Синоніми, омоніми, евфемізми в юриспруденції

СИНОНІМІЯ - тобто взаємозамінність слів та словосполучень ( «тимчасове виселення - евакуація», «вибір громадянства - оптація», «випуск грошей – грошова емісія», «неплатоспроможність - банкрутство», «клопотання - заява»).

Синонімія у правовому регулюванні відіграє важливу прагматичну роль – уточнює, адаптує волю нормодавця. За допомогою синоніму висвітлюється інша сторона того чи іншого об’єкту чи явища. Основне завдання синоніму у нормативному тексті – уточнення думки нормодавця.

ПРАВИЛА ВИКОРИСТАННЯ СИНОНІМІВ:

1) недопустимість використання квазісинонімів-слів або словосполучень, які не стоять у так званому синонімічному спорідненні.

2) недопустимість використання неточного відтіночного синоніму («катастрофічна ситуація – замість небезпечна ситуація»).

3) недопустимість синонімічної надмірності. Багато синонімів, їх безсистемне використання знижує ефект розумуіння законодавчого тексту.

Омоніми –вимагають особливої уваги при їх використанні (наприклад - *відвід судді* і *відвід землі* чи сУдді КСУ / суддІ КСУ) Для підвищення ефективності сприйняття тексту, що містить омоніми, можна керуватися двома правилами – 1) адаптувати слово-омонім пропозицією тексту юридичного документа, 2) супроводжувати омоніми з нетотожною вимовою знаками наголосу

Полісемія у терміносистемах виникає у результаті здатності одного мовного знаку відповідати декільком значенням, що історично обумовлені або взаємопов'язані за змістом та походженням.

Проблема семантичної організації української термінології є насьогодні ще дискусійною та остаточно не розв’язаною. Зокрема, суперечливою лишається проблема синонімії та полісемії термінів. Відомо, що ті ж самі феномени зовнішньої дійсності у побутовій мові і в термінах науки можуть отримувати різні форми позначення (напр. стаття – юридичний термін; стаття – загальновживане слово). Полісемічним вважається термін, який позначає два (або більше) наукових поняття в системі понять однієї спеціальної галузі знання і значення якого мають інваріантні спеціальні семи. Наприклад, слово документ як юридичний термін позначає: 1. Діловий папір; 2. Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу [5, с.236]. Тобто документ – “матеріальний об’єкт” і документ – “правове 206 свідоцтво”.

Евфемі́зм— заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань.

Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);

Оціночні поняття

Оціночні поняття в праві – це поняття, зміст недостатньо чи взагалі не визначено теорією права. До них, зокрема, належать «особлива жорстокість», «винятковий цинізм», «злісне ухилення», «злісне хуліганство», «значний матеріальний збиток», «достатньо», «недостатньо» тощо. У сучасній науці по-різному оцінюється потреба у визначенні різних правових категорій. Частина вчених вважає, що визначення (дефініції) потрібно надавати всім термінам, які мають вирішальне значення для правового регулювання, а також поняттям, що не є широко поширеними та вживаються у більш вузькому або істотно іншому значенні порівняно з загальновідомими. Інші ж дослідники переконані, що в законі, зверненому до всього суспільства чи значної його частини, кожен юридичний термін повинен знаходити достатнє роз’яснення.

Оціночне судження як форма мислення є інструментом оперування оціночними поняттями. Оціночні судження як форма мислення призводять до конкретного умовиводу законотворця, який використовує оціночне поняття у процесі конструювання правової норми, та інтенсивно використовуються при застосуванні правової норми, що містить оціночне поняття, адже за допомогою оціночних суджень та відповідних умовиводів суб’єкт мислить, приймає рішення.

Оціночні поняття мають низку специфічних властивостей, зокрема вони:

* фіксують лише найзагальніші ознаки відображених у них явищ;

* як правило, не конкретизуються і не роз’яснюються у правовій нормі законодавцем. (Така конкретизація у багатьох випадках може здійснюватися, зокрема, Пленумом Верховного Суду України в узагальненнях судової практики чи у постановах з конкретних справ);

* конкретизуються у процесі правозастосування у кожному конкретному випадку, створюють можливість індивідуального підходу до кожного суспільного відношення;

* дають можливість правозастосувальним органам "самостійно" оцінювати факти в межах, передбачених оціночною нормою, тобто створюють широкі можливості для власного угляду суб’єкта при реалізації та застосуванні їх на практиці

Поиск по сайту: