Передумови, принципи і програми антиглобалізму та

Альтерглобалізму

По мірі поглиблення процесу глобалізації все більш чітко прослідковується відсутність відповідальності влади, яка стає помітною не стільки на національному, скільки на глобальному рівні, основним наслідком чого стає вихід внутрішніх проблем держав і регіонів на рівень загальносвітових. На цей же рівень виходить і політичний супротив глобалізації, свідченням чого є рух антиглобалістів.

На сьогодні антиглобальний рух ідеологією якого є альтерглобалізм, являє собою сукупність суспільних організацій, рухів, ініціативних груп та осіб, які перебувають у непримиренному конфлікті з процесами, що розгортаються, а також наслідками глобальних трансформацій.

В цілому альтерглобалізм як ідеологія, передбачає формування такої світової системи, елементи якої не претендують на домінування та монополізацію прав у глобальному управлінні, поширення не лише в США та розвинутих країнах соціально - орієнтованої контрольованої глобалізації.

Антиглобалізм виник як форма стихійного протесту широких мас населення, до числа яких входять і представники малого та середнього бізнесу, проти неоліберальної моделі економічного розвитку, яка методично впроваджується у світі крупним транснаціональним капіталом і пов’язаними з ними владними структурами провідних західних країн і призводить до подальшого збільшення розриву між бідними і багатими, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються. Одним із побічних наслідків цієї політики є знищення малого та середнього підприємництва.

Основні напрямки критики антиглобалістів:

- засудження західних компаній і урядів за їх неоімпералістичну політику, ціль якої, на їх думку, будь - яким шляхом збільшити власну владу над світом. Незадоволення антиглобалістів в першу чергу викликає те, що великі західні компанії перенесли значну частину виробництва до країн, де людей легше експлуатувати і тим самим спричинили хвилю безробіття в розвинутих країнах;

- критика нерегульованих грошових потоків, що розповсюджуються у світових масштабах, що вже не раз приводило до значних фінансових криз, що в свою чергу викликали соціальну нестабільність;

- висловлюють свою стурбованість з приводу невизначеного майбутнього західної демократії, оскільки такі організації як ЄС і НАФТА, на їх думку не є демократичними;

- критикують умови життя в західних країнах, де жорстка економічна політика та інтереси бізнесу подавляють соціальну складову і культурні потреби населення;

- протидія капіталістичним структурам та об’єднанням, чиї центри розміщені, як правило в розвинутих країнах. Особливо це стосується ТНК, до яких антиглобалісти ставляться як до головних ворогів демократії;

- засуджують, хоча і в меншому ступені такі міжнародні організації, наприклад, як Світовий банк, головним чином за те, що ці організації нав’язують бідним країнам — своїм боржникам власну волю, визначаючи їх економічну політику, що вже не раз призводило до негативних наслідків в цих країнах.

- засуджують сучасну економічну систему капіталізму за шкоду екології в будь - якому регіоні світу і за руйнування традиційних соціальних зв’язків в усіх суспільствах.

Ідейними попередниками глобалістів можна вважати «нових лівих» 1960­1970-х рр..

Основними формами дій антиглобалістів є:

1) у короткостроковійперспективі - це зрив конференцій, самітів урядів глав держав та наднаціональних організацій поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим ТНК, підприємствам через їх бойкот, пошкодження майна;

2) у середньостроковій перспективі - анулювання, реорганізація та демократизація існуючих наднаціональних організацій та конференцій;

3) у довгостроковій перспективі - розробка альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, ідеологічних розбіжностей між державами.

Основними рисами сучасного антиглобалізму є: децентралізація,

горизонтальна (функціональна) кооперація, гнучкість, швидка зміна форм виступів, легкість та швидкість створення і розпаду структури, відсутність будь-яких кордонів для входу/виходу, загальнодоступність сітьових ресурсів, рівні права, антиринкове спрямування.

Основними правилами антиглобалістських рухів є: інтернаціоналізм, інтеркласовість, інтерідеологічність.

Сукупність антиглобалістських рухів можна розділити на дві групи:

представники поміркованого крила антиглобалізму, представники руйнівного крила антиглобалістів.

Перших очолює АТТАК (Асоціація громадян за оподаткування фінансових операцій) формування якої в червні 1998 р. у Франції вважають зародженням руху антиглобалістів. Взагалі виступають за впровадження «податку Тобіна», який був запропонований у 1972 р. на спекулятивні фінансові операції з метою більш ефективного розподілення капіталу серед країн третього світу. Таким чином, ключовою ідеєю поміркованого крила є ідея, так звана, «демократія участі».

Другі вважають плани поміркованих структур утопічними, оскільки їх реалізація буде суперечити інтересам правлячих кіл і груп всередині глобального суспільства. Основними проектами руйнівного крила є: створення таких соціально- економічних просторів, які були б автономними від влади держав і капіталу, таким чином, пропонується створити альтернативну державі модель управління суспільством. Крім того, іншим варіантом може бути утворення єдиного глобального простору на засадах федеральної імперії з єдиним центром прийняття глобальних рішень.

Для руху антиглобалістів на сьогодні характерним є сукупність внутрішніх і зовнішніх протиріч.

До внутрішніх протиріч належить: сітьовий принцип побудови руху; єдність і протилежність руйнівної і творчої сфер діяльності антиглобалістичного рухів; протиріччя між соціальною творчістю одного суб’єкта і єдиним процесом спільної узгодженості діяльності; протиріччя антиглобалістів як боротьби проти сучасних форм капіталізму і одночасно залежність від засобів капіталу.

До зовнішніх протиріч - протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати у власній діяльності фінансові і політико - правові інструменти, протиріччя між соціально-економічною нерівністю та їх рівноправним діалогом; протиріччя між сітьовим принципом організації руху і необхідністю взаємодії із структурами влади.

ЛЕКЦІЯ 7. ПАРАДОКСАЛЬНА ПРИРОДА ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Поиск по сайту: