Міжнародна організація з міграції (МоМ)' Представництво в Україні

Міжнародна орагнізація з міграції (MOM) - це провідна міжнародна організація, яка працює з мігрантами та національними урядами з метою гуманного вирішення міграційних проблем. MOM була створена у 1951 р. як міжурядова організація для розселення переміщених осіб, біженців та мігрантів в Європі. У процесі свого розвитку MOM почала охоплювати інші напрямки діяльності у сфері управління міграційними процесами в усьому світі. Хоча MOM не є складовою системи Організації Об'єднаних Націй, MOM підтримує тісні робочі стосунки з установами та агенціями системи ООН. MOM підтримує партнерські відносини із широким колом міжнародних та неурядових організацій.

Місія MOM в Україні почала працювати у Києві у 1996 p., коли Україна отримала статус країни-спостерігача MOM. У 2001 р. Україна звернулась із запитомІГро надання статусу країни-члена MOM і у 2002 р. Парламент України ратифікував угоду про членство України у MOM. На поточний час, до складу MOM входять 133 країн-членів та країн-спостерігачів. Mick MOM в Україні виконує п'ять програм: Зміцнення; потенціалу у сфері управління

міграційними процесами, Боротьба з торгівлею^людьми. _L Гум^тарн^та^ціальні програми,

Міграційні медичні послуги та УправлінняІІіграційними процесами. Кожна з цих програм

проводиться у партнерстві з неурядовими організаціями (НУ О) та різними урядовими

структурами, щоб забезпечити все більш всебічне вирішення міграційних проблем в Україні.

Міжнародна організація з міграції (MOM) Представництво в Україні

Україна, Київ 0 1001, вул. Михайлівська 8

Тел: +(38-044) 568-50 15. ' ,

Fax: +(380-044) 568-50. 16 .

а) США і Канада. Там іммігранти серед працюючого населення
займають понад 8% (близько 18 млн. чоловік). З'їжджаються у США і
Канаду іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них
складають вихідці з північної частини Латинської Америки та
Південно-Східної Азії. Бувають роки, коли до США за рік
прибувають додатково понад 500 тис. офіційних іммігрантів і стільки
ж нелегальних, а вибуває до 200 тис.

б) Західна Європа. Загальна кількість працюючих іммігрантів
складає близько 20 млн. чоловік. Найбільше їх приваблюють
Люксембург, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди. У Франції та
Німеччині частка іммігрантів серед працюючих складає понад 8%, а в
Люксембурзі і Швейцарії понад 30%. У Західну Європу, в основному,
їдуть на заробітки вихідці з Середземномор'я, з Центральної Африки,
з Середнього Сходу, з країн Карибського басейну, а останніми роками
зростає і великий потік трудових мігрантів з Центральної та Східної
Європи. Значний процент мігрантів складають і самі
західноєвропейці. З Португалії в середньому на рік емігрує 11%.

працездатного населення, з Греції - 6%, з Іспанії - 5%, з Італії - до 4%.

в) Близький Схід. Сюди стягується в середньому до 6 млн.
іммігрантів. Найчастіше на Близький Схід їдуть з Пакистану, Індії,
Республіки Корея, з Філіппін, В'єтнаму. Найбільшою часткою
іноземних працівників виділяються Об'єднані Арабські Емірати (97%
від усіх працюючих), Катар (95,5%), Кувейт (86,5%), Оман (70%),
Саудівська Аравія (60%), Бахрейн (51%).

г) Латинська Америка. Число іммігрантів тут складає 5-7 млн.
чоловік. Найпривабливішими є Аргентина та Венесуела. В основному
туди емігрують з сусідніх країн, але є також багато вихідців з Азії та
Африки.

ґ) Австралія. Це традиційний центр міграції, котрий забезпечує іммігрантам понад 3% робочих місць. Основними постачальниками трудових ресурсів сюди є Азія (особливо Південно-Східна) і Європа (в основному Центральна і Східна).

д) Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основними імпортерами
трудових ресурсів тут є Японія, Республіка Корея, Бруней, Гонконг,
Малайзія, Тайвань, Сінгапур, а головними експортерами - В'єтнам,
Лаос, Таїланд, Філіппіни, Китай, Індія.

е) Західна Африка. Головними споживачами трудових ресурсів у
цьому регіоні є країни Магрибу, а економічні можливості Лівії були
би набагато обмеженішими, якби там не працювали іммігранти.
Працюють там вихідці з інших частин Африки.

є) Південна Африка. Цей центр міграції, як, між іншим, і Західна Африка, приваблює трудові ресурси з Центральної та Східної Африки.

Слід розрізняти міжнародне адміністративно-правове регулювання та міжнародне економічне регулювання міграційних процесів.

Адміністративно-правове регулювання міжнародної трудової міграції передбачає:

- установлення правових норм, які згладжують спірні моменти
міграційного процесу;

- установлення міграційних квот;

- установлення меж можливостей мігрування (наприклад, щодо
кримінальних елементів, наркоманів);

- депортація нелегальних мігрантів.
Економічне регулювання:

- установлення митних внесків чи бар'єрів;

- установлення відповідних візових ставок;

- регулювання заробітної плати мігрантів;

- запровадження різного роду штрафних ставок.
Розглядають одно-, дво- і багатостороннє міжнародне

регулювання міграційних процесів.

Одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання переміщенням трудових ресурсів у відповідності з власними інтересами і без обов'язкового узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних потоків на основі двосторонніх міждержавних угод. Філіппіни, наприклад, мають двосторонні угоди з питань міграції з 25 країнами. У цьому випадку це одна з найефективніших форм регулювання.

Багатостороннє регулювання міграційних процесів це

регулювання, яке базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на регіональному чи загальносвітовому рівні, а також на домовленостях, що приймаються в межах окремих інтеграційних угруповань.

У рамках багатостороннього регулювання провідну роль грають міжнародні організації. Звичайно, що основні правові норми регулювання міжнародних трудових міграційних процесів визначаються й контролюються Міжнародною організацією праці (МОП), про яку йтиметься в наступному параграфі. Підготовкою кадрів для світової економіки, зростанням кваліфікаційного рівня трудових ресурсів світу відає ЮНЕСКО. Питання, пов'язані із здоров'ям мігрантів, знаходяться у віданні Всесвітньої організації охорони здоров'я. Світова організація інтелектуальної власності, зі свого боку, регламентує забезпечення прав мігрантів спеціалістів на їхню інтелектуальну власність. Набирає ваги міжнародна організація з міграції, яка намагається охопити усі основні проблеми регулювання міжнародних міграційних процесів. І все ж, характерною особливістю міжнародного регулювання міграційних процесів є те, що пріоритети в цій галузі все-таки віддаються національним державам, а тому двосторонні міждержавні угоди і мають найбільше поширення.

Світовий

РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ ТА ЙОГО МІГРАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ: СУСПІЛЬНИЙ ПОРТРЕТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Одним з поширених способів економічного виживання громадян України стала трудова міграція мешканців країни за її межі. На 2005 рік досвід роботи за кордоном набули члени 19,1% українських сімей (на 2003 р. - 10,8%). Найпривабливішими для трудових мігрантів країнами е Росія та Польща, далі йдуть Німеччина, Чехія, Італія та Португалія, Більше половини мешканців України працевлаштовувались за кордоном за усною домовленістю з

досвід трудової діяльності в країнах Європи, більш прихильно ставляться до існуючої там системи цінностей та інституцій, аніж інші українці. Серед західних цінностей українські трудові мігранти понад усе цінують сексуальну свободу, культ грошей, особисту свободу і незалежність, практичність та прагматизм. Підвищена здатність приймати відповідальні рішення - притаманна соціальна риса трудових мігрантів.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО СТАНУ СУСПІЛЬСТВА.

У країні, що переживає затяжну економічну кризу, населенню конче важко адаптуватись до реалій сучасного життя. Його стан характеризується значною соціальною напруженістю та відсутністю матеріальної та психологічної безпеки. Необхідність боротися за виживання в складних умовах економічної кризи впливає на соціальне самопочуття людей та їх оцінки якості життя. За даними моніторингу соціальних змін в українському суспільстві, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України з 1994 року, на теперішній час незадоволені своїм життям загалом 56,4% мешканців країни, а своїм становищем у суспільстві - 61,4%. Таких, хто позитивно оцінює своє життя, набагато менше - усього 18,6%, а становищем у суспільстві задоволені лише 11,2%. Решта від оцінок утримуються.

Надії на поліпшення життя протягом найближчого року важко визначити як оптимістичні. Майже щодругий (47,4%) певен, що ніякого покращення не буде, і лише 12,4% вважають, що їх життя найближчим роком більш або менш налагодиться. Дуже висока частка осіб перебуває в утрудненні визначити навіть найближчі життєві перспективи (40,0%). В порівнянні з минулим роком матеріальні умови життя 42,2% українських сімей значно або дещо погіршилися (значно - у 21,8%, трохи - у 20,4%). Така само кількість осіб (43,0%) свідчить про погіршення гарантій зайнятості та забезпечення роботою. Про поліпшення матеріальних умов життя сім'ї згадують лише 13,5%, а гарантій зайнятості - 8,1% учасників опитування. На момент проведення моніторингового опитування не працювали і не мали ніяких джерел доходу 2.4% його учасників; не мали постійного місця роботи, але підробляли у різних місцях залежно від обставин ще 7,1%, а частка зареєстрованих безробітних становила 2,4%.

2. СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНСЬКИХ РИНКАХ ПРАЦІ В ОЦІНКАХ МЕШКАНЦІВ УКРАЇНИ

Загальна ситуація на українських ринках праці оцінюється мешканцями України вкрай негативно. Три чверті дорослих жителів країни впевнені, що знайти роботу, яка відповідає їх перевагам і кваліфікації та оплачується належним чином, в Україні вельми важко. Влаштуватись на робоче місце, що вимагає від працівника рівня кваліфікації, яким володіє його пошукувач, проте не гарантує достатнього заробітку, на думку кожного другого (56,5%) також нелегко. Про труднощі працевлаштування не за фахом, однак з гарантією достатньої оплати свідчать семеро з десяти, а кожен другий мешканець країни працездатного віку (56,4%) певний, що важко знайти будь-яку роботу. На їх думку безробіття загрожує перш за все особам предпенсійного віку, інвалідам, жінкам з недолітніми дітьми та таким, хто часто хворіє.

Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та необхідність самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей увімкнула механізми самоорганізації. Одним з щонайефективніших способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі. Найпривабливішими для трудових мігрантів країнами є Росія та Польща, далі йдуть Німеччина Чехія, Італія, Португалія. Більше половини мешканців України працевлаштовувались там за усною домовленістю з роботодавцем, без юридичного оформлення трудової угоди. Решта складала трудовий договір ще в Україні або в країні тимчасового перебування. Половина з тих, хто вже має зарубіжний трудовий стаж, збираються протягом найближчого року знов виїхати за кордон з метою тимчасового заробітчанства.

Ті мешканці країни, що мають роботу, скоріше нею незадоволені. І трудові мігранти, і інші наші співвітчизники, які ще не були заробітчанами за межами країни, однаково рідко бувають задоволені змістом праці на своєму робочому місці. Проте щонайбільше невдоволення працівників викликають розміри їх заробітної плати, якість соціального захисту та рівень розвитку соціальної сфери за місцем роботи. Праця в ієрархії цінностей мешканців України, й зокрема цікава робота, посідає одну з найвищих позицій. Особливо високу оцінку можливості мати цікаву роботу дають співвітчизники, які вже отримали досвід зарубіжної трудової міграції (91,7%). Проте українські громадяни хотіли б не тільки бути залученими до цікавої роботи, яка б відповідала їх вимогам та очікуванням. Вони ще бажають працювати з повною віддачею, хоча така можливість трапляється дуже рідко.

Слід, проте, зауважити, що питома вага незайнятих вища в групі потенційних трудових мігрантів. Найскоріше одною з основних причин пошуку заробітків за кордонами України як раз й слугує вимушена незайнятість її мешканців. Питома вага таких, хто не має роботи, серед потенційних трудових мігрантів складає загалом 24,6%, тоді як для решти співвітчизників вона сягає лише 12,8%. До цього слід додати, що частка непрацюючих пенсіонерів в групі потенційних трудових мігрантів не перевищує 2,5%, тоді як питома вага старих людей, які живуть безвиїзне в Україні виключно на маленьку пенсію, складає 30%.

Ті, що мають роботу в Україні, працюють переважно в державному секторі (28.0%), в приватному - лише 20,3%. Проте в групі трудових мігрантів спостерігається інша тенденція. Щотретій з них (33,3%) працює в приватному секторі (тільки щочетвертий (25,6%) зайнятий на державних підприємствах, в організаціях та установах. Серед них вдвічі частіше зустрічаються люди, які визначають свій статус як "самозайнятий", маючи на увазі індивідуальну трудову діяльність або будучи представником вільної професії (11,9% проти 5,0%).

Особи, що зайняті виключно на українських ринках праці, як і ті, що вже мають робочий досвід за кордоном, як правило, зазначають, що характер їх теперішньої роботи не відповідає їх професійно-освітньому рівню (40,3% та 43,5% відповідно). Усі вони свідчать про те, що гарантії зайнятості та забезпечення працездатних мешканців країни робочими місцями значно або дещо погіршились. Потенційні трудові мігранти згадують про це дещо частіше (47,0%). І хоча розбіжності в їх оцінках не такі вже й значні, проте їх найбільша частота в групі потенційних трудових мігрантів ще раз підтверджує вплив незайнятості на вітчизняних ринках праці на вибір рішень співвітчизників шукати робочі місця за кордоном.

Потенційні трудові мігранти частіше за інших своїх співвітчизників вважають, що безробіття є для них цілком реальною загрозою, що зрозуміло: адже їх переважна більшість - це мешканці малих міст та сільської місцевості. Проте труднощі гартують характер. Потенційні трудові мігранти частіше відносять себе до людей, чиї шанси на успіх в житті вищі, аніж в їх оточення. А частка тих, хто побоюється, що не має жодних шансів на успіх, учетверо менше (7,6% проти 29,9%). Співвітчизники, які збираються на заробітки в інші країни, частіше аніж будь-хто інший, певні, що запорукою їх виживання й життєвого успіху слугують вміння ставити собі мету і добиватися її здійснення (44,1% проти 30,6%), наполегливість, працелюбність та терпіння (52,5% проти 38,8%) і звичайно ж удача (41 5% проти 35,2%).

3. МЕШКАНЦІ УКРАЇНИ В ПОШУКАХ РЕСУРСІВ ВИЖИВАННЯ

Кожен другий українець стверджує, що йому вистачає грошей тільки на продукти, щочетвертий - в цілому на прожиття. Тільки щодесятий мешканець України може придбати все необхідне, проте робити заощадження вже немає з чого. І тільки 1.6% наших співвітчизників можуть складати гроші про чорний день, а 0.2% -не відмовляють собі ні в чому. Проте 11.0% мешканців країни часто-густо не мають ані гроші, ані їжу - вони вимушені голодувати. Матеріальне становище потенційних трудових мігрантів за їх власними оцінками виглядає ліпше. Родини потенційних трудових мігрантів краще забезпечені. Серед них частіше зустрічаються домогосподарства, членам яких вистачає в цілому на все необхідне, а деякі з них можуть накопичувати заощадження.

В пошуках ресурсів виживання громадяни України обирають різні стратегії. На їх вибір впливають різні фактори, серед яких система цінностей набуває особливого значення. Щодругий наш співвітчизник, аби забезпечити собі належний життєвий рівень, готовий перш за все працювати з раннього ранку й до пізнього вечора. Майже стільки ж мешканців України готові братися до будь-якої роботи, аби платили добре. Нарешті вони поїдуть в іншу країну, де можна буде заробити грошей більше, аніж вдома. Трудові мігранти на відміну від інших своїх співвітчизників вибудовують приорітети інакше. Вони вважають, що для забезпечення сім'ї належного рівню добробуту їх співгромадяни скоріше за все вирушать за кордон в пошуках заробітків (58,2% проти 45,8%). Якщо такий варіант з якоїсь там причини їм недоступний, вони на думку потенційних трудових мігрантів працюватимуть від ранка і допізна у власній країні, не покладаючи рук (56,6% проти 52,6%). І, нарешті, вони братимуться за будь-яку роботу, якщо за неї добре платять (52,7% проти 47,5%). Ці оцінки грунтуються не в останню чергу на^досвіді наших співгромадян, які вже працювали за кордоном, на спостереженнях за їх способом життя, добробутом, поведінкою. Звернемось до цього досвіду й ми.

Часто-густо для збільшення доходної частини сімейного бюджету мешканці України використовують власність, що їм належить: земельну ділянку, будинок або квартиру, автомобіль, комп'ютер, домашню худобу й сільськогосподарську техніку, набагато рідше - акції та інші цінні папери. Сім'ї трудових мігрантів роблять це в 1,2 рази частіше. Найбільші доходи їм приносять особисті підсобні господарства. В порівнянні з іншими громадянами України трудові мігранти в 2,3 рази частіше використовують з комерційною метою особистий транспорт (10,6% проти 4,7%) та в 6,9 рази - комп'ютер (3,9% проти 0,6%). А втім основну частину сімейних доходів українських громадян складає заробітна плата, що її отримують за основним місцем роботи (57,2%), пенсії (44,5%), виручка від продажу продукції, виробленої в особистому підсобному господарстві (14,2%), пільги та субсидії (11,6%). Заробітну плату за основною роботою як головне джерело доходу трудові мігранти вказують в 1,1 рази частіше, а пенсію - в 1,3 рази рідше. Доходи від тимчасової роботи за кордоном роблять помітний внесок у зміцнення економічного базису домогосподарств трудових мігрантів. Вони частіше згадують про поліпшення матеріальних умов життя своїх сімей упродовж останнього року, тоді як всі інші мешканці країни схильні скоріше до негативних оцінок змін, що відбуваються в їх домогосподарствах: щодругий з них свідчить про погіршення матеріального добробуту своєї сім'ї. Трудові мігранти частіше за інших вважають, що рівень їх життя залишився таким самими, що й минулого року.

Трудові мігранти помітно частіше е власниками нерухомості: три чверті з них приватизували своє житло, тоді як це зробили всього дві третини решти громадян. Будинки та квартири трудових мігрантів краще упоряджені, там частіше є гаряча вода, каналізація, газові та електричні плити, вони помітно частіше телефонізовані, а загальна та житлова площа є більшою за розміром.

4. ГОТОВНІСТЬ МЕШКАНЦІВ УКРАЇНИ ДО РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ ТА ЇХ МІГРАЦІЙНІ НАСТАНОВИ

Створення в суспільстві рівних можливостей для всіх громадян передбачає рівність стартових умов разом із свободою індивідуального вибору життєвих стратегій. В суспільній свідомості народу України - це безумовна цінність, її важливість усвідомлює його переважна більшість. На думку більше як половини учасників моніторингового соціологічного опитування Інституту соціології НАН України (57,8%) створення рівноцінних можливостей почати нове життя в умовах капіталізації країни є дуже важливим, а для кожного щотретього - скоріше важливим. Щонайчастіше відмічають високу важливість рівності початкових позицій трудові мігранти, що мають досвід заробітчанства, і потенційні трудові мігранти.

Адаптаційна готовність до нових ринкових умов та катаклізмів перехідного періоду вища в групі потенційних трудових мігрантів. При вирішенні своїх життєвих проблем ця група індивідів орієнтується переважно на власні зусилля і можливості, не розраховуючи на допомогу та підтримку держави, як це бувало в недавньому минулому. Налаштовані на заробітчанство люди вочевидь психологічно зрівноваженіші й сприймають життя з міцнішими оптимістичними настановами. Вони в 1,3 рази рідше вважають, що за останній рік життя істотно або частково погіршилось (38,1% проти 50,6%), проте в 1,7 рази частіше стверджують, що їх буття та настрій поліпшилися трохи або суттєво (18,8% проти 10,8%).

Ринкову перспективу потенційні трудові мігранти усвідомлюють ліпше за інших громадян. Оцінюючи позитивні й негативні сторони процесу приватизації, вони частіше підтримують необхідність роздержавлення власності, формування вільного та відкритого ринку землі, функціонування кредитно-банківської системи нового типу. Потенційні трудові мігранти в 1,5 рази частіше інших співвітчизників схвалюють створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва в Україні. А організацію приватних підприємств, підтримку бізнесу і фермерства оцінюють як важливий фактор розвитку підприємницької ініціативи в 1,7 рази частіше.

Потенційні трудові мігранти схильні до співробітництва із західними країнами і міжнародними організаціями набагато охочіше, аніж решта українських громадян, які віддають перевагу вітчизняному ринку. Як люди переважно прозахідної орієнтації, що вже включені в підприємницьку практику, вони підтримують в 2,2 рази частіше ринковий вибір. Під прапори капіталізму готовий встати щонайбільший контингент саме з цієї групи (23,8% або щочетвертий).

Майбутні заробітчани вдвічі частіше оцінюють можливості розвитку підприємницької ініціативи як дуже важливу для них особисто перспективу (35,6% проти 17,8%) і в 1,3 рази частіше висловлюють бажання мати цікаву роботу (70,9% проти 55,8%). Вони відчувають більшу впевненість в своїх силах, рішучіші в досягненні своїх цілей, частіше демонструють вміння жити в нових суспільних умовах, виявляючи неабияку енергію, ініціативу та незалежність при вирішенні життєво важливих проблем. Серед них вдвічі більше людей з добрим і навіть відмінним станом здоров'я (28,0% проти 14,2%).

Половина потенційних заробітчан вже має робочий досвід за кордоном і добре знайома з умовами життя і праці в інших країнах. Отже не випадково щодругий учасник опитування, який збирається на зарубіжні заробітки, визнав, що хотів би виїхати з населеного пункту, де постійно проживає він сам і його сім'я. Три чверті потенційних трудових мігрантів мають за межами України родичів або близьких їм людей, що постійно або тимчасово там проживають, та підтримують з ними контакти: особисті, поштові, телефонні, їх співвітчизники, які не збираються у заробітчанство за кордон, також мають там близьких та рідних і також спілкуються з ними тим чи тим чином. Щоправда, лише щодругий з них підтверджує наявність в них родинних зв'язків із закордоном, а частота їх спілкування відрізняється меншою інтенсивністю. Так, вони майже вдвічі рідше листуються із зарубіжними родичами (17,9% проти 33,9%), в 1,9 рази рідше розмовляють з ними по телефону (22,5% проти 12,4%), майже не користуються для зв'язку з ними електронною поштою (0,6%), в 1,6 рази рідше відвідують їх (7,4% проти 11,9%) і в 1,4 рази рідше приймають їх у себе (13,4% проти 18,6%). Вони в 1,3 рази частіше відмовляються від відвідин своїх родичів та друзів, що постійно чи тимчасово мешкають за кордоном.

Намір про переїзд притаманний й іншим нашим співвітчизникам, що забезпечують робочою силою місцеві ринки праці, проте трапляється таке набагато рідше: тільки щоп'ятий з цього контингенту хотів би розлучитися із своєю малою Батьківщиною. Щоправда, шестеро з десяти їх компатріотів ніколи і ніде не поїдуть. Місцевий патріотизм утримує в рідних пенатах лише щотретього потенційного трудового мігранта.

Де саме бажають поїхати наші співвітчизники? Щотретій (33.9%) потенційний заробітчанин впевнено називає зарубіжні країни. Щочетвертий (28.0%) ще не визначився з вибором місця евентуальної еміграції, щовосьмий (12,7%) обирає Росію. Серед тих, хто не збирається працювати за кордоном", бажаючі емігрувати зустрічаються помітно рідше, а їх міграційні переваги розподіляються практично порівну між країнами далекого зарубіжжя, Росією та іншими регіонами України: відповідно 10,2%, 9,2% та 11,6%. Як правило, вони ще не знають, в який бік вони посунуться, де їх міграційні вітри здують: щоп'ятий респондент (18,6%) ще й досі не обрав країну країну своєї міграційної мрії. І чи поїде він точно, теж не вирішив. Якби не злидні... Хіба ревуть воли, як ясла повні?

5. ТРУДОВА МІГРАЦІЯ ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Міграція робочої сили в сучасному світі нарівні із рухом капіталів, товарів, технологій, інформації є однією з основних складових процесів глобалізації. Міжнародна трудова міграція сьогодні стала невід'ємною частиною світової економіки. На початок XXI сторіччя у світі нараховується за оцінками МОП від 36 до 42 млн. трудових мігрантів . Україна вже включилась в модернізаційні світові процеси, і притаманні їм тенденції й протиріччя не змогли обійти нашу країну. Особливо ж вони виявилися тісно пов'язаними з інтеграцією України в сучасний світовий міграційний порядок. Потоки українських трудових мігрантів спрямовані сьогодні у більшість європейських і не тільки європейських країн.

Учасники моніторингового соціологічного опитування, що його було проведено Інститутом соціології НАН України, ранжують свої уявлення про процес глобалізації наступним чином. Передусім вони пов'язують глобалізацію з можливістю використовувати в розвинених країнах світу дешеву робочу силу українських гастарбайтерів, перевагами об'єднання міжнародних зусиль в боротьбі з тероризмом, відпливом інтелекту в заможні країни Заходу, надією громадян України знайти роботу за кордоном, шансом для нашої молоді отримати освіту на Заході, імпульсом для швидкого розвитку економічно відсталих країн тощо. Зауважимо, що ті, хто вже має досвід праці в зарубіжних країнах, так само як й ті, що тільки збираються там поїхати з трудовими цілями найближчим часом, частіше за інших співвітчизників висловлюють думку, що Україна виконує функції донора дешевої робочої сили для європейського та інших ринків праці (39,8% проти 28,8%). Вони також частіше відзначають можливості для українських громадян знайти роботу за кордоном (35,6% проти 23,3%) і вважають щасливим шансом для нашої молоді отримати освіту на заході (22,9% проти 14,9%). Слід також згадати, що наші гастарбайтери краще за інших співвітчизників розуміють важливість і значення для України процесів глобалізації з погляду об'єднання зусиль в боротьбі з екологічними катастрофами (30,5% проти 21,4%). І що найцікавіше, гастарбайтери найскоріше і ліпше за своїх співвітчизників оцінили переваги мережі Інтернет (11,0% проти 6,9%).

Проте оцінити повною мірою позитивні та негативні сторони і наслідки процесів глобалізації співгромадяни не можуть, хоча ті з них, хто вже попрацював або тільки збирається працювати за межами України, виявилися краще обізнаними: з них вагалися з відповіддю 61,9%, тоді як серед інших співвітчизників не знали, як відповісти на це питання, вже 71,9%. Серед гастарбайтерів прихильники глобалізації зустрічаються дещо частіше (23,7% проти 13,7%). В будь-якому разі трудові мігранти, що вже мають досвід праці в зарубіжних країнах, дуже рідко згадують про перебування в них в негативному світлі - тільки 1,7% купців, що їздили за товарами або із товарами за кордон в ці країни, та 3,4% заробітчан, що працювали там.

Потенційні трудові мігранти досить високо оцінюють роль західного способу життя і культури: четверо з десяти (41,5%) певні, що знайомство із зразками і стандартами західного штабу допомагають нашій молоді опанувати сучасний світ, майже стільки ж (37,3%) вважають, що їх знання сприяють вихованню

толерантного ставлення до людей інших рас, національностей, культур та релігій, а щоп'ятий (21,2%) бачить їх позитивний внесок в єднання різних етнічних спільнот навколо загальної універсальної культури та способу і стилю життя. В порівнянні із співвітчизниками майбутні гастарбайтери вдвічі частіше висловлюють ^ думку, що знайомство із західною культурою та стандартами поведінки прилучають українське суспільство до найкращих взірців світової культури (19,5% проти 10,6%). На відміну від них інші українські громадяни відзначають передусім згубний вплив заходу, який своїм утручанням в український простір руйнує моральні підвалини нашого суспільства (33,0%) та підтинає корні національної культури (26,5%). На їх переконання некритично запозичені "з-за пагорбком" зразки західної культури та стилю життя формують ідеали і моральні цінності, що не властиві мешканцям України (21,7%).

Які ж саме моральні цінності та норми західного способу життя на думку співвітчизників щонайактивніше вторгаються в життя українського суспільства? З рідкою однодушністю наші співгромадяни віддають першість таким новонабуттям як сексуальна свобода, культ грошей та особиста свобода і незалежність. Зауважимо лише, що краще знайомі із зарубіжними практиками трудові мігранти частіше інших називають і сексуальну свободу (50,0% проти 39,0%), і культ грошей (49,1% проти 44,6%), і особисту свободу і "самість" (42,4% проти 28,6%). А далі пріоритети розходяться. Потенційні гастарбайтери говорять про схвалення та позитивне сприйняття таких моральних цінностей і норм західного способу життя як заповзятливість (38,1%), практичність і прагматизм (32,2%), спрямованість до життєвого успіху за будь-яку ціну (30,5%) та вміння багато і напружено працювати (24.6%). їх компатріоти, що зберігають вірність вітчизняним ринкам праці, обирають інший порядок: вони віддають перевагу спрямованості до життєвого успіху за будь-яку ціну (28,1%), винахідливості (21,5%), вмінню багато й напружено працювати (18,3%) і, нарешті, практичності та прагматизму (17,0%).

Перспективу універсалізації сучасної західної культури і способу життя і перетворення її на панівну в усьому світі наші співвітчизники сприймають без ентузіазму. Майже щодругий не зміг оцінити таку перспективу. Вибір решти мешканців України досить красномовний: троє з десяти співгромадян відкидають таке майбутнє; майже щоп'ятий сприймає можливість такої цивілізаційної експансії індиферентне. Прихильники уніфікованого майбутнього, що грунтується на західних цінностях і нормах життя, перебувають в меншості. А втім зауважимо, що індивіди, які привітають прийдешню переможну ходу сучасних західних культурних зразків в світових просторах, зустрічаються серед потенційних трудових мігрантів вдвічі частіше (14,5% проти 7,3%). У всякому разі вони вже сьогодні віддають перевагу промисловим товарам здебільшого зарубіжного виробництва. Упродовж останнього року 27,4% потенційних гастарбайтерів купували головним чином імпортні речі, тоді як решта їх співвітчизників робили це вдвічі рідше (13,0%). Останні, як правило, підтримують частіше вітчизняного виробника (30,8% проти 25,7%). А втім й ті, й ті майже однаково часто демонструють патріотичні почуття щодо вітчизняного ринку харчових продуктів: їх купують щосемеро з десяти мешканців України. Харчі зарубіжного виробництва в Україні не популярні, їх купують тільки 1,5% наших співвітчизників. Іноді, щоправда, вони комбінують їх з харчовими продуктами, виробленими в Україні, але такі покупки робить лише щоп'ятий українець.

ВИСНОВКИ

Дані моніторингу Інституту соціології НАН України дають підстави для висновків, що людей, які шукають і знаходять робочі місця на зарубіжних ринках праці, посувають на цей вибір не тільки зростаюче безробіття, але й підприємницький склад їх розуму і характеру, притаманні їм інтереси, потреби та цінності. Але краще прислухатись до їх власних думок.

Ті, кого не лякають життя і робота за межами країни, в 1,7 рази частіше стверджують, що активно включилися в нове життя і що ринкові відносини уявляються їм цілком природним способом життєдіяльності. Таких, хто перебуває в постійному пошуку себе і своєї ніші в сучасному суспільстві, серед реальних і потенційних зарубіжних заробітчан в 1,6 рази більше. А таких, що пливуть за течією і не мають бажання пристосовуватися до сучасних реалій, живуть як вийде, серед них в 1,8 рази менше. На щастя ці люди ще не втратили здатності очікувати зміни на краще. Зауважимо також, що серед потенційних трудових мігрантів домінують індивіди, які активно шукають своє місце в сучасному житті, їх багато, майже щодругий (46,6%). Серед їх співвітчизників, які за кордон в пошуках роботи не збираються, щонайчастіше зустрічаються люди, що не бажають або не в змозі адаптуватися до складних обставин сьогоднішнього українського буття (37,2%), а в постійному пошуку нової ідентичності перебувають лише 29,5% індивідів з цього контингенту.

Й ті, й інші однаково часто задоволені своїми теперішніми позиціями в суспільстві (11,2%). Проте відносні розміри осіб, що негативно оцінюють свій соціальний статус, в кілька разів більші. І зустрічаються вони частіше серед тих, хто не збирається в заробітчани за межі України (62,5% проти 50,9%). Серед останніх, як правило, більше людей, які ідентифікують себе як мешканців села, району або міста, де вони живуть, а також таких, хто й досі визнають себе за громадян колишнього Радянського Союзу. На відміну від них серед потенційних трудових мігрантів частіше зустрічаються такі, хто називає себе громадянами України (45,3% проти 40,8%).

І хоча й ті, й ті демонструють риси, одвічно притаманні українському народові, - працелюбність, терпіння, стійкість, відповідальність, серед потенційних гастарбайтерів такі люди зустрічаються набагато частіше. На загальну думку й тих, й тих найважливішою прикметою успіху людини в нашій країні слугують багатство, кар'єра, досягнення владних позицій. Слід помітити, що багатство як свідоцтво успішності щонайчастіше називають потенційні трудові мігранти (55,9% проти 46,5%).

И ті, й ті, оцінюючи зміни, що трапилися в їх житті останніми роками і торкалися їх особисто, відзначають передусім зміну відношення до них з боку держави (42,7%); зростання вимог, що їх ставить до них життя (34,4%); запровадження нових правил, за якими треба діяти, щоб досягти успіху в житті (25,8%); звуження можливостей для досягнення мети (19,5%); злам в уявленнях про те, що є добре і що погане (17,8%); нарешті, трансформацію головних життєвих цінностей (13,2%).

Ті, хто планують трудове відрядження за межі України, частіше своїх співвітчизників відзначають зміну вимог, що їх ставить до людини сучасне життя (39,0% проти 34,1 %), та правил, за якими треба діяти, щоб досягти успіху в житті (37,3% проти 25,0%). Вони частіше нарікають на звуження можливостей для досягнення своїх життєвих цілей (28,8% проти 18,8%) та невизначеність уявлень людей про те, що є добре і що є погане (28,0% проти 17,1%), частіше шкодують за втраченими життєвими цінностями в українському суспільстві (17,8% проти 12,9%), частіше помічають зміни в ставленні людей один до одного (15,3% проти 10,0%). Мабуть життєві практики, до яких вони включені, містять значний потенціал негативної інформації, що впливає на їх оцінки. Недарма вони гостріше за інших переживають відчуття втрати нормального життя (37,3% проти 30,9%), частіше відчувають розгубленість, коли думають про майбутнє України (29,7% проти 19,2%). А втім саме вони знаходять в собі сили протистояти економічним труднощам, шукати вихід із складних життєвих колізій, приймати відповідальні рішення і добиватися накреслених цілей.

Трудова міграція в Росію. Задіяні переважно чоловіки будівельних професій та малокваліфіковані громадяни. Строки перебування різні.

Трудова міграція в Італію. Задіяні переважно жінки старшого працездатного віку. Робота домашньою прислугою, нянями, гувернантками, догляд за хворими та перестарілими. Довгострокове (2-3 роки) перебування.

Трудова міграція в Португалію. Беруть участь переважно кваліфіковані чоловіки робітничих спеціальностей (будівельники, промислові робочі). Довгострокові терміни перебування.

Трудова міграція в Іспанію. Переважно сільськогосподарські роботи, будівництво. Довгострокові терміни перебування.

Трудова міграція в Польщу та Чехію. Різні види робіт. Короткострокове перебування (2-3 місяці). Працевлаштування чоловіків та жінок.

Трудова міграція в Туреччину та Угорщину. Переважно, задіяні, так звані "човники". Для цього виду трудової міграції характерні багаторазові поїздки на короткі терміни з метою закупівлі товарів.

Умови праці більшості українських громадян за кордоном не відповідають нормативам, встановленим на Україні. Переважна більшість мігрантів мають робочий день тривалістю 10 годин і більше. Тільки 10-15% з них мають письмові договори з роботодавцем. Усні домовленості про працевлаштування масово порушуються, особливо в частині оплати праці.

Незважаючи на важкі умови праці, близько 70% громадян задоволені результатами поїздок та готові повторити їх, якщо знову матимуть таку нагоду. Причому, 85% мігрантів бажали би зробити такі поїздки за підтримкою і допомогою державних установ з відповідним соціальним захистом.

Для великої кількості сімей трудова міграція - це шлях для вирішення основних життєвих проблем - поліпшення житлових умов, навчання дітей, лікування та утримання хворих та перестарілих членів родини.

Одночасно, приплив "заробітчанських" грошей в область спричинив значний (чи не найбільший в Україні) ріст цін на житло, часто невиправданий ріст споживчих цін на товари щоденного вжитку на фоні низької купівельної спроможності основної маси населення, подальше розшарування суспільства. Тому, найближчим часом, не варто очікувати зменшення хвилі трудової міграції, а навпаки, можна спрогнозувати подальше поширення цього явища.

Негативні наслідки трудової міграції:

Виїзжає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні
навики, оскільки за кордоном виконувана ними робота часто носить примітивний та непрестижний характер; Морально-психологічний аспект має різносторонній вплив: з одного боку - розпадаються сім'ї, часто молодій, залишаються бездоглядними діти та люди похилого віку, з іншого - працюючи на чужині, заробітчани втрачають власне здоров'я, не
отримуючи при цьому кваліфіковану медичну допомогу, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці,
насильства з року роботодавців, в тому числі й сексуального, важких побутових умов, а крім цього, вони не мають гарантії
щодо отримання зароблених грошей та правового захисту від злочинних елементів; Зниження народжуваності у молодих сім'ях. Поряд з цим відомі факти, коли молоді жінки-заробітчанки незаконно народжують дітей для сімей за кордоном ніби-то "на замовлення", а в подальшому не можуть забрати їх додому як власних; Зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, зокрема на житло, при існуючій низькій купівельній спроможності основної маси населення. Це, в свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування
суспільства, оскільки найбідніші верстви не мають змоги виїхати за кордон на заробітки; Загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету.

Позитивні наслідки трудової міграції: Зменшення соціальної напруги та навантаження на ринок праці, зокрема зниження рівня безробіття;

Значний грошовий (валютний) приплив (заробітчанські гроші).Не складно підрахувати, що в середньому щорічно в область
надходить більш як 2 млн. дол.. США таких коштів, що дає широкі можливості для збільшення власного добробуту населення; Можливість матеріального утримання на батьківщині сімей, зокрема дітей, фінансування їхнього навчання, покращення житлових умов, купівлі товарів довготривалого використання, оздоровлення родичів тощо; Розвиток малого бізнесу за рахунок залучених коштів від "човникової"' торгівлі; Розширення світогляду, набуття свідомості та розуміння реальних умов ринкової економіки розвинутих країн, вивчення іноземних мов.

За інформацію дипломатичних представництв України у Польщі на заробітках перебувають 300 тис, громадян, в Італії та Чехії - по 200 тис., у Португалії - 150 тис.. Іспанії - 100 тис.. -Туреччині - 35 тис., у США - 20 тис. Кількість українців, які працюють у Росії оцінюється в 1 млн.

Разом з тим існують і інші, значно більші оцінки. Деякі економісти називають цифру до 5 млн, осіб. Політики піднімають її ще вище. Так. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає, що на заробітки за кордон виїхали до 7 млн. громадян

Основною сферою зайнятості мрацівників-мігрантів € будівництво. Саме в цій сфері працюють 38,4% респондентів. Досить популярною є робота у домашньому господарстві та сервісі (жінки) - 21%. Купівлею/продажем товарів, тобто "човниковими" поїздками, займаються лише 15,1% опитаних.

Оскільки спонукальним мотивом міграції є підвищення добробуту, головним її результатом є заробітки за кордоном. За даними Держкомстату України заробітна плата у промисловості Чехії вдвічі більша, ніж в Україні, у Польщі - втричі більша, в Італії - у 27 разів, в Німеччині - у 53 рази.

Поиск по сайту: