Етапи становлення глобалістики як науки

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи, кожен з яких віддзеркалює специфіку еволюції світової економіки та суспільства.

Перший етап — 1960-ті рр. Саме тоді поряд із диференціацією наукового знання виникла нагальна потреба в інтеграції теоретичних і практичних знань, що спрямовувалися на вивчення нових явищ, різних за масштабністю, цілісністю і складністю системи взаємовідносин.

Отже, глобалістика первісно стала утворюватися і як принципово новий науковий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, і як сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку і навіть ідеологію.

Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія. У 1968 р. найбільш відомі футурологи 30 країн створили Римський клуб, який досить швидко став впливовим органом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними напрямами — дослідження меж і спрямованості зростання економіки та дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій. У 1972 р. було опубліковано першу доповідь Римського клубу - «Межі зростання». З цієї доповіді й бере початок глобалістика як наука. Римський клуб визначив за мету свого дослідження: «вивести людство з ускладнення», спричиненого безупинним еконо­мічним зростанням на тлі виснаження природних ресурсів.

Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970 - х рр. У цей час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів їх урегулювання - основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі. У черговій доповіді Римського клубу — «Людство біля поворотного пункту», опублікованій у 1974 р., підтверджувалися висновки щодо неминучості глобальної катастрофи, яка може початися з серії регіональних катастроф, причому набагато раніше, ніж це передбачалося у першій доповіді. Автори доповіді (М. Месарович та Е. Пестель) дійшли висновку про необхідність переходу до обмеженого зростання, який вони розуміли як диференційований розвиток окремих частин світової системи і на цій основі подолання регіональних криз.

У цей період, ще до появи терміну глобалізація склалися достатньо чіткі уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв’язків як єдиної системи і глобальних проблем, що породжувалися нею. Були виявлені причини і генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до систематизації.

Саме тоді визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатися як глобальна. До критеріїв глобальності проблем відносять комплексність і складний внутрішній взаємозв’язок. Слід особливо підкреслити високий ступінь їхнього динамізму. Загалом у сучасній глобалістиці в останні роки відмічається зростання інтересу до аналізу соціогуманних аспектів глобальних проблем, прагнення переосмислити загальнолюдські цінності й відстояти основні права людини.

Найважливішим досягненням глобалістики у перші два десятиліття її розвитку стало вироблення і формулювання прийнятної для різних наук мови міждисциплінарного спілкування, розробка та уточнення з цієї позиції ключових, принципових понять і категорій, таких як «глобальна проблема», «екологічна криза», «екологізація виробництва», «демографічний вибух», «ядерна зима», «глобальна залежність», «світова спільнота», «нове мислення», «новий гуманізм» тощо.

Із середини 1980 - х рр. починається третій етап розвитку глобалістики. Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. Внаслідок зміни історичних обставин багато структур, організацій та вчених фактично згорнули, а деякі й зовсім припинили роботу в сфері глобалістики. Показовою в цьому відношенні є діяльність Римського клубу, за замовленням якого до 1990-х рр. доповіді публікувалися щороку, а у 1989 р. їх вийшло одразу три. І тільки через деякий часовий інтервал, у 1993 р., виконані під його егідою роботи почали з’являтися знов.

На новому етапі посилилися дослідження прикладних проблем глобалістики. Військово-політичні дослідження, що домінували в 1960-1970-х рр., частково поступаються дослідженню нових завдань — ризику, упередженню катастроф, пом’якшенню їх наслідків. Усе більше уваги в той період приверталося до най­важливіших проблем регіонального характеру, масштаб яких надавав їм глобального забарвлення.

Отже, якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи до вирішення глобальних проблем у дусі техніцизму, тобто вважалося, що глобальні проблеми є такими, що інструментально вирішуються і в цьому зв’язку відбувалися пошуки технічних і фінансових засобів економічних рішень, то з початку 1990-х рр. відбувається зміна пріоритетів - основна увага перемикається на соціально- політичну проблематику. Поряд з іншими сферами наукового знання, що зачіпають суспільні процеси, глобалістика стала тісно пов’язаною з політикою та ідеологією.

Напрями глобалістики

Виділяють вісім основних напрямків глобалістики. Розглянемо їх.

1. Філософсько-методологічний напрям в межах якого досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, аналізуються найбільш істотні соціально - політичні й економічні перетворення, що є необхідними для успішного вирішення проблем, що провокуються ними. Досліджуються вплив процесів глобалізації на національні й локальні культури, економіку, політику, ідеологію.

2. Природничо-науковий напрям, в якому розглядається сучасний етап розвитку людства з точки зору природничих і точних наук.

3. Технологіко-економічний напрям пов’язується з аналізом специфіки сучасного глобального етапу, що визначає конфігурації, темпи розвитку і зміст економічних процесів, які, в свою чергу, визначають подальші тенденції й напрямок проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.

4. Соціо-природничий напрям охоплює широке коло проблем, з яких на принципове місце претендує екологічна. Виявлення законів соціальної екології, оптимізація взаємодії суспільства і природи, екологізація виробництва і формування принципів раціонального природокористування, а також вироблення концепції стійкого розвитку є важливим завданням даного напрямку.

5. Соціальний напрям охоплює проблематику сучасних вимірів економічної стратифікації, продовольчу проблему, проблеми міжнародного права, регулювання міграційних потоків, запобігання виникненню загроз міжнародного тероризму, неконтрольоване зростання населення.

6. Політичний напрям досліджує подальший тренд руху світової системи, параметри зміни міжнародних відносин, сучасну геополітику.

7. Культурулогічний напрям актуалізує проблеми, що виникають в результаті впливу глобалізації на різноманітні сфери культури, засоби масової інформації, ціннісні установки масову свідомість, а також трансформація традиційної культури, якості й доступності освіти.

8. Прогностичний напрям характеризується узагальненістю й розглядом сучасних процесів, тенденцій і станів суб’єктів у майбутньому з метою передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи за умов збереження існуючих умов.

Поиск по сайту: