Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова»

Важливі рішення в напрямі свободи думки і слова були прийняті також у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова". Зокрема стаття 45 Закону України "Про інформацію" відповідно до цього документа була доповнена змістом про заборону цензури та заборону втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Так, у статті наголошено, що цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права та/або суміжних прав на неї), та/або як накладання заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, заборонена.

Крім цього, в законі також підкреслювалося, що забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення або непоширення певної інформації, замовчування соціально значущої інформації, накладання заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Забороняється, відповідно до змісту цієї статті, створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

(стаття Приступенко Т.О.)

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 28, ст.214 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: I. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення
( 80731-10, 80732-10 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р.,
додаток до N 51, ст. 1122): 1) доповнити статтею 212-3 такого змісту: "Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або
неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає
дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на
запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України
"Про інформацію" ( 2657-12 ) або "Про звернення громадян"
( 393/96-ВР ), - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від
п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа
передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було
піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від
двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

1) доповнити статтю 30 абзацом такого змісту: "Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди
її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо
вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості
знати цю інформацію переважає право її власника на її захист"; 4) доповнити статтею 47-1 такого змісту:

"Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за
висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є
висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика,
оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені
як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер
використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій,
сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню
їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення
інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця
інформація є суспільно значимою.

5) статтю 49 викласти у такій редакції:

"Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом
інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди
фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її
добровільно або на підставі рішення суду.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як
позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації
вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації
та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової)
шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи
органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та
ділової репутації у суді".

3. У статті 17 Закону України "Про державну підтримку засобів
масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР )
(Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 50, ст. 302;
2002 р., N 2, ст. 5, N 29, ст. 200):

1) частину четверту викласти у такій редакції:

"У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної
(немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації
як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою
особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити
компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу
журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд
враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового,
зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей,
відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та
врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд
вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди";

2) доповнити частинами п'ятою та шостою такого змісту: "Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової
інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли
журналіст та/або службова особа засобу масової інформації
усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її
суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від
відповідальності за поширення інформації, що не відповідає
дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та
здійснював її перевірку".

м. Київ, 3 квітня 2003 року
N 676-IV 66. Конституційні засади діяльності ЗМІ та основні права та свободи гарантовані Конституцією.Конституція України,1996Стаття 15

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 27.

Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 31.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}

Стаття 35.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 47.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Стаття 50.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Поиск по сайту: