Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища



Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за одержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Для досягнення поставлених завдань управління охороною навколишнього природного середовища здійснюється у декількох напрямах - спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування тощо. Управління охороною навколишнього природного середовища є багатоаспектним явищем і здійснюється різними суб'єктами. Тому виділяють такі види управління: громадське - здійснюється громадянами та їх об'єднаннями. Цей вид управління свідчить про демократизацію суспільства; виробниче - цей вид управління реалізується у рамках підприємства, установи, організації і спрямоване безпосередньо на раціональне природокористування, охорону довкілля конкретним господарюючим чи іншим суб'єктом; галузеве - управління, що здійснюється у рамках відповідальної галузі чи сфері діяльності, якщо така негативно впливає на довкілля; державне - управління у сфері охорони навколишнього природного середовища є складовою частиною державного управління і здійснюється органами держави та місцевого самоврядування. Систему державного управління охороною навколишнього природного середовища утворюють сукупність органів, які можна поділити на: державні органи та органи місцевого самоврядування; органи загальної та спеціальної компетенції. Особливість управління охороною навколишнього природного середовища органів загальної компетенції полягає у тому, що таке управління вони здійснюють поруч з іншими видами державного управління (економіки, соціальної та культурної сфери тощо). До цих органів належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевої державної адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі органи тощо. Органи спеціальної компетенції створені в першу чергу для здійснення управління охорони навколишнього природного середовища, наприклад, Міністерство екології та природних ресурсів України та його управління на місцях. Основи управління охороною навколишнього природного середовища закладені в Конституції України, яка вивчає органи державної влади та місцевого самоврядування та їх загальні повноваження. Конкретизація компетенції органів управління визначається у відповідних законах (ресурсних кодексах і законах та комплексному Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища "), а також у підзаконних нормативно-правових актах (наприклад, положення про відповідні міністерства, відомства, комітети, управління). До компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища належать: прийняття екологічних законів: ними встановлюються права та свободи людини і громадянина, їх гарантії, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, основи охорони здоров'я та екологічної безпеки та інші; визначення основних напрямків державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища;затвердження державних екологічних програм; визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення (тимчасово), або припинення діяльності підприємств і об'єктів, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території республіки;інші повноваження, визначені законодавством.

> Президент Україниє гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, в тому числі права на безпечне довкілля та інших екологічних прав. Він забезпечує національну безпеку, складовою частиною якої є екологічна безпека. З цією метою в Україні створена Рада національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України. У разі необхідності оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації, з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України. Вищим органом виконавчої влади, повноважним здійснювати державне управління, є Кабінет Міністрів України. Загальне державне управління охороною навколишнього природного середовища здійснюють Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. їх компетенція обумовлюється територією, на яку розповсюджується її повноваження. Державна виконавча влада на місцях здійснюється місцевими державними адміністраціями, що створюються в областях, районах і містах Києві та Севастополі. Порядок їх створення та повноваження, у тому числі в екологічній сфері, визначено у Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 5 травня 1999 р. На відповідній території місцеві державні адміністрації забезпечують виконання програм охорони довкілля, реалізацію делегованих їм функцій та ін. Спеціально створеним органом для здійснення управлінських і контролюючих
функцій у сфері охорони навколишнього природного середовища є Міністерство екології та природних ресурсів України. Положення про це Міністерство затверджено указом Президента України від 29 травня 2000р. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створені державні управління екології та природних ресурсі, що входять в систему місцевих органів Міністерства. 11 серпня 2000р. наказом Міністерства екології та природних ресурсів України затверджено Положення про вказані управління. До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать: здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в державі, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі; державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони держави, а також за додержанням норм екологічної безпеки; організація моніторингу навколишнього природного середовища, створення і забезпечення роботи екологічної інформаційної системи; затвердження нормативів, правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів; здійснення державної екологічної експертизи; додержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для використання покладених на нього завдань; видача дозволів на захоронення (складування) відходів, викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до законодавства України; обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів і лімітів забруднюючих речовин; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів; керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України; координація робот інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконання зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища. В Україні створені й інші органи спеціальної компетенції. Як правило, їх управлінські функції пов'язані з охороною окремих видів природних ресурсів. Здійснюючи управління охороною навколишнього природного середовища, вони координують свою діяльність з Міністерством екології та природних ресурсів. До таких органів належать Державний комітет України по земельним ресурсам, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет ядерного регулювання України, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України тощо. Законодавець визнав участь громадськості в охороні навколишнього природного середовища одним із принципів екологічного права. На цьому принципі побудоване також управління охорони довкілля. У статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено приблизний перелік повноважень громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища. Вони мають право: розробляти і пропанувати свої природоохоронні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища контролю виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення. Повноваження громадськості в управлінській сфері можуть передбачатися і в інших нормативно-правових актах.

Україна, вступаючи до міжнародної спільноти, орієнтується на міжнародні норми, в тому числі в галузі стандартизації. Деякі із стандартів в нашій країні не існували, тому ознайомлення з зарубіжними взірцями являє інтерес з боку фахівців. Так стандарт ISO14004 в перекладі на українську мову Технічний комітет зі стандартизації за підтримки Проекту Екологічної політики і Технології, фінансованого АРМ США. ISO (Міжнародна організація з стандартизації) є всесвітньою федерацією національних органів з стандартизації (комітетів-членів ISO). Розробка міжнародних стандартів проводиться, як правило, в технічних комітетах ISO. Кожний комітет-член, зацікавлений у предметній галузі діяльності певного технічного комітету, має право бути представленим у ньому. Урядові та неурядові міжнародні організації, що взаємодіють з ISO, також беруть участь у цій роботі. ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) з усіх питань стандартизації у сфері електротехніки. Проекти міжнародних стандартів, ухвалені технічними комітетами, розсилаються комітетам-членам для голосування. Для публікування у якості міжнародного стандарту вимагається ухвалення з боку щонайменше 75% кількості комітетів-членів, що голосують. Міжнародний стандарт ISO 14004 розроблений підкомітетом «Системи екологічного управління» (ПК1) при технічному комітеті «Управління навколишнім середовищем» (ТЕ 207). По мірі зростання інтересу до збереження і поліпшення якості навколишнього середовища та охорони здоров'я людини організації, великі чималі, приділяють все більше уваги потенційно можливому впливу своєї діяльності, продукції чи послуг на навколишнє середовище. Екологічні показники функціонування організації набувають зростаючого значення для внутрішніх та зовнішніх зацікавлених сторін. Досягнення високих екологічних показників вимагає від організації неухильного дотримання систематичного підходу і постійного вдосконалення системи екологічного управління (ЕМS). Головним призначенням цього міжнародного стандарту є надання організаціям допомоги у впровадженні або вдосконаленні ЕМS. Він збігається з принципом сталого розвитку і відповідає різним культурним, соціальним та організаційним структурам. Слід визначити, що тільки ISO 14004 містить вимоги, до яких можна застосувати об'єктивний аудит для цілей сертифікації, реєстрації або для самодекларування. Поряд з цим, у міжнародному стандарті містяться приклади, описи і варіанти вибору, які домагаються як у впровадженні ЕМS, так і у зміцненні її взаємозв'язку з загальною структурою управління організацією. ЕМS надає можливість організаціям упорядковано і послідовно вирішувати екологічні проблеми через розподіл ресурсів, визначення обов'язків і неперервне оцінювання технічних правил, процедур та процесів.

Цей міжнародний стандарт розглядає елементи ЕМS і дає практичні поради щодо ефективного започаткування, вдосконалення чи підтримання функціонування системи екологічного управління. Така система є суттєвою, бо дає можливість організаціям визначати та задовольняти свої екологічні цілі, а також забезпечувати постійну відповідальність національним та/чи міжнародним вимогам. Управління навколишнім середовищем є невід'ємною частиною системи загального управління в межах організації. Розроблення ЕМS є неперервним та інтерактивним процесом. Структура, обов'язки, технічні правила, процедури, процеси і ресурси для реалізації екологічної політики, цілей та завдань можуть бути скоординовані із зусиллями в інших сферах (наприклад, стосовно поточних операцій, управління фінансами, забезпечення якості, техніки безпеки та охорони здоров'я на робочих місцях). Найголовніші принципи, якими повинні керуватися службовці, що впроваджують чи вдосконалюють систему екологічного управління, включають (але не тільки) наступне: визнання того, що екологічне управління є одним із найвищих корпоративних пріоритетів; встановлення і підтримка зв'язків з внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами; визначення законодавчих вимог і екологічних аспектів, пов'язаних із діяльністю організації, її продукцією чи послугами; підвищення зобов'язань керівництва та працівників щодо захисту навколишнього середовища, з чітким визначенням підпорядкованості відповідальності; сприяння плануванню природоохоронних заходів протягом всього життєвого циклу продукції чи процесу; встановлення процедури для досягнення цільових рівнів виробничих можливостей; забезпечення належними та достатніми ресурсами, включаючи підготовку, для досягнення цільових рівнів виробничих можливостей на неперервній основі; оцінювання екологічних показників функціонування відповідно до екологічної політики, цілей та завдань організації, і пошук відповідних до екологічної політики, цілей та завдань організації, і пошук відповідних шляхів їх поліпшення; встановлення процесу управління для здійснення аудиту та експертизи ЕМS, а також для ідентифікації можливостей вдосконалення системи та поліпшення пов'язаних з цим екологічних показників функціонування; заохочення підрядників і постачальників до створення ЕМS. Організації можуть розглянути такі напрямки використання міжнародних стандартів з ЕМS: застосування стандарту ISO 14001:1996 «Система екологічного управління. Специфікація і настанови щодо застосування» з метою забезпечення сертифікації (реєстрації) третьою стороною чи самодекларування ЕМS організації; застосування цього міжнародного стандарту чи його окремих частин з метою започаткування розроблення та/чи вдосконалення своєї ЕМS. У цьому випадку стандарт не призначений для цілей сертифікації (реєстрації); застосування цього міжнародного стандарту в якості керівного документа чи стандарту 180 14001 в якості технічних умов для визнання другою стороною між сторонами у договорі, що може бути основою для певних ділових відносин; застосування відповідних документів ISO. Вибір залежатиме від таких факторів, як: політика організації; рівень професійного досвіду організації (чи створено уже систему управління, яка може спросити впровадження системи екологічного управління): можливі вигоди і перешкоди, спричинені впливом таких факторів, як ринкове положення, існуюча репутація та зовнішні зв'язки; масштаби організації. Цей міжнародний стандарт може застосовуватися будь-якими організаціями незалежно від їх масштабів. Проте важливість малих та середніх підприємств (SМЕ) все більше визнається урядовими та діловими колами. Цей міжнародний стандарт підтверджує та враховує потреби малих та середніх підприємств. Організація повинна впровадити ефективну систему екологічного управління для того, щоб сприяти охороні здоров'я людини та захисту навколишнього середовища від потенційно можливих впливів її діяльності, продукції чи послуг, а також сприяти підтриманню та поліпшенню якості навколишнього середовища.

Впровадження ЕМS може допомогти організації зміцнити впевненість зацікавлених сторін у тому, що: керівництво зобов'язало себе дотримуватися положень, політики, цілей та завдань організації; зусилля спрямовуються на вживання попереджувальних, а не корегувальних дій; можуть бути наведені докази прояву належної старанності і дотримання правових норм; до конфігурації системи закладено процес неперервного вдосконалення. Організація, до системи управління якої введено ЕМ8, володіє структурою для збалансування та інтегрування економічних та екологічних інтересів. Організація, яка впровадила ЕМS, може досягти значних переваг над конкурентами. Впровадження системи екологічного управління може сприяти покращенню економічного становища підприємств, щоб продемонструвати зацікавленим сторонам, особливо акціонерам, цінність належного екологічного управління для організації. Вона також дає можливість організації погодити екологічні цілі і завдання з конкретними фінансовими результатами і, таким чином, забезпечити гарантію того, що ресурси скеровуються туди, де їх використання дає найбільшу вигоду як у фінансовому, так і в екологічному відношенні. Потенційні вигоди від впровадження ефективної ЕМS включають: створення впевненості у замовників відносно зобов'язання щодо доказового екологічного управління; підтримання добрих відносин з громадськістю; задоволення критеріїв інвесторів та полегшення доступу на ринки капіталів; укладення договорів страхування з прийнятними внесками; поліпшення іміджу і збільшення ринкової частки; задоволення критеріїв сертифікації постачальника; вдосконалення управління витратами; зменшення кількості інцидентів, які призводять до юридичної відповідальності; демонстрацію належної старанності; економічне споживання матеріалів та енергії; спрощення процесу отримання дозволів та повноважень; створення сприятливих умов для розвитку і участь у вирішенні екологічних питань; покращення відносин між промисловими та урядовими колами. Системи екологічного управління. Загальні керівні положення щодопринципів, систем та засобів забезпечення. 1. Галузь використання. Цей міжнародний стандарт містить керівні положення щодо розроблення та впровадження систем екологічного управління, а також координації їх з іншими системами управління. Керівні положення в цьому міжнародному стандарті можуть бути застосовані до будь-якої організації, незалежно від масштабів, типу чи рівня професійного досвіду, яка зацікавлена у розробленні, впровадженні та/чи вдосконаленні системи екологічного управління. Керівні положення призначені для використання на добровільній основі у якості критеріїв стосовно сертифікації реєстрації ЕМS. 2. Нормативні посилання. На теперішній час нормативні посилання відсутні. 3.Визначення. У цьому міжнародному стандарті застосовуються такі визначення. Постійне вдосконалення - розширення можливостей системи екологічного управління з метою досягнення поліпшення всіх екологічних характеристик згідно з екологічною політикою організації. Навколишнє середовище - оточення, в якому функціонує організація, включаючи повітря, воду, землю, природні ресурси, флору, фауну, людей, а також їх взаємозв'язки. Екологічний аспект- елемент діяльності, продукції чи послуг організації, який може взаємодіяти з навколишнім середовищем. Вплив на навколишнє середовище- будь-яка зміна у навколишньому середовищі, несприятлива чи сприятлива, яка повністю чи частково спричиняється діяльністю, продукцією чи послугами організації. Система екологічного управління- частина загальної системи, яка включає в себе організаційну структуру, діяльність по плануванню, обов'язки та відповідальність, технічні правила, процедури, процеси і ресурси для формування, впровадження, досягнення, аналізу та актуалізації екологічної політики. Аудит системи екологічного управління- документально оформлений систематичний процес перевірки, пов'язаний із збиранням та об'єктивним оцінюванням доказів для визначення відповідальності діючої в організації системи екологічного управління, а також з передачею результатів цього процесу замовникові. Екологічна ціль- загальна екологічна мета, обумовлена екологічною політикою, яку організація сама установлює і яка, якщо це можливо, визначається кількісними показниками. Екологічні характеристики- кількісні результати функціонування системи екологічного управління, пов'язані із здійснюваним організацією контролем за її екологічними показниками на основі екологічної політики, мети та завдань. Екологічна політика- заява організації про свої наміри і принципи відносно її загальних екологічних характеристик, яка забезпечує основу для діяльності і встановлення екологічних цілей та завдань. Екологічне завдання- застосована до організації чи її підрозділу деталізована вимога до характеристик, що оцінюються, по можливості, кількісно, яка випливає з екологічних цілей і потребує свого установлення і виконання для досягнення цих цілей.Зацікавлена сторона- окрема особа чи група, яких стосується чи на яких впливають екологічні характеристики організації.Організація- компанія, корпорація, фірма, підприємство, орган влади чи установа, їх підрозділи чи об'єднання, з правами юридичної особи чи без них, громадські чи приватні, які виконують самостійні функції і мають адміністрацію.Запобігання забрудненню- використання процесів, технічних правил, матеріалів чи продукції, які не спричиняють, зменшують чи регулюють забруднення. До них можуть належати рециркуляція, очищення, зміна технологічних процесів і зміна матеріалів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.