Свобода думки, совісті і віросповідання.

Право на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання забезпечується:

—можливістю вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (п. 2 ст. 34 Конституції України):

—правом на свободу віросповідання, безперешкодно відправляти релігійні культи та обряди (п. 1 ст. 35 Конституції України);

—правом на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56 Консти­туції України).

Стаття 9 Європейської конвенції гарантує свободу думки, совісті і віро­сповідання. Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свобод) сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з інши­ми, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних і ритуальних обрядів. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в де­мократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадсь­кого порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Терміни «думка», «переконання», «совість» і «релігія» можуть охоплювати ши­рокий спектр інтелектуальної та духовної діяльності. Тому Суд особливо ретель­но підходить до аналізу звернень про порушення ст. 9, вирішуючи, чи дійсно ці переконання, певні дії чи «вияв» потрапляють під сферу дії положень цієї статті. Як і під час розгляду справ про можливі порушення статей 8, 10, 11, при визнанні органами Конвенції факту порушень державою порядку здійснення одного з прав, що гарантується в п. 1, справа розглядається далі на предмет того, чи це об­меження права «встановлене законом» і є «необхідним у демократичном) суспільстві» згідно з п. 2. Варто зазначити у зв'язку з цим, що серед усіх статей із подібною структурою ст. 9 є єдиною, яка не дає змогу державі посилатися на «дер­жавну безпеку» для того, щоб виправдати обмеження у здійсненні прав, що га­рантуються.

Право на свободу думки, совісті та релігії здійснюється всередині кожної лю­дини, переважно в її почуттях та думках. Лише коли людина виказує свої думки або переконання, держава дізнається про їх існування та характер. Але саме здійснення виявлення думок або переконань може бути пов'язане зі сферою пи­тання про свободу вираження поглядів (ст. 10) або з іншими статтями Конвенції.

3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...

Коли у справах, що розглядалися конвенційними органами, йшлось про пору­шення положень ст. 9 і при цьому робилося посилання на порушення інших статей, то Комісія і Суд завжди обмежувалися у своєму виборі розглядом можли­вих порушень цих інших статей.

Роблячи тлумачення закріплених у ст. 9 термінів, Суд відмовився визнати як аргумент те, що «думка» та мова настільки пов'язані між собою, що будь-яке обмеження державою використання обраної людиною мови є порушенням свободи думки за ст. 9 (Бельгійська мовна справа (1968)). Комісія та Суд ніколи не розмежовували терміни «совість» та «переконання», але, як правило, погоджува­лися з твердженням окремих заявників про те, що певна ідея або інтелектуальна позиція може входити до понятійного кола цих термінів. Проте вияв переконан­ня може і не потрапляти під захист п. 1 ст. 9, якщо така дія не є виявом самого пе­реконання, а лише здійснювалася під впливом або внаслідок його. Наприклад, у справі Ерроусміт проти Сполученого Королівства (1978) заявниця оскаржувала су­дове розслідування проти неї та засудження її за розповсюдження серед військо­вослужбовців прокламацій із закликом відмовлятися від служби у Північній Ірландії та закликами відмовлятись від військової служби взагалі. Вона заявила, що уряд Сполученого Королівства порушив її свободу совісті та переконань за ст. 9, оскільки вона була переконаною пацифісткою. Комісія погодилася з тим, що пацифізм підпадає під дію ст. 9, але визнала, що розповсюдження прокламацій не є виявом пацифістських переконань. Комісія погодилася з тим, що заявниця ма­ла всі підстави посилатися на ст. 10 у зв'язку з розповсюдженням прокламацій, але визнала дії держави законними і такими, що здійснювалися в інтересах національної безпеки і з метою запобігти заворушенням (в армії). Запобігання порушенню дисципліни у збройних силах було також визнано законною підста­вою для відправки у відставку з турецьких військово-повітряних сил офіцера, який відзначався радикальними фундаменталістськими релігійними поглядами. Тому у справі Калач проти Туреччини (1996) Суд погодився з доводами уряду про те, що підставою для вимушеної відставки офіцера із лав збройних сил стали його по­ведінка та вчинки, але аж ніяк не вияв релігійних переконань.

Суд розглянув декілька справ, в яких оскаржувалося порушення свободи віросповідання, що гарантується ст. 9. У справі Коккінакіс проти Греції (\99Ъ) Суд визнав порушення ст. 9 у випадку, коли уряд не зміг довести того, що заявник, якого було засуджено за прозелітизм, використовував незаконні методи під час дискусій із приводу релігійних поглядів. Суд також визнав порушення у справі Мануссакіс та інші проти Греції, коли заявника було засуджено за створення молитовного дому і проведення служінь без отримання відповідного дозволу від органів влади. Суд відзначив, що незважаючи на відчайдушні спроби заявників отримати необхідний дозвіл, органи влади, які мали надати такий дозвіл, відкла­дали ухвалу рішення у цьому питанні на невизначений строк. Тому факт застосу­вання кримінального покарання за невиконання заявниками належних формальностей становив порушення ст. 9.

Не розглядаючи спеціально ознаки «віросповідання» за змістом ст. 9, Комісія визначила дві категорії питань, що допомагають з'ясувати, які саме типи справ не підлягають захисту відповідно до положення ст. 9 про свободу віросповідан­ня. По-перше, Комісія зазначила, що держава не зобов'язана дозволяти певній релігійній секті визначати свій офіційний статус в існуючій правовій структурі на власний розсуд, тому що члени секти можуть виявляти свої релігійні переко­нання поза межами обраної структури (заява № 8652/79). По-друге, Комісія зизнала, що особа не може посилатися на положення про свободу релігії для

Поиск по сайту: