Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи розвитку



Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34 якої стверджує:

« Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. »

Конституція України

Стаття 15.

Цензура заборонена.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

 

В Україні функціонує Комітет з питань свободи слова та інформації. Цей комітет займається вдосконаленням законодавчої бази щодо регулювання питань свободи слова. Важливим завданням комітет вважає створення Інформаційного Кодексу України. Стан свободи слова в Україні бажає кращого. У 2012 році Україна опустилась в рейтингу Всесвітнього Індексу Свободи Слова на 10 позицій, і зараз за рівнем свободи слова знаходиться на 126 місці між Алжиром та Гондурасом.

Про це йдеться у щорічному звіті міжнародної організації "Репортерів без кордонів".

Проблеми: медіабізнес опинився в руках олігархів, які використовують канали задля впливу та пропаганди; сучасна судова система майже не захищає журналістів, а протидію їх діяльності можна побачити чи не щодня; відсутність суспільного мовлення.

Перспективи розвитку: формування громадянського суспільства, відкриття таких каналів як «Громадське TV» та розвиток Інтернет журналістики сприяє розвитку свободи слова.

Міжнародні документи щодо захисту прав і свобод людини

1 Загальна декларація прав людини

Є засадничим міжнародним документом в області права людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Складається з преамбули і 30 статей. У преамбулі відзначається, що визнання гідності, властиву всім членам людської родини, рівних і невід’ємних прав їх є основою волі, справедливості і всезагального миру. Статті Декларації закріплюють широкий спектр прав людини. Декларація є "стандартом, до досягнення якого повинні прагнути всі народи і всі держави". На сьогоднішній день більш ніж 90 національних Конституцій, прийнятих після Загальної Декларації прав людини відтворюють її положення. Цей документ має величезне значення для розвитку держав шляхом демократії і законності.

Найголовніше: Статья 12

Никто не может подвергаться произвольному вмешательству в его личную и семейную жизнь, произвольным посягательствам на неприкосновенность его жилища, тайну его корреспонденции или на его честь и репутацию. Каждый человек имеет право на защиту закона от такого вмешательства или таких посягательств.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

№2 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року. Містить комплекс прав і свобод, що належать людині як громадянину і пов’язані з його участю в політичному житті країни. Пакт гарантує наступні права: право на життя, волю й особисту недоторканність, на свободу думки, релігії та свободу вираження своєї думки та інші. З метою здійснення положень Пакту був створений Комітет ООН з прав людини. До Пакту додається два факультативних протоколи. Держави, що підписали перший з них, дають згоду на розгляд Комітетом з прав людини скарг громадян на порушення їхніх прав. Другий факультативний протокол спрямований на скасування смертної кари.

Стаття 7 Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Стаття 18 1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

Стаття 20 1. Будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом.

2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.

3 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року. У цьому документі визнається право кожної людини на працю, вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці, на рівну оплату за рівну працю, на відпочинок і дозвілля та ряд інших прав. Для контролю за здійсненням прав, передбачених пактом, у рамках ООН з 1985 р. діє Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, що розглядає доповіді держав про їхню діяльність по дотриманню положень Пакту.

Стаття 15

1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на:

а) участь у культурному житті;

b) користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування;

с) користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є.

2. Заходи, яких повинні вживати держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для охорони, розвитку і поширення досягнень науки та культури.

3. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу, безумовно необхідну для наукових досліджень і творчої діяльності.

4. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають користь, що її дають заохочення і розвиток міжнародних контактів та співробітництва в науковій і культурній галузях.

4 Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод

Прийнята 4 листопада 1950 року в рамках Ради Європи. Чотири рази доповнювалася новими положеннями. Конвенція захищає тільки громадянські і політичні права. Дії або бездіяльність держав, що підписали Конвенцію, у випадку порушення прав, закріплених у ній, можуть бути оскаржені в Європейському суді з прав людини, рішення якого обов’язкові для держав-учасниць Конвенції.

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Стаття 14 Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Міжнародно-правові акти в галузі прав людини прийнято називати міжнародними стандартами. Цим терміном охоплюються різнорідні норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості типу Гельсінського За« ключного акта, документів Віденської і Копенгагенської зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.
До числа основних міжнародно-правових актів в галузі прав людини належать:
— Загальна декларація прав людини 1948 року;
— Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (підписаний Україною 20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);
— Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);
— Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася 25.12.1990 р.);
— Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);
— Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);
— Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p.);
— Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.; вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);
— Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);
— Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.) і ін.
Важливе місце в міжнародно-правовому масиві стандартів прав людини належить Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року і документам, прийнятим у рамках загальноєвропейського процесу, «розрядки» міжнародної напруженості — Підсумковому документу Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НВСЄ; Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року; Паризькій Хартії для нової Європи 1990 року й іншим.
Всеосяжні зусилля в сфері захисту прав і свобод людини беруть початок із Статуту ООН, де в якості однієї з основних своїх цілей Об'єднані Нації проголосили «знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй».
Розробка і прийняття в рамках ООН Білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права з Факультативними протоколами до нього і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, відкриті для підписання в 1966 році, ознаменували якісно новий етап у розвитку міжнародних норм з прав людини. Предметом цих міжнародних актів є не окремі права або захист особливої категорії осіб, а права всіх індивідів у всіх сферах суспільного життя.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.