Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
Романський замок, помешкання та оборонна споруда феодала, характеризувався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Весь архітектурний вигляд замку давав уявлення про могутність його володаря. Романський собор, якому притаманні ті самі стилі, повинен був утілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору ліг план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.
З перших років романської архітектури постало питання про кам’яне перекриття будівлі. Це технічно складне завдання було вирішено зведенням напівциркулярного склепіння, в будівництві якого майстри романського стилю досягли вражаючої майстерності.
Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, підпертим масивними стінами. Невеликі вікна, пробиті в товстих стінах і схожі на бійниці, горизонтальний поділ стін напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.
У XII – XV ст. в Західній Європі бурхливо зростали і розвивалися міста. Розквітав і новий архітектурний стиль, який згодом дістав назву готичного, а тоді він називався новою французькою манерою. У XII – XIII ст. у Франції провадилося таке бурхливе будівництво, що, за підрахунками вчених, на спорудження храмів було витрачено більше каменю, ніж у Стародавньому Єгипті. Серед будівель, споруджених у той час, вражають уяву і зараз собори в Реймсі та Ам’єні, Лані та Бове, Шартрі та Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 метрів, а їхні вежі підносилися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори мали вмістити майже всіх мешканців міста того часу. Так, Ам’єнський собор вміщав до 10 000 віруючих.
Готичний стиль — один із небагатьох, чия дата виникнення визначена точно. Абат Сен-Дені, усипальниці французьких королів, Сугерій (1080 – 1141) захотів надати незвичної форми церкві свого абатства. Спираючись на твори грецького теолога Діонісія, який жив у V ст., Сугерій вважав, що божественну красу можна передавати через створення прекрасних речей. З цього випливало, що архітектура церкви має нести красу, легкість і велич. У 1137 р. цю ідею було втілено в життя.
Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.
Усього цього можна було досягти лише завдяки новій системі й техніці будівництва. Конструкція спиралася на несучий каркас, споруджений поза стінами собору. Це дозволило будівельникам споруджувати собори небаченої висоти з тонкими стінами і великими стрімчастими вікнами. Вертикалізація будівництва стала важливою особливістю готичного стилю.
Поява великих вікон дала поштовх до розквіту вітражів. У XIII ст. вони поширилися всією Європою. Вітражі — це мозаїка з кольорового скла, яка за допомогою зв’язок (у середні віки використовували свинець) з’єднувалася в якусь композицію. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети і заступили розписи. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра. 173 вітражі площею 2000 кв. м, виготовлені в XII – XIII ст., відтворюють біблійні сюжети.
Ще одним важливим елементом готичного стилю є скульптура, яка наче оспівує, наповнює споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль, з одного боку, архітектурної прикраси, а з іншого, — енциклопедії знань і уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, ангелів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонів з’явилися скульптури звичайних людей. До того ж усі скульптури набули людських рис, характеру. Так у надрах готичного стилю зародилися паростки цікавості до людини, світу, в якому вона живе. Цей нюанс розвивався вже за наступної епохи — Відродження.