Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Кримінологічна характеристика агресивно-насильницьких злочинів



Надаючи кримінологічну характеристику агресивно-насильницьких злочинів, слід визначитись з особливостями їх мотивації. Адже, якщо мова ведеться про агресивно-насильницьку злочинність, то мається на увазі сукупність злочинів, при вчиненні яких насильство або інші активні агресивні дії є елементом мотивації, а не просто засобом досягнення мети.

Щодо внутрішньої детермінації агресивно-насильницьких злочинів (мотивації) досить мало інформації в кримінальних справах та відповідних звітах. Але розуміння і встановлення істинних мотивів вчинення злочину дозволяє здійснити правильну кваліфікацію злочину, розробити заходи індивідуального запобігання цим злочинам. Це неможливо без відповідних наукових досліджень і використання їх рекомендацій на практиці.

Мотивація агресивно-насильницьких злочинів може бути ворожою та інструментальною. Ворожі мотиви виникають на основі індивідуальних потреб в безпеці, самоповазі, самоствердженні. Ворожість виникає також на основі колективних конфліктів та інтересів, які виникають на політичному, релігійному або національному підґрунті. Ворожість виникає нерідко в конфліктній ситуації у відповідь на агресивні дії з боку потерпілого або внаслідок перешкод, які виникають для досягнення певної мети. Як свідчить судова практика поріг мотивації агресивно-насильницьких злочинів істотно знизився і вони вчиняються по самим незначним приводам. Слід зазначити, що ворожа мотивація виникає не тільки безпосередньо до певних осіб. Агресивні дії поширюються на представників певних соціальних груп на національному, релігійному та іншому підґрунті.

На відміну від ворожої, інструментальна мотивація спрямована на осіб, які не давали приводу до агресивних дій. Психологічно вона пояснюється бажанням зняти напругу, яка викликана певними негативними обставинами. Часто вона присутня в агресивних діях проти заручників. Навіть коли вимоги злочинців виконані, вони позбавляють життя заручника.

Іноді у злочині поєднується ворожа і інструментальна мотивація. Так терорист вбиває в нічому не повинних людей іноді і не переслідуючи конкретної мети. В психологічному плані така мотивація являє собою зміщення мотиву на мету і позбавлення життя з мети дії перетворюється в мотив. Тобто вбивство заради самого вбивства. Це може стосуватися й інших агресивних злочинів.

Слід зазначити, що окрім ворожої та інструментальної мотивації існує і інша – негативістська. Вона притаманна злочинам, суб’єкти яких знаходять задоволення в шокуванні суспільства своїми діями. Це стосується в першу чергу, злочинів які об’єднані терміном «вандалізм». Це бездумне знищення або пошкодження майна, наруга над могилою, над державними символами тощо. Єдиним бажанням таких осіб є бажання заявити про себе, залишити пам’ять, виділитися з загальної маси. Така мотивація притаманна і хуліганським діям.

При встановленні мотивів вчинення агресивно-насильницьких злочинів слід ураховувати до якого типу людської поведінки відноситься злочин: вольової (діяльності), імпульсивної чи звичної. Злочинна діяльність у більшості випадків є полімотивною, тобто обумовлена декількома мотивами. Це може бути і помста, і бажання ствердитись, мотиви групової солідарності тощо. На відміну від попередніх імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без особливих роздумів про їх соціальні та правові наслідки. Бездумство є головною особливістю імпульсивних злочинів: намір, який виникає раптово одразу переходить у відповідні агресивні дії без спроби обміркувати вчинок та його наслідки. Така імпульсивна реакція може бути обумовлена цілою низкою причин. В залежності від цих причин можна виділити наступні види агресивно-насильницьких імпульсивних злочинів: вчиненні в стані сильного алкогольного сп’яніння; вчинені в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту); обумовлені хворобливим станом психіки, який не виключає осудності винної особи; так звані «парадоксальні злочини», які вчиняються за агресивним імпульсом, що виник раптово. Це повинно бути ураховано при кваліфікації дій винних осіб та для проведення з ними заходів виправлення.

Злочини проти життя та здоров’я.

Для ефективної протидії агресивно-насильницькій злочинності слід мати дані про кількісні та якісні її характеристики, динаміку, географію тощо. Найбільш небезпечними злочинами є злочини проти життя та здоров’я і, в першу чергу, умисні вбивства та тілесні ушкодження. У 2010 році умисні вбивства разом із замахами склали 2300. Тяжкі тілесні ушкодження склали 3777, з них 999 ті, що потягли за собою смерть потерпілого. Вбивства двох або більше осіб (107), вбивства з корисливих мотивів (174), 95 вбивств вчинено за попередньою змовою групою осіб, 19 вбивств вчинено на замовлення. При вчиненні 105 вбивств застосовувалася вогнепальна зброя, у 4 випадках використовувалися вибухові речовини.

Для вбивств і тілесних ушкоджень притаманний в більшості випадків побутовий характер. Але збільшується кількість вбивств, які вчиняються на замовлення. Це обумовлюється кризовими явищами в економіці та соціальній сфері. Все частіше українці зустрічаються з маніяками-вбивцями. Частими є випадки вчинення вбивств та тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості під впливом прихованої агресивності. 40 вбивств у 2010 році в Україні вчиненні з особливою жорстокістю.

Неповнолітніми або з участю неповнолітніх вчинено у 2010 році 77 вбивств. 23,9% вчинені особами, які раніше вчиняли злочини. В стані алкогольного сп’яніння вчинено 46,4% вбивств, ще 0,7% вчинено в стані наркотичного сп’яніння. Тобто приблизно половина всіх вбивств вчинених в Україні у 2010 році вчинені в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Понад 60% навмисних вбивств та тілесних ушкоджень вчиняється особами від 21 до 40 років. 90% цих злочинів вчиняється чоловіками.

Відомим є зв’язок агресивно-насильницької злочинності з психопатологічними відхиленнями винних осіб, які не виключають осудності. Такі особи складають значний відсоток серед насильницьких злочинців.

Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні види насильницьких злочинців. До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою спрямованістю. Такі особи орієнтовані на суспільно-небезпечну поведінку. Для них притаманне зневажливе ставлення до особистості, її життя та здоров’я, фізичної та психічної недоторканості. Агресивна поведінка для таких осіб є стереотипом для вирішення конфліктних або проблемних ситуацій. Вони характеризуються підвищеним рівнем агресивності. Такі особи в структурі насильницьких злочинців складають приблизно половину.

До другого типу належать злочинці, які в цілому характеризуються негативно, припускали в минулому правопорушення, але їх агресивна спрямованість в цілому не є ярко вираженою. Агресивний злочин для них виступає як засіб заволодіння певними цінностями і при цьому наноситься шкода життю, здоров’ю або іншим соціальним цінностям. Цей тип злочинців називають «проміжним». Він становить приблизно 20%.

До третього типу насильницьких злочинців відносяться так звані ситуаційні або випадкові злочинці, які до вчинення злочину характеризувалися позитивно або нейтрально, а агресивно-насильницький злочин вчинили під впливом певної конкретної життєвої ситуації. Для таких осіб не притаманні якості двох перших видів злочинців. Їх агресивна поведінка – це реакція на життєву ситуацію, можливо поведінку потерпілого. Вони складають приблизно 30% насильницьких злочинців.

Поділ агресивних (насильницьких) злочинців на види дозволяє більш ефективно застосовувати заходи спеціально-кримінологічного попередження. Для перших двох видів агресивних злочинців вони спрямовані на саму особу, її якості. Для третього виду злочинців головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

Небезпечною тенденцією тяжкої агресивно-насильницької злочинності є все частіші факти вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, які вчиняються з особливою жорстокістю. В самому суспільстві вона починає сприйматися як норма взаємовідносин між людьми. Життя людини починає втрачати свою цінність. Людина, відчуваючи дійсне або уявлене несприйняття її суспільством, свою незахищеність, починає формувати власну готовність захищати свої інтереси любим шляхом. Збільшується ситуативність вчинення тяжких агресивно-насильницьких злочинів. Але в багатьох випадках така ситуативність є лише удаваною Агресія у людини накопичувалася достатньо тривалий час і реалізувалася в небезпечному агресивно-насильницькому злочині. Так, за даними кримінологічних досліджень, більш ніж у 55% випадків насильницькі злочини вчинялися без заздалегідь обдуманого рішення; рішення приймалося особами імпульсивно під впливом самої ситуації та викривлених морально-правових поглядів та уявлень особистості.

Потерпілими від вбивств на тілесних ушкоджень, які вчиняються на побутовому ґрунті є сусіди – 10%., члени родини – 30%, колеги по роботі –13%, незнайомі особи – 21%. В більшості випадків це імпульсивні злочини.

В більшості випадків, потерпілими від вбивств та тілесних ушкоджень є чоловіки. Жінки складають приблизно 28%, неповнолітні 2%.

З урахуванням інших тілесних ушкоджень, побоїв та злочинів, які пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства ми можемо зробити висновок, що кожен 20 злочин, який вчиняється в нашій країні призводить до смерті людини чи нанесенню її здоров’ю істотної шкоди.

Фактори, які призводять до тяжких насильницьких злочинів можна поділити на два основних види: суб’єктивні та об’єктивні. Перші залежать від самої особи, а другі обумовлені об’єктивними реаліями.

До суб’єктивних відносяться: зловживання більшістью насильницьких злочинців алкогольними напоями; вживання наркотичних засобів; постійні конфлікти між злочинцями та жертвами на побутовому ґрунті; наявність психіатричних аномалій, які обумовлюють надмірну агресивність окремих осіб. В суспільстві пройшла переоцінка цінностей та моральних принципів. Все більше людей визнають матеріальні цінності головним в житті, здійснюється знецінення людського життя, якщо воно не підкріплюється матеріальними показниками.

До об’єктивних факторів тяжкої насильницької злочинності відносяться: недоліки мікросередовища (серед насильницьких злочинців істотна кількість осіб, які виховувалися в неблагополучних сім’ях, батьки зловживали алкогольними напоями, вживали наркотики); зубожіння більшості населення країни, що обумовлює вчинення насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів; віктимна поведінка потерпілого, недоліки в роботі правоохоронних органів по попередженню та розкриттю таких злочинів. В країні збільшився рівень соціальної конфліктності у зв’язку з різким розшаруванням населення. В суспільстві поширюється та закріплюється уявлення про безсилля закону. Громадськість не вірить в ефективну діяльність правоохоронних органів, що орієнтує її на самостійні способи вирішення конфліктних ситуацій. Згідно результатів опитування, проведеного газетою «Комсомольская правда», зі 100 опитаних 40 відповіли, що зможуть вбити людину заради задоволення своїх потреб або захисту особистих інтересів. Серед молоді таких осіб вдвічі більше.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що вбивства та тяжкі тілесні ушкодження, що вчиняються в нашій країні носять в основному ситуаційний характер та поширені в побутовій сфері та сфері відпочинку громадян. Однак на фоні побутового, ситуативного характеру цього виду злочинів спостерігається тенденція до організованості та професійності цих злочинів. Затримуються організовані злочинні угруповання, які орієнтовані на досягнення злочинних цілей за допомогою насильства. Вони маскують свою злочинну діяльність під діяльністю охоронних структур, спортивних та інших громадських організацій. В агресивно-насильницьких злочинах спостерігаються елементи професіоналізму. В країні кожен рік виявляються випадки вчинення вбивств на замовлення.

Все це повинно бути ураховано при здійсненні заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання цьому виду злочинів.

Насильницькі статеві злочини.

До насильницьких статевих злочинів, в першу чергу, відносяться зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. У 2010 році таких злочинів було вчинено 1390, що складає менше відсотка від загальної кількості. Але є зрозумілим і той факт, що це не відображає реальної кількості таких злочинів. Велика кількість потерпілих і в першу чергу, жінок не звертаються з заявами про вчинення злочину відносно них з різних причин, основними з яких є страх за своє життя і здоров’я та сором перед розголошенням.

Динаміка цього злочину носить чіткий сезонний характер: у травні-вересні вчиняється понад 70% зґвалтувань. Найчастіше цей злочин вчиняється в квартирах (приблизно 25%); у подвір’ях і на вулицях відбувається кожне п’яте зґвалтування, інші в парках, лісах тощо. Цей злочин є типово молодіжним. Дві третини з числа цих злочинів вчиняється особами до 21 року. Найвища злочинна активність у неповнолітніх віком 16-17 років. На осіб понад 32 роки і старше припадає менше 10% таких злочинців. Слід зазначити, що зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом часто супроводжується вчиненням інших насильницьких злочинів (тілесних ушкоджень і навіть навмисних вбивств). Останні притаманні сексуальним маніякам. КК України безпосередньо передбачає відповідальність за навмисне вбивство, яке поєднане зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом. Воно визнається вбивством при обтяжуючих обставинах.

Приблизно третина всіх зґвалтувань носить груповий характер. 60-65% насильників були в стані алкогольного сп’яніння. За одним з наукових досліджень, 75% зґвалтувань жінок носили ситуаційний характер, тобто вчинені з умислом, який виник раптово під впливом обстановки, що склалася. Ситуації, які спеціально створюються злочинцем зводяться до наступних:

- винний обманом заманює потерпілу, з якою був раніше знайомий в місце, яке він обрав заздалегідь;

- обравши свою жертв, ґвалтівник погрозами або силою примушує потерпілу рухатися за ним в певне місце, де і вчиняється зґвалтування. Ця ситуація часто зустрічається при групових зґвалтуваннях.

В детермінації насильницьких статевих злочинів важливу роль відіграє поведінка потерпілої особи. Найбільш поширеною є поведінка потерпілого, яка полягає в спільному вживанні алкогольних напоїв, стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння (приблизно 40% потерпілих від зґвалтування були в нетверезому стані), відвертому кокетстві та іншій легковажній поведінці, яка створює уявлення про доступність. Про це свідчать не тільки кримінальні справи, а і результати соціологічних досліджень. Так, анонімне опитування студенток одного з вищих навчальних закладів показали, що 2/3 осіб, які стали жертвами зґвалтування визнали, що вони самі необережно спровокували зґвалтування і їх протести не сприймалися злочинцями серйозно.

Третина потерпілих раніше не була знайома зі злочинцями; 16% познайомилася з ними в день вчинення злочину; раніше знайомі зі злочинцем склали 32%, сусіди – 12%; члени сім’ї – 3%.

Дослідження показали, що потерпілим від зґвалтування жінкам притаманні наступні види віктимної поведінки: 1) нейтральна; 2) надто довірлива; 3) аморальна або легковажно-сексуальна.

Поведінка потерпілих першого виду характеризується тим, що безпосередньо не пов’язана з виникненням у винного наміру вчинити зґвалтування. У певних взаємовідносинах та стосунках такі потерпілі зі злочинцем не були. В основному, це випадки несподіваного сексуального нападу. Вони склали 64%. Потерпілі із довірливою поведінкою характеризувалися недостатньою завбачливістю щодо можливих негативних наслідків своїх вчинків. Це спілкування з малознайомими особами, відвідування їх житла тощо. Таких осіб було встановлено 14%. Аморальна або легковажно-сексуальна поведінка встановлена у 22% потерпілих. Досить часто це алкогольне сп’яніння, провокація сексуального нападу.

Серед жертв переважають жінки у віці до 25 років, 83,6% – незаміжні. Більшість зґвалтувань вчиняється ввечері і вночі (81,2%) і лише 18,8% у денний час.

Слід зазначити, що задоволення статевої пристрасті при зґвалтуванні та інших насильницьких статевих злочинах не є єдиним мотивом вчинення цих злочинів і не завжди головним. В процес мотивації включаються і інші мотиви, які притаманні насильницьким злочинам: ворожість, помста, презирство, самоствердження, престижні спонукання. Неповнолітні злочинці часто вчиняють ці злочини у групі, члени якої діють із зацікавленості, демонстрації своєї «дорослості» та «чоловічих якостей». Часто в основі зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом лежить алкогольне сп’яніння, яке поєднане з примітивними нормами сексуальної поведінки. При цьому втрачається естетичний інтерес до потерпілого, з’являється повне несприйняття його переживань.

За результатами одного з досліджень, вчиненню сексуальних нападів сприяють ненормальні сімейні стосунки, які часто перетворюють дружину у сексуального партнера, до якого злочинець відноситься байдуже. В силу цих обставин серед статевих злочинців значну кількість складають особи, що знаходяться у шлюбі.

Порушення сексуальної поведінки, які приводять до вчинення злочинів детерміновані не тільки аморальними, антисоціальними установками, а і розладами психіки та сексуальної сфери. Так значна кількість осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення статевих злочинів мають порушення психосексуальної орієнтації. Серед злочинців, які вчиняють ці злочини з особливою жорстокістю і навіть вбивають потерпілих часто зустрічаються особи з порушеннями способу задоволення статевого потягу, явними садистськими схильностями. Особи з такими формами патологій спрямовують свої дії часто на дітей, що обумовлює соціальну важливість даної проблеми. В основі такої ситуації лежать прорахунки в організації медичної, психологічної, психіатричної допомоги особам з різними аномаліями, іншого позитивного корегуючого впливу на таких осіб.

На відміну від вбивств та тяжких тілесних ушкоджень зґвалтування частіше закінчуються на стадії замаху на вчинення злочину. Для вбивств це 7-9%, а для зґвалтування 16-18%.

Найбільш небезпечними є статеві злочини, що вчиняються відносно неповнолітніх: зґвалтування малолітньої чи неповнолітньої особи, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене відносно неповнолітньої чи малолітньої особи, розбещення неповнолітніх і статеві зносини з особами, які не досягли статевої зрілості.

Особи, які вчиняють такі злочини, порівняно з іншими статевими злочинцями характеризуються більш високим рівнем освіти та соціальним статусом. Для них є характерними багатоепізодні злочини. На відміну від інших вони вчиняють свої протиправні дії одноосібно і часто в тверезому стані. Такі особи влаштовуються працювати в установи освіти, медицини, культури, спорту, робота в яких пов’язана із дітьми. Їх трудова діяльність нерідко відмічена нагородами. Якщо серед них і зустрічаються раніше судимі, то їх судимість пов’язана із вчиненням аналогічних дій. Більшість таких злочинів вчиняється у великих містах. Для цих цілей злочинці обирають нежилі приміщення, під’їзди, ліфти тощо. В окремих випадках ними використовується власне житло, куди вони обманом, погрозами, насильством заманюють потерпілих. Найчастіше ці злочини вчиняються з 12 до 20 години.

Певними особливостями характеризується і особа потерпілого. Серед них в 3-4 рази більше незнайомих злочинцю осіб. Жертвами цих злочинів у 2 рази частіше стають дівчата ніж хлопчики. Це переважно особи у віці 11-14 років. За ними йдуть особи 7-10 років. Такі особи характеризуються підвищеною віктимністю – особистісною схильністю до того, щоб стати жертвою злочину. Вона головним чином, пов’язана з віковими особливостями жертви, а також відсутністю належного нагляду та контролю з боку батьків та вихователів.

Хуліганство та вандалізм.

Слід зазначити, що віднесення хуліганства до агресивно-насильницької злочинності є виправданим, як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Це обумовлено наступними причинами.

По-перше, насильницькі злочини та хуліганство – це тісно взаємопов’язані та взаємообумовлені кримінальні явища. Встановлено, що послаблення боротьби з хуліганством призводить через деякий час до збільшення числа тяжких насильницьких злочинів, а посилення боротьби з ним – до зменшення їх кількості.

По-друге, значна частина насильницьких злочинів вчиняється з хуліганських мотивів. Частка таких навмисних вбивств досягає 53%, а тяжких тілесних ушкоджень – 67%.

По-третє, більшість хуліганських проявів поєднані з насильством (фізичним або психічним) над особою.

По-четверте, насильницькі злочини та хуліганство мають схожі кримінологічні та віктимологічні характеристики.

В структурі злочинності хуліганство займає близько 5% всіх злочинів. Третина всіх хуліганств мають груповий характер. Групові хуліганства вчиняються в основному неповнолітніми особами. Іноді хуліганства отримують характер масових заворушень. Це стосується проведення концертів, футбольних матчів, при яких виникають бійки між прихильниками та фанатами різних команд.

Розрізняють хуліганство вуличне, яке вчиняється в громадських місцях, і так зване «побутове», квартирне або сімейне. Після жорстких заходів, які застосовувалися проти осіб, що вчиняли хуліганські дії в громадських місцях в кінці 60-років минулого сторіччя, різко зросла кількість побутового хуліганства. Але останнім часом, рівень побутового хуліганства знизився з 65% до 40%. Це обумовлено не підвищенням культури побуту, а зниженням активності правоохоронних органів у боротьбі з цими злочинами.

Приблизно 90% хуліганств вчиняються в стані алкогольного сп’яніння. В основному це чоловіки. Жінки, які засуджені за хуліганство складають – 10-15%. Хулігани характеризуються низьким рівнем освіти та культури, зловживанням алкогольними напоями, соціальною дезорганізацією особистості. Але спостерігається тенденція збільшення кількості хуліганств, які вчиняються особами, які мають значні статки. Це обумовлено демонстрацією ними п’яної вдачі, своєї значущості. 21% хуліганств вчиняється особами, які були раніше судимими.

Мають певні кримінологічні особливості і жертви хуліганства. 31,6% жертв хуліганства були членами родини або родичами злочинців; 19% – добрими знайомими злочинців; 12,4% – випадковими знайомими; 34% – незнайомими зі злочинцями. 35% всіх жертв хуліганства вживали алкогольні напої разом зі злочинцями.

Хуліганство має схожі з іншими агресивно-насильницькими злочинами мотиви. В їх основі лежать мотиви ворожості, ненависті, самоствердження шляхом насильства, жадоба влади. Жадоба влади у хуліганів характеризується зневажливим ставленням до інших осіб, бажанням ствердитись за їх рахунок, порушуючи права інших осіб.

Хуліганство характеризується високим ступенем рецидиву: шість з десяти осіб знову притягаються до кримінальної відповідальності за хуліганство.

Закон про кримінальну відповідальність визначає хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом. Не дивлячись на те, що об’єктом хуліганства виступає громадський порядок, реально від нього страждають особистість, її здоров’я, честь та гідність. В своєму конкретному вираженні хуліганство і особливо його кваліфіковані види є чітко вираженими агресивно-насильницькими злочинами проти особистості та певних неживих об’єктів (наприклад, майна). В основі хуліганства лежить хуліганський мотив. Загальновизнаною точкою зору є те, що під ним слід розуміти бажання особи продемонструвати явну неповагу до суспільства. Іноді до цього додаються й інші мотиви: злість, демонстрація сили тощо.

Варто визнати, що в основі хуліганства, як і інших агресивно-насильницьких злочинів, лежать ворожість, ненависть, бажання самоствердитись шляхом здійснення таких дій. Специфічною для хуліганства є явна невідповідність приводу до такого роду агресивних дій і самих цих дій. Це часто розглядається як ознака невмотивованості вчинку. Але слід зазначити, що немотивованих злочинів не буває. В будь-якому випадку існує особистісний сенс хуліганського вчинку, який часто глибоко прихований у підсвідомості, але без його встановлення адекватна психологічна та юридична оцінка вчиненого неможлива (А.Ф. Зелінський, 1999).

Тісно пов’язаними з хуліганством є агресивно-насильницькі злочини, які об’єднуються загальним терміном «вандалізм». На відміну від інших країн, цей термін не отримав свого визначення в кримінальному законодавстві нашої країни. Це слово увійшло у вживання він назви древньогерманського племені вандалів, які розграбували Рим та знищили видатні пам’ятники античної культури. До вандалізму відноситься ціла низка статей, яка передбачає відповідальність за навмисне знищення або пошкодження майна; навмисне пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів; пошкодження насаджень; диверсія; незаконна порубка лісу; глумління над державною символікою; знищення або пошкодження пам’ятників історії та культури; наруга над могилою; забруднення водоймищ та атмосферного повітря тощо. Вандалізм є агресивним діянням, який нагадує насильницькі посягання на особу та громадську безпеку, громадський порядок. Він має з ними схожий психологічний зміст та мотиви: ворожість, ненависть, бажання руйнації, негативізм, фрустрація. Цей вид злочинів отримав поширення у всіх країнах, в тому числі і економічно розвинутих та соціально благополучних.

Активізацію такої деструктивної поведінки вчені пояснюють, в першу чергу, соціально-психологічними проблемами сучасного світу: негативними явищами урбанізації, психологічними перевантаженнями людей, різким майновим розшаруванням тощо. Більшість актів вандалізму можна пояснити зміщенням агресії, замість того, щоб нанести шкоду джерелу фрустрації, більшість «випускає пар» знищуючи чи пошкоджуючи речі, знущаючись над тваринами. Тому вандалізм типова інструментальна агресія. Але нерідкі і випадки ворожої агресії, яка спрямована на пам’ятники державним діячам, символам держави. Слід згадати наругу над державними символами на горі Говерла.

Виділяються шість основних видів вандалізму: 1) побутовий; 2) епатажний; 3) «кримінальний»; 4) ідеологічний; 5) терористичний; 6) державно-чиновничий.

Побутовий вандалізм виникає на ґрунті сімейних та інших побутових конфліктів в житлових будинках, підприємствах. Агресія зміщується з особистості, яка приймає участь у конфлікті на її майно, а іноді і власне майно злочинця.

Епатажний вандалізм часто вчиняють особи, які бажають звернути на себе увагу, продемонструвати свою зневагу до норм моралі. Це наруга над святинями, могилами тощо.

«Кримінальний» вандалізм є умовною назвою. Мова йдеться про пошкодження та знищення майна в процесі здійснення іншої злочинної діяльності, частіше за все корисливої або для приховування слідів злочину. При цьому, іноді вартість знищеного майна в кілька разів перевищує вартість викраденого. Наприклад, пошкодження магістральних нафто- та газопроводів при викраденнях нафти та газу.

Ідеологічний вандалізм виникає на етнічному, релігійному та політичному підґрунті. Це погроми єврейських кладовищ, знищення майна політичних супротивників, підриви пам’ятників, шабаші сатаністів тощо.

Терористичний вандалізм вчиняється за тими ж мотивами, що і ідеологічний, але поєднується з терористичними актами і створює небезпеку для великої кількості людей.

Державно-чиновничий вандалізм являє собою певний вид зловживання владою або службовими повноваженнями окремих осіб та режимів. Це відоме всім масове знищення церков, пам’ятників історії. В наш час – це знищення природи при будівництві, навмисне забруднення річок, водоймищ, атмосферного повітря.

Вандалізм часто вчиняється при масових заворушеннях. Вандалізм натовпу носить ярко виражений негативистський характер і спрямований на предмети, які впали в око: будинки, автомобілі тощо.

В структурі злочинності він складає приблизно 2%. 3/4 актів вандалізму вчиняється вночі та ввечері. В основному він не носить групового характеру. Групами діють головним чином неповнолітні. Таких злочинів вчиняється приблизно 30%. Найбільш поширеними способами були механічна руйнація предметів, розбирання механізмів з викраденням комплектуючих. Підпали та вибухи склали 16%. Знищувалися будівлі та їх складові у 40%; автомобілі, які перед цим викрадалися – 25%; дорожньо-транспортні об’єкти – 18%; меблі – 5%; інше майно – 12%.

Ці злочини вчиняються в основному чоловіками. Вік приблизно до 30 років, неповнолітні склали трохи більше 18%, 18-25 років – 48%, інші – 26-40 років. Тобто вандалізм є переважно молодіжним злочином. Не дивлячись на це, третина осіб, які засуджуються за вандалізм мали раніше судимість, з них половина – за агресивно-насильницькі злочини, які пов’язані з умисним знищенням чи пошкодженням майна. Більше 80% осіб регулярно вживали алкогольні напої і стільки ж вчинили злочини в стані алкогольного сп’яніння.

Особи, що вчинили злочини, які є проявами вандалізму характеризуються і певними морально-психологічними особливостями. Їм притаманна відверто егоїстична спрямованість особистості, вони відкидають основні норми моралі. Цих осіб характеризує бездуховність та вороже ставлення до суспільства. Для окремих осіб притаманне соціальне відчуження, яке провокує залучення їх до маргінального середовища. Це обумовлено негативним досвідом раннього дитинства, відкиданням батьками та найближчим соціальним оточенням. Деструктивна діяльність породжується і наявністю дефектів інтелектуальних, вольових та емоційних якостей особистості, які обумовлюють негативні риси характеру: конформність, слабовільність, емоційну нестриманість.

Такого роду агресивну поведінку обумовлюють і психічні аномалії, які не виключають осудності та кримінальної відповідальності за їх вчинення. До них відносяться різноманітні психопатії, наслідки органічного та травматичного ураження головного мозку, алкогольний психоз тощо.

За висновками судів основними мотивами вчинення вандалізму були помста та ворожість до потерпілого – 47%; хуліганські мотиви – 32%; заздрощі – 7%; бажання виразити свій протест проти несправедливості – 8%.

Понад 80% засуджених вчинили злочини в стані алкогольного сп’яніння. Кожний третій притягався до кримінальної відповідальності, кожний десятий неповнолітній стояв на обліку в кримінальній міліції у справах дітей.

Найбільш частіше проявами вандалізму в Україні є умисне пошкодження та знищення майна. Дослідники цього явища встановили, що воно складає 75% всіх проявів вандалізму. Друге місце по поширеності займає вандалізм, який кваліфікується як злісне та особливо злісне хуліганство (12,5%). Цей злочин є високолатентним, але не тому, що не залишає слідів, а в силу традиційно поблажливого відношення до цього виду злочинів з боку правоохоронних органів. Рівень латентності конкретних проявів вандалізму не є однаковим. Найбільш високим відсотком незареєстрованих злочинів характеризується побутовий та епатажний вандалізм. Частіше реєструються випадки кримінального, терористичного та ідеологічного вандалізму, які викликають значний суспільний резонанс.

Такі злочини досить часто вчиняються групами осіб. Так за окремими вибірковими даними, які отримані шляхом вивчення архівних кримінальних справ майже половина актів вандалізму вчиняється співвиконавцями, що в два рази більше, ніж в середньому серед всієї злочинності. Лише побутовий вандалізм, як правило вчиняється одноосібно.

Аналіз кримінологічної характеристики хуліганства та вандалізму дозволяє зробити висновок про те, що соціальна природа цих злочинів є схожою з іншими агресивно-насильницькими злочинами і тому заходи протидії цих злочинів є схожими з заходами, які застосовуються відносно небезпечних злочинів проти життя, здоров’я, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.