До типу Хордові належить близько 43 тис. видів тварин, які заселили моря, океани, річки та озера, поверхню й грунт континентів і островів. Зовнішній вигляд хордових тварин дуже різноманітний, так само як і їхні розміри: від дрібних рибок і жаб завбільшки 2-3 см до гігантів (деякі види китів сягають довжини 30 метрів і маси 150 тонн).
Проте, попри величезну різноманітність представників типу Хордові, їм притаманні спільні риси організації:
1. Осьовий скелет представлений хордою – пружним стрижнем, розташованим уздовж спинного боку тіла тварини. Протягом усього життя хорда зберігається тільки в нижчих груп типу. У більшості вищих хордових вона є тільки на ембріональній стадії розвитку, а в дорослих її заступає хребет.
2. Центральна нервова система має вигляд трубки, порожнина якої заповнена спинномозковою рідиною. У хребетних тварин передній кінець цієї трубки розширюється у вигляді пухирців і перетворюється в головний мозок, у тулубовому та хвостовому відділах вона представлена спинним мозком.
3. Передній відділ травної трубки – глотка – пронизана зябровими щілинами, за допомогою яких вона сполучається із зовнішнім середовищем. У наземних тварин щілини є тільки в ранній період зародкового розвитку, а у водних хордових вони зберігаються впродовж усього життя.
4. Кровоносна система замкнута, серце розташоване на черевному боці, під хордою та травною трубкою.
Окрім перерахованих особливостей хордових, слід назвати також іще ряд характерних рис їхньої організації, які, проте, притаманні не тільки їм, а й представникам деяких інших типів.
Хордові, так само як і голкошкірі, мають вторинний рот. Ембріонально він утворюється шляхом проривання стінки гаструли на кінці, протилежному гастропору. Тим часом на місці гастропора, який заростає, формується анальний отвір.
Порожнина тіла в хордових вторинна (целом). Ця ознака зближує хордових з голкошкірими та кільчастими червами.
Метамерне розташування багатьох органів особливо чітко виражене в зародків та нижчих хордових. У їхніх вищих представників у зв’язку із загальним ускладненням будови метамерія виражена слабо.
Хордовим притаманна двостороння (білатеральна) симетрія тіла. Як відомо, ця ознака, окрім хордових, характерна для багатьох груп безхребетних тварин.
Еволюційно представники різних класів хордових характеризуються морфо фізіологічною наступністю у всіх системах органів, що виявляється в зміні гомологічних органів.
Тип Хордові (Chordata) поділяється на підтип Безчерепні, підтип Покривники, підтип Хребетні, або Черепні.
Класифікація типу Хордові
Зазвичай виокремлюють три підтипи хордових (іноді чотири). Вищим підтипом є хребетні, до яких належить близько 95% усіх видів хордових. Серед нижчих хордових виокремлюють безчерепних та покривників. Найбільш давній та найпримітивніший підтип, представники якого посідають проміжне місце між безхребетними й хордовими тваринами, виділяють в окремий тип тварин – Напівхордові.
Тема. Підтип Безчерепні та Черепні (Хребетні). Загальна характеристика
підтипу Черепні (Хордові).
Підтип Безчерепні
До підтипу Безчерепні входить один клас Головохордові. У цьому класі один ряд – ланцетникоподібні з однією родиною ланцетникові.
Безчерепні – це нечисленна група (приблизно 30 видів) найбільш примітивних тільки морських хордових тварин. Вони поширені в помірних і теплих морях Атлантичного, Індійського й Тихого океанів. Зустрічаються в Чорному та Японському морях.
Ланцетники-бранхіостоми живуть у прибережних мілководних ділянках морів, зарившись заднім кінцем тіла в субстрат дна. Надають перевагу піщаному грунту. Потривожений дотиком або світлом ланцетник швидко вискакує зі сховку й, трохи пропливши, знову заривається. Ланцетники-амфіоксиди зустрічаються в планктоні відкритих частин океанів.
Живляться ланцетники діатомовими водоростями, детритом, зоопланктоном. Розмножуються в теплу пору року, наприклад, у Чорному морі – з кінця травня до початку серпня. Запліднення в них зовнішнє: статеві продукти самки й самці одночасно викидають у воду.
Ланцетник – популярний об’єкт досліджень зоологів, що пояснюється особливостями його будови. Усі основні ознаки типу Хордові зберігаються в нього впродовж усього життя. Вивчення будови ланцетника важливе для розуміння принципів організації хордових, походження та формування хребетних тварин у ході еволюції. Учені вважають, що особливості будови предків хребетних були дуже схожі на особливості будови у ланцетника.
Загальна характеристика підтипу Черепні (Хребетні)
Хребетні (або черепні) – це вищий підтип Хордові. Порівняно з безчерепними та покривниками їм притаманний більш високий рівень організації. Серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений) спосіб життя. Вони повсякчас переміщаються в просторі, активно розшукуючи й захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особин іншої статі, рятуючись від переслідування ворогів.
Активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни місць проживання залежно від змін умов проживання й потреб на різних етапах їхнього життєвого циклу, наприклад при розвиткові, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях тощо. Названі загально біологічні ознаки хребетних прямо пов’язані з особливостями їхньої організації.
Нервова система хребетних більш диференційована, ніж у нижчих хордових. У всіх тварин цього підтипу розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність – основу пристосувальної поведінки. Для хребетних характерна наявність різноманітних органів чуття зі складною будовою, що забезпечує зв’язок між організмом та зовнішнім середовищем.
Із розвитком головного мозку та органів чуття пов’язане виникнення черепа, який слугує надійним захисним футляром для цих надзвичайно ніжних та важливих органів. Як осьовий скелет замість хорди в переважної більшості тварин формується більш досконале й міцне утворення – хребетний стовп, котрий виконує роль не тільки опорного стрижня тіла. але й футляра, в якому міститься спинний мозок.
В області переднього відділу кишкової трубки утворюються рухливі частини скелета, з яких формується ротовий, а у величезної більшості – щелепний апарат, що забезпечує захоплення, утримування їжі, а у вищих хребетних і її подрібнення.
Загальний обмін речовин у хребетних набагато вищий, ніж у нижчих хордових. У зв’язку із цим слід звернути увагу на характерні риси організації: наявність серця обумовлює швидкий рух крові, у видільній нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну.
Названі риси високої життєвої організації обумовили широке розповсюдження хребетних та заселення ними всіх життєвих середовищ. Ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим елементом природних біоценозів.
До підтипу Хребетні належать такі основні класи: Хрящові й Костисті риби, Земноводні, Плазуни, Птахи, Ссавці.
Тема. Клас Хрящові риби. Загальна характеристика класу. Особливості процесів життєдіяльності, поведінки, різноманітність хрящових риб. Роль в екосистемах та господарське значення хрящових риб
Загальна характеристика надкласу Риби
Акули – це хрящові риби. Для того, щоб з’ясувати, чи треба їх охороняти, варто познайомитися з ними ближче.
І хрящові, і костисті риби входять до надкласу Риби.
Надклас Риби – найбільша за числом видів та найдавніша група первісно водних хордових тварин. Риби заселили всі види морських, прісних та солонуватих водойм. Уся їхня організація несе на собі відбиток пристосування до життя в щільному водному середовищі. Найголовніші особливості їхньої організації такі:
1. Форма тіла обтічна за рахунок плавного переходу її відділів – голови, тулуба та хвоста – один в одного та сплюснута з боків.
2. Шкіра вкрита лускою та має багато залоз, які виділяють велику кількість слизу.
3. Органами руху та стабілізації положення тіла спиною догори є непарні плавники. Плавучість костистих риб підтримується гідростатичним органом – плавальним міхуром.
4. Скелет хрящовий або кістковий. череп нерухомо поєднаний з хребтом. У хребті два відділи: тулубовий і хвостовий. Пояси кінцівок з осьовим скелетом не поєднані.
5. М’язи слабо диференційовані, сегментовані. Рухи тіла одноманітні, змієподібні й переважно в горизонтальній площині.
6. Захоплення їжі активне за допомогою щелеп. Передній і середній відділи кишечника сильно диференційовані. Розвинені травні залози: печінка та підшлункова залоза.
7. Органи дихання – зябра.
8. Кровоносна система замкнута, має одне коло кровообігу та двокамерне серце. Органи й тканини риб забезпечуються артеріальною кров’ю.
9. Органи виділення – парні тулубові нирки. Кінцевий продукт азотистого обміну, який виводиться з організму, - аміак, або сечовина.
10. Центральна нервова система представлена головним і спинним мозком. Головний мозок диференційований на п’ять відділів. Будова органів чуття – зору, нюху, слуху – адаптована до функціонування у водному середовищі. Розвинений орган бічної лінії, що дозволяє рибам орієнтуватися в потоках води.
11. Риби роздільностатеві, багатьом із них притаманний статевий диморфізм. Розмноження тільки статеве. У більшості запліднення зовнішнє, у воді. Розвиток з неповним метаморфозом (зі стадією личинки).
12. Відділи тіла риб – голова, тулуб, хвіст – плавно переходять один в одного, забезпечуючи обтічність. Плавають риби за рахунок бічних хвилеподібних вигинів тіла. Тіло вкрите черепицеподібно розташованими кістковими пластинками – лускою. Слиз, що його виділяють численні шкірні залози, зменшує тертя під час руху риби. Парні плавники – грудні та черевні – підтримують нормальне положення тіла спиною догори, служать кермом повороту, а в деяких риб (скати) вони є основними органами руху.
Надклас Риби поділяється на два класи – Хрящові та Костисті.
Загальна характеристика класу Хрящові риби
Цей надклас представлений групою нечисленних морських видів риб, які мають хрящовий скелет протягом усього життя. Зяброві кришки відсутні, з боків голови назовні відкривається 5-7 зябрових щілин. Плавальний міхур не розвинений, тому, щоб не потонути, риби активно плавають. Парні плавники розташовані горизонтально. Хвостовий плавник нерівно лопатевий, з великою верхньою та малою нижньою лопатями. Передня частина голови витягнута в подовжене рило, унаслідок чого рот міститься з черевного боку та має вигляд поперечної щілини. запліднення внутрішнє. Розмноження відбувається шляхом відкладання яєць або живородіння.