ПІДХОДИ ДО ЗДОРОВ'Я У ФІЛОСОФІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ

Рівень здоров'я населення визначається умовами праці та побуту, добробутом та гігієнічною культурою, а найбільше — способом життя людини. Нині існують різноманітні важелі впливу на молоде покоління та й населення в цілому, а також засоби формування здорового способу життя. Проте досить часто ми намагаємося винайти новітні технології, не враховуючи певних здобутків людства. Чи не час звернутися до багатовікової культури українського народу, його досвіду та традицій. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група, в тому числі й сім'я, мають свої традиції, звичаї, обряди, культуру, духовно-моральний досвід та власну історію. Національний спадок містить у собі багатовікову систему виховання, що базується на національній системі цінностей і здатна сформувати національний характер, національну вдачу людини, національні звички та специфічний спосіб життя, притаманний тій чи іншій національній спільноті. Людина, як дерево, не може жити без коріння, тому вивчення національних надбань, історії духовної національної культури є першоосновою для виховання менталітету та духовності у наймолодшого покоління.

Народні традиції зберігають досвід народу, що формувався тисячоліттями, і віддзеркалюють специфіку світорозуміння українського народу, його духовність та морально-етичні норми співжиття. Що ж таке народні традиції? У філософському словнику поняття «традиція» (від латинського tradition — передача) визначається як досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що складалися історично й передаються з покоління в покоління. Традиція як поняття, що визначає різноманітні форми впливу минулого на сучасне та майбутнє, здійснює значний вплив на формування системи цінностей і світоглядних переконані людини |211; 212]. Традиції охоплюють об'єкти соціального спадку, якими ( матеріальні та духовні цінності.

Традиції і звичаї народу становлять у нерозривну єдність, звичай є соціокультурною формою традиції. Звичаї відіграють роль успадкованої стереотипної форми соціальної регуляції діяльності, яка відтворюється у суспільстві чи в соціальній групі. Звичай — це втілені в рухи і дію світо­відчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Звичаї становлять складову духовної культури народу і пов'язані з усною народною творчістю. Цілком очевидно, що першоосновою народної творчості є обряд та обрядові дійства, що супроводжують звичаї. Тобто звичаї та обряди тісно пов'язані з духовною культурою народу, в тому числі з народною творчістю.

Рис. 3.1. Складові народної спадщини

У створених людиною традиціях, звичаях, обрядах, народних святах віддзеркалилася педагогічна культура народу, що формувалася впродовж багатьох віків і має безцінний виховний потенціал. Народні традиції та обряди виконують важливу функцію, а саме — забезпечують зв'язок минулого і сучасного, а на цій основі зберігають національні та загаль­нолюдські цінності, ідеали, смаки, уподобання народу, через які кожна нація здатна відтворити власний національний дух та національний характер.

Результати численних досліджень з вивчення духовної спадщини ук­раїнського народу — Є. Приступи, С. Маринчак, С. Мудрик, А. Цьося, Г. Маковій, О. Воропая, Л. Калуської — свідчать про його піклування та надання великого значення збереженню власного здоров'я [53; 86; 122; 202; 222-224;]. Здоров'я необхідне було людині для повноцінної й активної праці («Щоб працювати, треба силу мати») та боротьби з ворогами. Про необхідність збереження здоров'я, його формування з раннього віку йдеться, в народних прислів’ях. «бережи здоров’я змолоду, а честь – під старість», «Бережи одяг — поки новий, а здоров'я — поки молодий». У віншуваннях та щедруваннях бажали один одному щастя і здоров'я. Під час розписування писанок на Великдень враховувалося символічне значення кольорів. Для маленьких дітей — червоні, щоб були веселі і здорові, дорослим юнакам і дівчатам додавали більше зеленого, щоб силу мали більшу.

Задля фізичного здоров'я необхідно було дотримуватися певного способу життя. Наші прадіди мали міцніше здоров'я, ніж сучасне покоління. Насамперед це пов'язано із тим способом життя, яке вони вели: жили серед природи, багато часу перебували на свіжому повітрі, працювали фізично, повноцінно харчувалися, вживаючи корисну й здорову їжу.

У системі народних знань ми знаходимо різноманітні засоби фізичного виховання.

Свіже повітря. На свіжому повітрі дорослі цілий день працювали а діти гралися або допомагали дорослим і відчували на собі його позитивний оздоровчий вплив. Особливо ефективним є холодне повітря, що сприяє загартовуванню організму. На свято Стрітення був таки звичай: діти робили з соломи опудало зими, а з ним роздягнені й бої вибігали з хати й співали, потім спалювали «зиму» й лише тоді бігли хату зігрітися.

Гігієнічні фактори (особиста гігієна, режим харчування). Важливо дотримуватися особистої гігієни. Це було однією з умов збереження здоров'я і про це свідчать пісні, колядки, віншування, щедрівки, народі прислів'я, казки, що дійшли до нас. Саме в них ми бачимо, як шанувала ся «чепурність», охайність, чистота, і цей культ традиційно формувався в Україні. («Чистенько коло посуду ходить»). Люди осуджували неохайність: «На неохайній людині всяка одежа погана», «Невмивака – попова собака». Перед святами все мало бути випране, не можна одягати нечистого одягу, не можна виходити на вулицю не вмившись, щоб «н зустріти відьми», не можна витиратися одним рушником, щоб «н посваритися». На Зелену Неділю стіл мав бути акуратний, а на ньому - чистий рушничок. Ці народні звичаї, обряди містили в собі компоненти гігієни.

Режим праці та відпочинку. Заборона працювати у неділю надавали змогу людині відпочити, набратися сил для робочого тижня. Субот присвячували дому — жінка купала дітей, прибирала, прала білизн; Робочий день завжди починався вдосвіта. Про це свідчать певні звичаї на свято першої борозни, Юрія необхідно було зустрічати схід сонця н своєму полі («Хто рано встає, тому Бог дає»).

Харчування. Народна мораль завжди засуджувала надмірність харчуванні, споживання алкоголю («Сласна їда — животу біда», «П'яний – що дурний»). З метою забезпечення здорового способу життя дотримувалися постів, щоб очистити тіло й душу. В цей час обмежувалося вживання страв, напоїв, навіть статеве життя (вважалося, що діти, народилися з заячою губою, як правило, зачиналися у страсну п'ятницю). Піст сприяв зміцненню здоров'я. Пости були в ті періоди, коли люди мало працювали. Проте під час посту вживали висококалорійніпродукти (рибу, гриби, олію, горіхи, сушені ягоди і фрукти), що посилювали очищення організму. Па пісну вечерю готували корисні страми з бобів, гороху, квасолі, кукурудзи чи, капусти і традиційно і пшениці — кутю. Цінність використання у їжі каш, які сприяють кращій роботі кишечника та додають сил, започаткувалася у народних обрядах: на хрестини варили кашу і розігрували сцену її «купівлі-продажу»; коли вперше діти йшли до школи, батьки несли вчителеві горщик каші, щоб «наука йшла на ум» тощо. Деякі профілактичні заходи щодо харчування викреслювалися у народних заборонах. Вважалося гріхом їсти яблука до Спаса (і це було досить слушно, адже незрілі плоди могли викликати шлункові захворювання).

Ми знаємо, що малорухливий спосіб життя згубний, особливо для дитини, у якої природна потреба в рухах, тому зниження рухової активності призводить до цілої низки відхилень у стані здоров'я. Це відзначає і народна мудрість: «Якщо дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається». Для повноцінного фізичного розвитку виконувалися фізичні вправи. Серед них Є. Н. Приступа виділяє ігри, забави та розваги (біг, стрибки, метання, лазіння, плавання, катання на санчатах тощо як різноманітні змагання), боротьбу, «борюкання» (жартівлива боротьба, В якій брали участь і дівчата), народні танці, які були повсякденними, а також супроводжували різноманітні традиційні та звичаєві дійства, в їх змісті відбита національна психологія українського народу. Молодь змагалася у перестрибуванні через струмки на Зелену Неділю, на Івана Купала — через вогнище, хто далі перекине щось через дерево, залізе на дуба тощо.

Вивчаючи традиції українського народу, неможливо не відзначити його духовність, що була невід'ємною частиною здорового способу життя. Це те, до чого ми повинні зараз повернутися, враховуючи багатовіковий досвід нашого народу. Злагодженість буття людини з природою, Всесвітом була першоосновою духовної культури. Наші прадіди вірили, що кожне дерево, кожна травинка і навіть вода — живі. Вони не ламали гілок (навіть на пасовище брали прутик — мертву гілку із сухого дерева), не рвали даремно квіток, бо вони теж хочуть жити.

Дітей змалечку вчили бережно і з пошаною ставитися до матінки-природи. Кожна дитина знала, що якщо позбиткуєшся над пташиним гніздом, то грім може впасти на хату; зірвеш для забави гілку чи квітку — то можеш поламати ручку чи ніжку; скільки забрудниш води, кидаючи туди щось, стільки сліз витече з очей. Батьки вчили дітей, що на свято Юрія можна зривати квіти, але не смикати, як коза гілочку, а клякати перед нею і просити її прийти, відірватися від землі і допомогти. Звичайно, ми можемо по-різному ставитися до цих заборон, забобонів, але всі ці заходи є виправданими, адже основною метою було усвідомлення людиною себе як частини природи, виховання дбайливого ставлення до неї.

Шанобливе ставлення до природи відображалося в інших заборонах — не можна дерево зрубувати влітку, а лише зимою, коли «воно спить і не відчуває болю». І в цьому було раціональне зерно, адже заготовлений узимку (січень-середина березня) лісоматеріал має особливу цінність: його не точить шашіль, дерево краще тримає тепло, менше піддається псуванню та гниттю.

Люди знали, що природа дає їм свою цілющу силу. Коли мама рвала березове чи дубове листя дитині на першу купіль, то прохала:

Поиск по сайту: