Тема ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ЗЕМЕЛЬ НА ОСНОВІ ДАНИХ ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ

Сучасне землекористування України відзнача­ється дуже високим рівнем освоєння життєвого простору, оскільки понад 92 % території країни в більшій чи меншій мірі характеризується антропогенним перетворенням ландшафтів. Структурна та екологічна незбалансованість земельного фонду знижує ефективність використання й охорони зе­мель, погіршує природну здатність відновлення ро­дючості ґрунтів, знижує ефективність функціону­вання агроландшафтів.

Нині у повній мірі розроблені наукові засади ве­дення державного земельного кадастру, в тому чис­лі обліку кількості та якості земель, який виконують у його складі. Це зумовлює актуальність обґрунтування підходів до комплексної екологічної оцінки стану землекористування, яка б опиралася на наявні інформаційні масиви кадастрової інформації щодо показників як кількісної, так і якісної характе­ристики землекористування.

Екологічну оцінку доцільно роз­глядати як процес систематичного аналізу еколо­гічних наслідків використання земель, визначення його “проблемних точок”, а також як облік резуль­татів проведеного аналізу і прогноз подальшої ди­наміки екологічного стану земельних ресурсів для цілей управління ними, розробки землевпорядних рішень, здійснення економічної та грошової оцінки земель тощо.

Особливостями такого підходу є те, що:

· екологічну оцінку розглядають як процес, а не як дані або документи, які одержують у результаті цього процесу;

· для екологічної оцінки характерна системність, тобто відповідність певним правилам;

· екологічна оцінка земель має здійснюватися не тільки на етапі планування їх використання, але й на систематичній основі при поновленні даних держав­ного земельного кадастру.

Екологічна оцінка включає такі основні складові:

1. аналіз (прогноз) потенційних впливів у результаті використання земель на навколишнє середови­ще та оцінку значущості таких впливів;

2. підготовку висновків щодо доцільних напрямів розв’язання існуючих і ймовірних екологічних проблем землекористування;

3. використання результатів прогнозу впливу землекористування на довкілля у процесі прийняття рішень щодо використання земель, а також при розробці відповідної передпроектної доку­ментації.

У спрощеній схемі екологічної оцінки можна розглядати зазначені складові як послідовні етапи процесу. Такий процес включав би, крім прогнозу впливів, обговорення його результатів із заінтересо­ваними сторонами й ухвалення рішення про мож­ливість реалізації намічуваних заходів з урахуванням результатів прогнозу та обговорень.

Процедури екологічної оцінки можна диферен­ціювати за кількома напрямами:

· щодо яких аспектів землекористування її проводять;

· хто виконував цю оцінку;

· в яких рішеннях й у якому вигляді повинні враховуватися її результати.

Так, екологічну оцінку можна проводити по певній території в ці­лому або, наприклад, тільки по визначених типах землекористувачів чи напрямах використання земель або конкретних землекористуваннях, відібраних за певними правилами, тощо.

Базовим джерелом інформації для здійснення екологічної оцінки стану територій мають бути, пе­редусім, матеріали земельного кадастру як єдиної державної системи земельно-кадастрових робіт, що містить сукупність відомостей і документів про міс­це розташування й правовий режим земельних ді­лянок, їхню оцінку, класифікацію, кількісну та якіс­ну характеристики тощо.

Ефективна система екологічної оцінки має від­повідати трьом основним принципам: превентивності, комплексності й суспільної значущості.

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка має проводитися до прийняття основних рі­шень щодо використання та охорони земель, а її результати використовуватися при розробці й прий­нятті таких рішень.

Принцип комплексності передбачає спільний роз­гляд та облік тих факторів, які зумовлюють вплив характеру використання земель, їхнього якісного стану (особливо земель сільськогосподарського при­значення) на динаміку процесів у природному сере­довищі. Цей принцип повинен ґрунтуватися на уяв­ленні про те, що поділ навколишнього середовища на “компоненти” (ґрунт, водні ресурси, рослин­ність, тваринний світ тощо) є спрощенням реальної ситуації.

Принцип суспільної значущості відображає той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного дослідження, а є інструментом прийнят­тя взаємоприйнятих рішень. Передбачуваний вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище стосується інтересів потенційно необмеженого кола осіб і організацій. Інструментом захисту інтересів за­значених сторін можуть бути різного роду обмежен­ня щодо використання земель (сервітути), норми проектування тощо.

Предметом екологічної оцінки земель є вплив характеру їх використання на навколишнє середовище, його компоненти, ландшафт. Під впливом тут слід розуміти ті зміни в навколишньому середовищі, які повністю або частково є результатом викорис­тання земель, існуючої структури земельних угідь, поширення процесів деградації тощо. Прогноз і роз­робка заходів щодо відвернення негативних впливів внаслідок неналежного використання земель мають бути однією з основних складових екологічної оцінки.

Однак у сучасних умовах екологічна оцінка практично завжди тією чи іншою мірою торкатиметься соціальних та економічних результатів використання земель. Так, надмірна антропогенна освоєність може призвести до погіршення умов прожи­вання людей (наприклад, погіршення якості життя внаслідок зменшення можливостей для рекреації), а також спричинити негативні наслідки економічного характеру (скажімо, зниження цін на нерухоме майно). Розгляд таких результатів у процесі еко­логічної оцінки є практичною необхідністю неза­лежно від того, чи закріплені подібні вимоги нормативно. Це пов’язано з тим, що екологічна оцінка землекористування має розглядати впливи на навко­лишнє середовище з погляду їх значущості для суспільства в цілому, а це великою мірою зумовлено саме соціальними та економічними результатами. Тому провести чітку межу між впливом характеру використання земель на навколишнє середовище і впливом соціально-економічного характеру в рам­ках екологічної оцінки досить важко. Але на даний час більш прийнятним все ж таки можна вважати “традиційний” підхід – системна оцінка соціально-економічних результатів землекористування має проводитися лише у тій мірі, в якій вони пов’язані з впливом на навколишнє природне середовище.

Розглядаючи державний земельний кадастр як інформаційну базу для екологічної оцінки земель, слід, передусім, зупинитися на його найважливішій у цьому контексті складовій – обліку кількості та якості земель.

Облік кількості земель – це відображення в спе­ціальних кадастрових документах відомостей, які характеризують кожну земельну ділянку за площею і складом угідь. Облік якості земель у свою чергу відображає відомості, що характеризують земельні угіддя за природними та набутими властивостями, які впливають на їхню родючість, а також за ступе­нем забруднення ґрунтів.

Першою, базовою, складовою екологічної оцінки земель є характеристика ґрунтових ресурсів території, які, по суті, являють собою одну з фундаментальних складових природних еко­систем і значною мірою визначають стан довкілля. В діючій системі земельного кадастру облік ґрун­тів – це елемент саме якісної характеристики зе­мель, у складі якої ґрунтові одиниці об’єднуються в укрупнені групи за ознаками спільності певних якісних показників.

До обліку нині прийнято такі якісно відмінні групи ґрунтів:

1. Засолені, що поділяються на слабо-, середньо-, сильнозасолені та дуже сильнозасолені, у тому чис­лі солончаки (ґрунти до зазначених градацій відносять згідно з правилами, викладеними в пункті про складання картограм засолення).

2. Солонцюваті, з виділенням у тому числі слабо-, середньо-, сильносолонцюватих.

3. Солонцеві комплекси, з розподілом їх залежно від кількості солонців на такі, які містять їх від 10 до 20-30%, від 20-30 до 50% і понад 50%.

4. Осолоділі ґрунти.

5. Кислі, що поділяються на близькі до нейтраль­них (рН > 5,6); слабокислі (рН 5,1-5,5); середньокислі (рН 4,6-5,0); сильнокислі (рН < 4,5).

6. Перезволожені, серед яких виділяють заплавні та позазаплавні.

Заболочені ґрунти поділяються на слабо-, середньо- і сильнозаболочені. До слабо заболочених належать переважно глейові ґрунти, до середньо заболочених сильноглейові та лучно-болотні. Сильнозаболочені поділяються на мулуваті (міне­ральні) й торфові (до складу яких входять торфо­болотні ґрунти, торфовища низинні, в тому числі заплавні, перехідні й верхові).

Кам’янисті ґрунти поділяються на малокам’янисті (вміст каміння 5-20 м у га, покриття поверхні – 5-10 % ґрунту); помірно кам’янисті (відповідно 20-50 м у га і 10-20 %); сильнокам’янисті (50-100 м у га та 20-40 %); дуже сильнокам’янисті (вміст каміння понад 100 м у га і покриття поверхні більше 40 % ґрунту).

Дефляційно небезпечні, які поділяються на слабо-, середньо-, сильнодефляційно небезпечні, із зазначенням у тому числі дефльованих (слабо- середньо- і сильно). Ступінь дефляційної небезпеки визначають, виходячи з відповідного переліку об’єктивних властивостей ґрунтів.

Піддані сумісній дії водної та вітрової ерозій ґрунти, що залягають на схилах експозицій, перпен­дикулярних напрямку вітрів, які призводять до дефляції.

Ґрунти, піддані водній ерозії (змиті), поді­ляються на слабо-, середньо- і сильнозмиті. Ступінь змиву встановлюють на основі частини генетичних горизонтів (слабозмиті – до половини акумулятив­ного, або гумусового, горизонту; середньозмиті – більше половини; сильнозмиті – повністю, а також частини перехідного). Вкорочення горизонтів фіксують порівнянням глибини останніх на еродованих та еталонних незмитих ґрунтах.

Гранулометричний склад ґрунтів при якіс­ному обліку подається по дев’яти розрядах: важкоглинисті; середньоглинисті; легкоглинисті; важкосуглинкові; середньосуглинкові; легкосуглинкові; супіщані; зв’язнопіщані; піщані.

В Україні прийнята уніфі­кована шкала класифікації ґрунтів Качинського-Годліна за гранулометричним складом: піщані ґрунти містять фізичної глини 0-5 %; зв’язнопіща­ні – 5-10 %; супіщані – 10-20 %; легкосуглинкові – 20-30 %; середньосуглинкові – 30-45 %; важкосуг­линкові – 45-60 %; легкоглинисті – 60-75 %; се­редньоглинисті – 75-85 %; важкоглинисті – понад 85 %.

Отже, наведена характеристика земель за їхньою якістю є досить суттєвою з погляду екологічної оцінки земель, оскільки деякі з розглянутих пара­метрів (особливо такі, як змитість, дефльованість, засоленість, солонцюватість та ін.) фактично харак­теризують ступінь поширення екологічно несприят­ливих процесів деградації земель, облік яких дає можливість зробити певні висновки щодо, по-перше, недоліків існуючого характеру використан­ня земель сільськогосподарського призначення і, по-друге, переліку заходів, спрямованих на мінімі­зацію відповідного негативного антропогенного впливу на землекористування.

Таким чином, одним з індикативних показників екологічної оцінки земель у складі ДЗК можна вважати площу та питому вагу деградованих і малопродуктивних земель, які використовують у складі сільськогосподарських угідь. Результатом екологічної оцінки стану земель в такому розрізі слід вважати розробку системи заходів щодо консервації деградованих земель, в якій визначаються територіально-детерміновані підходи до напрямів їх подальшого використання (реабілітація, трансформація, регенерація тощо).

Як результат, вказаний підхід дає можливість звести зазначений аспект екологічної оцінки земель до аналізу таких показників, як сільськогосподар­ська освоєність, розораність, лісистість, урбанізованість, обводненість, заболоченість тощо.

Більш досконалим підходом є бальна оцінка кожного із земельних угідь за їхньою екологічною значущістю. Але дієвість зазначеного методу оцінки може бути забезпечена лише за умови розробки відповідних бальних шкал для рівня як мі­німум природно-сільськогосподарської провінції. Показником оцінки має бути середньозважений бал земельних угідь території.

Кінцевим результатом екологічної оцінки струк­тури земельних угідь можна вважати розробку рекомендацій щодо приведення параметрів землекорис­тування до рівня показників, які характеризують ви­користання земель в еколого безпечному режимі.

Досить перспективним напрямом удосконалення екологічної оцінки земель є підхід, що ґрунтується на основі математико-статистичного аналізу даних обліку земель та показників якості довкілля, а також на врахуванні експертних оцінок щодо впливу вико­ристання земель на екологічний стан досліджуваних територій.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4

Поиск по сайту: