600 мг на добу всередину).

5. Лікування імуноглобуліном (IgG «сандоглобулін» 500 мг/кг на добу в/в краплинно).

6. Лікування α²-інтерфероном (α²-інтерферон «Альфарона» по 3000000 МО/м² 3 рази на тиждень п/шк).

7. Плазмаферез.

8. Трансфузії концентрату тромбоцитів (по життєвим показанням при масивних кровотечах).

9. Симптоматичне лікування геморагічного синдрому (амінокапронова кислота 5% 100-200 мл в/в краплинно, діцинон 12,5% 2-4 мл в/м).

Лікування може тривати декілька місяців до досягнення стійкого ефекту.

Профілактика ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури.

У зв’язку з невизначеною етіологією захворювання проведення первинної профілактики неможливе. Актуальною є профілактика геморагічних ускладнень, яка полягає в адекватному лікуванні тромбоцитопенічної пурпури і запобіганні травм.

Прогноз при ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі.

Прогноз для життя у переважній кількості випадків сприятливий. При гострій формі захворювання у дітей спонтанне одужання настає у 90% випадків. При хронічній формі тромбоцитопенічної пурпури спостереження за хворими пожиттєве. Небезпеку для життя можуть представляти профузні кровотечі.

ГЕМОФІЛІЯ.

Виділяють декілька видів гемофілій, серед яких найбільш розповсюдженою є гемофілія А (класична). Суттєвих клінічних відмінностей між різними формами гемофілій не існує. Відрізнити їх між собою можливо за допомогою замісно-перехресних проб.

Гемофілія А – це спадковий геморагічний діатез, в основі якого лежить дефіцит плазмового фактору згортання VIII:С (антигемофільного глобуліну А) або його молекулярні аномалії.

Гемофілія В (хвороба Кристмаса) – це спадковий геморагічний діатез, в основі якого лежить дефіцит активності фактору згортання IХ (плазмового компоненту тромбопластину).

Гемофілія С (хвороба Розенталя) – це спадковий геморагічний діатез, в основі якого лежить дефіцит фактору згортання ХI.

Поиск по сайту: