Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Антиглобалістські рухи: ідеологія і програми, мотивація і результати



Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій.

Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви — «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.

Основні діючі суб’єкти антиглобалістського руху - це громадські, неурядові або політичні групи та асоціацію. Вони можуть носити місцевии, регіональнии, національнии або міжнароднии характер, заийматися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства. Спектр цих організаціий достатньо широкий.

Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень.

Демократичні вимоги антиглобалістів спрямовані на збереження і зміцнення громадського контролю над проблемою вирішення долі людей в країні, регіоні, суспільстві, світі. Саме тому ключовими пунктами їх програми є соціальні питання.

Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.

Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних самітів міжнародних інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:

1) у короткостроковій перспективі — шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим корпораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;

2) у середньостроковій перспективі — анулюванням або реорганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;

3) у довгостроковій перспективі — розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.

Антиглобальний рух керується сукупністю правил, принциповими з яких є:

- інтернаціоналізм руху;

- інтеркласовість і інтерідеологічність;

- антигегемоністський характер.

Звідси витікають і основні принципи антиглобалістів.

- солідарність, співробітництво і відповідальність;

- організація на принципах вільної, добровільної і ефективно діючої асоціації;

- самоорганізація і самоуправління.

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів — трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним визнається перший напрям.

Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи. Вона виступила на підтримку ідеї, висунутою американським економістом Джеймсом Тобіним, який запропонував введення податку на фінансові трансакції у розмірі 0,1-0,2 % (так званий податок Тобіна). Прихильники такого заходу не тільки розраховують тим самим заохотити капіталовкладення в сферу виробництва, але і пропонують своєрідний варіант неокейнсіанської теорії — суми, виручені за рахунок «податку Тобіна», будуть направлятися на соціальні потреби і на розвиток країн Третього світу. Для їх акумулювання пропонується використання потенціалу реорганізованих міжнародних інститутів (як потенційні кандидати пропонуються ООН і Світовий банк).

Широку популярність серед представників руйнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу.

Серед сильних сторін як трансформістського, так і руйнівного крила антиглобального руху більшість науковців визнає швидке реагування на будь-які політичні події і можливість одночасного проведення досить потужних акцій протесту. Головним ж недоліком його стає непродуктивність у довгостроковій перспективі, а також наявність зовнішніх і внутрішніх протиріч, що несуть небезпеку маргіналізації і навіть розколу руху.

До найбільш явних зовнішніх протиріч належать:

1. протиріччя між антиглобалістською природою руху і його включеністю до структури глобального капіталізму;

2. протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю

3. використовувати у власній діяльності фінансові і політико-правові механізми. Як правило, таке протиріччя вирішується таким чином, що функції професійної діяльності, фінансового забезпечення, політичного представництва приймають на себе діючі неурядові та громадсько-політичні організації, які проявляють симпатії до антиглобального руху, тоді як власне рух у власних діях є відносно незалежним від жорстких обмежень і претендує на відкритість, гнучкість тощо;

4. протиріччя між соціально-економічною нерівністю учасників руху та їх рівноправним діалогом і солідарністю. Це протиріччя не тільки створює напругу всередині руху, але й лежить в основі фактичного відторгнення від багатьох антиглобальних дій значної частини потенційно найактивніших учасників. Одним з засобів зняття цього протиріччя стала підтримка з боку представників країн авангарду у вигляді фінансування розвитку руху, забезпечення солідарності з представниками країн Третього світу;

5. протиріччя між сітьовим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади, участю в політичних процесах. З найбільш помітних проявів цього протиріччя слід виділити: а) залежність багатьох учасників руху від суб’єктів і провідників глобальних трансформацій; б) протиріччя між лівими політичними партіями і антиглобальним рухом як таким, яке виявляється як в емпірично очевидній боротьбі за включення партій до числа організаторів соціальних форумів, так і у вигляді менш очевидної протилежності між масовістю, відкритістю сітьових структур антиглобалістів з відносною жорсткістю, фіксованістю членства, ієрархічністю структур політичних партій; в) протиріччя між необхідністю збереження рухом власної специфіки як відкритої мережі та набуття традиційних організаційно-інституційних форм задля участі у житті громадянського суспільства та в політичній боротьбі.

До внутрішніх протиріч належать:

6. сітьовий принцип побудови руху, який одночасно є його сильною і слабкою стороною;

7. єдність і протилежність руйнівної і творчої сторін діяльності;

8. протиріччя між соціальною творчістю унікального суб’єкта (особи, спільноти) і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності;

9. протиріччя антиглобалізму як боротьби проти світу відчуження в цілому та сучасними формами влади капіталу (як особливого виду відчуження). Це в свою чергу породжує дві тенденції. Перша набуває виразу в діяльності чисельних громадських рухів та організацій, які наголошують у власному протесному портфелі на достатньо загальних формах відчуження (які, як правило, кореспондують з глобальними проблемами). Друга реалізується у наголошенні саме на класовій проблематиці боротьби проти експлуататорської сутності капіталу. Звісно, ці дві лінії є тісно пов’язаними, адже саме глобальна гегемонія капіталу є «відповідальною» за нинішню гостроту глобальних проблем. Однак, і протилежність тут є очевидною — інтеркласовість та інтерідеологічність антиглобалізму як загальної платформи, несхвалення значною частиною учасників руху крайніх форм соціалістичної ідеології суперечить антикапіталістичному змісту дій цих громадських утворень.

Діяльність ВСФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні організації являє собою якісно новий етап політико - ідеологічних процесів всередині антиглобального руху. Квінт-есенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку найбільш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху.

У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свідчать про те, що:

- антиглобальний рух, як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганізації;

- антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні;

- антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху;

- антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора — Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.

Отже, як це випливає з вищезазначеного, антиглобализм не є цілісною ідейно- політичною концепцією, яку розділяють представники всіх суспільно-політичних кіл, що прямо чи опосередковано виступають як проти нинішніх форм глобалізації, так і проти окремих її аспектів, методів, що використовуються основними її суб’єктами. Слабкість антиглобализму як ідеологічної платформи не лишилася непоміченою і серед ідеологів глобалізму, які звертають увагу на два достатньо вагомих аргументи:

1. антиглобалізм існує, тому ще реально працюють демократичні інститути глобального суспільства;

2. економічна модель, яку сповідує сучасний глобалізм, є насправді ефективною.

Незважаючи на те, що в засобах масової інформації і навіть у наукових публікаціях все частіше говорять про «ідеологію антиглобалістів», насправді цілісна ідеологічна система, яка могла б бути визнана усіма представниками конгломерату антиглобалістів, на сьогодні відсутня.

Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «всеядністю антиглобализму» приховується найголовніша його проблема — відсутність ясно зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидним є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. А ось формулювання того, чого вони бажають досягти, як вони планують перебудувати світ, — відсутнє. І не тому, що вони цього не бажають, а тому, що вони не можуть це зробити. У кожної групи антиглобалістів є власний об’єкт боротьби. Діапазон цих об’єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.