Тема 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФАКТОРИНГУ

Перші згадки про факторинг зафіксовані в промисловій Англії XVII століття в процесі створення Дому Факторів (House of Factors). У цей час фактором називався торговий посередник, який представляв інтереси компанії на незнайомому ринку. Він знав місцеві умови, торгівельні звичаї, закони даної країни, платоспроможність покупців, відповідав за збут товару і відповідно за інкасацію виручки.

В кінці XIX століття факт+оринг з’являється в США, спочатку у вигляді послуги, що надається німецькими та англійськими постачальниками одягу, але досить швидко даний вид фінансової операції почали надавати місцеві посередники: виробникам за відповідні комісійні гарантувалася оплата за поставлені ними товари у випадку, якщо покупці виявляться неплатоспроможними.

Факторинг у сучасному вигляді сформувався в розвинених країнах в 60-х роках ХХ століття, а з початку 1980 року розпочинається його бурхливе зростання, яке триває і сьогодні.

Надання послуг факторингу в Україні має доволі нетривалу історію. Зародження та формування українського ринку факторингу припадає на 2001 рік. Першим банком, що розпочав надавати послуги з факторингових операцій був АКБ “Укрсоцбанк”. З часом технологію факторингу підтримав і запровадив АКБ “ТАС-Комерцбанк”, розпоавши активну експансію ринку.

Проте в момент становлення ринку факторингу в Україні була відсутня необхідна нормативна, теоретична і практична база, не було підготовленого кадрового потенціалу, а технологія факторингу базувалася на розробках російських банків.

Згодом українські теоретики і практики розробили нову технологію, внесли відповідні корективи, вдосконалили і спростили факторинговий цикл, і в 2004 році факторинговий бізнес розпочинає своє друге зародження в банківських установах і корпораціях.

З 2006 року факторингові операції починає проводити АТ “Державний Експортно-імпортний банк”. Однак, операції в основному проводилися з поточними клієнтами банку, які активно користувалися кредитними послугами, таким чином замінюючи кредит факторингом. Окрім банків, факторинг надають інші фінансові установи, наприклад, компанія “Арма Факторинг”. Проте, працюючи на ринку факторингу з 2004 року, ця компанія обслуговує не більше 15 клієнтів.

На початок 2009 року лідерами на ринку факторингу були три банки, які першими почали його здійснювати: «ТАС-Комерцбанк» (сьогодні «Сведбанк»), «Укрсоцбанк», «Укрексімбанк». Ці банки займають близько 60% факторингового ринку. Також вагомими учасниками ринку є банки: «Райффайзен Банк Аваль», «Банк Петрокоммерц-Україна», «Європейський», «Індекс-Банк», «VAB Банк», Кредитпромбанк, «СЕБ Банк», «ПриватБанк» та факторингові компанії: «Факторинг», «Арма Факторинг», «Перша факторингова компанія», інвестиційна компанія «Українська фінансова група».

На даний час за факторинговими схемами в Україні працює близько 300 підприємств. У більшості - це харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки пива, соків і води), друкарська галузь, фармацевтика, сільське господарство, винно-коньячні підприємства, легка промисловість тощо. Наведені дані свідчать про те, що ринок факторингу в Україні розвивається досить повільними темпами, а значна частина банків і компаній взагалі не використовують на практиці даний вид операції.

Факторингове фінансування, так або інакше, продовжує нести в собі великі ризики. І багато операторів ринку, банки, факторингові компанії вже зіткнулися з такими ризиками. Основне завдання – як цього уникнути, які моделі застосувати, як зробити так, щоб знизити рівень ризиків факторингового портфеля і навіть наблизити їх до європейських. На європейському факторинговому ринку ризики мінімальні, завдяки процедурам, функціям і моделям, які застосовуються для зниження рівня втрат за факторинговими операціями. Адаптація європейських моделей і факторингових схем для українського ринку дозволить істотно знизити показники втрат, що сьогодні є одним із найактуальнішим завданням для українського факторингового ринку.

Факторинг насамперед призначений для вирішення таких питань:

· негайне інкасування коштів або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату, незалежно від платоспроможності платника;

· покриття ризиків, пов'язаних зі своєчасним отриманням оплати;

· управління дебіторською заборгованістю клієнта;

· надання консалтингових послуг фактором власнику дебіторської заборгованості тощо.

Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість.

Складність щодо розуміння сутності факторингу заключається в таких основних моментах:

· недостатній рівень ознайомлення з факторинговими послугами на українському ринку,

· асоціювання факторингу з кредитом,

· складнощі документообігу,

· незвична система оплати,

· складність в самостійному структуруванні операції,

· збільшення вартості продукції.

Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займаються проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. М. Лисенко, Ю. С. Скакальський. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

У літературі можна зустріти такі визначення факторингу: "фінансова операція з переуступлення прав на справляння боргів", "універсальна система фінан­сового обслуговування клієнтів, до якої входить бухгалтерський облік, розрахун­ки з постачальниками і покупцями, страхування, кредитування, представницт­во...", "комплекс фінансових послуг, що надаються компаніям, — оптовим постачальникам товарів і послуг, котрий має безстроковий характер і стратегічний інтерес як для останніх, так і для сторони, що фі­нансує".

Законодавством України факторинг віднесено до фінансових послуг. У Законі України „Про податок на додану вартість” дається таке його визначення: „Факторинг – операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.”.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів.

Поняття та предмет договору факторингу чітко визначені в Цивільному і Господарському Кодексах. Згідно зі ст. 1077 Цивільного Кодексу договір факторингу – це договір, згідно якого одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно зі ст. 350 Господарського Кодексу факторинг – це придбання банком права вимоги в грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів.

Основні законодавчі трактування факторингу та операцій, що з ним пов’язані, наведено у Додатку А.

Отже, факторинг– комплекс послуг, що надаються клієнту спеціалізованою компанією (фактором) в обмін на уступку дебіторської заборгованості (обов'язковим є перехід права власності на дебіторську заборгованість).

Важливо знати і розуміти, що факторинг – самостійний напрямок економіки, скерований на надання комплексних послуг, що сприяють зростанню обсягу продаж торгових і виробничих компаній. Він не належить до якогось виду економічної діяльності і важливий сам по собі.

Факторинг – унікальний фінансовий інструмент, який може ефективно вирішувати велику кількість завдань та проблем, що стоять перед підприємством, у тому числі: економічні, фінансові, маркетингові та питання продажу.

До економічних завдань можна віднести:

· збільшення оборотності обігових коштів і, як наслідок, зменшення потреби в них;

· захист від втрат;

· одержання додаткового прибутку за рахунок можливості збільшення обсягів продажу;

· зменшення ступеню залежності від дотримання дебіторами платіжної дисципліни;

· зменшення ймовірності виникнення касового розриву та застосування штрафних санкцій кредиторами через несвоєчасні розрахунки;

· непотрібність проектів чи бізнес-планів і, як наслідок, швидше отримання грошових коштів;

· процедура надання факторингової послуги набагато простіша, ніж процедура надання кредиту.

Фінансові - це:

· отримання довгострокового необмеженого беззаставного фінансування;

· поліпшення ліквідності балансу, зменшення кредитного навантаження;

· прогнозованість та стабільність грошових надходжень;

· гарантія надходження коштів від покупців у встановлений строк;

· зменшення дефіциту обігових коштів;

· зниження вартості обігових коштів;

· оптимізація сплати ПДВ.

Проблеми продажу, що вирішуються за допомогою факторингу:

· розв”язання проблеми взаємозалежності між одержанням коштів продавцем і оплатою покупцем;

· необхідність збільшення обсягів продажів;

· зниження ризиків при реалізації в кредит;

· наведення порядку в платіжній дисципліні дебіторів;

· можливість підтримки більших складських запасів і розширення асортименту у покупців і дилерів.

Маркетингові проблеми:

· захист власної ринкової частки;

· розвиток бізнесу (сегмент, ринок, галузь);

· утримання ринку й недопущення на нього конкурентів;

· одержання конкурентних переваг;

· виведення на ринок нових продуктів, торговельних марок;

· утримання потенційного покупця;

· розвиток нових сегментів ринків для товарів та послуг;

· підвищення іміджу завдяки регулярності та точності в розрахунках;

· можливість забезпечення товаром незалежно від строку платежу (наприклад, якщо у покупця тимчасовий дефіцит обігових коштів).

Твердження деяких теоретиків і практиків про те, що факторинг є різновидом кредиту, є некоректним. Щоб у цьому переконатися, наведемо низку відмінностей між кредитом та факторингом (табл.1).

Таблиця 1

Поиск по сайту: