СТРАТИФІКАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СУЧАСНУ СІМ'Ю

Зміни у політичному та економічному житті України, що відбулися на зламі тисячоліть, призвели до змін у соціальному устрої суспільства, у соціальних умовах освіти і освітніх умовах соціального життя. Наразі різке розшарування суспільства. Ознаки, за якими можна характеризувати страти (від лат. STRATUM — шар), можуть бути різними, та в основі їх завжди буде економічна (майнова) нерівність. Це, в свою чергу, позначилось на характері соціалізації молодого покоління в цілому і дітей зокрема у сучасному суспільстві.

Фундатор соціальної педагогіки — німецький філософ і педагог Пауль Наторп зазначав, що метою виховання є поєднання індивіда з суспільством. Він підкреслював, що людина як окрема одиниця суспільства не формується ізольовано від нього, сама по собі [139]. Соціалізація особистості відбувається як у результаті стихійного впливу оточення, так і завдяки впливам суспільства. Сучасне українське суспільство неоднорідне за своїм складом, через найближчих до дитини дорослих — батьків чи осіб, що їх замінюють, ні їли нас на соціалізацію дітей. Дитина інтеріоризує загальноприйняті в її найближчому оточенні норми поведінки і через них інтегрує у соціальну систему суспільства. Розглянемо, як впливає стратифікація сучасного суспільства на ці процеси.

Наше суспільство розділилось на бідних і багатих. Кількість останніх, за статистичними даними, становить лише 3% від загальної кількості населення. Бідних, як свідчить статистика, нараховується нині 96% від загальної кількості населення України [71,1]. Лише 1 % населення балансує на межі між стабільним економічним становищем і відсутністю такого.

Звичайно, такий розподіл сучасного суспільства на певні верстви (страти) є занадто грубим. Ми вважаємо бідними людей, що не мають навіть даху над головою, і сім'ї малозабезпечених службовців, і багатодітні сім'ї; багатими — тих, хто має змогу легко задовольнити всі, без винятку, свої потреби, і тих, хто напружує всі зусилля, щоб забезпечити родині пристойне життя. Всі сім'ї різні. І в кожній сім'ї — багатій чи бідній — народжуються й виховуються діти. Вони також дуже різні. Зі своїми поняттями моралі й нормами поведінки, життєвими орієнтирами і пріоритетами, інтересами й нахилами. Від того, якими вони є і ким сформовані, залежить фізичне, психічне і соціальне здоров'я дитини, дорослої особистості, нації в цілому.

Шляхи дітей різних верств населення можуть перетинатися, а можуть не перетнутися ніколи. Діти відвідують різні дошкільні заклади освіти або не відвідують їх з різних причин: бо одних виховує гувернер — сімейний педагог, що дбає про інтереси дитини та її соціалізацію в суспільстві, а інші покинуті напризволяще — на смітниках, звалищах, вулицях отримують життєвий досвід і опановують свої життєві істини. Знання ж, на думку Ж. Піаже, детермінують поведінку особистості [160], тому так важливо, які вони і де діти їх здобувають. Діти ходять в різні школи — школи-інтернати, звичайні районні, елітні, або не ходять зовсім. З різних причин не всі мають змогу здобути вищу освіту і фах. Кожен стає на свій шлях. І шляхи ці можуть бути протилежними. А якщо у різні напрямки ведуть шляхи молодої парості України, то яким може бути її шлях?

Усі діти нашого суспільства перебувають під певним виховним впливом. Адже виховний процес багатофакторний. Дитина виховується в сім'ї, школі, позашкільних установах, під час формального і неформального спілкування з іншими людьми, впливають також література й інші види мистецтва, засоби масової інформації. Успіх у вихованні кожної конкретної особистості залежить від багатьох факторів і умов. Перше місце серед них посідає сім'я та умови РОЗВИТКУ і виховання дитини в ній. Однак це не применшує ролі професійного педагога. Бо саме він є своєрідним координатором, коментатором, опонентом, фільтра тором усіх виховних впливів на дитину. Педагог — це особистість, яка опосередковує вплив суспільства на дитину і є тим буфером, тим анти стресором, що захищає ДИТИНУ від небажаних впливів навколишнього світу.

Роль педагога в житті дитини і суспільства висвітлена в працях В. О. Сухомлинського, І. А. Зязюна, Ю. М. Кулюткіна, Г. С. Сухобської, А. М. Богуш, А. Й. Капської, Т. І. Поніманської та інших авторів. У них теоретичний аспект проблеми поєднується з важливими практичними завданнями — як допомогти становленню та соціалізації підростаючої особистості. Третє тисячоліття висунуло перед суспільством у цілому і педагогічною громадськістю зокрема низку нових проблем, з поміж яких — проблема підготовки педагога до роботи з дітьми та їх родинами в умовах стратифікації суспільства. На сьогоднішній день відсутні наукові дослідження та публікації з порушеної проблеми, хоча потреби повсякденного життя і професійної діяльності педагогів усіх ланок освіти потребують її розв'язання. У цій роботі здійснена узагальнена класифікація основних стартів суспільства та визначені основні проблеми сім'ї й дитини у кожному з них. Також зроблена спроба аналізу: якими ж професійно значущими рисами характеру, знаннями й уміннями має володіти сучасний педагог для того, щоб успішно працювати з дітьми, допомагаючи кожній конкретній родині у їх вихованні.

Отже, найнижчий, перший шар нашого суспільства становлять люди, які не мають нічого приватного, нічого власного — ні квартири, ні речей, ні повноцінної сім'ї. У них немає і роботи, яка забезпечувала б прожиття. Це так звані «бомжі». Всі зусилля людей цієї групи спрямовані на задоволення своїх первинних потреб. Заради цього вони нишпорять на смітниках та звалищах, збирають пляшки, вдаються до жебрацтва, брехні, містифікації, злочину. Бомжами не народжуються. Ними стають за різних обставин люди, у яких, як правило, слабо розвинена вольова сфера і які через це схильні до вживання алкоголю. У сім'ях таких людей можуть бути й діти дошкільного та шкільного віку, які не відвідують закладів освіти. Вони вештаються на ринках, тиняються на вулицях міста, жебракують, займаються дрібними крадіжками. Характерним для них є те, що вони не визнають авторитету батьків і не слухаються їх. Примусити скоритися їх можна лише силою, але до псиної межі, коли дитина утверджується в думці, що здатна вижити й без батьків і поринає 3 ними. Такі діти об'єднуються у групи, що живуть спільно, мають ватажка і дотримуються визначених ними ж самими правил поведінки. Багато які з них пам'ятають інше життя і мріють про кращу долю. У цих мріях все ідеалізоване й прекрасне. Діти створюють свій уявний світ, у якому є теплий дім, мама й тато, які вірять у них. Вони не погоджуються на його штучні замінники. Саме тому, потрапивши до дитячого будинку, знову втікають на вулицю. На вулиці є товариші, які їх підтримують. У дитячому будинку реальність не відповідає мрії, а вольових якостей для досягнення омріяного майбутнього недостатньо. Тож і втікають від реальності, ховаються від неї дітлахи у запаморочливих запахах клею чи інших токсичних речовин, задурманюють голови алкоголем. Основними цінностями для таких дітей є свобода і незалежність, сила, а також віра в ідеального дорослого.

Другий страт суспільства становлять люди, які також живуть за межею бідності, але мають житло і якісь незначні кошти (пенсію, аліменти, невелику зарплату), що частково забезпечують задоволення мінімальних первинних потреб (в їжі, одязі тощо). Діти в таких сім'ях не відвідують дошкільних закладів освіти (не вистачає коштів на оплату), але ходять до школи, бо за цим стежать районні відділи освіти. Саме в школі ці діти часто знаходять підтримку з боку педагогів — отримують безкоштовне харчування, одяг, путівки у табори відпочинку чи санаторії. Але в колективі однокласників вони тримаються одноосібно і вирізняються низькою успішністю, неохайним зовнішнім виглядом, незадовільною поведінкою. Нестача коштів у сім'ї та бажання мати щось таке, що є у однокласників, але немає у них самих, спонукають дітей до дрібних крадіжок, бійки, брехні. Ставлення до дорослих варіює від повного нехтування авторитетом старших (як батьків, так і вчителів) до глибокої приязні, любові та поваги, якщо дитина розуміє, що з повагою ставляться і до неї самої, і до її проблем. Серед характерних рис поведінки таких дітей — незалежність та агресивність, що є засобом захисту від навколишньої дійсності, їм притаманне і природне дитяче бажання — звернути на себе увагу, виділитись з посеред однолітків. Звідси і раннє паління, брутальна лайка, брехня. Вищі потреби дітей важко піддаються формуванню і розвитку, бо не мають відповідної моральної бази, а зусилля педагогів не підтримуються сім'єю. Ці діти цінують гроші, власні матеріальні цінності, а також дружбу.

Третю групу складають сім’ї , у яких батьки багато й постійно працюють, а сукупний дохід сім’ї може цілком задовольнити лише первинні потреби її членів. Такі родини зазвичай мають присадибні ділянки або родичів на селі. Для них є звичною щоденна важка праця, до якої привчаються й діти. Діти, як правило, відвідують дошкільний заклад освіти і школу, де наполегливо вчаться в силу своїх можливостей. Але туристичні поїздки, спільний відпочинок з батьками, театр, виставки, гарні книжки — не для них. На це грошей нема. Характерними рисами таких дітей часто є працьовитість, охайність, відповідальність і разом з тим заздрість, жадібність, які породжує бідність, ворожість до більш забезпечених дітей або підлабузництво. Саме спілкуючись з педагогом, діти цієї групи можуть відкрити для себе широкий навколишній світ — через відвідування бібліотек, екскурсії і подорожі, роботу в гуртках, бесіди і розмови. Вищі потреби ди­тини розвиваються і задовольняються у процесі спілкування з іншим и дітьми й дорослими, серед яких на першому місці — батьки та інші члени родини з їх розумінням цінностей життя. Батьки надають дітям приклад сумлінної праці, навчають створювати елементи свята у повсякденній роботі й побуті, знаходити радість у буденних речах — дружній розмові, хвилинах відпочинку тощо. Хоча буває і навпаки: поведінка батьків та їх стиль життя породжує у серці дитини відчуття несправедливості буття, що часто призводить до відлюдкуватості, похмурості, недовіри, хитрості й навіть агресивного ставлення дитини до навколишнього світу.

До четвертого страту суспільства належать люди, що в цілому матеріально забезпечені. Вони мають постійну роботу, яка дає змогу задовольнити всі первинні потреби й частково вторинні. Це здебільшого державні службовці та інтелігенція. Характерним для цієї групи населення є та риса, що задля задоволення своїх вторинних потреб — матеріальних, інтелектуальних та духовних — вони можуть жертвувати первинними. Так, малюк несе додому цукерку, щоб пригостити нею маму, школяр відкладає гроші, які дають йому на сніданки, щоб купити вподобаний компакт-диск, студентка ходить пішки, щоб зекономити гроші на квиток до театру тощо. Діти, які виховуються у таких сім'ях, знають, що таке достаток і нестаток у родині. Вони, як правило, відкриті і впевнені у собі, завтрашньому дні. Мають змогу пробувати свої інтелектуальні й творчі сили під час навчання у позашкільних закладах освіти — музичних, художніх, спортивних, лінгвістичних школах і центрах. Вони легше за своїх однолітків здійснюють вибір, знаходять вихід зі складної ситуації, встановлюють контакти і дітьми й дорослими. Зразком такої поведінки є батьки. Адже самим способом класного життя вони переконують: у житті є складні й світлі часи, відсутність чогось на першому етапі не означає, що це назавжди, слід лише докласти зусиль, щоб ситуація змінилася на краще. Любов, дружба, краса, освіта — вічні цінності, заради яких можна пожертвувати часом, розвагами, грошима тощо.

Наступний, п'ятий шар — тонкий, як павутиння. До нього належать ті люди, матеріальний добробут яких дає змогу забезпечити як первинні, так і вторинні потреби. Ці люди живуть у злагоді з оточенням. Як правило, мають вищу освіту. їхні вторинні потреби розвинені гармонійно і забезпечуються без особливої напруги. Книги, театр, виставки, концерти, подорожі, спілкування з друзями доповнюють роботу. Діти у таких сім'ях не завжди відвідують дитячий садок, бо батьки мають змогу найняти гувернантку. Навчаються діти переважно у престижних школах. Майбутнє зазвичай пов'язують лише з роботою, що потребує вищої освіти. Вони відрізняються від своїх батьків — сприймають задоволення всіх своїх забаганок за норму і не розуміють інших відносин. Можуть бути егоїстичними, нетерплячими, свавільними, але разом з тим і щедрими, чуйними, наполегливими у навчанні. Вони, як правило, пишаються своїми батьками і страждають, що не можуть проводити з ними більше часу. Проте дитячі страждання часто лишаються не висловленими, а отже й не поміченими батьками. Дітям цієї групи населення здебільшого притаманна впевненість, що батьки можуть усе, що будь-яка дитяча проблема буде сприйнята ними і розв'язана на користь дитини. Проблеми ж самих батьків і родини лишаються поза їх увагою, оскільки дітей оберігають від них. Найвищими цінностями для дітей цього страту є спілкування з батьками, взаєморозуміння в родині й колі друзів.

Шостий страт становлять люди, які досягли певних вершин у професійній діяльності, що дає їм можливість високого матеріального забезпечення себе і своєї родини. Це ті, кого пересічні громадяни вважають багатими. Справді, у цієї групи людей є все для безбідного існування і задоволення всіх своїх потреб, як первинних, так і вторинних: матеріальних, інтелектуальних, духовних. Людина досягає певного соціального статусу в суспільстві й усвідомлює його значення. І на цьому етапі виникає парадокс: сам статус інколи починає вважати для особистості більше, аніж інші проблеми її життя. Задля його підтримання людина може жертвувати своїми першочерговими погребами (у сні, їжі, відпочинку). Задля нього ж починає приносити в жертву і вторинні потреби: так, відвідання концерту, виставки, театру відбувається не тоді, коли цього хочеться, а тоді, коли це потрібно зробити, щоб підтримати свій статус — бути поряд з необхідними людьми, з представниками саме свого прошарку, щоб показати себе, сім'ю, свою платоспроможність тощо. Набутий статус інколи перетворюється на ідола, задля якого жертвують особистими інтересами, інтересами родини і нерідко дітей. Діти у таких сім'ях виростають різними. Нещирість у сім'ї — коли говориться одне, а робиться інше — породжує невпевненість підростаючої особистості у собі та оточенні, а разом з тим назріває протест проти нього. Характерними рисами поведінки дітей, що зростають у таких сім'ях, є хвастливість, жадібність, впертість. Саме з цього прошарку населення виходить більша кількість наркоманів, ніж з будь-якого іншого. Для дітей даного кола дуже важливим є вихід за його межі, але, як правило, самим їм здійснити це важко. Статус родини диктує вид навчального закладу (як марку машини), обмежує коло друзів. Педагог, що працює з такими дітьми, може стати їм справжнім другом і порадником у житті, якщо зуміє проникнути за завісу відмежування і внутрішнього напруження, за якою живуть ці діти.

Останній, сьомий шар, або страт суспільства, не можна назвати найвищим. Бо він відрізняється від усіх і стоїть поза, а не над усіма. Водночас він є все проникним, бо пронизує всі верстви суспільства. Його не можна охарактеризувати за майновою ознакою, рівнем добробуту чи набутим статусом. Усі ці поняття не мають для людей сьомого страту ніякого значення. Це як представники наукової та духовної еліти сус­пільства, сенс життя яких полягає у творчості, розвиткові науки і мис­тецтва, так і робітники та селяни, які люблять свою роботу і віддаються їй повністю. Серед цінностей гроші посідають далеко не перше місце у таких людей, оскільки вони мислять категоріями Всесвіту і Людства, а не окремої особистості. Задоволення первинних потреб відступає для них на задній план. Вони неперебірливі у їжі та одязі. Для людей цієї групи це дрібниці, не варті уваги. Серед вторинні потреб переважають духовні та інтелектуальні, що задовольняються за рахунок власної творчої праці, яка і за працю вже не сприймається Це просто стиль буття. Таких людей мало. Але вони є. І як зорі у небі — вони над нами, над часом і простором. Не належать нікому і водночас належать усім. їх називають «диваками», і вони справді дивні. Шанований професор легко може взути один чорний, а один коричневий черевик і не помітити цього. Може не їсти добу і також не помітити цього, захопившись улюбленою справою; може гратися «в конячки» з онуком посеред міського парку, незважаючи на свій статус тощо. Це справді люди «не з цього світу», вони зі світу майбутнього і тому так дивують пересічних громадян. їм, як правило, не потрібні нагороди, гроші, машини, дачі й вілли за кордоном. Лише свобода творчості та поле діяльності.

У таких родинах також ростуть і виховуються діти. Та виховуються вони не певними конкретними засобами педагогічного впливу, а самим стилем життя родини. Діти з таких сімей відрізняються добротою, наївністю, незахищеністю перед суспільством. Інколи взаємодія з суспільством виявляється для них тяжким випробуванням, яке не всі витримують. Інколи, навпаки, притаманна їм внутрішня чистота захищає від усього лихого. Ці діти потребують підтримки, особливо у підлітковому віці та в період закінчення навчання і початку професійної діяльності.

У цьому ж страті суспільства може все відбуватись і навпаки. Не­поодинокими є випадки, коли молоде покоління користується всіма благами, що належать рідним, і звикає до ситого життя за рахунок інших. У підлітків нерідко розвиваються такі риси, як зверхність у ставленні до інших, байдужість до потреб інших, практицизм, егоїзм тощо. Вони пишаються досягненнями своїх батьків, проте окремі риси їхнього характеру викликають посмішку, і наслідувати їх діти не збираються.

Таким складним, у соціальному структуруванні, є наше оточення. У ньому живе, виховує і навчає підростаюче покоління Учитель — особлива людина, завданням якої є не лише розвиток та підготовка дитини до дорослого життя, але й просвіта батьків, їх підтримка у справі виховання дітей.

Підготовка кваліфікованого педагога — складний процес, який здійснюється у педагогічних закладах освіти, де майбутні фахівці оволодівають знаннями, загальними уміннями та навичками професійної діяльності. Розпочинаючи власну педагогічну діяльність після закінчення навчального закладу, фахівець спочатку адаптується по умов цієї діяльності, а потім, залежно від них, починає здійснювати професійний розвиток: вдосконалювати знання та набуті вміння. Джерела професійного самовдосконалення фахівця знаходяться у його соціальному оточенні. Залежно від того, з якими дітьми працює педагог, він сам визначає, яких знань йому бракує і які особистісні риси характеру необхідно розвивати та вдосконалювати для досягнення успіху у професійній діяльності. Та якщо джерела професійного самовдосконалення знаходяться у соціальному оточенні, то рушійні сили цього процесу — в самій особистості, це мотиви професійного самовдосконалення кожної конкретної людини.

Очевидно вже зараз, що фахівцям-педагогам сьогодення браку знань з філософії, психології та соціальної роботи. Не завжди випускники вищих педагогічних закладів освіти готові до самовиховання та самоосвіти — цих двох взаємопов'язаних форм самовдосконалення. Ступенева система освіти, яка нині впроваджується в Україні, орієнтована саме на постійне підвищення рівня професійної компетенції фахівця, що має здійснюватись ним як у закладах освіти, так і в процесі самостійної роботи над собою в практичній діяльності.

Так, педагог, що працює з дітьми першої і другої верств населення, має розуміти, що поряд з авторитетом добра у нього має і бути авторитет сили. У роботі з дітьми, яких узагальнено називають «важковиховуваними», він, як правило, не може орієнтуватись на допомогу і підтримку сім'ї, має усвідомлювати, що весь час вестиме своєрідне змагання з оточенням дитини за неї саму. І не зайвими для нього будуть не лише знання з психології та педагогіки, але й особисті досягнення у спорті, загартуванні свого організму, окремих видах мистецтва тощо. Педагоги-чоловіки, яких так мало в системі освіти, могли б принести багато користі на цій ниві. Рішучість, наполег­ливість, внутрішня і зовнішня сила, надійність — ось що приваблює, насамперед, у вчителеві «важких» дітей.

Працюючи з дітьми третьої групи, педагогові необхідно буде розвинути в собі зацікавлення якимось видом продуктивної чи художньої праці, бо саме на основі поваги до нього як до людини, що може не лише говорити, а й щось робити своїми руками, може сформуватися повага і довіра дитини. Спільна праця вчителя і вихованця — найкраща основа для їх взаєморозуміння і запорука ефективності подальшого виховного впливу.

Діти четвертої та п'ятої груп найбільш цінують інтелект педагоги, рівень його естетичного розвитку. Якщо вони відвідують музичну або художню школу, то позитивно реагують на музичні та художні здібності й досягнення свого вчителя. Якщо вивчають іноземну мову, займаються спортом чи бальними танцями, то очікують і від свого вчителя розуміння у цій справі. На їх думку, оцінити їхні успіхи і досягнення може лише та людина, яка розуміється на даному виді діяльності. Порада і допомога такого дорослого буде сприйнята дитиною охоче. Спільні інтереси, погляди можуть стати підґрунтям міцної дружби. Спілкування дитини й дорослого на основі спільних інтересів є однією з умов взаєморозуміння. Якщо ж педагог не відповідає очікуванням дитини, він має або продовжити свій саморозвиток разом з дитиною, або продемонструвати свої таланти в іншій галузі, яка поки що недоступна для дитини. Не зайвим буде тут пригадати і досвід підготовки гувернанток до роботи з дітьми у XVIII—XX ст. Майбутні сімейні виховательки вивчали декілька іноземних мов, грали на музичних інструментах, їх навчали основам живопису, вишиванню та іншому рукоділлю, танцям, співам, хорошим манерам тощо. Адже вони мали бути для дитини кваліфікованими порадниками у всіх видах її діяльності, а також зразком для наслідування.

Надзвичайно важко працювати педагогам з дітьми шостої групи, для яких часто-густо взагалі не існує ніяких авторитетів. Шляхи завоювання авторитету і налагодження взаєморозуміння з вихованцем тут встановлюються тільки на індивідуальному рівні і потребують від педагога вміння імпровізувати, іронізувати, перетворювати складну педагогічну ситуацію на комічну, контролювати свої почуття і т. ін.

А дітям сьомого страту необхідний педагог, який вміє поєднувати романтику з практицизмом, а мрійливість з активністю.

Для роботи з дітьми кожної групи потрібні педагоги з особливими рисами характеру. Можливо, що такого універсала, який зумів би поєднати в собі їх усі, не може бути. Але на основі отриманих знань про характерні особливості дітей різних шарів суспільства майбутній фахівець може заздалегідь обрати для себе поле професійної діяльності і групу дітей, яким він найбільш хоче і може допомогти.

Хоча в більшості випадків обставини життя коригують початковий вибір. Тому педагог має бути готовим до роботи з усіма дітьми, володіти методиками диференційованого й індивідуалізованого навчання, постійно здійснювати контроль і само корекцію власної педагогічної діяльності.

Основними рисами його характеру мають бути: комунікабельність, оптимізм і наполегливість, доброта і щирість, розвинена емпатія і вміння не зупинятись на досягнутому, а крокувати вперед і вперед разом зі своїми вихованцями та їх батьками.

Діти України потребують педагога, що допоможе їм зрозуміти цей складний навколишній світ, знайти своє місце в ньому та само реалізуватися. Тоді вони стануть щасливими. Тоді щасливою буде й Україна.

У книжці, що орієнтована насамперед на батьків, ми порушили Це досить складне питання для того, щоб вони, зваживши на всі реалії власного життя, змогли відповідально поставитись до вибору педагога для своєї дитини як у дошкільному закладі освіти, так і в школі. Адже у складний і надзвичайно динамічний час лише спільними зусиллями сім'ї і педагога можна досягти успіху у вихованні і навчанні дитини. Знання ж загальних проблем світосприймання дитини залежно від стилю життя родини, на нашу думку, допоможе батькам у налагодженні взаємодії з маленькою особистістю, що в цій родині підростає. Батьки мають усвідомити відповідальність за щасливе майбутнє власної дитини, своєї родини, рідної держави.

ХАРАКТЕРИСТИКА СІМ'Ї

Поиск по сайту: