Характеристика та протидія насильству в сім’ї

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року).

Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Не існує повної статистики щодо кількості жінок, які потерпають від насильства з боку своїх партнерів, але існує багато чинників, що свідчать про поширеність цієї проблеми.

Департамент громадської безпеки МВС України веде статистику виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», яка засвідчує, що впродовж перших 2010 року було зареєстровано 156150 заяв про насильство в сім’ї. Ця статистика не відображає розподілу за статтю (жертви жінки чи жертви чоловіки), але згідно з даними Департаменту, 90 % жертв домашнього насильства становлять жінки. Дані, представлені Міністерством внутрішніх справ, за першу половину 2011 р, ілюструють, що в 1008 умисних вбивствах та 402 випадках вбивств з необережності на побутовому ґрунті, більшість жертв – жінки.

Ці цифри відображають лише ті випадки насильства в сім’ї, що потрапили до уваги міліції. Існують докази того, що набагато більша кількість жертв насильства не звертається до міліції, чи навіть до своїх близьких родичів. Члени неурядових організацій та співробітники міліції, яких опитувала Міжнародна Амністія у вересні 2006 року, вважають, що від 50 до 70 % українок є жертвами насильства в сім’ї. Національне опитування 6000 жінок віком від 12 до 30, проведене у 2008 році неурядовою організацією «Winrock International» засвідчило, що 33 % жінок в Україні страждали від моральних чи вербальних нападів, зазвичай з боку своїх чоловіків, друзів або сусідів. Серед опитаних 11-12 % жінок стали жертвами сексуального насильства, а 5 % –страждали від фізичного насильства, зазвичай з боку своїх чоловіків.

Насильство щодо жінок у родині може набувати різних проявів, від позбавлення жінки економічно необхідних ресурсів, через вербальне та психологічне насильство, до побоїв, сексуального насильства або навіть убивства.

У 2005-2007 роках Всесвітня Організація Охорони Здоров’я провела опитування у 14 країнах. За результатами цього опитування в Україні найбільшим фактором ризику виникнення насильства з боку чоловіка в родині є психологічна травма з дитинства, поведінкові проблеми та зловживання алкоголем. У деяких випадках жінки вдаються до вбивства свого партнера аби уникнути насильства. Як показуються результати інспектування, здійсненого Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді, протягом 2008–2010 років спостерігається тенденція до зменшення кількості сімей, стосовно яких зроблено висновки про наявність у них складних життєвих обставин, що мають своїм проявом насильство щодо членів родини. У 2010 році виявлено 43137 сімей (в них 79217 дітей); у 2009 – 67979 сімей (107907 дітей); у 2008 – 109287 сімей (134075 дітей).

За підсумками проведення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю у 2010 році найбільшу кількість сімей виявлено у Дніпропетровській області – 4342 (10% від загальної кількості сімей зі складними обставинами, виявлених в Україні), Луганській – 2678 (6,2%), Харківській – 2437 (5,6%), Донецькій – 2379 (5,5%).

Насильство в сім’ї є не лише порушенням прав людини, воно є одним з головних факторів суїциду та поширення торгівлі людьми. Так, зокрема, за даними неурядової організації «Жіночий консультаційний центр», яка підтримує гарячу лінію для потенційних жертв торгівлі людьми у м. Дніпропетровську, близько 50 % жінок постраждалих від торгівлі людьми, з якими вони працювали, були жертвами насильства в сім’ї до того, як вони поїхали закордон. Опитування проведене Міжнародною організацією міграції показало, що 80 % жінок, яким вони допомагали були жертвами насильства в сім’ї до того, як стали жертвами трафіку.

Варто також звернути увагу на результати опитування, проведеного компанією GfK Ukraine на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» – спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні: близько половини населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. Жінки частіше стикаються з насильством в сім’ї у дорослому віці, а чоловіки – у дитячому. 35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% – з фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17% – з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% – з сексуальним насильством.

Основною причиною різних ситуацій насильства більшість потерпілих називали стан алкогольного сп’яніння. Респонденти потерпали від психологічного, фізичного та економічного насильства найчастіше з боку батька або чоловіка, рідше з боку матері і ще рідше з боку дружини. Сексуальне насильство найчастіше коїли чоловіки по відношенню до своїх дружин.

Згідно з офіційними даними Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, до її регіональних центрів протягом 2010 року надійшло 6681звернення щодо насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення, жорстокого поводження з дітьми, торгівлі людьми, що у порівнянні з минулим роком більше на 46% (у 2009 році Центрами зареєстровано 3610 таких звернень).

Найбільша кількість звернень з приводу насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення та з приводу жорстокого поводження з дітьми надійшла до центрів Донецької (805), Житомирської (568) та Херсонської (567) областей. Найменша кількість – у Закарпатській (19) та Луганській (20) областях.

Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, економічним, сексуальним чи психологічним, є одним з найбільших порушень прав людини – права на життя та фізичну та психологічну недоторканість. Попри це, даний вид деструктивної поведінки є доволі латентним в нашій державі. Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють протидію насильству. Багато фактів не ідентифікуються як випадки сексуального, фізичного чи психологічного насильства. Вони часом не реєструються, замовчуються, публічно не обговорюються або розглядаються з позицій традиційних стереотипів внутрішньосімейних стосунків, які не підлягають публічному розголошенню.

Науковці докладно розглядають чинники, що обумовлюють насильство в сім’ї загалом та насильство над жінками зокрема. При цьому представники однієї з теорій, що отримала назву «соціально-історична» або «соціокультурна», основною причиною такого становища називають домінуючу позицію чоловіків у суспільних відносинах, патріархальні культурні норми, що провокують насильство. У документі ООН «Стратегія боротьби з насильством у сім’ї» зазначається, що джерела насильства полягають у соціальній структурі та у комплексі цінностей, традицій, звичаїв і поглядів, що стосуються нерівності чоловіків і жінок. У цілому ставиться під сумнів достовірність пояснень, пов’язаних з особистісними та індивідуальними характеристиками. Таким чином, причини насильства переносяться у соціокультурну площину, сферу суперечностей суспільної свідомості з питань взаємовідносин чоловіка і жінки та поглядів на їхні ролі у сім’ї.

Варто зазначити, що навіть тоді, коли наголос робиться на певних загальних соціально-економічних причинах насильства у сім’ї, це насильство здійснюється конкретними особами зі своїми психологічними та фізіологічними особливостями. Власне в цьому контексті слід виокремити соціально-психологічний рівень, пов’язаний з міжособистісним спілкуванням, та рівень індивідуально-психологічний, пов’язаний зі структурою особистості.

У другому, «системно-сімейному», підході робиться наголос на походженні та формах конфлікту, вивчаються особливості взаємодії, динаміка спілкування, процеси розв’язання суперечностей у сім’ях; насильство у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї. У межах цього підходу активно вивчаються різноманітні соціально-психологічні передумови деструктивного конфлікту. Вчені виокремлюють такі чинники, що детермінують і спрямовують насильство на міжособистісному рівні соціальної взаємодії: бажання самоствердитись за рахунок інших або використати когось для отримання певних вигод, пошук чи підтвердження соціальної ідентичності, «добрі» наміри «навчити розуму», «наставити на шлях істинний», емоційний стан (Бова А.А., 2008).

Експерти ООН з проблем сім’ї американські психологи Беррі та Дженей Уанхолд провели аналітичне дослідження і виокремили ознаки домінаторної (тоталітарної) й партнерської (демократичної) сім’ї. Для першої характерні зловживання владою, відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей, наявність у сім’ї суворих правил, які носять примусовий характер та ін.; для другої – гнучкі правила розпорядку, розподіл економічної відповідальності, розподіл домашньої роботи та обов’язків на засадах рівноправності, повага до особистого життя членів сім’ї та ін. Реально в сім’ях, як правило, існують лише окремі риси тієї чи тієї психологічної моделі.

Виходячи з основних психологічних типів сімей, можна зробити висновок, що в тоталітарній культурі традиційно конфліктні ситуації розв’язуються за допомогою сили. І навпаки, шляхом формування демократичних відносин залагоджується багато психологічно кризових ситуацій як самої сім’ї, так і суспільства. Така сім’я дає більше можливостей і для розвитку дітей, а засвоєні норми та цінності мають тенденцію до відтворення у наступних поколіннях.

Теоретики третього, «індивідуально-психологічного», підходу звертаються до діагностик генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та пристрасті до наркотиків, аморальних вчинках. Як наголошує німецький кримінолог Г. Шнайдер, важливим аспектом, який детермінує насильство, є виховання у конфліктних сім’ях, інші вади соціалізації, різниця інтересів батьків та дітей.

На підставі вивчення результатів досліджень можна виокремити певну ієрархічну модель факторів, що обумовлюють конфліктогенність сімей. Серед факторів сімейного насильства можна виділити наступні:

- погіршення і нестабільність соціально-економічного життя (що часом обумовлює суперечність між природним бажанням мати дитину і економічним статусом; неможливість розвивати свої таланти, культурні запити);

- скорочення кількості робочих місць у виробництві та пов’язане з цим безробіття;

- поширеність у засобах масової інформації, перш за все на телебаченні, пропаганди насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції;

- поширення алкоголізму та наркоманії;

- укорінення в суспільній свідомості утилітарно-споживацьких стандартів, криза моральності;

- поширення неформальних (незареєстрованих офіційно) шлюбів, а відтак менший рівень солідарності сім’ї, збільшення кількості розлучень і частки неповних сімей;

- слабка дієвість системи матеріальної допомоги сім’ям, які її потребують, переважна матеріальна залежність жінок від чоловіків;

- організаційно-управлінські недоліки. Йдеться про вагомі прорахунки при формуванні національної політики щодо сімейно-побутової сфери.

За весь період розбудови України як суверенної держави згадана сфера суспільства була кинута на призволяще. Соціальний розвиток сімейно-побутової сфери не визнавався пріоритетним напрямком державотворчого поступу. Унаслідок, соціальні процеси, що відбувалися у цій сфері, дедалі ставали неконтрольованими і набували антисуспільних рис. Дана сфера суспільства перетворювалася у середовище, де фонові для злочинності явища набували масового характеру і проявлялися у криміногенних формах поведінки громадян. Відбувалася трансформація сімейно-побутових взаємин у бік сімейного неблагополуччя і насильства, ослаблення родинних зв’язків, плекання алкогольних традицій та насильницьких форм поведінки міжособистісного спілкування. Не останню роль у цьому відіграли нерозвиненість інфраструктури культурних установ, сфери послуг, недоступність цікавого і корисного відпочинку, занедбаність фізкультурно-оздоровчої роботи тощо (Головкін Б.М., 2002).

Враховуючи вищевикладене, пріоритет у справі протидії насильству в сім’ї безумовно належить заходам загальносоціальної профілактики.

Історія запобігання насильству в сім’ї в цілому та щодо жінок, зокрема, як міжнародна проблема – це історія злиття двох напрямів правозахисту: прав людини і прав жінок. Результати активності жіночого руху на міжнародному рівні відобразилися у хронології конференцій, у текстах декларацій і конвенцій ООН, резолюцій регіональних міжнародних організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких перш за все слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок («Жіночу Конвенцію»).

Активність міжнародного руху з протидії домашньому насильству, а також міжнародно-правові зобов’язання, які взяли на себе держави, сприяли актуалізації цієї проблеми на національному рівні. Україна стала однією з небагатьох держав колишнього СРСР, що відреагували на рух із захисту прав жінок змінами у своїй державній політиці.

У результаті плідної співпраці парламентарів України з активістами жіночого та молодіжного руху України був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» – перший серед країн СНД та Східної Європи комплексний нормативний акт, спрямований на запобігання цьо­му соціально негативному явищу. Вищеназваний закон визначає правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з по­передження насильства в сім’ї.

Особливо слід підкреслити, що Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» зорієнтований саме на попередження цього негативного явища на його початковій стадії, поки конфлікт між сторонами не призвів до непоправних наслідків. У разі, коли насильство в сім’ї мало місце, члени сім’ї, винні в його скоєнні, притягуються до кримінальної, адміністративної або цивільно-правової відповідальності згідно з чинним законодавством.

Заходи з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладаються на:

1) Міністерства освіти та науки, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій;

2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тобто кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Служба дільничних інспекторів міліції здійснює функції як загальної, так і спеціальної превенції: виявляє неблагонадійні сім’ї з внутрішньою конфліктною обстановкою, здійснює роз’яснювальні та профілактичні бесіди, в разі необхідності здійснюється постановка на профілактичний облік; реалізує адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі у відповідності до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р.; забезпечує збирання та оформлення адміністративних матеріалів у справах про вчинення насильства в сім’ї.

Заява та повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення приймаються управліннями у справах сім’ї та молоді місцевих державних адміністрацій, відповідними відділами виконавчих комітетів місцевих рад, а також службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією по справах дітей органів внутрішніх справ за місцем проживання постраждалого, які в межах своїх повноважень приймають передбачені Законом запобіжні заходи щодо насильства в сім’ї.

Такими заходами виступають:

- офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;

- офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї;

- узяття на профілактичний облік і зняття із профілактичного обліку членів сім’ї, що здійснили сімейне насильство;

- захисний припис.

Захисним приписом особі, у відношенні якої він винесений, може бути заборонено:

- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;

- розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї;

- відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.

Зазначені обмеження встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.

Кримінальні міліція у справах дітей оперативними заходами виявляє неповнолітніх, які вчинили злочин або готуються до його вчинення, схильні до вчинення правопорушень, забезпечують притягнення винних до кримінальної відповідальності та встановлюють причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів, серед яких насильство в сім’ї є одним з найбільш поширених факторів.

Спільно з кримінальною міліцією у справах дітей Служба у справах неповнолітніх вирішує питання щодо тимчасового вилучення дитини з середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та подальшого її влаштування, а також надає соціально-психологічну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження з боку дорослих. В разі потреби Служба представляє інтереси дитини в судових органах.

Кримінальна міліція у справах дітей цілодобово приймає інформацію про випадки жорстокого поводження з дітьми. Після перевірки викладених фактів приймається рішення про притягнення винних осіб до відповідальності. У разі потреби термінового вилучення дитини з сім’ї, де батьки чи особи, що їх заміняють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної міліції у справах дітей спільно із службами у справах неповнолітніх вирішують питання щодо подальшого влаштування дитини.

Чималу роль у попередженні насильства в сім’ї відіграють і громадські організації. Так, неурядова організація «Центр громадсько-соціальних ініціатив» з 2000 року впроваджує проекти щодо вирішення соціальних проблем. Центром передбачено проведення соціально-превентивних форм методичної роботи у вигляді соціальних і соціально-психологічних семінарів-тренінгів. Основними завданнями Центру як громадської організації щодо попередження насильства в сім’ї є формування громадської думки про неприйнятність насильства у сім’ї, вироблення механізмів суспільного впливу на державно-правові структури з питань активізації боротьби з домашнім насильством та правових форм врегулювання такої боротьби.

Плідна робота у зазначеному напрямку ведеться також Кризовим центром з попередження насильства в сім’ї «Лелека». Формами його діяльності виступають наступні:

- прийом членів сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;

- надання необхідної психологічної, педагогічної, юридичної допомоги членам сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;

- відповідно до можливостей надання притулку для тимчасового перебування членам сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;

- повідомлення членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатись;

- повідомлення служби дільничних інспекторів міліції чи кримінальної міліції у справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства у сім’ї або про факт вчинення такого насильства;

- взаємодія із засобами масової інформації, громадськими організаціями у проведенні просвітницької та виховної роботи з питань попередження насильства в сім’ї;

- прийом громадян по правовим питанням, допомога в оформлені юридичних документів та представлення громадян у відповідних установах за їх згодою.

Існує чимала кількість таких центрів майже в кожному місті України. У зв’язку з цим, одним із важливих завдань в діяльності працівника ОВС при взаємодії з громадянами є їх інформування щодо функціонування кризових центрів, а також центрів медико-соціальної реабілітації. В центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї поміщаються жертви насильства в сім’ї (з їхньої згоди або на їхнє прохання) на підставі рішення медичної комісії центру. Щодо неповнолітніх членів сім’ї необхідна згода одного з батьків, усиновителів, опікуна чи піклувальника, у разі, якщо вони не зазнали насильства від одного з них, або органу опіки і піклування.

Жертви насильства в сім’ї перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування та психо-соціальної реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування та психо-соціальної реабілітації амбулаторно.

Підсумовуючи викладене зазначимо, що подальше реформування системи протидії насильству в сім’ї має здійснюватись у наступних концептуальних напрямках:

- Збудити громадську думку стосовно поширення, серйозності та специфічних рис насильства в сім’ї, з тим щоб отримати підтримку для здійснення заходів, спрямованих на боротьбу з цим явищем.

- Сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньо-сімейних конфліктів.

- Забезпечувати відповідну професійну підготовку для всіх осіб, які є відповідальними за втручання у випадках прояву насильства в сім’ї, зокрема для тих, які за своїми функціональними обов’язками мають виявляти такі випадки або мати справу з жертвами цих випадків.

- Налагоджувати і сприяти організації та підтриманню роботи агенцій, асоціацій чи фондів, які мають на меті надання допомоги жертвам випадків насильства в сім’ї, виявляючи належну повагу до приватного життя інших осіб.

Поиск по сайту: