Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Людина в українській і світовій культурах Новітнього часу



Глобальність новітньої світомоделі знецінила людину як автономний, завершений у собі світ. Значимою стає особис­тість як представник людського роду. Звідси — увага до мас­ки, циркових і театральних образів, феномен персонажів Ч.Чапліна тощо. Існування героїв картин П.Пікассо ("Старий жебрак з хлопчиком", "Дівчинка на кулі", "Сім'я арлекіна") можливе лише поряд з іншим. Починаючи з башти Ейфеля у Парижі і Бруклінського мосту в Нью-Йорку, архітектура вчить­ся орієнтуватися не стільки на масштаби, сприйняття і потре­би самоцінної людини, скільки на планетарні і всесвітні фак­тори. Людина, позбавлена обличчя, перетворюється на іграш­ку безликих суспільних сил. Вона перестає бути тотожною сама собі, оскільки стає залежною від катастрофічно мінли­вих обставин буття. Людина-характер змінюється на людину-ситуацію.

Сучасний індивід — це тип особистості, геніально передба­чений у картині П.Пікассо "Портрет А.Воллара", в якій об­раз людини розпадається на хаотичну мозаїку геометричних фігур, позначаючи ситуацію втрати гармонії і цілісності. XX ст. не несе єдиного ідеалу людини, натомість домінують дисгармонійні, однобокі типи людей: людина-"гвинтик", людина гедоніст (герой роману В. Набокова "Лоліта", герої фільму Р.Поланського "Гіркий місяць"), людина-прагматик (футуристичні герої В.Маяковського).

Відчужена людина у ворожому їй світі — такою є концеп­ція експресіонізму, який народився в Німеччині в першій чверті XX ст. Експресіоністи відобразили ситуацію безсилля, відчаю людини перед світом, настрої жаху та катастрофи. Крик без надії на розуміння і допомогу стає єдино можливою реакцією людини на дисгармонійне недовершене окілля (кар­тина норвезького художника Е.Мунка "Крик"). Саме в межах експресіонізму було порушено загальнолюдські, вічні, екзистенційні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути й очищення, відповідаль­ності за кожний крок. В українському експресіонізмі "етно­графічна людина" стала людиною взагалі. Традиційний демо­кратизм українського мистецтва з домінуванням "мужичих" образів органічно вріс у прагнення експресіонізму "спрости­ти" індивіда до елементарних основ людського, до цілісної "родової" людини з природними реакціями. Звідси спокійне і гідне ставлення до проблеми смерті як способу подолання життєвого зламу на картині галицького майстра О.Новаківського "Дві баби роздумують над смертю", драма самотності творчої людини в його ж "Автопортреті з дружиною". В ук­раїнського новеліста В.Стефаника смерть виступає як визво­лення духу з в'язниці тіла ("Стратився", "Шкода").

Видобування експресії з явленого факту в експресіоністів відбувається за допомогою свідомої деформації (картини О.Дікса, Л.Кірхнера). Так, мухи в предметних уявленнях старої з новели В. Стефаника "Самасаміська" перетворюються на чортів, стаючи знаком жахливо-безнадійного двобою людини зі смертю. Колір стає також джерелом експресії, як і дисо­нанс музичних співзвуч (твір А. Шенберга "Місячний П'єро"). Експресіоністський театр доводить до крайнощів емоційне звучання мізансцен (драма "Джіммі Хіггінс", зрежисована Л. Курбасом у театрі "Березіль"). Твори Ф.Кафки "Процес", "Замок" передають незахищеність людини перед суспільни­ми силами. Експресіоністична концепція позбавлена оптимі­стичної перспективи.

Самотня людина в абсурдному світі — таким є герой абсур­дизму. Він пронизаний ідеями екзистенціальної філософії, в якій самотність людини абсолютизується. Справжнім стає таке життя індивіда, яке позбавлене будь-яких зв'язків з реаль­ним світом. Герої абсурдистської драми (Е.Йонеско), пасивні і бездіяльні, живуть на сцені незалежно від оточення. Тільки ситуація зіткнення зі смертю надає життю сенсу. Трагічні образи француза А. Камю ("Чума", "Облоговий стан", "Чу­жий"), росіянки Л.Петрушевської ("Своє коло") утверджу­ють знецінення людини в ситуації, коли визнається лише людська суб'єктивність. Тягар відчуження парадоксальним чином виявляється похідним від тріумфального підкорення людиною природи і соціального світу.

Особистість суспільства масового споживання — в центрі мистецтва поп-арту (60-ті роки). Поп-арт намагається нада­ти буденним речам особливих художніх рис за рахунок залу­чення їх до певного контексту сприйняття (метод "розрізання і склеювання" в книгах американця У. Берроуза, муляжі Дж. Сегала, колажі Р.Раушенберга). Відповідно, його герой орієнтується на світ матеріальних цінностей, споживання предметів масового виробництва, штампованих образів рек­лами. Естетизація фетишизму споживання, культу речей в па­радоксальний спосіб обертається на заперечення нівелювання особистості стандартизованою свідомістю, перетворення лю­дини на предмет споживання, на імідж ("Портрет М.Монро" Е.Уорхолла).

Людина споживач пропагандистських штампів стає героєм соц-арту (70—80-ті роки). Він постає як реакція на символи, знаки, кліше "суспільства розвинутого соціалізму", на надли­шок ідеологізованої пропаганди. Звичний лозунг у перекру­ченому вигляді або в новому контексті оголює порожність образу. У картинах російських художників І.Кабакова, Е.Булатова, В.Комара, О. Меламеда досліджується модель психіки, яка породжує примітивність інформаційних кліше. Соц-арт має спільні установки із західним концептуалізмом, в якому твір мистецтва замінюється його концептом, формаль­но-логічною ідеєю, вербалізованою концепцією. Ця концеп­ція є належною свідомості інформаційного суспільства кінця XX ст.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.