Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Кримінологічна характеристика загальнокримінальної корисливої злочинності



 

Кримінологічна характеристика – це наукове описання кримінологічно значущих ознак певного виду (типу) злочинності, її відмінних і характерних рис у цілях розкриття внутрішніх закономірностей детермінації та існування конкретного виду (типу) злочинності, а також вироблення відповідних рекомендацій щодо зменшення його суспільної небезпечності. Функціональне призначення кримінологічної характеристики злочинності в цілому та загальнокримінальної корисливої злочинності, зокрема, полягає у визначенні системи її ознак, що може використовуватись в якості інструментарію для подальшого наукового аналізу та практичного застосування для удосконалення кримінально-превентивних заходів.

Слід зазначити, що за кримінологічною характеристикою корисливі злочини суттєво відрізняються між собою. Найбільш поширеними корисливими ненасильницькими злочинами є крадіжки та шахрайства, а корисливими насильницькими – грабежі, розбої та вимагання. Надамо характеристику кожному з названих видів злочинів.

Крадіжкою згідно зі ст. 185 КК України є таємне викрадення чужого майна. У структурі злочинів проти власності крадіжки займають близько 65%. Так у 2005 році було зареєстровано 186659 злочинів (передбачених ст. 185 КК України), у 2006 – 132159 злочинів, у 2007 – 114665 злочинів, у 2008 – 110954, у 2009 році – 175876 злочинів, та 254755 злочинів у 2010 році. Досить різкі коливання динаміки кількості зареєстрованих крадіжок, як і інших злочинів корисливої спрямованості, можна пояснити, з одного боку – низьким відсотком їх розкриття, а з іншого ж – розгалуженим та поглибленим комплексом соціально-економічних криміногенних факторів. Суттєві зміни рівня корисливої злочинності (зокрема, починаючи з 2009 року) відбулися також внаслідок внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими було суттєво зменшено розмір майнової шкоди, необхідної для кваліфікації діянь як дрібне викрадення, а, відтак, і розміру шкоди, наявність якої є достатньою для порушення кримінальної справи за ст. 185 КК.

Предмет посягання при вчиненні крадіжок ранжується наступним чином: гроші, побутова техніка, мобільні телефони, вироби із дорогоцінних металів, антикваріат, одяг, продукти харчування, худоба. Взагалі за тими речами, які частіше за все є предметами злочинного посягання, можна визначити рівень суспільного достатку. Тобто, метою крадіжки частіше за все є задоволення першочергових потреб або ж забезпечення «завищених» «над потреб» (великі суми грошей, дорогоцінності, антикваріат та ін.).

Для прикладу наведемо витяг з двох різних кримінальних справ, порушених за ст. 185 КК України. Так, громадяни З. та В., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, проникли в магазин «Люкс», звідки таємно викрали: 10 пачок цигарок «Мальборо», 5 пачок цигарок «Вінстон», 10 пачок цигарок «Бонд Стріт», 25 пачок цигарок «Монте Карло», 10 пачок чаю «Домашній», 5 пачок чаю «Ява», 5 пачок чаю «Батік», 2 банки кави «Галка», 1 пляшку горілки «Неміров» (0,7 л), 1 пляшку горілки «Біленька» (0,7 л), 1 пляшку вина «Тамьянка», 6 пляшок слабоалкогольного напою «Ром-кола», 10 шт. вафель в шоколаді «Штучка», 5 гривень, 5 шт. вафель в шоколаді «Геракл», шоколадний батончик «Натс», 5 жувальних гумок «Орбіт», 5 упаковок льодяників «Ола-Бола», 10 упаковок сухариків, 5 упаковок чіпсів «Люкс», 5шт. плавлених сирків «Російські», 3 упаковки кетчупу «Торчин» та ін.

За матеріалами ж іншої кримінальної справи підсудний В., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), за попередньою змовою з особою К., шляхом використання заздалегідь виготовленого дубліката ключа, проник у приміщення складу ПП «Вера-Текстиль», звідки таємно викрав майно вказаного підприємства, а саме, рулони з автомобільною тканиною на суму 194794,28 грн., що є особливо великим розміром. Із викладеного вище можна зробити висновок, що корисливі наміри при вчиненні крадіжки можуть бути спрямовані як на задоволення першочергових (примітивних, мінімальних) потреб, так і задля задоволення «надпотреб» (у великих та особливо великих розмірах).

Аналіз географії крадіжоксвідчить, що більшість злочинів даного виду вчиняється у містах, обласних та районних центрах (близько 80 %). Так, наприклад у 2009 році із 175876 зареєстрованих злочинів, передбачених ст. 185 КК України 136765 злочинів було вчинено у містах, обласних та районних центрах, селищах міського типу.

За місцем безпосереднього посягання переважна більшість крадіжок вчиняється з приватних приміщень фізичних, юридичних осіб, або із державних закладів (найчастіше це квартири, дачі, гаражі, магазини, рідше – готелі, санаторії, пансіонати тощо), також досить широке розповсюдження мають крадіжки із автомобілів та на відкритому просторі, у натовпі (так звані кишенькові крадіжки).

Щодо способів і засобів вчинення крадіжок, то слід зазначити, що найбільш розповсюдженим способом таємного викрадення чужого майна є проникнення до приміщення шляхом зламування дверей, через віконні отвори, дахи, шляхом підкопу та ін. Для відкриття приміщень злочинці використовують відмички, ломи, підібрані ключі та інші саморобні та серійно виготовлені прилади.

На сьогоднішній день злочинці досить часто проникають у приватні приміщення із дозволу власників (під різноманітними вигаданими приводами). Так, поширеними є випадки потрапляння у приміщення громадян під виглядом соціальних працівників, представників правоохоронних органів, органів влади та ін.

За результатами вибіркових досліджень стосовно часу, в який найчастіше вчиняють крадіжки, встановлено, що цим злочинам притаманна сезонність, більше їх вчиняється у літній період, коли громадяни знаходяться у відпустках, переважна більшість квартирних крадіжок вчиняється у першій половині дня (з дев’ятої до п‘ятнадцятої години дня) поясненням цьому є те, що в даний час більшість громадян (власників квартир) знаходиться на роботі, в інституті, школі та ін. Щодо вуличних крадіжок, а також крадіжок із гаражів, сараїв, складських приміщень, то вони частіше за все навпаки вчиняються у вечірній та нічний час. Кишенькові крадіжки частіше за все вчиняються в часи «пік» в транспорті, в місцях великого скупчення людей (базари, вокзали).

Ще одним досить поширеним видом ненасильницьких корисливих злочинів загальнокримінальної спрямованості єшахрайство,яким згідно з ч. 1 ст. 190 КК України є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. У 2005 році було зареєстровано – 23114 таких злочинів, у 2006 році – 21303, у 2007 році – 21487, у 2008 році – 20353, у 2009 році – 23219, і у 2010 році – 24879 злочинів. Поряд з цим слід зазначити, що в загальній структурі корисливої злочинності шахрайство займає відносно невелику частину, що обумовлено високим рівнем латентності даного виду злочинів. Причинами цього є як складність фіксації та доказування факту вчинення злочину (шахраям часто притаманна професіоналізація злочинної діяльності), так і небажання потерпілих звертатися до правоохоронних органів через зневіру у можливості останніх, а також сором’язливість власної довірливості. Шахрайство здебільшого вчиняється професійними злочинцями, а також у складі групи.

У сучасній кримінології розрізняють такі типові види шахрайства: 1) побутове, яке здійснюється епізодично, як правило, одинаками у досить примітивних формах; 2) професійне, що майже завжди вчиняється організованими групами в сфері грального бізнесу, у зв’язку з продажем фальсифікату, обманним заволодінням квартирами тощо; 3) фінансове, яке належить здебільшого до сфери економіки та господарських відносин.

Щодо територіально-просторових меж шахрайства, то слід вказати, що даний вид злочинів частіше за все має місце на речових ринках, у великих магазинах, біля обмінних пунктів валют та ін. Більшість шахрайств вчиняється у містах, обласних та районних центрах. Так, у 2010 році із 24879 зареєстрованих злочинів 23042 злочинів були вчинені у містах, обласних центрах та селищах міського типу, тобто 92,6 % від загальної кількості. Проте досить поширеними також є випадки вчинення вказаного злочину і у селах.

Також однією з характерних рис шахрайства є підвищена віктимність потерпілого, який характеризується необґрунтованою довірливістю. піддатливістю до засобів психоемоційного впливу.

Щодо способів і засобів вчинення шахрайств, то слід зазначити, що вони є найрізноманітнішими. Вони можуть бути класифіковані за різними підставами.

Відомі наступні класифікації способів залежно від:

- спрямованості шахрайського посягання;

- сфери соціально-економічної діяльності;

- характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами;

- тривалості злочину;

- характеру локалізації шахрайства (Шепітько В.Ю., Панов М.І., 2003).

Залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють:

1) способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном (чи іншим майном підприємств, організацій тощо):

- заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних посадових осіб;

- заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інших даних, необхідних для отримання пенсії;

- заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

- привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

- отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

- постачання товарів у меншій кількості і гіршої якості, ніж передбачено договором;

- заволодіння значними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями (підприємствами) різного роду фальшивих чекових (чи інших платіжних) документів та інші;

2) способи шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

- підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

- продаж виробів більш низької, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні і бронзи як золотих);

- заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (наприклад, залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір – «протяг»);

- обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

- підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

- обман під час азартних ігор;

- проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

- позичання грошей без наміру повернути борг;

- шлюбні афери;

- збирання «пожертвувань»;

- продаж невідчужуваного майна та інші.

Залежно від сфери соціально-економічної діяльності виділяють способи у сфері:

1) соціального захисту населення:

- підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомоги,

- надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.;

2) побутового обслуговуванні:

- отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами;

3) страхування:

- завишення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій;

4) туризму:

- туристичні афери;

5) вивезення робочої сили за кордон:

- афери зі збиранням грошей у бажаючих поїхати на заробітки та ін.

Залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами виділяють наступні способи шахрайства:

1) фіктивне представництво:

- використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договорів і отримання товару без оплати;

2) фіктивне посередництво:

- особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства. Від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого – гроші;

3) отримання позик під фіктивні проекти:

- шахрай пред’являє документи, що нібито підтверджують його наміри.

Залежно від тривалості злочину виділяють наступні способи шахрайства:

1) одноразові:

- отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей;

2) тривалі:

- незаконне отримання пенсії або грошової допомоги.

Залежно від характеру локалізації виділяють наступні способи шахрайства:

- спрямовані на вузьке коло жертв;

- спрямовані на широке охоплення населення.

На сьогоднішній день все частішими є випадки вчинення шахрайства шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Підвищена небезпечність такого злочину проявляється у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайств, дає можливість ошукати більше коло осіб, дозволяє заволодіти значними коштами потерпілих осіб. Особливістю такого шахрайства є складність його виявлення та подальшої фіксації і доказування.

Насильницькі грабежі і розбої становлять другу за поширеністю підгрупу корисливих злочинів проти власності. Узагальнюючи статистичні дані Департаменту інформаційних технологій МВС України, можна зауважити, що питома вага грабежів, з числа всіх зареєстрованих злочинів загальнокримінальної спрямованості, за останні роки щорічно коливалась у межах від 5% до майже 11 % щорічно. Їх рівень становить: грабежі - за 2005рік – 47054 злочинів, розбої 6708, 2006 рік – 21663 грабежів, 6465 розбоїв, 2007 рік – 32268 грабежів і 5716, 2008 рік – 26928 грабежів і 4984 розбоїв, 2009 рік – 27598 грабежів, і 5103 розбоїв, у 2010 році – 23300 грабежів та 4029 розбоїв. Головною відмінністю вказаних злочинів є ступінь реального і безпосередньо застосованого насильства, так при грабежі – застосовується насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Для розбою ж характерним є застосування небезпечного для життя і здоров’я потерпілого насильства.

За місцем вчинення грабежі і розбої головним чином слід поділяти на такі, що вчинені у громадських місцях – так звані «вуличні» грабежі та розбої, і ті, що пов’язані із проникненням у приміщення. Вуличні грабежі та розбої в переважній більшості вчиняються у вечірній та нічний час, у безлюдних дворах, парках, провулках, у темних, не охоронюваних під’їздах та ліфтах. Частіше за все жертвою таких злочинів стають випадкові перехожі, які тим чи іншим чином викликали інтерес у злочинців (віктимність може проявлятися у великій кількості прикрас, наявності дорогого одягу, демонстрації дорогого телефону, грошей та ін.). Вчинення ж грабежів та розбоїв, пов’язаних із проникненням у приміщення, зазвичай, пов’язане із більш ретельною підготовкою до злочину, адже перед тим, як вчинити грабіж чи розбій, пов’язаний із проникненням в житло, злочинці частіше за все ретельно готуються до скоєння злочину (починаючи від вибору потенційної жертви нападу, або ж об’єкту нападу і до купівлі, виготовлення, пристосування спеціальних засобів для вчинення злочину, розробки чітких схем вчинення злочину, прорахунку всіх можливих шляхів вчинення злочину, та його подальшого приховування і т.д.).

Щодо предметів посягання, то при вуличних грабежах та розбоях ними, зазвичай, є «кишенькові речі» громадян – гроші, прикраси, аксесуари, а також носильні речі потерпілих осіб (одяг, сумки, портмоне, портфелі та ін.). При злочинах, пов’язаних із проникненням в житло, предметами посягання частіше за все є гроші, дорогоцінності, техніка, цінне майно та ін.

За способами та засобами вчинення грабежі та розбої також майже не відрізняються. Характерним для вчинення даних злочинних посягань є завдання ударів руками, ногами, застосування або погрози застосування зброї та інших предметів побутового або спеціального вжитку, пристосованих для скоєння злочинів.

Вимаганням є злочином, передбаченим ст. 189 КК України, що полягає у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або
вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства
над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод
або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього
майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною,
або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі
бажають зберегти в таємниці.

Характеризуючи рівень цього злочину слід зазначити, що кількість зареєстрованих за ст. 189 КК України злочинів поступово зменшується (від 1166 зареєстрованих злочинів у 2005 році до 464 злочинів у 2010 році).

Найвищий же рівень злочинів даної категорії припав на 90-ті роки близько 4000 зареєстрованих злочинів за рік. На сьогоднішній день у структурі всієї злочинності питома вага вимагань не перевищує 1%.

В кримінології це пов’язують з належною організацією захисту потенційних жертв вимагання, а також значним ступенем латентності цього злочину (до 70%). Крім того не варто забувати, що існує одна з найнебезпечніших багатоепізодних форм вимагання – так званий «рекет», який характеризується не лише особливою агресивністю і жорстокістю. У вузькому розумінні рекет — це вимагання постійної сплати («податків»). Таке вимагання високолатентне, адже залякані рекетирами особи переважно бояться звертатися до правоохоронних органів. Дрібний рекет має місце практично в усіх сферах, де є торговельний прибуток: на ринках, базарах, у кафе тощо. Для досягнення своїх корисливих цілей рекетири використовують залякування, захоплення заручників, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, катування, убивства. У складі організованих груп вони контролюють певну територію або вид бізнесу. Заздалегідь обумовлені суми вимагачі одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повторного здирства з боку інших осіб. Це так зване «мирне» вимагання, з яким більшість бізнесменів погодилася. Але й частішають випадки «агресивного» вимагання, коли злочинці завозять жертву у безлюдне місце і знущаються, вимагаючи віддати цінності. Жінки та діти серед жертв вимагання складають відповідно 14-15% та 21-22%. Одначе рекетири своєю жертвою найчастіше обирають шахраїв, повій, підприємців, працівників торгівлі, колекціонерів та інших багатих людей або тих, хто займається кримінальним чи напівлегальним бізнесом. Психологічною «зброєю» вимагачів є погроза вбивством або спричиненням тілесних ушкоджень щодо потерпілого, його родичів чи близьких. Вимагання може поєднуватись з викраданням людей, в тому числі дітей (так званий «кіднепінг»); погрозою знищити цінне майно; розголошенням компрометуючих відомостей.

Способом вимагання є погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним – від погрози застосування насильства, знищення або пошкодження майна і до розголошення певних відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажали б залишити в таємниці.

Всі способи вимагання можливо поділити на три групи, поклавши в основу класифікації законодавчо закріплений спосіб впливу на потерпілого, а саме:

- погроза застосування насильства до потерпілого або близьких йому родичам;

- погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці;

- погроза пошкодження або знищення майна, що перебуває в його віданні чи під охороною.

Згідно з цими підставами, перша група являє собою вимагання, вчинене із застосуванням насильства і в першу чергу – психічного. До них відносяться:

- словесна погроза (при цьому способі злочинець віч-на-віч з потерпілим пригнічує його волю і примушує виконати висунуті вимоги);

- погроза застосувати насильство за допомогою засобів зв’язку (по телефону, поштою, електронною поштою тощо);

- погроза з використанням листа чи звукозапису (цей спосіб часто використовують злочинці при захопленні і утриманні заручників з метою викупу). Для якнайшвидшого досягнення поставленої мети злочинці під загрозою примушують свою жертву писати своїм рідним і близьким записки, або записують на магнітну стрічку мову заручників із зверненням до близьких, де потерпілі волають про допомогу, а потім ці касети і підкидні листи надсилаються до своїх адресатів.

Значне місце в цій групі способів вимагання займають способи, що характеризуються психічним насильством за допомогою технічних засобів. Це такі як:

- демонстрація знарядь вчинення насильства;

- демонстрація результатів насильства.

Для цих способів характерне те, що в алегоричній формі жертві натякають про тяжкі наслідки відмови від виконання вимог здирників. Наприклад, зустрічаються випадки, коли додому потерпілому присилають вінки або труну, в під'їзд будинку або на подвір'я за місцем проживання підкидають трупи тварин з відірваною головою або іншими частинами тіла, а також надсилають фотокартки із зображенням небіжчиків і т.п., натякаючи тим самим про такі ж наслідки для потерпілого.

Завершують першу групу способи, які реалізуються через застосування фізичного насильства. До них відносять:

- позбавлення особистих прав і свобод потерпілих, які реалізуються обмеженням діяльності жертви; її обкраданням, ув’язненням у безлюдні потаємні місця, про які знає лише вузьке коло осіб;

- безпосереднє застосування фізичного насильства.

Другу групу утворюють способи, суть яких полягає в погрозі розголошення відомостей про потерпілого чи його близьких. Це одна з численних груп, яку можуть становити способи погрози і шантажу розголошенням таємниць комерційної діяльності; технологічних процесів; розголошенням відомостей про незаконно отримані доходи, послуги і т.п., а також розголошення ганебних відомостей про потерпілу або про її близьких родичів.

Наступну групи складають способи, реалізація яких здійснюється через погрозу знищення або пошкодження належного або довіреного потерпілому майна. Особливість цих способів полягає в тому, що через псування, пошкодження та знищення майна злочинець примушує свою жертву підкоритися його вимогам.

Близько третини вимагань вчиняються у складі групи осіб (у тому числі, організованою групою чи злочинною організацією). Пояснити це можна тим, що вчинення даного злочину одноособово викликає певні складнощі, пов’язані з виконанням різного роду ролей та функцій, що притаманні саме інституту співучасті. Вимагання потребує певної підготовки, що може виявлятися у підшукуванні жертви та збиранні детальної інформації щодо потенційної жертви, відпрацювання механізму пред’явлення вимоги, вирішення низки організаційних питань, пов’язаних з примушуванням потерпілого до вчинення бажаних для злочинця дій та ін. Для виконання цих дій та досягнення поставленої мети і залучаються до даного злочину співвиконавці або інші співучасники злочину.

Продовжуючи кримінологічну характеристику загальнокримінальної корисливої злочинності, слід зупинитись на аналізі особи злочинця. Причини окремого злочину, як і причини злочинності взагалі, не можуть бути з’ясовані без урахування особистості злочинця. Щодо соціально-демографічних рис, які притаманні особам, які вчинили злочини корисливої спрямованості, то основними з них є такі, як:

1) переважна більшість осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості – чоловіки (близько 96 %). Жінки частіше беруть участь у вчиненні крадіжок та шахрайств ніж грабежів, розбоїв та вимагань.

2)корисливо-насильницькі злочинці – це переважно молоді люди,віком від 14 до 35 років.Найбільша кримінальна активність припадає на вікову групу, що охоплює період від 18 до 25 років. У вчиненні крадіжок все частіше беруть участь неповнолітні (цей злочин є найрозповсюдженішим із тих, що вчиняються неповнолітніми), злочинна діяльність крадіїв починається раніше, ніж у інших злочинців, в той час, як шахрайство, за статистикою, є злочином, що в основному вчиняється особами більш старшого віку. Поясненням цього можу слугувати те, що для введення в оману необхідно мати певний життєвий досвід, психологічні якості, які сприяли б встановленню контакту та довірливих відносин з потерпілим, крім того, мати матеріальні можливості для введення потерпілого в оману (вдати з себе бізнесмена, працівника соціальної служби, брокера і т.д.).

3)у більшості осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, на момент вчинення злочину була повна середня та базова середня освіта (близько 65%), дещо рідше професійно-технічна (близько 18 %). Близько 11% злочинців мали лише початкову освіту або ж не мали її взагалі. У 6 % винні особи мали вищу освіту. Вищий рівень освіти більш характерний для осіб, які вчиняють шахрайства та вимагання. Пояснити це можна тим, що ці злочини мають так би мовити інтелектуальне підґрунтя, тобто підготовка і вчинення злочинних дій потребує певного рівня розумових здібностей, комунікабельності.

Низький рівень освіти та культури осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, зазвичай обтяжений примітивними інтересами, алкоголізмом;

4) характеризуючи рід занять осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, слід зазначити, що в переважній більшості – це особи, які були працездатного віку, проте ніде не працювали і не навчалися (близько 70% від загальної кількості засуджених за злочини корисливої спрямованості);

5) обтяженість попередньою судимістю. Так, згідно зі статистичними даними МВС України близько третини осіб мали попередню судимість саме за корисливий злочин, тобто має місце спеціальний рецидив. У більшій мірі це стосується осіб, які вчиняли крадіжки. Особи, які вчиняють крадіжки, являють собою одну із найбільш рецидивних, стійких у своїх антисуспільних поглядах категорію правопорушників;

6) щодо сімейного стану осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, то слід зазначити, що серед них значна частина не мають родини або ж розлучені. Поясненням цьому є комплекс чинників, серед яких і часта наявність судимостей у таких осіб, паразитичний спосіб життя.

Характеризуючи морально-психологічні особливості корисливого злочинця, слід зазначити, що у більшості випадків особам, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, притаманна корисливо-споживацька мотивація. Їм часто притаманні антисуспільні погляди, викривлені життєві уявлення та ціннісні орієнтації, примітивний кругозір, деформація правосвідомості, подекуди біологічна схильність до агресії.

Виявлення та аналіз основних факторів корисливих злочинів є основою для прогнозування їх рівня, інших показників та організації системи заходів щодо їх протидії.

Слід зазначити, що злочини, які мають корисливу спрямованість, детерміновані розгалуженим комплексом економічних, соціальних, ідеологічних, правових та інших факторів. При цьому відмітимо, що серед останніх саме економічні чинники мають переважний характер. Економічна криза, бідність, безробіття – це ті негативні явища, які становлять першооснову девіантних форм поведінки корисливої спрямованості.

До чинників, що детермінують загальнокримінальну корисливу злочинність відносяться: соціально-економічні, організаційно-управлінські, правові та ідеологічні.

До соціально-економічних чинників відносять: наявність в світовій та вітчизняній економіці кризових явищ, що призвели до відповідного спаду виробництва; зниження життєвого рівня населення, а подекуди і зубожіння окремих прошарків суспільства; відплив певної частки фінансових коштів за кордон; залежність економіки країни від енергоносіїв єдиного монополіста та невелика частка альтернативних джерел енергії; доволі високий рівень безробіття в державі – більш ніж 8 % активного населення (за даними Міжнародної організації праці станом на 2010 р.); високі для більшості людей ціни; несвоєчасне отримання заробітної плати; різке розшарування суспільства з дуже великим діапазоном від бідності до багатства.

До організаційно-управлінські чинників відносять: ослаблення державного й соціально-правового контролю за економічною діяльністю; остаточно не приведені у відповідність з вимогами структури правозастосовчих органів, які ведуть боротьбу з корисливою злочинністю, вони мають недостатній рівень забезпечення матеріальними, технічними засобами, а також кадрами; недоліки в охороні майна; недоліки в діяльності правоохоронних органів, а саме: відсутність подекуди глибокого аналізу оперативної обстановки на місцях; недостатня взаємодія служб щодо профілактичної діяльності в цьому напрямі; недоліки у використанні підрозділів патрульно-постової служби і в роботі чергових частин; недоліки в боротьбі з алкоголізмом, поширенням наркотиків, утриманням домів розпусти, проституцією, збутом краденого; невелика кількість житла, узятого під централізовану охорону; слабка індивідуально-профілактична робота з особами, раніше засудженими за корисливі злочини або схильними до їх вчинення; недостатня робота з населенням щодо профілактики віктимної поведінки; повільне відродження ефективних форм залучення населення до профілактики злочинів (загонів самоохорони будинків, дач, стоянок автомобілів, човнів тощо); недоліки у провадженні дізнання і слідства, слабке використання результатів попереднього слідства у профілактичній роботі.

До правових чинників відносять: латентність і безкарність значної частини злочинів проти власності; відставання законодавчого забезпечення боротьби з корисливими злочинами; правова система не повною мірою відповідає вимогам дійсності, має багато «пробілів», неефективність запобіжних заходів щодо злочинності.

До ідеологічних чинників відносять: формування в суспільстві корисливо-паразитичної мотивації поведінки, потягу до «красивого життя», зневажливого ставлення до чесної праці, яка такого «життя» не може дати, вирішення, що злочинний шлях не тільки не гірший за чесний, а й такий, якому потрібно віддавати перевагу, бо тільки в такий спосіб можна або «вибитися в люди», або мати гроші на задоволення пристрастей; низький рівень культури й моральності, глухота до чужої біди; підвищення соціального напруження у суспільстві; втрата поняття недоторканості чужого майна; активізація антисоціальних приписів виправдовування моральності посягання на приватне майно (будь-що взяти «свою частку»); збільшення кількості людей, готових здійснити злочин з метою первісного накопичення капіталу, «утримання на плаву», а для значної частини – грошей на алкоголь і наркотики (кількість цих категорій збільшується).

Поряд з чинниками, що обумовлюють загальнокримінальну корисливу злочинність, існують певні умова, які сприяють цій категорії злочинів. Серед них можливо виділити: зниження захищеності житла, освітленості вулиць, кількості діючих телефонів-автоматів; примітивізм або відсутність технічних засобів попереджувального характеру – замків, протиугінних засобів, переговорних пристроїв тощо; можливість подекуди виробляти зброю на робочих місцях і вдома; відсутність контролю за майном громадян на виробництві, у гуртожитках, санаторіях, готелях тощо; віктимна поведінка потерпілих – безтурботливе ставлення до укріплення домівки, охорони автомобіля, перебування в небезпечних місцях, часто в нетверезому стані; довірливість (купівля фальсифікованих товарів, гра на вулиці в азартні ігри, впускання до квартири незнайомих людей) (Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С., 2002).

До того ж потерпілі часто не бажають з різних мотивів співпрацювати з міліцією, подавати заяву про скоєний злочин, з’являтися на виклик до міліції тощо.

Вказаний перелік чинників не є вичерпним і може бути суттєво змінений із зміною соціально-економічних основ держави.

Наприкінці слід зазначити, що корисливі злочини можуть бути детерміновані не однією причиною й умовою, а низкою різноманітних причин і умов, серед яких іноді досить важко вичленувати головну, безпосередню детермінанту. Однак виявлення найбільш повного комплексу причин і умов без обмеження лише тими детермінантами, що занадто очевидні і лежать як би на «поверхні», дозволяє найбільш точно відповісти на запитання про те, чому людина встала на шлях вчинення злочину, а також сприяє більш ефективному і цілеспрямованому плануванню діяльності, пов'язаної із попередженням того або іншого різновиду злочинної поведінки.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.