Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Характеристика та протидія проституції



Проституція (лат. prostiter – виставляти; також ганьбити, оскверняти) – це рід занять що полягає у вступі людей у безладні статеві стосунки за платню. Проституція є паразитичною формою існування, котра виражається насамперед в ухиленні від праці, тобто формою, яка створює свого роду альтернативний спосіб життя, який не передбачає в якості основної норми трудовий процес. Проституція сприяє поширенню венеричних захворювань і СНІДу; жінки, які займаються проституцією, зрештою втрачають власне здоров’я, не можуть бути повноцінними матерями і, відповідно, не можуть народжувати повноцінних, здорових дітей. Проституція неминуче призводить до втрати справжніх природних, біологічних і психологічних людських якостей, до деградації особистості і моральної патології. Крім того проституція дуже щільно пов’язана зі злочинністю. Цей зв’язок простежується в наступних аспектах:

1) як показуються кримінологічні дослідження віктимологічного спрямування, особи, які займаються проституцією, враховуючи специфіку їх діяльності доволі часто стають жертвами насильницьких злочинів та злочинів проти волі, честі та гідності: вбивства, тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, торгівля людьми;

2) особи, які займаються проституцією та відвідуючи помешкання своїх «клієнтів», особисто або у співучасті (у виді пособництва чи підбурювання шляхом так званої «наводки») вчиняють злочини корисливої спрямованості (крадіжки, грабежі, розбої);

3) маючи соціальні зв’язки з маргінальними верствами населення вчиняють злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотичних засобів (у якості наркокур’єрів), втягненням осіб у систематичне зайняття проституцією тощо;

4) наявність проституції саме по собі обумовлює існування таких видів злочинів, як створення або утримання місць розпусти та звідництво (ст. 302 КК України), сутенерство (ст. 303 КК України).

Таким чином, кримінологічна увага до проституції як фонового для злочинності явища є цілком виправданою.

Розглядаючи проституцію перш за все, як соціальне явище, слід відмітити, що воно сформоване як реакція на незадоволеність матеріальних потреб окремих верств населення. Розвиваючись та набуваючи інституційних рис, з часом проституція трансформувалася у прибутковий вид бізнесу із складною організацією. Повії становлять приблизно 70% від всіх зайнятих у даній сфері осіб. Решта – адміністративний та обслуговуючий персонал: водії, охоронці, диспетчери на телефоні, сутенери й власники різних закладів – місць розпусти.

Результати кримінологічних та соціологічних досліджень дозволяються навести наступну класифікацію осіб, які займаються проституцією:

1) за місцем пошуку клієнтів та наданням сексуальних послуг:

а) повії, які працюють в готелях, ресторанах, клубах мають зв’язки з іноземцями (так звані «елітні» або «vip-ескорт»);

б) повії, які працюють за викликом по місцю знаходженню клієнта (так звані «індивідуалки»)

в) повії, які працюють на вокзалах, автошляхах як міжміського, так і внутрішнього (у великих містах) сполучення (так звані «путани»)

г) повії, які працюють закордоном. Частина з них виїжджає сама, а частина стає жертвою злочину – торгівлі людьми.

2) за ступенем організованості діяльності з надання сексуальних послуг:

а) неорганізовані повії, тобто ті, які надають послуги сексуального характеру одноособово без забезпечення цієї діяльності з боку інших осіб;

б) організовані повії, діяльність яких організується сутенером та забезпечується розвиненою системою безпеки як від внутрішніх (конкуренція у сфері секс-бізнесу), так і зовнішніх (з боку правоохоронців) дестабілізуючих факторів.

3) за особистісними характеристиками осіб, які займаються проституцією:

а) так звані «інтелектуалки» – особи, які зазвичай мають вищу освіту, здатні підтримати інтелектуальну бесіду та бути цікавою співрозмовнику; у статеві зносини вступають вкрай рідко;

б) так звані «технарі» – особи, які володіють розвиненими навичками статевих стосунків;

в) так звані «стажери» – особи, які почали займатися проституцією та не мають особливих знань і навичок;

г) так звані «утриманки» – особи, які вступають у оплатні статеві стосунки лише з одним і тим же партнером. Останній забезпечує повне та постійне матеріальне утримання такої повії.

Сьогодні в Україні майже неможливо встановити реальну кількість осіб, котрі займаються проституцією. За період із 2005 по 2010 рік в Україні найбільшу кількість осіб, які займаються проституцією було зареєстровано у Київській, Одеській, Харківській, Закарпатській областях та Автономній Республіці Крим. Організованість їх діяльності набула значних масштабів. Однак, доводиться констатувати, що в Україні на даний час зроблено лише перші кроки щодо вивчення секс-бізнесу, як соціального та кримінального явища.

У зв’язку з інституціоналізацією проституції та рівнем її розвитку в низці країн світу логічно виникли пропозиції щодо підпорядкування цього виду прибуткової діяльності державній регуляторній політиці, внаслідок чого сформовано ряд організаційно-правових прецедентів з цього питання. Розглянемо деякі з них.

У 2000-х роках в Нідерландах, Німеччині, Греції, Туреччині проституція була легалізована. Але в той же час запроваджені обов’язкова реєстрація і регулярні медичні обстеження осіб, які нею займаються. Так, наприклад, в Німеччині 1 січня 2002 року набрав чинності закон «Про проституцію», першою статтею якого є закріплення за проституцією статусу трудової діяльності. Новий закон зобов’язав тих, хто займається проституцією проходити регулярні обстеження в медичних установах, які вони можуть обрати самі. Цей пункт важливий з врахуванням досвіду таких країн, як Греція, де для обстеження осіб, які займаються проституюють створені контролюючі органи, діяльність яких часто призводить до того, що жінки і чоловіки уникають реєстрації, чим перекривають собі доступ до послуг медиків.

Німецький закон про проституцію пропонує зайнятим в цій сфері чоловікам і жінкам укладати трудові договори, які, як і у всякій іншій галузі, передбачають соціальне страхування, тобто дають право на допомогу у зв’язку з безробіттям, безкоштовну перекваліфікацію і так далі.

Таким чином, безумовним позитивним моментом акту легалізації проституції стало гальмування поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом та медико-соціальний захист осіб, зайнятих у сфері надання сексуальних послуг. Однак, даний досвід не варто сліпо запозичувати. Існує ціла низка етно-культурних, моральних аспектів проблеми легалізації в Україні. Справа в тому, що етичний ракурс суспільних відносин завжди базувався та базується на християнській моралі. Згідно ж канонам останньої на сексуальні відносин завжди поширювалась сфера інтимності та накладалося певне табу, коло статевих партнерів обмежувалося інститутом шлюбних зв’язків. Через це зведення цих відносин до рангу відкритих, публічних та загальнодоступних із значним ступенем імовірності може потягнути за собою ряд соціальних конфліктів та подальшу руйнацію підвалин суспільної моралі. Ця теза підтверджується і результатами соціологічного дослідження, проведеного вченими Київського міжнародного інституту соціології у 2009 році, згідно з якими в цілому в українському суспільстві переважає негативне відношення до проблеми легалізації проституції («Проституція в Україні», 2009). Таким чином, виникає необхідність в окресленні заходів щодо протидії цьому фоновому для злочинності явищу. Безумовним пріоритетом в даному аспекті має стати комплекс загальносоціальних заходів профілактики.

Загальносоціальна профілактика проституції є визначальною під­системою системи профілактики даного виду фонових явищ. Вона охоплює наймасштабніші, довготривалі та ефективні види діяльності, найзначніші соціальні заходи, спрямовані на досягнення мети щодо забезпечення рівних можливостей у процесі соціалізації особистості.

Соціальним адресатом загальної профілактики може бути як усе населення нашої держави, так і окремих регіонів чи місцевостей. В цілому ж слід зазначити, що загальносоціальний рівень протидії проституції охоплює діяльність держави, суспільст­ва та їх інститутів, що спрямована на розв’язання суперечнос­тей в галузі економіки, соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади, громадські формування, для яких функція протидії злочинності та її фоновим явищам не є основною або професійною. Профі­лактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.

Загальносоціальною основою ефективною протидії проституції є подолання кризових явищ в державі: в економіці, в політиці, в суспільній ідеології і психології, соціальній сфері, правоохоронній діяльності. На цьому ґрунті перспективними вбачаються профілактичні заходи, пов’язані з:

– усуненням, послабленням або нейтралізацією чинників, пов’язаних з падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами в соціальній та політичній обстановці в суспільстві. Мова йде, зокрема, про заходи соціального захисту найбільш вразливих прошарків населення, оскільки відчуття цими особами свого відчуження від суспільства, відсутності стартових можливостей в ньому, як і потреба добування засобів для престижного життя та задоволення негативних звичок, обумовлює легкість переходу до систематичного зайняття проституцією;

– належними організаційно-управлінськими заходами, спрямованими на усунення помилок і недоліків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці помилки та недоліки є криміногенними чинниками. Сюди доцільно включити, наприклад, заходи, пов’язані з оптимізацією регулювання процесів урбанізації та міграції, працевлаштування, демократизації, соціальної адаптації та ін.;

– у правоохоронній сфері – зі стимулюванням повноти виявлення і розкриття злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, втягненням у систематичне зайняття проституцією, сутенерством, організацією та утриманням місць розпусти, звідництвом;

– укріплення у членів суспільства моральної позиції, орієнтованою на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують в суспільній свідомості нетерпимість до злочинів та інших правопорушень; заходи підвищення загальної, побутової, статевої, правової культури людей;

– встановленням міждержавного співробітництва на інформаційно-методичному рівні;

– вдосконаленням правових заходів профілактики проституції.

В Україні заняття проституцією (надання сексуальних послуг за винагороду) вважається адміністративним правопорушенням (ст. 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення). В сфері правового регулювання протидії проституції існує також ряд міжнародних угод, основна з яких – Конвенція ООН 1949 р. «Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацію проституції третіми особами», яка оголошують сутенерство і організацію проституції протизаконними діями. Україна (в особі УРСР) приєдналась до цієї Конвенції 15 листопада 1954 р.

Вищезгадана Конвенція не спричинила очікуваного ефекту, не зважаючи на досить тривале її функціонування. Насамперед, вона сфокусована на покарання звідників, осіб, які використовують проституцію та отримують будинки розпусти (ст. 1). За головну мету ставиться завдання боротьби з торгівлею людьми шляхом знищення проституції як такої, що, звичайно, є недосяжним.

Велике значення має і віктимологічна профілактика серед усіх категорій жінок, в якій основне навантаження має бути покладене на підвищення рівня поінформованості та соціального забезпечення.

Важлива роль у справі протидії проституції відводиться і органам внутрішніх справ. Як зазначають дослідники адміністративно-правових механізмів протидії проституції (В.І. Варивода, Л.В Бортницька, В.М. Тарковський та ін.), серед заходів, що застосовуються з метою попередження та припинення проституювання, міліції варто застосовувати наступні:

- видворення громадян з місця вчинення правопорушення;

- усунення з місць проведення масових заходів осіб, що проституюють;

- взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

- вимагання припинення правопорушення тощо.

В системі ОВС ведеться ряд обліків, які виконують завдання акумулювання та узагальнення інформації щодо осіб, які систематично займаються проституцією. Це обліки дільничних інспекторів міліції щодо проведення індивідуальної профілактичної роботи, автоматизований банк даних накопичення і обробки інформації про осіб які займається проституцією, інформаційно-облікова система «Путана», інформаційно-облікова система «Атлас», яка ведеться в ГУ МВС України в м. Києві тощо.

Застосування адміністративно-правових заходів щодо осіб, які займаються проституцією на меті не допустити вчинення правопорушень з боку громадян, які ведуть антигромадський, протиправний спосіб життя, змусити їх дотримуватися встановлених чинним законодавством та мораллю. Поряд з цим ще раз варто наголосити на тому, що пріоритетним напрямком протидії проституції є не силовий, репресивний, а загально-профілактичний.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.