Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Феномен співзалежності при захворюванні на наркоманію: характеристики та прояви



Ідентифікація поняття "співзалежність"

Феномен співзалежності не можна вважати достатньо вивченим в Україні. Відомо, що у більшості сімей, де проживає людина з хімічною залежністю, виникають ускладнення, і це явище визначають як співза­лежність. Безперечно, якщо хтось один у сім'ї є залежним від алкого­лю, то решта членів сім'ї страждають психологічно так само, як і ма­теріально, отже, вони ніби співзалежні.

Вперше співзалежність як явище стало предметом уваги в 1930-ті роки, коли помітили, що більшість дружин залежних від алкоголю чоловіків мають однакові проблеми (тривога, страх, напруженість та інші неприємні почуття), які не зникають під час тверезості чоловіка. Крім того, стало очевидно, що своєю поведінкою жінки могли провоку­вати зриви чоловіків, які утримувалися від вживання алкоголю. Тоді цей стан жінок отримав назву "параалкоголізм" чи "співалкоголізм". Проблеми родичів стали розглядати як наслідок впливу алкоголізму в сім'ї на здорову людину.

Через деякий час уявлення про "параалкоголізм" доповнилося. Дослідження показали, що схожі патерни поведінки та думки демонст­рують люди і в родинах залежних від наркотиків чи ліків, і в тих сім'ях, де є проблеми будь-яких інших видів залежності.

Стало очевидним, що проблеми залежних від алкоголю чи наркотиків впливають не тільки на подружні пари, але й на всіх членів сім'ї (дітей, родичів, онуків, братів і сестер), а також на друзів і навіть на співро­бітників. Тому про стан сгавзалежності можна говорити стосовно осіб, що:

О перебувають в шлюбі чи близьких відносинах із людьми з за­лежністю;

2) мають одного або обох батьків із залежністю;

3) виросли в емоційно-репресивних сім'ях.

Ідентифікація поняття "співзалежність" є складною. Сам термін науковці розглядають як "хворобливу прив'язаність", "надмірну стур­бованість", "адикцію відносин", "довготривале підпорядкування прави­лам", "комплекс особливих рис характеру". Однак чимало дослідників визначають, що співзалежності властива постійна концентрація думки на комусь або чомусь, емоційна чи соціальна залежність від людини або об'єкта.

У широкому сенсі термін "співзалежність" розглядають як набір засвоєних форм поведінки, почуттів і вірувань, які роблять життя важ­ким. Це залежність від людей та явищ зовнішнього оточення, яку су­проводжує така міра неуваги до себе, що майже не залишає можливості для самоідентифікації.

Деякі автори роблять більший наголос на порушеннях особистості, на труднощах адаптації, на формуванні особливого типу міжособистих стосунків. Так, на думку американського дослідника Р. Саббі, співза-лежність - це "емоційний, психологічний, поведінковий стан, який розвивається внаслідок довготривалого впливу стресу, використання правил, які забороняють відкрито висловлювати свої почуття і обгово­рювати особисті й міжособисті проблеми".

Заслуговує на увагу й розуміння стану співзалежності як способу адаптації до гострого внутрішньо-особистісного конфлікту, що виникає у всіх членів родини хімічно залежного.

Важливим аспектом, який беруть до уваги при визначенні співвза-лежності, є співвідношення залежності та поведінки іншої людини (у нашому випадку - з проблемою хімічної залежності). Співзалежнісь можна розглядати як стійкий стан хворобливої залежності від компуль-сивної, тобто неконтрольованої, поведінки та думки інших людей, який формується під час спроб людини набути впевненості в собі, усвідомити власну значимість, усвідомити себе як особистість.

Цікавим є погляд на співзалежність як на один з чинників ризику рецидиву в людини, залежної від психоактивних речовин. На думку лікарів, співзалежність - не тільки причина страждань дружин, але й чинник, що заважає одужанню залежного від алкоголю чоловіка. Співзалежність створює "екран", що захищає патологічний спосіб жит­тя хворого від вимог реальності й усвідомлення потреби змін, дозво­ляючи залежному залишатись байдужим і легковажним.

Разом з тим, співзалежність розглядають і як чинник ризику ви­никнення різних порушень у дітей, наприклад, розвитку хімічної за­лежності, психосоматичних захворювань і депресії.

Для розуміння феноменології стану співзалежності доцільно роз­глянути концепцію виникнення залежності від психоактивних речовин і' зробити порівняльний аналіз обох феноменів.

Деякі автори вважають, що співзалежність є такою ж хворобою, як і залежність. Спільність залежності і співзалежності можна помітити у тому, що обидва стани:

- є первинним захворюванням, а не симптомами іншої хвороби;

- спричиняють поступову фізичну, психічну та духовну деградацію;

- за умови невтручання можуть призвести до передчасної смерті;

- є довготривалими хронічними станами, що призводять до страж­дань і деформації духовної сфери.

Процеси вилікування від співзалежності й від хімічної залежності мають також і спільні етапи: "виживання", "переототожнювання", "ро­бота з ключовими проблемами", "реінтеграція".

Однак є й інший погляд на проблему. В. Москаленко наголошує на тому, що співзалежність швидше відповідає критеріям патологічного розвитку особистості.

Багаточисельність дефініцій феномену "співзалежності, описаних у науковій літературі, свідчать про наявність дослідницького інтересу до цієї проблеми. Різні позиції науковців дають можливість розглянути феномен "співзалежності" не лише через призму нормальної анор­мальної поведінки, але й як прояв хворобливої залежності, що розкри­ває нові підходи до роботи по подоланню цього стану.

Прояви стану "співзалежності"

Феноменологічний опис стану "співзалежності" можливий завдяки ідентифікації його рис, певних характеристик та особливостей. Дослід­ники звертають увагу, насамперед, на таку ознаку співзалежного/и, як "спрямованість назовні". Це головна характеристика особистості співзалежного/Гі, зумовлена низькою самооцінкою. Співзалежний/а стає повністю залежним від зовнішніх оцінок, від взаємовідносин з іншими. Яскравим проявом спрямованості назовні є турбота співзалеж-них людей про враження, яке вони справляють на оточуючих. Окрім того, у співзалежних сформовано невиразну "Я-концепцію", порушено процес самоідентифікації.

Гіперболізується розуміння турботи про інших: співзалежні праг­нуть домогтися того, щоб оточуючі вважали їх незамінними і потребу­вали постійної присутності. Вони намагаються бути у центрі подій, почуттів людей, які їх оточують. Співзалежні бояться бути покинутими. Вони відчувають потребу брати участь у всіх сферах життя членів своєї родини.

Можна відзначити, що співзалежним властивий глибоко прихова­ний егоцентризм. Все, що відбувається довкола, вони пов'язують з власною персоною. Вони відчувають власну відповідальність за почут­тя, думки і навіть життя своїх близьких. При цьому питання контролю набуває першочергового значення. Співзалежні докладають максимум зусиль, щоб тримати під контролем усі можливі ситуації. В. Москален­ко розглядає таку особливість як "компульсивне бажання контролювати життя інших".

Результати досліджень показали, що співзалежні втрачають вміння розпізнавати та розуміти свої почуття. При цьому співзалежні викори­стовують усі форми психологічного захисту: раціоналізацію, заперечен­ня, витіснення. Вони захоплюються процесом задоволення бажань інших і при цьому втрачають відчуття власної особистості. Співзалеж­них можна назвати легковірними та довірливими, бо вони вірять майже всьому, що їм говорять, якщо сказане відповідає їх бажанням.

В. Москаленко виділяє ще одну характерну особливість емоційної сфери співзалежних, а саме "обнубіляцію почуттів", тобто затуманення, неясність сприйняття або повну відмову від почуттів. Мірою тривалості стресової ситуації в сім'ї у співзалежних зростає переносимость емоцій­ного болю та толерантності до негативних почуттів. Зростанню толе­рантності сприяє такий механізм емоційного знеболювання, як відмова відчувати [13]. Однак, з іншого боку, співзалежним більшою мірою, ніж іншим людям, властиві почуття страху, гніву, провини та сорому. Негативні почуття в силу своєї інтенсивності можуть генералізуватися і поширюватися на інших людей.

Співзалежні поступово стають залученими до процесу приховуван­ня правди, а відповідно, й до обману. Для них стає характерним не­усвідомлення власних почуттів, невміння формулювати власні думки і почуття. На думку Ю. Валентик, співзалежні тільки ззовні справляють враження надвідповідальних людей, однак їх можна назвати безвідпові­дальними щодо власного стану, своїх потреб, свого здоров'я.

Важливим діагностичним індикатором наявності стану співзалеж­ності може виступати погіршення фізичного стану людини. Дослідники визначають, що співзалежні хворіють через те, що вони намагаються контролювати те, що в принципі не піддається контролю - життя іншої людини. Співзалежність супроводжується різними фізичними недугами, наприклад, головним і серцевим болем, респіраторними захворювання­ми, шлунково-кишковими захворюваннями, гіпертонією, розладами сну.

Д. Кермак, узагальнивши відомі характеристики, виділив наступні риси співзалежних осіб:

вони змінюють свою сутність і свої почуття, щоб задовольнити

інших;

вони відчувають себе відповідальними за задоволення потреб інших, навіть за умови незадоволення власних потреб;

багато співзалежних не вміють ніколи і ні в чому відмовляти;

вони мають низьку самооцінку внаслідок того, що у них майже повністю відсутня об'єктивна уява про свою особистість, вважають себе винуватцями хвороби своїх близьких;

вони піддаються раптовим, несумісним зі здоровим глуздом впливам;

вони зосереджені на бажанні утримати свою сім'ю від розпаду, врятувати її від сорому;

у них, як і у залежних від алкоголю, сформовано викривлені уяв­лення щодо можливостей сили волі.

Отож, очевидно, що феноменологія цього явища визначає потребу в наданні професійної допомоги співзалежним. Зміни, які відбуваються зі співзалежною особою на когнітивному, емоційному, поведінковому рівнях, часто потребують терапевтичного втручання соціального праців­ника чи психолога. Це значною мірою розширює обов'язки та наванта­ження професіоналів. Однак наслідки цієї роботи визначають успіш­ність соціально-психологічної реабілітації у цілому.

Поради батькам

Як розмовляти з дитиною, якщо виникає підозра щодо вжи­вання нею наркотичних засобів?

Батьки, пам'ятайте!

Ви повинні бути доступними для вашої дитини! Дуже важливо вміти уважно слухати дітей і, в першу чергу, коли у них самих є ба­жання розмовляти. Якщо вони відчувають, що Вас цікавлять їхні проб­леми, то будуть довіряти, і Ви зможете вплинути на них до того, як вони почнуть експериментувати з наркотиками. Допоможіть їм зупини­тися, якщо вони почали вживати наркотичні засоби. Щонайменше, по­трібно переконатися у тому, що Ваші діти добре інформовані про не­безпеку вживання наркотичних засобів і шкоду, яку вони можуть зав­дати їхньому здоров'ю.

Якщо Ви будете розмовляти з дитиною неохоче, то ще більше по­силите цю проблему.

Щоб уникнути цього, необхідно враховувати такі поради:

- слухайте дитину серйозно. Це дасть змогу дізнатися про її погля­ди та ставлення щодо вживання наркотиків;

- поміркуйте, за яких обставин вона змогла б відмовитися від спро­би споживати наркотики;

- не будьте агресивними, переконайтеся в тому, що Ваші погляди і відчуття їй відомі і що Ви хочете, щоб вона поважала їх;

- подайте приклад особистого негативного ставлення до алкоголю, тютюну та наркотиків;

- переконайтеся, що знаєте всіх друзів дитини. Обережно впливай­те на дитину при виборі нових друзів;

- упевніться в тому, що знаєте, де дитина проводить свій вільний час;

- покажіть дитині, що піклуєтеся про неї і любите її. Вона повинна відчувати це.

Ще декілька рекомендацій:

- не провокуйте дитину;

- не вдавайтеся до нотацій, не моралізуйте;

- не проповідуйте того, що інші діти кращі, ніж Ваша дитина;

- не намагайтеся залякувати, це не призведе ні до чого доброго, особливо, якщо дитина вже вживає наркотичні засоби.

Якщо виявите, що Ваша дитина вже вживає наркотики, то не

панікуйте.

Якщо це був поодинокий випадок, то необхідно серйозно по­говорити з нею. Не будьте непохитними, виявіть піклування, але не схвалення її дій. Роз'ясніть дитині причини, чому вживання наркотиків є неприпустимим.

Наприклад:

- це заборонено, і можуть виникнути проблеми з міліцією;

- вживання наркотикін негативно вплине на здоров'я відразу або ж у майбутньому тощо.

Якщо здоров'я або поведінка дитини свідчать про те, що вона вжи ває наркотики регулярно, то необхідність моральної підтримки дитини з Вашого боку в цій ситуації необхідна і дуже важлива. Покажіть, що Ви дуже занепокоєні та стурбовані цим фактом, піклуєтеся про неї, про її здоров'я і бажаєте їй добра.

За умови регулярного вживання наркотичних речовин Вашій ди­тині потрібна допомога фахівців. Не зволікайте зі зверненням до відпо­відних медичних, соціальних та психологічних служб.

Перелік організацій, які можуть надати Вам кваліфіковану допо­могу, наведено у додатках довідника.

Пам'ятайте, якщо дитина вживає наркотики регулярно, то вона на­вряд чи зможе припинити їх вживання раптово. Створення будь-яких перепон щодо цього без кваліфікованої медичної та психологічної до­помоги може лише призвести до зворотного ефекту.

Неповнолітні, як зазначалося вище, вживають алкоголь або нарко­тики для відчуття дорослості, демонстрації своєї незалежності, прагну­чи знайти визнання серед товаришів і виглядати дорослими. Очевидно, що в основі цього явища лежить бажання компенсувати почуття власної неповноцінності, характерне для більшості підлітків. Як виробити в дитини почуття впевненості у власних силах"?

Успіх залежить великою мірою від батьків.

Ось декілька порад батькам:

Спільне проведення часу

Для дитини є дуже важливим відчути, що її справи цікаві батькам. Чистіше запитуйте дітей, що б вони хотіли зробити разом з Вами. Це можуть бути буденні речі - перегляд телеперадач, прослуховування улюбленої музики дитини, спільна прогулянка тощо. Виникає збли-ження двох сторін - дітей і батьків, нейтралізується почуття самот­ності.

Дитина має право на помилку

Якщо дитина зробила помилку, намагайтеся не виявляти бурхливо негативні емоції. Поясніть дитині, що кожен може помилитись, і підкажіть, як помилку виправити. Пам'ятайте - Ваша дитина спосте-рігала за Вами, коли Ви були в аналогічній ситуації.

Дайте дитині можливість відчути відповідальність

Використовуйте кожну можливість виховувати в дитині почуття відповідальності: попросіть зробити якусь важливу справу, яка вимагає прийняття певного рішення. Це надає впевненості у власних силах, формує почуття потрібності, відповідальності, включення у спільну діяльність.

Не забувайте хвалити дітей

Похвала потрібна не тільки маленьким дітям, а й підліткам. Необ­хідну поведінку легше виробити добрим словом, а не погрозами. Крім того, кінцевий результат є менш важливим, ніж старання дитини. По­кажіть дитині, що Ви цінуєте її зусилля.

Виявляйте любов до дітей

Пам'ятайте, що ніколи не буває замало обіймів, поцілунків, підбадьоруючого хлопання по плечах. Не соромтесь сказати дитині, що Ви її любите не за те, що вона зробила корисну справу або отримала позитивну оцінку, а просто так - за те, що вона є Ваша дитина.

Критикуйте конкретну поведінку, а не особистість

Характерною рисою підлітка є загострене почуття власної гідності. Імпульсивні вислови дорослих, спрямовані на особистість, можуть спричинити виникнення психологічного опору, бар'єру і, як результат, неадекватну ситуації зворотну реакцію.

Дитина має право на власну думку

Важливим елементом соціалізації особистості є виховання почуття незалежності, права мати і вільно висловлювати відмінну від інших думку. Намагайтеся не пригнічувати бажання конструктивної супереч­ки.

Часто батьки задають питання: "Як захистити дитину від біди, ім'я якої "НАРКОТИКИ?" Батьки мають надію, що отримані поради до­поможуть, як чарівна таблетка. Але на всі питання, які хвилюють їх сьогодні, слід було шукати відповіді до того, як їхня дитина спробува­ла наркотики.

Більшість факторів, що приводять до залежності від наркотиків, є, швидше за все, соціально-психологічними, а не фізичними. Визначити ступінь ризику того, що дитина може почати вживати наркотичні речо­вини, можна за допомогою невеличкого тесту.

Ставте 1 бал, якщо на дане ствердження ви можете дати позитивну відповідь:

Хвороби в сім'ї. Хтось із членів родини залежний від алкоголю чи наркотиків?

Ранні проблеми з поведінкою (агресивність, запальний характер, послаблення вольового контролю) у віці 5-7 років.

Додайте 1 бал, якщо щось із нижчевикладеного є у вашій сім'ї.

Замкненість дитини.

Батьки в силу різних причин дуже мало спілкуються з дитиною.

Дитина більшу частину часу надана сама собі.

Надмірна зайнятість батьків, їхня часта відсутність вдома.

Батьки не цікавляться справами дитини.

Батьки не хвалять дитину.

Практикуються постійні покарання, навіть з найменшого приводу.

Постійні конфлікти і сварки між батьками.

Потрібно додати ще по і балу, якщо Ви відповідаєте "так" по на­ступним пунктам:

Вживання наркотиків, куріння в сім'ї.

Батьки посилають дітей придбати цигарки, алкогольні напої.

Низька успішність дитини в школі, відставання у навчанні.

Втрата інтересу до навчання, часті прогули.

Погана поведінка у школі.

Наявність друзів, які вживають наркотичні речовини.

Прийнятне ставлення до вживання алкоголю та наркотиків дітьми з боку (дорослих) батьків.

Ранній досвід експериментування з наркотичними речовинами (до 15 років).

Розлучення батьків, втрата близької людини.

Чим більша кількість позитивних відповідей отримана, тим біль­шою мірою дитина потребує вашої уваги і тим більший ризик появи в її житті алкоголю чи наркотиків, що можуть дати їй ілюзію рішення чи послаблення її дитячих проблем.

Що робити, якщо ваша дитина спробувала наркотики чи робить це систематично?

Можна по різному реагувати на цей факт:

- робити вигляд, що нічого не відбулося;

- оголосити війну своїй дитині;

- намагатися допомогти.

Кращим варіантом поведінки батьків, безсумнівно, є третій.

Як допомогти своїй дитині у цій непростій ситуації?

Не впадайте в паніку і не поспішайте у всьому звинувачувати себе і з'ясовувати між собою, хто винен.

Намагайтеся обговорити ситуацію, що виникла, коли дитина не під дією наркотику чи алкоголю.

Не робіть поспішних висновків стосовно причин, що штовхнули Вашу дитину до вживання наркотиків.

Спробуйте у спокійній розмові з дитиною визначити, яку речовину вона вживає. Скажіть їй, що наркотична залежність піддається лікуван­ню, і чим раніше вона спробує зупинитися, тим кращим може бути по­дальший результат.

Спробуйте пояснити дитині, що розумієте, як важко їй, і не дивля­чись ні на що, ви продовжуєте її любити і готові допомагати.

Зберіть інформацію про служби, яки надають допомогу, не по­спішайте йти до першого-ліпшого лікаря (див. Додаток).

Зверніть увагу на самого себе. Дуже важливо уникати фраз "Кра­ще б ти вмер, ніж став наркоманом", "Ти заганяєш мене в труну" та ін.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.