Період ранньої юності (15—18років)

Пройшовши через роки дитинства, людина з початком юності відчуває, за образним висловом Жан Жака Руссо, друге народження. І якщо світ дитинства і світ дорослих, то з повним правом можна сказати, що існує ще один, особливий світ, що лежить між ними, — світ юності.

Рання юність — період пошуку сенсу життя, свого місця в ньому. У особистості виникають нові інтелектуальні й соціальні потреби, задоволення яких стане можливим лише в майбутньому: інколи — внутрішні конфлікти та труднощі у спілкуванні.

Поведінка юнаків не позбавлена суперечностей:

- підвищені вимоги до дорослих та поблажливе ставлення до власного порушення цих вимог;

- у вчинках (як і у свідомості взагалі) співіснують принциповість у великому та безпринципність у малому (залишаються інколи риси дитячої поведінки);

- емоційне підвищене переживання власних невдач, неприємностей, які інколи гіпертрофуються у справжнє горе.

Психологи зазначають (і батьки мають обов'язково знати про це), що юнаки і дівчата емоційно чутливі, відкриті враженням. Саме тому ці роки найбільш сприятливі для розвитку й збагачення їхнього емоційного світу. Дуже важливо дати змогу юнакам і дівчатам відчути такі враженнями, які спонукали б їх до значних моральних, громадянських, естетичних переживань. Світ великих моральних звершень, створення високого мистецтва, сфера багатих і тонких людських взаємин — усе це, при ознайомленні молоді з ними, може викликати достатньо глибокий і змістовний відгук. Не пропустіть ці роки — та культура почуттів залишиться надбанням особистості на все життя.

Тож, шановні батьки, вимкніть телевізор і замініть його вечірній перегляд на похід до театру, на виставку тощо. Спочатку, можливо, ви відвідаєте театр самі, а за вечірнім чаєм розкажете своїй дитині про те, що бачили і відчули. Потім запросіть її-супроводити вас до театру, а після цього серйозно вивчіть репертуар і запропонуйте дитині вибрати спектакль самостійно. Вірогідно, що якісь спектаклі ваш син чи донька захоче переглянути зі своїми друзями. Чудово! Тільки попросіть їх поділитися з вами враженнями після перегляду. Для цього організуйте чай з печивом чи печену картоплю біля вогнища на дачі, присадибній ділянці, лісовій галявині.

Спробуйте запропонувати синові чи доньці книжки для читання, які вважаєте цікавими й корисними для їх розвитку. Передплатіть декілька науково-популярних журналів. Зробіть традиційним відпочинок з родиною та близькими друзями на природі. У цей час добре було б надати дитині змогу більше побачити — побувати на екскурсіях в інших містах, країнах. Це можуть бути шкільні екскурсії під час канікул, літнього відпочинку з сім'єю.

Проте запам'ятайте, що в цей період у вас можуть бути певні труднощі у спілкуванні з дитиною. В юнацькому віці виникає такий феномен: молоді люди починають соромитися своїх батьків. їм здається, що вони занадто голосно говорять, старомодно вдягаються, вірять у безліч забобонів. Досить часто юнаки та дівчата вважають себе вищими за батьків лише тому, що знають щось таке, чого ті не знають. Але водночас вони не бачать, чого вони самі не знають і що дається, передусім, життєвим досвідом та працею.

Не слід засмучуватися. Нескромність дітей, що дорослішають, скоро минеться. І через декілька років сини і доньки належно оцінять знання та досвід батьків. Марк Твен, іронізуючи не лише над собою, написав про те, що, коли йому було вісімнадцять років, він ледь витерплював свого батька, таким той був неосвіченим; коли ж він через чотири роки отримавши освіту, повернувся додому, то був вражений, як багато знав його батько!

Оберіть стратегію не нав’язування своїх думок, спокійного аналізу ситуації. Не бійтеся погоджуватися з дитиною, якщо бачите, що вона права. Зверніться за порадою щодо свого іміджу, питань моди, ремонт; Квартири, обладнання садової ділянки. Залучіть її до практичного втілення власних ідей. Хочеться наголосити, що у юнацькому віці дітям дуже хочеться, щоб їхні батьки були молодими, красивими, модними, ерудованими й контактними. Тобто такими, з якими не соромно познайомити друзів. Тож для того, щоб забезпечити своєму нащадкові емоційний спокій у цій сфері, сміливо починайте займатися собою відвідайте перукарню, косметолога, запишіться до тренажерного залу, тощо. Разом з юністю власної дитини поверніться до власної молодості. Так ви утримаєтеся від надмірного втручання у справи молодої людині і митимете користь для себе й усієї родини. Якщо в сім'ї буде спокій злагода, життя її сповнене цікавими й змістовними подіями, можна очікувати, що психічне здоров'я молодої особистості буде в нормі.

Поряд з тим, у ряді випадків, розвиток людської особистості відбувається не благополучно. Неблагополуччя може проявлятися у прихованому вигляді: просто юнак чи дівчина живуть, як мовиться, «сірим буденним життям ». У таких людей не реалізуються ті можливості, що дає їм вік з огляду на гостроту юнацької допитливості, активності, чуттєвої вразливості, здатності захоплюватися цікавими завданнями та цілями.

Неблагополуччя може виявлятися і в дуже виразній формі. У цьому віці можуть бути факти правопорушень, випадки аморальної поведінки хуліганства, алкоголізму й наркоманії з намірами полишити родину і піти з дому, покінчити життя самогубством. Без сумніву, певна частин фактів може і повинна бути пояснена психічними захворюваннями вкрий несприятливими зовнішніми впливами. Та в низці випадків ми маємо справу з юнаками і дівчатами зовсім здоровими, які виросли в звичайних трудових родинах і в досить сприятливому соціальному оточенні. І у таких дітей може статися моральний зрив, що свідчить про недоліки у розвитку особистості.

Однією з причин може бути негативне психологічне тло розвитку оскільки для дитини надзвичайно велике значення мають взаємостосунків у родині та колективі. Якщо виникають сварки з різноманітних при чий, постійне невдоволення одне одним, то це викликає у людини, що стрімко дорослішає, не лише відчуження, а й в одних випадках — відчай в інших — бажання показати свою незалежність у досить гострій форм? Інколи конфлікт виникає через занижену самооцінку — майбутнє уявляється тривожним, немає віри у свої сили, і кожне зауваження боляче ранить, Переконує втому, що Тебе очікує доля невдахи.

Конфлікти часто виникають через невідповідність рівня бажань реальному стану речей. Це можуть бути прагнення високого статусу серед товаришів, високу оцінку особистості оточуючими, високі досягнення в обраних сферах діяльності. І якщо особистісні досягнення у знаннях, уміннях, вияві здібностей, привабливості для інших невисокі, проте явно окреслене бажання бути об'єктом уваги, схвалення і визнання, то наслідками можуть бути: невдоволеність, внутрішня образа, пошук зовнішніх причин власних невдач, а також бажання зухвалою поведінкою компенсувати власну неуспішність.

В інших випадках конфлікт може бути викликаний різко виявленою потребою матеріальних благ за недостатньо розвиненого кола духовних інтересів і за відсутності в сім'ї реальних можливостей задовольнити надмірні запити. Такий стан речей пригнічує особистість, особливо якщо у неї не сформована звичка чекати те, що досягається зусиллями, наполегливістю в роботі. Наслідок — різноманітного характеру зриви, що призводять, в одних випадках, до пригніченого настрою, в інших — до правопорушень, аморальної поведінки.

Завдання батьків — своєчасно помітити симптоми назрівання конфлікту. Якщо в родині є хоча б елементи взаєморозуміння, то це допоможе, в одних випадках, підбадьорити молоду людину, підвищити її самооцінку, змалювати життя та його перспективи у більш яскравому освітленні, а в інших — звернути увагу на непомірність бажань.

Другий випадок більш складний, оскільки зміна рівня домагань на менш високий передбачає появу якогось внутрішнього компенсатора — має виникнути нове коло інтересів та запитів, нові захоплення.

Вказати на реальність цих нових інтересів або непомітно знайти для них відповідне річище у проявах активності молодої людини — це завдання і суттєве, і складне.

Усвідомлення рівня домагань і реальних можливостей — процес довготривалий, тут потрібна певною мірою перебудова особистості, переорієнтація її в колі життєвих цінностей, у характері самопізнання, у змісті завдань, які особистість ставить перед собою. Проте не забуваймо, що відкритість новим враженням і впливам — прикмета юності! — робить усе це психологічно реальним і здійсненним.

СОЦІАЛЬНЕ

ЗДОРОВ'Я ОСОБИСТОСТІ

Добра людина живе

у доброму світі.

Кен Кіз

Соціальне здоров'я характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв’язками з людьми й соціальними інститутами, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах чинних законів і моральних традицій, джерелами і рівнем доходів і витрат тощо. Соціальне здоров'я обумовлене рівнем розвитку суспільства й соціальної справедливості у певному середовищі, які відображаються в конкретних життєвих проявах в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах.

Соціальне здоров'я залежить від багатьох факторів, серед них слід виокремити:

На рівні соціальних мікросистем:

- сім'я — її склад (повна сім'я, неповна, багатопоколінна); стиль спілкування в сім'ї (демократичний — побудований на довірі та повазі одне до одного і до дитини; авторитарний, насильницько-жорстокий); матеріально-побутові умови (достатні, задовільні, погані); спосіб життя ( здоровий; руйнівний — залежність членів родини від алкоголю, наркотиків тощо);

- дошкільний навчальний заклад, школа, група, клас — матеріальні умови (наявність чистих і просторих класів, спортзалів, обладнаних кабінетів, сучасних технічних засобів навчання) та психолого-педагогічні умови (взаємовідносини — гуманістична спрямованість навчання ти виховання, повага до особистості дитини, розвиток інтересів дітей, їхнє духовне збагачення або авторитарний, менторський стиль навчання та виховання, «бездітна педагогіка»).

На рівні мезосистем:

- організації відділи освіти, медичні заклади (поліклініки, санаторії тощо), дитячі табори та інші. Організації, функціонування яких забезпечує побут, відпочинок та працю членів суспільства. Соціальне здоров'я залежить від ефективності чи незадовільного рівня їх функціонування.

На рівні макросистем:

- популяція, етнос — природні та соціальні умови життя, взаємовідносини, національні традиції, духовні національні надбання, ідентифікація себе з людством, нацією. Оволодіння особистістю соціальним досвідом відбувається через призму народної єдності, патріотизму, опори на ціннісні надбання минулих поколінь. Негативне значення полягає у популістських гаслах, відірваних від реальності;

- суспільство — структури влади, суспільно-економічні умови, законодавчо-правова основа. Соціальне здоров'я суспільства й особистості залежить від демократичності, гуманності суспільства, зростання добробуту країни, реальності забезпечення прав кожної особистості на навчання, працю і відпочинок, охорону та зміцнення здоров'я людини, нації, суспільства чи навпаки — нівелювання прав, свобод, безпечної життєдіяльності кожного члена суспільства.

Звичайно, перелічені фактори, що мають позитивне значення, створюють передумови соціального благополуччя дитини, що передбачає повноцінні, здорові взаємини з близьким (сім'єю) та далеким соціумом (інші соціальні організації), відчуття безпеки, збалансованість інтенсивності діяльності (в тому числі й навчальної) та відпочинку, віру у перспективність особистісного та професійного зростання, матеріального достатку та духовного самовдосконалення. Від соціальних умов залежить стан фізичного, психічного та духовного здоров'я. Водночас соціальна адаптація та соціальна зрілість особистості відбуватиметься ефективніше за умови високого рівня фізичного, психічного та духовного здоров'я.

Дитина в соціумі засвоює досвід взаємодії з дорослими та однолітками, тобто, норми та правила, за якими будується взаємодія та власна поведінка і які є певним регулятором соціальної поведінки. Звичайно, норми та правила є відображенням уявлень певного соціуму про необхідний спосіб поведінки та мають ідеально-ціннісний характер. Основу взаємовідносин із соціумом складає сформована система поведінково-комунікативних умінь і навичок дитини, від яких залежить ефективність її включення до певних соціальних груп та ситуацій спілкування. Ця система умінь та навичок формується у процесі життєдіяльності дитини і передбачає знання норм і правил поведінки, оволодіння комунікативними навичками та етикетом спілкування, наявність адекватної самооцінки та оцінки інших, дотримання моральних норм взаємин у власній поведінці, наявнім і позитивних особистісних та інтерактивних якостей.

Роль сім'ї у соціологізації дітей та молоді досить значна, в сім'ї дитина отримує перший досвід взаємовідносин, соціальної адаптації, оволодіває соціальними цінностями. Саме сім'я є осередком соціальної макрокультури.

Чи завжди батьки однаково впливають на дитину? Психолого-педагогічні та соціологічні дослідження свідчать, що найбільший вплив на дитину в ранньому віці мають батьки; в дошкільному віці, крім батьків на дитину впливають друзі, інші дорослі (родичі, сусіди, вихователі); у молодшому шкільному віці вплив батьків та інших суб'єктів соціального життя (в школі — вчителі, тренер) однаковий; зменшується частка їй і ниву батьків на підлітків, у цей час особливої значимості набуває соціум (учителі, друзі, інші люди, засоби масової інформації тощо), юнацький вік характеризується визнанням авторитету батьків (проте у розв'язанні інтимних проблем перевага надається друзям). Звичайно, життя кожної особистості, кожної сім'ї складається по-різному, все залежить від довіри у взаєминах батьків з дитиною, панування в сім'ї її взаємоповаги, толерантного ставлення до позицій одне одного, лише умовно коефіцієнт впливу на дитину в різні періоди її життя можна відобразити на наступному рисунку.

Рис. 3.6. Коефіцієнт впливу батьків та інших людей на особистість дитини

Провідна роль у соціалізації дитини належить характеру спілкування та взаємостосунків з близьким та далеким соціумом. Виховання поваги до дорослих людей, однолітків, доброзичливе ставлення, вміння поступатися, гнучкість у взаєминах допоможе дитині легко адаптуватися до соціальних умов та їх вірогідних змін.

Поиск по сайту: