Неповної зайнятості в Україні на сучасному етапі.

Останнім часо в Україні та світі відбувається дерегулювання ринку праці. Це відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладення угоди на підприємстві, контрактній системі, застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи, дроблення тарифів, скорочення загального обсягу прав працівників, перетворення колективної угоди про найм робочої сили в так звану відкриту угоду, яка при певних обставинах створює окремим працівникам менш сприятливі умови. Для успіху структурної перебудови, для здійснення радикальних трансформацій й інноваційного розвитку потрібна гнучкість системи трудових відносин. Необхідним є прийняття відповідних заходів, які стосувалися б всіх її складових – розмірів заробітної плати, форм соціального захисту, тривалості робочого дня і тому подібне.

Правовою підставою для встановлення гнучкого режиму робочого часу в Україні згідно з Методичними рекомендаціями щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу[4], затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 жовтня 2006 року № 359, є стаття 13 Кодексу законів про працю України[2] та стаття 7 Закону України "Про колективні договори і угоди", згідно з якими питання режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку встановлюються у колективному договорі. Гнучкий режим робочого часу може встановлюватись за угодою між працівником і роботодавцем як при прийнятті на роботу, так і згодом, у разі, коли з будь-яких причин застосування звичайних графіків роботи малоефективне.

Режим неповного робочого часу встановлюється в трьох випадках: коли безробітний не має змоги влаштуватись на роботу на повний робочий час, він погоджується на неповний; коли неповний робочий час вiдповiдає соціальним потребам деяких категорій населення (як правило, серед зайнятих неповний робочий час 60–75 % становлять замiжнi жінки); коли в періоди циклічного спаду або модернiзацiї виробництва, переходу на нові види продукції працівника переводять на неповний робочий тиждень.

Можливість застосування режимів неповного робочого часу визначається з двох позицій — технологічного процесу i виробничих відносин на певній виробничій дiльницi (робочому мiсцi). З точки зору технологічного процесу найбільш придатним для роботи на умовах неповного робочого часу вважаються роботи, якi часто повторюються, жорстко не пов’язані з іншими роботами, а отже, для них легко встановити межі початку та закінчення [29, с. 106].

Однією з основних методологічних проблем використання цієї форми зайнятості є визначення ступеня «добровільності» її вибору. З одного боку, надання переваги такому працевлаштуванню за ініціативи найманого працівника на стандартних умовах передбачає розкриття його соціально-трудового потенціалу, реалізацію його соціальних резервів, а також сприяє розв’язання проблем зайнятості населення. Це положення було зафіксовано в документах МОП (1963 р.), де часткова зайнятість визначалася як «робота, що виконується регулярно і добровільно на протязі робочого дня чи робочого тижня, тривалість яких значно коротша нормальної».

З іншого боку, вимушена неповна зайнятість загострює проблеми зайнятості, збільшуючи рівень прихованого безробіття, тим самим унеможливлюючи створення ефективної системи зайнятості. У зв’язку з чим у більш пізніх документах МОП уточнюється термін «працівник, зайнятий неповний робочий час» — він не належить до «працюючих за наймом осіб, які є частково безробітними, тобто до осіб, які підлягали колективному і тимчасовому скороченню нормальної тривалості їхнього робочого часу з економічних, технічних чи структурних причин». Гнучкі моделі неповного робочого часу мають як переваги, так і недоліки.

Головна перевага в тому, що вони дозволяють підприємствам ефективно використовувати соціально-трудовий потенціал працівників. Для молодих людей неповна зайнятість часто є єдиною можливістю поєднання роботи і виховання дітей або навчання в навчальних закладах різного рівня. Якщо співробітник за власним бажанням вирішує працювати неповний робочий час, це зазвичай веде до підвищення трудової мотивації і зростання продуктивності праці [6, с. 103].

Недоліками неповної зайнятості з погляду працівника є зниження доходу від трудової діяльності внаслідок скорочення обсягу виконуваних робіт і перешкода посадовому просуванню і кар'єрному зростанню (працівників, зайнятих протягом неповного робочого часу, рідше призначають на вищі посади, вони рідше проходять професійне навчання і підвищення кваліфікації).

Використання гнучких моделей неповного робочого часу приносить роботодавцю очевидну вигоду завдяки зниженню кількості цілоденних втрат робочого часу з вини працівника, вищій продуктивності праці співробітників, можливості найму молодих співробітників, які, отримавши досвід і знання від кваліфікованих працівників, можуть переводитися на повний робочий час, що знижує фазу адаптації людини і підвищує конкурентоспроможність підприємства.

Недоліки – підвищення витрат (незважаючи на неповну зайнятість співробітника, деякі соціальні виплати йому мають здійснюватися у повному обсязі на навчання і підвищення кваліфікації тощо).

Гнучкі моделі неповного робочого часу в Україні, як і в значній частині країн з перехідною економікою мають ряд особливостей. Адміністративні відпустки є результатом скорочення попиту на робочу силу.

Як видно з рис. 1, частка працюючих в такому режимі в Україні становила 2,6 % в 2009 р., що набагато краще, ніж 17,7 % в 1995 р., але вище докризових 1,1% в 2007 р.

Рис. 1. Динаміка вимушеної неповної зайнятості в Україні в 1995 – 2009 рр.

Важливою тенденцією у використанні соціально-трудового потенціалу в Україні у 1990-х рр. було зростання (від 5,6 % в 1995 р., до 17,6 % в 1999 р.), а в 2000-х –скорочення (з 13,3 % в 2000 р. до 4,4% в 2007 р) частки працюючих в режимі неповного робочого дня. Потрібно відзначити, що результатом фінансово-економічної кризи наприкінці 2000-х рр. стало підвищення рівня неповної зайнятості в Україні до 19,4% у 2009 р. [13].

Слід зауважити, що досвід передових країн Заходу набуватиме все більшого значення в міру становлення та розвитку ”нової економіки” в Україні, оскільки спектр подібних проблем буде постійно розширюватися [12].

Політика зайнятості має забезпечувати ефективніше використання соціально-трудового потенціалу, розширювати можливості працевлаштування різних категорій населення. Необхідно передбачити систему заходів, що стимулювали б соціальну мобільність українців через їхній перехід на вакантні місця в інших підприємствах, організаціях, інших населених пунктах та регіонах країни; впровадження гнучких форм зайнятості; заохочували населення України до самозайнятості та участі у створенні нових робочих місць.

Висновки

1. Зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

2. Сучасний ринок праці - це система механізмів: купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки; забезпечення зайнятості найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення; соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення; формування та розвитку робочої сили; узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо.

3. Функціонування ринку праці відбувається за певними принципами: особиста й економічна свобода працівників, які вирішують працювати їм чи ні, яку професію вибрати, керуються при цьому вони особистими мотивами; право власника підприємства самостійно вирішувати питання про кількість працівників, про рівень професійної підготовки тощо; визначення рівня заробітної плати на основі попиту і пропозиції, а також взаємної домовленості сторін; регулювання ринку праці здійснює держава.

4. На гальмування розвитку ринку праці в Україні впливають зовнішні і внутрішні фактори. До першої групи відносять: низький рівень оплати праці, диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності, високий рівень зовнішньої трудової міграції, складна демографічна ситуація та ін. До другої – виникнення гнучких форм зайнятості (телепраця або телекомпьютинг), культивоване розуміння європейців щодо необхідності навчатися протягом життя (за даними опитування, проведеного в країнах ЄС, переважна більшість респондентів (88 %) вважають, що регулярне навчання і тренінги для підвищення кваліфікації чи здобуття нових навичок поліпшують їхні перспективи працевлаштування, 87 % підтримують ініціативи ЄС щодо поширення практики навчання на робочих місцях) і т.д.

5. З метою забезпечення зайнятості населення в Україні необхідно заохочувати заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи вдома та ін.). Таким чином, зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб в добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України / Законодавство України. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

2. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України / Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08

3. Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України / Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

4. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу» від 4 жовтня 2006 року № 359 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua-info.biz/legal/basest/ua-dmwske.htm

5. Батченко Л. В. Ринок праці в Україні: стан і перспективи розвитку / Л. В. Батченко, М. М. Дєліні // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - № 6. - С. 157-163.

6. Безтелесна Л. І. Ринок праці: навч. посіб. / Л. І. Безтелесна, Г. М. Юрчик; МОНМС України, Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. - Рівне, 2012. - 269 с.

7. Біляцький С., Хахлюк А., Мірошниченко Т. Соціальне партнерство у розв’язанні проблем зайнятості (приклад ЄС для України) // Україна: аспекти праці. 2008. – № 3. – С. 44.

8. Близнюк В. В. Ринок праці України та ризики його функціонування / В. В. Близнюк // Економіка і прогнозування. - 2008. - № 1. - С. 121-135.

9. Галицький В. М. Ринок праці та зайнятість населення: проблеми теорії та виклики практики: монографія / В. М. Галицький, Л. Г. Авдєєв, А. В. Алєксєєва, О. В. Астахова, С. І. Бандур; Ін-т підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. - К., 2010. - 363 с.

10. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О. А. Грішнова. - 5-те вид., доповн. - К. : Знання, 2011. - 390 с.

11. Грішнова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки // Україна: аспекти праці . –2008. – №1. – С. 26-28.

12. Гук Л.П. Неповна зайнятість: тенденції в Україні та світі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsunu/2011_14_1/Guk.pdf

13. Державна служба статистики України - [Електронний ресурс] // Офіційний сайт державної служби статистики. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

14. Динаміка та стан виплати заробітної плати [Електронний ресурс] // Офіційний сайт федерації професійних спілок України. – Режим доступу: http://expert.fpsu.org.ua/news/52-retsepti-mvf-shchodo-rinku-pratsi-prizvodyat-do-skorochennya-robochikh-mists-ta-zrostannya-nerivnosti.

15. Долішній М. І., Садова У. Я., Семів Л. К. Проблеми ринку праці: потенціал науки в регіональних інтересах управління // Регіональна економіка. – 2010. – № 1. – С. 76-82.

16. Зайчук Г. Ринок праці: погляд на професійну компетентність майбутнього маркетолога туристичної сфери / Г. Зайчук // Молодь і ринок. - 2011. - № 3. - С. 123-128.

17. Інформаційна записка про стан ринку праці [Електронний ресурс] // Офіційний сайт державної служби зайнятості України. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list

18. Калина А. В. Ринок праці (національний та міжнародний аспекти): навч. посіб. / А. В. Калина; ред.: С. Г. Рогузько, С. Г. Атдаєва; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К. : Персонал, 2011. - 223 с.

19. Калина А. В. Ринок праці: навч. посіб. / А. В. Калина, А. А. Котвицький; Ун-т сучас. знань. - К. : Знання України, 2010. - 207 с.

20. Калініна С. П. Ринок праці та зайнятості: теоретико-методологічний аспект: – Донецьк, 2010. – 227 с.

21. Лібанова Е. М. Людський розвиток в Україні: соціальні та демографічні чинники модернізації національної економіки: колект. моногр. / Е. М. Лібанова, О. В. Макарова та ін. ред.: Е. М. Лібанова; НАН України, Ін-т демографії та соц. дослідж. ім. М. В. Птухи. - К., 2012. - 319 с.

22. Маршавін Ю. М. Ринок праці України і державна служба зайнятості в умовах динамічних змін: матеріали досліджень / Ю. М. Маршавін. - К. : Альтерпрес, 2011. - 483 с.

23. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятості: Навч. посіб. – К.: Прінт-Експрес, 2009. – 280 с.

24. Петюх В. М. Управління персоналом: Навч.-метод. посіб. / В. М. Петюх, Б. Г. Базилюк, О. О. Герасименко; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. - К., 2007. - 320 с.

25. Пискун М. В. Ринок праці в соціально-економічному аспекті / М. В. Пискун // Проблеми науки . - 2012. - № 10. - С. 28-34.

26. Ринок праці та державна служба зайнятості в епоху глобальних змін і новітніх викликів /М. В. Туленков, О. Ю. Вілкова, Л. Г. Новаш; Ін-т підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. - К., 2011. - 375 с.

27. Сміт А. Дослідження про природу та причини багатства народів - К. : Port-Royal, 2001. - 594 с.

28. Статистична служба Європейського Союзу - [Електронний ресурс] // Офіційний сайт служби ЄС. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/statistics/themes

29. Чепурко Г. І. Ринок праці в Україні: очікувані зміни за членства в СОТ: монографія / Г. І. Чепурко, Ю. О. Привалов, В. М. Галицький; НАН України, Ін-т соціол. - К. : Наук. думка, 2010. - 173 с.

30. Шкітіна М. І. Історія економічних учень: навч. посіб. / М. І. Шкітіна, О. Г. Шутов; Київ. нац. лінгв. ун-т. - К., 2010. - 229 с.

Додаток А

Поиск по сайту: