Тема. Поведінка і сезонні явища у житті риб

Поведінка риб

Гнізда робить, наприклад, дев’ятиголкова колючка. Ця риба мідно-коричневого кольору є однією з найменших риб, її розмір усього 3-5 см. Зазвичай в неї на спині ростуть дев’ять шпичаків, які слугують зброєю проти хижаків. Улітку, в період нересту, самець будує гніздо серед водоростей, де самка, після складної шлюбної церемонії, відкладає ікру. Самець охороняє гніздо в період дозрівання ікри, який зазвичай триває менше тижня.

Поведінка риб пов’язана з їхнім спілкуванням. Здебільшого риби «розмовляють» за допомогою зорових та слухових сприйняттів. Риби сигналізують одна одній про наявність їжі, про небезпеку, про загрозу, про готовність до нересту. Ці сигнали вони подають за допомогою поз та рухів, за допомогою звуків, відповідним забарвленням та світловими спалахами (у глибоководних риб), виділенням хімічних речовин, створенням електричних полів. Чимало риб сигналізують про знайдену здобич злегка нахиливши голову вниз й трохи зігнувши тіло та притиснувши кілька плавників, тож інші риби, побачивши в такому положенні свого побратима, прямують до нього й починають розшукувати їжу.

Поза готовності до нападу («поза агресіє») характеризується напружено розсуненими плавниками, відстовбурченими зябровими кришками, відкритим ротом, хвилеподібними рухами спинного плавника, різкою зміною забарвлення. При цьому тіло риби, яка загрожує нападом, здається більшим, а контрастні кольорові плями, що нерідко є на зябрових кришках та спинному плавнику, різко виражені. Очевидно, така поза розрахована на залякування супротивника.

Різноманітні пози також притаманні рибам під час їхніх «нерестових ігор».

У зграєвих риб добре виражені сигнали, які координують рухи. Риба, яка рухається вперед, зазвичай викликає в інших зграєвих риб так званий рефлекс слідування.

Чимало риб видають звуки. Уявлення про підводне середовище як про світ тиші абсолютно неправильне. Ми не чуємо риб лишень тому, що тільки зовсім незначна частина енергії виданого у воді звуку проходить крізь поверхню води в повітря, і тому, що багато виданих рибами звуків розповсюджуються на хвилях, які ми дуже погано чуємо у воді без спеціальних приладів – гідрофонів.

Про поведінку риб можна судити, наприклад, за поведінкою типового представника костистих риб окунем.

Якщо ви доторкнетеся до окуня, він умить «відскоче» вбік, тому що спрацьовує вроджений безумовний рефлекс. Хапання рибами невеликих рухомих предметів ротом також є безумовним рефлексом.

Під час полювання відбувається самонавчання окуня: на стимули, які виявилися їстівними об’єктами, він раз по раз кидається все рішуче й рішуче, а на ті, що виявилися неїстівними, перестає звертати увагу (останнє називають звиканням). Наприклад, маленька рибка колючка добре захищена голками, що стирчать у неї на спині, тож окуні дуже швидко вчаться відрізняти її від незахищених риб.

Окунь може вчитися також на чужому досвіді, шляхом наслідування. Так, якщо інші окуні в зграї рішуче хапають незнайомий об’єкт, то він схопить його, без попередньої перевірки. Якщо зграя злякано відпливає від якого-небудь об’єкта, його лякається й наш окунь, не зважаючи на те, що йому цей об’єкт не зробив нічого прикрого.

Самонавчання показує, що мозковим рибам притаманна пам’ять. Окунь запам’ятовує не тільки нові харчові об’єкти, але й зручне для полювання місце, безпечні укриття, а також місця, де його щось налякало. Деякі риби запам’ятовують і впізнають собі подібних.

У тому, що мозок хребетних – самонавчальний пристрій, можна переконатися, виробляючи в акваріумних риб умовні рефлекси. Якщо годування супроводжувати якими-небудь умовами (наприклад, помістити у воду пахучу нехарчову речовину), то після кількох таких повторень риби припливатимуть на один із сигналів до годівниці ще до того, як у ній опиниться корм. Це умовний рефлекс.

Рибам притаманна ще одна форма навчання й пам’яті – закарбування (закріплення). Наприклад, личинки лосося, що вилупилися з ікри, в певному віці запам’ятовують ознаки (наприклад, запах) річки, в якій вони живуть. Через декілька років риби, які виросли із цих личинок,повертаючись із моря, знаходять ту саму річку. Закарбування відрізняється від умовного рефлексу та самонавчання тим, що, по-перше, не вимагає кількох повторень; по-друге, відбувається в чітко визначеному віці; по-третє, набір запам’ятовуваних ознак обумовлений вродженою програмою; по-четверте, закарбоване не забувається з часом.

У риб добре розвинена оборонна поведінка. Вони швидко пливуть геть від явної небезпеки. При цьому деякі види прямують у заздалегідь вибрані або навіть зроблені ними укриття.

У разі помірної небезпеки риби набувають загрозливої пози. Так, окунь розкриває зяброві кришки, розчепірює плавники й загинає хвіст убік.

Між собою риби здатні встановлювати стосунки домінування й підпорядкування, тобто їм властива ієрархічна поведінка.

Особливо поширена й розвинена в риб зграєва поведінка. Дуже багато видів (близько 4000) усе життя живуть зграями, спільно годуються, рятуються від хижаків і спільно розмножуються.

У деяких риб надзвичайно розвинена міграційна поведінка, для якої вони використовують програми навігації.

За різноманітністю інстинктивної поведінки риб можна порівняти з комахами, вони не поступаються також земноводним та плазунам.

Сезонні явища в житті риб

Життєвий цикл риб складається з ряду етапів, які послідовно змінюють один одного: дозрівання, розмноження, нагулу, зимівлі. Кожен з етапів життєвого циклу риб потребує специфічних умов середовища, які вони знаходять у різних, часто далеко розташованих один від одного місцях водойми, а іноді навіть у різних водоймах.

Так, умови, необхідні для нересту, відрізняються від умов, що забезпечують якнайкращий нагул риб. Своєрідними в риб є вимоги до умов зимівлі. Це призводить до того, що в пошуках місць, підходящих для кожного життєвого циклу, риби здійснюють більше чи менше істотні переміщення. У видів, які мешкають у дрібних замкнутих водоймах (ставках, озерах) або річках, переміщення зовсім незначні, хоча й у цьому разі вони все ж таки виражені цілком чітко.

Учені виокремлюють нерестові, кормові та зимувальні міграції.

Ступінь розвиненості нерестових міграцій неоднаковий у різних видів. Деякі риби, і їх більшість, щорічно (або через певні інтервали) нерестяться, повторюючи одні й ті самі переміщення. Інші впродовж життєвого циклу тільки один раз проходять стадію дозрівання статевих продуктів, один раз роблять нерестову міграцію й лише один раз у житті розмножуються. Такими є деякі види лососеподібних (кета, горбуша), річкові вугри.

Надзвичайно сильно розвинені міграції в морських, особливо в прохідних риб. Багато суто морських риб здійснюють у зв’язку з нерестом тривалі переміщення, переходячи з відкритого моря до берегів або, навпаки, від узбережжя в глибину моря. До них належать морські оселедці, тріска, пікша.

Дуже складні й різноманітні нерестові міграції в прохідних риб: вони пов’язані з переходом з моря в річки або, навпаки, з річок у море.

Перехід для розмноження з моря в річки притаманний багатьом лососеподібним, осетровим, деяким оселедцевим та короподібним. Значно менше видів, які годуються в річках і які для нересту йдуть у моря. Вони притаманні, наприклад, вуграм.

Довжина нерестових міграцій надзвичайно різна. Варіабельний і час нерестових міграцій. У риб він узагалі не може бути вказаний так точно, як, наприклад, терміни міграцій птахів на гніздування.

Наведемо приклад нерестових міграцій.

Морський норвезький оселедець перед розмноженням нагулюється далеко на північний захід від Скандинавії, біля Фарерських островів і навіть у водах поблизу Шпіцберегу. В кінці зими косяки оселедців починають рухатися до берегів Норвегії й досягають їх у лютому – березні. Нерест відбувається у фіордах поблизу берега на мілині. З личинок, що вивелися, лише частина залишається у фіордах, тимчасом як їхню величезну кількість захоплює північно-східна гілка Гольфстріму вздовж берегів Скандинавії на північ. За 3-4 місяці, до кінця липня – початку серпня, личинки проходять шлях завдовжки 1000-1200 км і досягають берегів Північної Норвегії.

Зворотний шлях молоді оселедці проходять активно, але повільно – за 4-5 років. Вони просуваються на південь етапами щорічно, то наближаючись до берегів, то відходячи у відкрите море. У чотирирічному або п’ятирічному віці оселедці стають статевозрілими й досягають до цього часу району ікрометання – місць, де народилися. Цим закінчується перший, «юнацький», етап їхнього життя – період далекої подорожі на північ. Другий період – період зрілості - пов’язаний зі щорічними міграціями від місця нагулу до місць нересту й назад.

Поиск по сайту: