Національний рівень регулювання міжнародної міграції населення

На національному рівні регулювання МТМ втілюється у проведенні державної міграційної політики, яка є частиною соціально-економічної політики країни і передбачає визначення режиму перетинання національних границь громадянами та іноземцями, встановлення умов перебування іноземців і умови їх допуску до працевлаштування.

Під державна міграційною політикою слід розуміти систему цілей, принципів та заходів щодо регулювання міграційного руху населення, оптимізацію параметрів динаміки, чисельності та якісної структури міграційних потоків країни. Головною сферою реалізації державної міграційної політики є регулювання зовнішньої міграції з метою захисту національних інтересів (реалізації міграційних пріоритетів), у тому числі покращення демографічної ситуації, рівня життя населення та забезпеченості національної економіки трудовими ресурсами. Якісна структура мігрантів охоплює такі ознаки трудових ресурсів, як: вік, стать і рівень освіти (кваліфікації). У реалізації заходів державної міграційної політики приймають участь не тільки органи державної влади, а і різноманітні неурядові організації, діяльність яких спрямована на упорядкування міграційних процесів та захист прав мігрантів.

Рис.1. Цілі, завдання та функції державної міграційної політики

Державна міграційна політика характеризується подвійністю (необхідність дотримання норм вільного вибору людиною місця проживання й реалізації економічних інтересів і вимоги дотримання певних державних інтересів, які можуть знаходити втілення в обмеженні мобільності людей; комбінація заохочення й обмеження міграційних потоків залежно від їх якісних параметрів і потреб країни) і селективністю (виконання відбору мігрантів), тому що кількість мігрантів постійно збільшуються й країни намагаються залучити найбільш кваліфікованих з них.

Складові сучасної міграційної політики: СЛ.14

1) імміграційна політика (виражає ставлення до іммігрантів, надання прав на в'їзд і постійне місце проживання, особливості контролю за нелегальною імміграцією й ін.);

2) еміграційна політика (виражає ставлення до емігрантів, надання прав на в'їзд і створення умов для повернення, особливості контролю за нелегальною еміграцією);

3) прикордонний контроль (контроль за міграційними потоками, виконанням процедур оформлення, дотриманням виконання міграційного законодавства);

4) перевірка осіб усередині країни (у тому числі інспекція умов праці);

5) політика натуралізації (стосується умов надання громадянства легальним іммігрантам; політика щодо громадянства);

6) політика соціокультурної інтеграції (стосується проблем адаптації мігрантів, розв'язання етнічних, расових, релігійних проблем та ін.);

7) політика стосовно діаспоричних і іммігрантських співтовариств (пов'язана з регулюванням соціальних мереж мігрантів; захист інтересів діаспор і ін.);

8) регулювання транзитної міграції (контроль за транзитними міграційними потоками)

Спектр економічних методів регулювання міграційних процесів досить широкий і включає як прямий, так і непрямий вплив на середовище мігрантів, наприклад:

· методи, пов'язані зі зміною рівня міграційних витрат (наприклад, збільшення спеціальних зборів);

· методи, пов'язані зі створенням економічних стимулів (наприклад, надання житла);

· методи, пов'язані із впливом на інтереси роботодавців, які беруть на роботу мігрантів (наприклад, зміна податкової політики);

· методи, пов'язані з регулюванням зайнятості й ринку праці (наприклад, проведення структурних реформ).

Зростання масштабів МТМ і вплив її на національні економіки, а також загострення ряду загальних для країн проблем обумовили активізацію регулювання МТМ на міжнародному рівні. Це пов'язане з підписанням різних міжнародних угод і діяльністю спеціальних міжнародних організацій.

Поиск по сайту: