Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Юридична арґументація вважається важливою сферою застосування ідей, розвинених у царині теорії арґументації.



За рубежем протягом останніх тридцяти років був опублікований цілий ряд досліджень як теоретиками арґументації, так і теоретиками права, присвячених аналізу різних аспектів юридичної арґументації. Інтерес до юридичної арґументації почав зростати у 70–80-х рр. XX ст.

Що ж до тем, які обговорюються в розгляданих теоріях, тут можна виділити декілька різних напрямів або компонентів загального проекту дослідження юридичної арґументації: філософський, теоретичний, аналітичний, емпіричний і практичний.

 


4 варіант

1) Термін і термінополе-система

Термін це слово або словосполучення, що позначає поняття певної організованої галузі пізнання(науки,техніки), що вступає в системні відносини з ін. словами і словосполученнями і утворюють разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнуту систему, що характеризується однозначністю,точністю та експресивною нейтральністю.

Під термінологічним полем розуміють своєрідну область існування терміну, де останній набуває всіх своїх характерних якостей. У такому полі терміни відзначаються однозначністю і становлять певну термінологічну систему з відповідною структурою. Великі поля можуть ділитися на малі, або мікрополя, які характеризуються тими ж властивостями.

Юридична терміносистема - це система термінів у юриспруденції, що обслуговує правову теорію та практику.

Виділяють три етапи творення терміносистеми:

1.- це перехід від етапу відсутності до стану її формування,тобто перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми

2.- зростання обсягу знань в межах прийнятої теорії, наприклад, збагачення терміносистем технічних наук, коли з'являються нові машини, прилади

3.- це зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми. Спочатку нову теорію описують термінами попередньої теорії, потім впроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття. Таким чином формують систему понять нової теорії, і кожне місце в цій новій системі посідає певний новий термін, a у сукупності з'являється нова терміносистема. Частину термінів попередньої терміносистеми залишають. Але вони вже пов'язані з новими поняттями, а решту термінів більше не вживають.

Терміносистема формується на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об'єкти та зв'язки між ними. Є кілька типових ознак терміносистеми:

1. Цілісність терміносистеми. Наприклад, назви дванадцяти місяців року у сукупності складають цілісну систему

2. Відповідність суми частин цілому. Якщо ми маємо справу з терміносистемою, що описує конструкцію машин, то терміни — назви вузлів і деталей — у своїй сукупності мають дати повний опис машини.

3. Певна сталість терміносистеми. Вона відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі, який має визначену тривалість.

4. Структурований характер терміносистеми. Структура терміносистеми може бути однорівневою лінійною (назви днів тижня, місяців року) та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та їхніх ознак тощо.

 

 

2) Способи творення юридичних термінів

Терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - це такий спосіб термінотворення, при якому слово літературної мови набуває ознак терміну і позначає поняття певної предметної галузі. Наприклад, слово «суд» − слово літературної мови, яке в межах юридичної науки позначає орган правосуддя, тоді я к поза межами юридичної науки слово суд має ще й інші значення (суд Божий, розсуд, оцінка та ін.)

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони).

3. Морфологічнийспосіб полягає у термінотворенні за допомогою зміни частин слова. Він має декілька підвидів.

Це афіксація (заволодіння, правник, підсудність), безсуфіксний (розшук), словоскладання (судоустрій), змішаний (законодавство).

Серед юридичних термінів і номенклатурних назв усе більшого поширення набувають скорочені форми абревіатури. Тенденцію до лаконічності термінології реалізують також терміни, утворені шляхом субстантивації (прикметник іменник): затриманий, оперуповноважений, підсудний, потерпілий, слідчий.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

- однокомпонентні, терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

- двокомпонентні терміни - май часті ше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спічкування, дискурс культури, універсамі культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідачьність;

- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

 

 

3) Мовні засоби юридичної аргументації

Юриспруденція належить до аргументативно-активних сфер.

Право, насамперед Комерційне та Договірне право, передбачає наявність конфліктної ситуації, конфліктуючих аргументів і механізми їх запобігання чи усунення.

Аргументація у ЮД, на відміну від аргументації у формальній логіці, не обмежується встановленням істини, вона має на меті стимулювання конкретних практичних дій, тобто здійснення мовленнєвого впливу на адресата таким чином, щоб він добровільно виконав спрогнозовані адресантом дії.

Особливість аргументації ЮД полягає в його жанровій специфіці, його належності чи співвіднесеності з офіційно-діловим стилем, якому притаманні такі стилістичні характеристики: точність, логічність, однозначність, послідовність і чіткість викладу, загальність і всеосяжність.

Способом реалізації аргументації в комунікації є аргументативний дискурс, який містить мовні одиниці та мовленнєві конструкції, невербальні компоненти та фактори екстралінгвістичного характеру, що використовуються та враховуються аргументатором з метою максимального переконувального впливу на реципієнта. Смислова організація дискурсу так само як і аспекти когнітивної інфраструктури дискурсу, впливає на його аргументативне звучання і спонукальну дієвість.

 

 

1., юридичний термін — слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі.

ОЗНАКИ :

Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови

Термін повинен бути системним

Термінові притаманна властивість дефінітивності

Термінові властива відносна незалежність від контексту

Термін повинен бути точним.

Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.

Термінології не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.

Терміни експресивно нейтральні

Термін повинен бути милозвучним

Від терміна вимагається, щоб він служив ґрунтом для утворення деривативів, але лише у межах своєї системи

2.Термін відрізняється від слова:

1) термін виражає спеціальне професійне, наукове, технічне поняття, а слово – загальне чи побутове поняття;

2) термін базується на чіткому визначенні поняття, на дефініції, слово – ні;

3) термін завжди є елементом терміносистеми, слово – ні;

4) у сфері термінології термін є стилістично нейтральним.

 

3. Загальновживані, суто юридичні та спеціальні.

За походженням, за значенням, галуззю використання,

за структурою,

За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи термінів)

За семантикою,

За власне лінгвістичними показниками (характером смислових відношень між лексичними одиницями)

Генетична класифікація термінів визначає особливості утворення термінів

 

4. Морфологічний спосіб творення юридичних термінів полягає у термінотворенні за допомогою зміни частин слова

Запозичення терміну відбувається з іншої мови разом з поняттям, яке цей термін позначає

Синтаксичний спосіб полягає в утворення словосполучень з юридичними термінами

Вторинна номінація – це такий спосіб термінотворення, при якому слово літературної мови набуває ознак терміну і позначає поняття певної предметної галузі

5. юридична термінологія – це система юридичних термінів юриспруденції в цілому (нормативно-правових актів, правозастосувальних актів, юридичної науки і практики)

6. сутність поняття системності в термінології найточніше, очевидно, відображає триаспектне її розуміння, а саме: системність плану змісту, тобто системність семантичного рівня лексики; ситемність плану вираження, тобто системність словесного наповнення; системність відповідності між планом змісту і планом вираження). В аспекті лексико-семантичної парадигматики системність виявляється на рівнях:

7.Для правильного розуміння особливостей функціонування термінів має значення висунута А. Реформатським ідея так званого термінологічного поля, згідно з якою поле для терміна – це певна термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна. Тобто термін пов’язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і заміняє собою контекст.

 

 

8.Текст з точки зору мови – це письмова система знаків, які становлять лінійну послідовність висловлювань, обʼєднаних у тематичну та структурну цілісність

9. звʼязаність, цілісність, членованість, інформативність, завершеність

 

10. Мовний стиль – це усвідомлена суспільством підсистема в системі мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується набором засобів вираження і певним принципом їх відбору.

11. Функціональний (мовленнєвий) стиль – сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування

12. художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний

 

14.Адміністративний,Дипломатичний,Законодавчий

Судово-процесуальний (юрисдикційний)

15.науковий та розмовний функціональні стилі

16.Професійна мова юриста поєднує офіційно-діловий, науковий та розмовний функціональні стилі. При цьому, вкраплення розмовного стилю відбуваються щодо усного професійного мовлення, і аж ніяк не щодо письмового, в якому, насамперед, використано офіц-діловий стиль. Специфікою професійної юридичної діяльності є значний обсяг роботи з текстом.

Текст з точки зору мови – це письмова система знаків, які становлять лінійну послідовність висловлювань, обʼєднаних у тематичну та структурну цілісність

Ознаки тексту:

звʼязаність, цілісність, членованість, інформативність, завершеність

Загальні мовні вимоги до юридичних текстів:

1) уникнення викладу від 1 особи (я зробив − було зроблено);

2) вживання сталих словосполучень, які дозволяють наголосити на чомусь важливому та пояснити, виділити щось:

3) структурування тексту на частини за допомогою сполучників, які створюють послідовність думок та поєднують твердження

4) використання слів, зазвичай прислівників, для оцінки інформації

5) використання слів для того, аби робити узагальнення

7) використання слів для порівняння інформації

8) використання слів для посилання на нормативно-правові акти згідно з, відповідно до, а не за, згідно …

9) слід обмежити вживання ускладнених синтаксичних побудов речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, з різного роду репліками.

10) стислість викладу досягається шляхом заміни складних речень простими, а також за допомогою усунення дієприкметникових і дієприслівникових зворотів і вживання загальноприйнятих скорочень.

11) Слід звести до мінімуму використання складних речень із сурядним та підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

 

17., 18.

Комунікація – цілеспрямований процес обміну інформацією у процесі спілкування.

Юридична комунікація як цілеспрямований процес обміну інформацією, який може призводити до юридичних наслідків.

Юрид комунікація може бути:

за складом: дво або багатосторонньої.

за засобами: вербальною, невербальною, комбінованою

за формою: усна (безпосередня чи опосередкована технічними засобами) і письмова (листи)

за сутністю: бесіда, консультація, судові дебати, публічний виступ, полеміка, репліка

Така комунікація складається з декількох етапів:

1. Підготовка до спілкування

2. Початок спілкування

3. Обговорення питання

5. Вихід з контакту

4. Прийняття рішення

 

19.Адресат, Адресант, Назва документа, Текст, Додаток(підстава),

Дата, Підпис адресанта

АБО

1) праворуч пишеться назва організації чи установи, до якої

подається заява;

2) нижче у стовпчик - посада, місце роботи, прізвище, ім'я,

по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заяву адресова­

но тій організації, де працює її автор, домашню адресу зазна­

чати не треба, достатньо назвати посаду і місце роботи (струк­

турний підрозділ);

3) ще нижче посередині рядка пишеться слово Заява;

4) текст заяви слід починати з великої літери і з абзацу, чітко

викладаючи прохання з коротким його обгрунтуванням;

5) після тексту ліворуч ставиться дата, а праворуч - підпис

автора заяви.

Складна заява містить також відомості про те, які саме

документи додаються на підтвердження правомірності ви­

словленого в ній прохання (перелік документів подається після

основного тексту перед підписом).

У заяві варто порушувати лише одне питання, не усклад­

нюючи текст зайвою інформацією, що не стосується справи.

Заява пишеться від руки в одному примірнику

 

При створенні тексту документу повинні виконуватися певні вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, максимальна стислість і, водночас, повнота інформації.
Текст документу повинен бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. Точність вимагає співвідношення змісту висловлювання з реальністю. Вона залежить від вміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної норми.

 

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:

1. Об'єктивність.

Особистий момент у документах зведений до мінімуму. Це досягається вживанням мовних одиниць, які не називають особи мовця чи співрозмовника та дій, які вони виконують. Від першої особи викладають прохання (рідше пропозицію), висловлене в заяві, інформацію, подану в автобіографії, доповідній чи пояснювальній записці, розпорядчих документах, рекомендаційному листі, напр.:

Прошу звільнити мене від занять...;

Я, Василишин Богдан Павлович, народився...;

Доводжу (доводимо) до Вашого відома...

Я не з 'явився на заняття...

Наказую... Пропоную...

Знаю претендента ...

Об'єктивність документів пов'язана з використанням безособових конструкцій - односкладних безособових речень, присудок в яких виражений формою інфінітива дієслів, безособовими дієсловами та предикативними формами дієслів на -но, -то, предикативними прислівниками, напр.: Запропоновано внести на розгляд питання про ...

Об'єктивності надає документам текст, викладений від третьої особи, напр.: Комісія ухвалила...; Університет гарантує...

2. Стандартність.

Стандартність документів на рівні мовних засобів передбачає використання готових, перевірених практикою словесних формул, які легко сприймаються і точно описують ситуацію, яка неодноразово повторюється. Стандартизація мови документів дає змогу скоротити кількість зайвої інформації, швидко та ефективно її опрацювати. За даними інженерної психології, стандартизований текст сприймається в 8-10 разів швидше, ніж оригінальний. Стандартизовані мовні звороти виступають як сигнал певного типу інформації, напр.: У порядку надання технічної допомоги... (лист-прохання). Якщо службова особа відмовляється від стандартного викладу, це може означати, що цьому документові, справі надають особливої ваги, зумовленої винятковістю, незвичайністю ситуації.

Стандартизація мови ділових паперів відбувається здебільшого на синтаксичному та лексичному рівнях. Стандартні речення - це тип речень загального зразка, з чітко визначеним порядком розміщення його

складових частин, членів речення і словесного наповнення конкретної синтаксичної моделі, напр.: Заслухавши та обговоривши...; Комісія пришила до висновку; Рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм - це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, напр.:

Заява. Доповідна записка. Витяг з протоколу. Довести до відома... Цей факт засвідчує...

Сучасною тенденцією більшості розвинених країн є „усування кан-целяриту". Канцелярський стиль стає анахронізмом, а отже, перешкоджає ясності та спричиняє дискомфорт. Не варто боятися „пускати" у професійну сферу форми, властиві живій мові, які не тільки не зіпсують стилю, а, навпаки, зроблять його комунікативно повноцінним. Наприклад, вислів На сьогоднішній день відповідні роз 'яснення Нацбанку та ДПАУ з цього питання відсутні можна подати у такому відредагованому варіанті: Відповідних роз 'яснень Нацбанку та ДПАУ щодо цього досі немає.

Механічне перенесення словесних формул (кліше), термінологічних сполук з ділових паперів в усне мовлення, публіцистичний чи художній стиль породжує мовний штамп (трафарет, шаблон, мовний стереотип з негативним забарвленням) - вислів, який механічно відтворюється і в результаті багаторазового повторення втратив свою образність і стилістичну виразність. Уживання мовних штампів у невідповідному контексті вважають порушенням мовної норми, напр.: Нам треба зустрітися з метою обговорення питання... замість Нам треба зустрітися, щоб обговорити...; або Я прибув на мітинг замість Я прийшов (приїхав) на мітинг. У художньому тексті штампи виконують роль стилістичного засобу створення комізму (Возний із п'єси „Наталка Полтавка" І. Котляревського освідчується в коханні Наталці словами: ,Це в состояніїпоставить на вид тобі сили любові моєй/..").

3. Логічна послідовність.

Усі частини документа логічно пов'язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, вмотивованим порядком розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.

Мовними засобами реалізації виступають слова, які вказують на причинно-наслідкові зв'язки (тому що; оскільки; через те, що; внаслідок того, що), підкреслюють наступність, черговість подій або явищ (спочатку, водночас, одночасно, потім, насамкінець), виражають протиставлення (не ... а), позначають результативність виконання дій (отже, таким чином, в результаті).

Логічна послідовність передбачає вміння виділяти основне в документі та зробити його очевидним для реципієнта.

4. Ясність викладу, точність опису.

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це досягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи і вміє дібрати слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об'єктивної дійсності, правильно користується термінами, уникає вузько вживаних професіоналізмів.

Особливої точності та ясності потребують формулювання наказів, прохань, розпоряджень.

5. Свобода від суперечностей.

У документі не може бути смислової суперечності, коли аргументи суперечать один одному.

Одночасно форма вираження не має суперечити змісту висловлювання, наприклад, прохання, що висловлене у формі наказу: Дозвольте повернутися до виконання своїх обов 'язків!

Текст документа є зразком офіційно-ділового стилю. Тому слова і вислови, які мають розмовний характер або є емоційно забарвлені, суперечать мовностилістичним вимогам цього стилю.

6. Переконливість.

Забезпечується обгрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також вмінням розмістити матеріал - усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

7. Лаконічність.

Лаконічним вважають документ, в якому немає багатослівної аргументації, зайвих слів та повторень.

Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загальноприйнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворотів мови.

Стежити за тим, щоб кожен аспект висвітлення питання займав своє місце в тексті документа і не повторювався.

8. Повнота інформації.

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов'язані з вирішенням питання.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.