Характеристика базових концепцій і підходів до визначення часових

Меж глобалізації

Виокремлюють чотири базові концепції, що віддзеркалюють історичні кордони феномену глобалізації:

- концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації»);

- концепція глобалізації як сучасного економічного феномену (концепція реалістів);

- концепція протоглобалістів;

- концепція глобалізації як певної позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству (концепція Е. Азроянца).

Концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації») дістає найширше визначення у працях Р. Рабертсона, М. Уотерса, Г. Терборна, Ф. Броделя, Л. Туроу, А. Маслоу, Г. Дилигенського, Ю. Пахомова та ін.

Так, Р. Робертсон і М. Уотерс вважають, що глобалізація є тривалим історичним процесом, і її початок відносять до рубежу XV - XVI століть н.е.

Позиція західних учених знаходить визначення серед деяких російських науковців. Дослідник Г. Померанц (такої самої думки дотримується Г. Дилигенський) взагалі поставив під сумнів історичну винятковість явища «глобалізація». На думку Г. Померанца, глобалізація є лише історичним явищем, що постійно супроводжує історію людства і набуває на різних етапах розвитку техніки і соціуму різноманітних форм. «Ступінь глобалізації», зазначає Г. Померанц, що демонструється на початку ХХІ ст., — не суперечить викладеній вище аргументації: світ глобалізується десятком індустріально розвинутих країн, ТНК і міжнародними організаціями, створеними з їх ініціативи, тоді як решта держав — або пристосовується до обставин, що пропонуються ззовні, або залишається осторонь глобальних трансформацій.

Навіть О. Білорус, критикуючи прибічників «архаїчної глобалізації», виділяє низку критичних періодів її особливого прискорення:

- перший етап — створення імперій на основі торговельних інтересів, симбіозу держави та релігії (Рим, Візантія, Китай, Київська Русь);

- другий етап — період великих географічних відкриттів і створення економічних імперій і перших глобальних корпорацій (XV ст.);

- третій етап — промислова революція (Європа, XVIII ст.) і формування міжнародних ринків;

- четвертий етап — епоха світових війн XX ст. (1914 — 1918, 1939 — 1945, 1948 — 1989 («холодна» економічна світова війна);

- п’ятий етап — інформаційна революція (починаючи з другої половини XX ст.).

Найпослідовнішими прибічниками другої концепції є західні вчені К. Омае, Т. Левіт, Ф. Фукуяма, російські — А. Вебер, В. Кузнєцов, В. Ядов і вітчизняні — О. Білорус, А. Гальчинський, А. Геєць та ін. Вони піддають критиці концепцію «архаїчної глобалізації», вважаючи виокремлення її форм у минулому явним анахронізмом, пояснюючи його появу тим, що контингентний зсув світової економіки викликав до життя не тільки наслідки, але, як це не дивно, власні передумови. Глобалізація на думку А. Вебера виступає явним контрастом порівняно з попередніми процесами. Тому моделі, які створюються теоретиками глобалізації, є непридатними для аналізу тенденцій віддаленого минулого. Визначення цих тенденцій як глобалізаційних є антиісторичними, оскільки надає властивості такого масштабу, який не був їм притаманним — інтенсивності і всеосяжності, — а також робить беззмістовним саме поняття глобалізації.

Третю концепцію необхідно розглядати в контексті попередньої. За цією концепцією пропонується виділяти два етапи глобалізації — протоглобальний і сучасний — етап ліберальної глобалізації.

Не суперечить цьому підходу і класифікація Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), за якою пропонується розрізняти три етапи процесу глобалізації:

- інтернаціоналізація (починаючи з середини XIX ст.) - протоглобальна фаза світового розвитку;

- транснаціоналізація (особливо з початку 1945 р.);

- глобалізація (починаючи з 1980-х рр.).

На протоглобальному етапі, вважають прибічники третьої концепції, світ вступив до активної фази взаємозближення на основі активізації розвитку торговельних й інвестиційних відносин у глобальному масштабі завдяки новітнім досягненням науки і техніки.

Ідеологами глобалізації перших десятиліть стали Р. Кобден і Дж. Брайт, які висунули тезу про те, що вільна торгівля незворотньо підштовхне всесвітнє економічне зростання і завдяки небаченому процвітанню, що буде засноване на взаємозалежності, народи позбудуться конфліктних ситуацій. Узагальнюючи пошуки попередників, Й. Шумпетер у своїй класичній праці «Капіталізм, соціалізм і демократія» виклав ідею «творчої деструкції» — постійної заміни менш ефективних способів виробництва більш ефективними. Таким чином одержала розвиток думка про головну особливість часу, зміст якої полягав у заміні традиційних способів розвитку підприємства на інноваційні.

Відповідно до концепції Азроянца історичний процес представляється як розвиток соціальної системи, що спрямований на досягнення її межової цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу російський вчений і пропонує назвати глобалізацією.

Головним завданням власної концепції Е. Азроянц вважає зближення трьох попередніх. У них він вбачає дві ключові розбіжності: одна — у визначенні часових параметрів глобалізації, друга — в трактовці самого поняття, яке може розумітися або як тенденція, або як наслідок (продукт) ряду тенденцій.

Антиномічність історичного процесу може бути представлена двома класами — тенденціями інтеграційного характеру і тенденціями дезінтеграційними. Ці два класи тенденцій можна уявити наступним чином:

- інтеграція: транснаціоналізація; регіоналізація; імперіалізація; націоналізація; етносоціалізація.

- дезінтеграція: етносуверінізація; реставрація; асоціалізація; міграція.

Поиск по сайту: