Багато фахівців раніше стверджували, що первинні документи мають складатися державною мовою, бо мова роботи, діловодства та документації — українська (див.статтю провідного спеціаліста Мінфіну в газеті "Все про бухгалтерський облік" № 76 за 2010 р., стор. 13, а також матеріал, опублікований у "Віснику податкової служби України" № 26 за 2010 рік,стор. 27). По суті, ця вимога була продовженням думки Мінфіну, озвученої ще десятиліття тому в листі від 22.07.02 р. № 043-512/13-6449. У ньому йшлося про те, що при складанні вітчизняними підприємствами первинних бухгалтерських документів має використовуватися українська мова11.
10Ці самі винятки працюють і щодо застосування інших загальних правші оформлення первинних документів, наприклад, щодо підписання таких документів із використанням факсиміле.
11Цікаво, що Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України тоді-таки без усіляких обмежень зазначав: заборони складати документи російською мовою немає (лист від 03.07.02р. № 75/9).
12Для державних підприємств, установ та організацій ч. 1ст. 18 Закону про мовну політику висуває дещо інші вимоги: у їх соціальній та економічній діяльності основною мовою є державна (українська), а також вільно икористовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин.
Набрання 10 серпня 2012 р. чинності Законом про мовну політику змінило ситуацію (опубліковано з коментарем у газеті "Все про бухгалтерський облік " № 79 за 2012 рік, стор. 15) Як сказано в ч. 2 його ст. 18, в економічній тг соціальній діяльності об'єднань громадян, при ватних підприємств, установ та організацій фізосіб-підпряємціввільно використовуєть ся державна мова, регіональні мови або мові меншин, інші мови12. Як бачимо, формулюван ня вирізняються не лише ліберальністю, але і доволі нечітким характером.
Перше, що привертає увагу: відсутність у ст. 18 Закону про мовну політику застереження пре необхідність надання тій чи іншій мові статус регіональної або мови меншин рішенням місце вої ради. Більше того, у ній згадано й інші мови котрі не належать ані до регіональних, ані до мов меншин. Здебільшого, йтися може про тс що суб'єкти господарювання приватної формі власності вільні самі обирати зручну для них мов роботи, звісно, за винятком тих сфер діяльност щодо яких існує пряма вимога використовуват: державну мову або регіональну, чи мову меншиї за якою відповідний статус визнано рішенням міс цевої ради. Опріч того, коли згадується про док} менти, якими обмінюються сторони договірнії відносин, то мова їх складання має бути прийняі ною для обох сторін. Не зайве буде цей момен зафіксувати безпосередньо в договорі, що уклг дається. Але ближче до первинки.
Незважаючи на набрання чинності Законо про мовну політику, підзаконні акти з ним пок не узгодили. А тому у своїй колишній редакп діє й Положення № 88, зокрема, що містить таї вимоги.
ПО-ПЕРШЕ: Усі первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звіність повинні складатися українською мовою(п. 1.3 Положення № 88).
У світлі законодавчих змін маємо визнати, п наведена норма цілком може бути визнана т кою, що суперечить Закону про мовну політ ку. Хоча він жодних спеціальних положень щ припустимість або, навпаки, неможливість з повнювати первиннідокументи недержавне мовою не містить. Отже, якщо виникне пита ня про те, якому з документів — Положенн № 88 (як більш спеціальному) або Закону щ мовну політику (як такому, що має вищу юр дичну силу) — віддати пріоритет, то в цьої
протистоянні гору має взяти, безумовно, Закон. Однак ручатися, що з такими висновками погодяться суди, а тим паче податкові органи, ми не можемо.
ПО-ДРУГЕ: Згідно з тим самим п. 1.3 Положення № 88 поряд з українською можезастосовуватися інша мовав порядку, визначеному ст. 11 Закону про мови (пам'ятають про цю норму й самі податкові органи, посилаючись на неї в консультації, розміщеній у ЄБПЗ у підкатегорії 110.07.22).
Нагадаємо, у згаданій ст. 11 уже не діючого Закону про мови зазначалося, що у випадках, передбачених ч. 2 ст. З цього Закону (тобто якщо підприємство знаходиться в місцевості, де переважають громадяни інших національностей), мовою роботи, діловодства та документації поряд з українськоюможе бути й національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.А у випадках, перелічених у ч. З цієї-таки статті (якщо громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють належно національною мовою або якщо в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості даної місцевості), використовується мова, прийнятна для місцевого населення.На жаль, існували об'єктивні складності в реалізації цих норм. А саме — не було критеріїв і правилвизначення та підтвердження фактів проживання більшості громадян інших національностей на конкретній території (див. лист Мінекономіки від 05.07.02 р. № 83-20/864).
Тепер такі критерії з'явилися: основний із них — надання відповідного статусу тій чи іншій мові рішенням місцевої ради (за дотримання умов, передбачених Законом про мовну політику). Але вкотре зауважимо, у ст. 18, коли йдеться про мову економічної та соціальної діяльності господарюючих суб'єктів, сказано про можливість використовувати не тільки регіональні й мови меншин (без указівки на рішення місцевої ради), але й інші мови.
Безумовно, спокійніше почуватимуться ті із суб'єктів господарювання, які, застосовуючи недержавну мову, зможуть послатися на відповідне рішення місцевої ради. Визначальним за такого підходу, ймовірно, має стати те, чи одержала мова, якою послуговуються при складанні первинного документа, статус регіональної чи мови меншин в адміністративно-територіальній одиниці, зазначеній як місце складання такого документа. Також зрозуміло, що ця проблема через свою значимість вимагає оперативного роз'яснення компетентних органів.
Дата складання первинного документа:
Наслідки
У цілому тут усе очевидно. Частина 2 ст. 9 Закону про бухоблік дату складання первинного документа називає обов'язковим реквізитом, а її ч. 1 вимагає оформлювати первинку під час госпоперації, а якщо це неможливо — безпосередньо після її завершення.Інакше Закон про бухоблік не проти складання первинного документа (наприклад, акта) уже після здійснення госпоперації (припустимо, після фактичного виконання робіт). Аналогічні вимоги щодо цього містить і п. 2.2 Положення №88.
Окрім цих положень, ч. 5 ст. 9 Закону про бухоблік вимагає, щоб госпоперації відображалися в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому їх здійснено.При цьому записи в таких регістрах учиняють на підставі первинних документів (п. 1.2 Положення № 88).
Таким чином, фактично бухоблікові правила схвалюють проводку "заднім числом". Ідеться про документи, складені через специфіку госпоперації після її завершення (навіть якщо це "після" припадає на звітний період, що настає за періодом, у якому здійснили операцію).Така ситуація іноді виникає з орендними послугами (до речі, щодо них цивільне законодавство не вимагає складати актів, але для виконання бухгалтерських правил це доводиться робити), посередницькими, послугами зв'язку. Зрозуміло, що відповідні акти часто-густо просто складають"заднім числом", наприклад 31 грудня (хоча, звісно, новорічної ночі в представників сторін були абсолютно інші справи, ніж документування орендних або посередницьких послуг). Хоча, суворо кажучи дата,що фігурує на акті, має відповідати фактичній даті складання документа.
І тут цікава точка зору ДПАУ, викладена в листі від 20.05.10 р. № 9895/7/16-1517-08 (див. газету "Все про бухгалтерський облік " № 76 за 2010 р., стор. 23). У ньому акцентовано увагу на тому, що факт підписання у квітні акта виконаних послуг із перевезення товару, фактичне перевезення якого відбулося в березні, є порушенням правил ведення бухгалтерського й податкового обліку.Не загострюючи уваги на конкретній госпоперації (перевезенні), можна вбачити загальну спрямованість висновку ДПАУ: акт належить складати в місяці фактичного виконаня робіт (послуг). Цей момент особливо важливий саме для роз'яснюваного питання — правил визначення першої події з ПДВ. Оскільки дата виникнення податкових зобов'язань за наданими послугами пов'язана з датою оформлення документа,що засвідчує факт їх постачання (п. 187.1 ПКХ раніше аналогічна норма містилася в пп. 7.3.1 Закону про ПДВ). Щодо податку на прибуток нині вона теж відіграє не другорядну роль. Наприклад, виходячи з п. 137.1 ПКУ доход від надання послуг і виконання робіт визнають за датою складання акта або іншого документа,оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджує виконання робіт або надання послуг. А от згідно із Законом про прибуток чільне місце надавалося даті фактичного наданняпослуг (виконання робіт), а не даті їх документування (пп. 11.3.1 Закону про прибуток).
Підкреслимо: бухгалтерські нормативи допускають складання первинного документа (зокрема, акта) і після завершення операції. Скажімо, якщо ті чи інші роботи виконано вже після закінчення робочого дня особи, яка має право "прийняти" такі роботи, то зрозуміло, що акт оформлять не раніше наступного робочого дня. І нічогісінько не змінює той факт, що наступний робочий день належить уже до іншого звітного періоду. Адже бухоблікові правила наказують відображати операцію в тому звітному періоді, в якому її здійснено,тобто незважаючи на дату складання первинки (ч. 5 ст. 9 Закону про бухоблік). Але аналогічної норми в ПКУ наразі не закріплено. Хоча на практиці, аби уникнути зайвих проблем, сторони складають акт "останнім числом" попереднього місяця. Але повторимо: відверто кажучи, до такої поведінки закон їх не зобов'язує.
Підсумуємо:
Первинні документи мають складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Практика пішла шляхом оформлення багатьох щомісячних актів за датою останнього дня попереднього місяця. Однак законодавство не вимагає від сторін датувати акти " заднім числом". Єдина умова — відображення в бухобліку операції в тому періоді у якому її фактично проведено.