Розділ 3. Робоча сила і безробіття

В умовах ринкової економіки робоча сила є товаром. Ціною товару робоча сила виступає заробітна плата. Купується і продається цей специфічний товар на ринку праці. Мета уряду будь-якої демократичної країни – це досягнення повної зайнятості на ринку праці, або зведення безробіття до природного рівня.

Зайнятість – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання робочої сили в країні та ситуацію на ринку праці.

До робочої сили країни входять зайняті і безробітні.

За З.У. “Про зайнятість населення” [1] до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

· непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

· батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

· особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Безробітні - особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи;

Попит на робочу силу представляє собою потребу роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.

Попит на робочу силу визначається такими факторами:

· загальним розвитком економіки;

· рівнем технічної оснащеності виробництва та НТП;

· рівнем спеціалізації виробництва та його інтеграції з економіками інших країн.

Пропозиція робочої сили представляє собою різноманітність і якість трудових послуг, які пропонуються робочою силою.

Пропозиція робочої сили визначається такими факторами: рівнем заробітної плати; рівнем податків; рівнем культури, освіти; релігійними установками; силою профспілок.

Безробіття, або стан, в якому «більша чи менша кількість працездатних людей не мають зайнятості» стало однією з домінуючих проблем минулого та початку XXI століття. Його появу пов’язують з стрімким розвитком техніки, комп’ютеризацією життя, і перед усім із змінами, що відбуваються в світовій економіці. Ці фактори змушують велику кількість людей «залишається у вимушеній бездіяльності у зв’язку з відсутністю можливості знайти відповідно до визначеного законом періоду, роботу, що відповідає їх кваліфікації та професійним нахилам».

Поняття безробіття як вимушеної відсутності професійної активності ввів в останній декаді XIX століття англійський економіст Дж. А. Гобсон. Однак, як явище явне, що має широкі економічні і соціальні межі, воно з’явилося у 20‑30 роках XX століття досягнувши свого апогею під час великої економічної кризи, внаслідок якої, 25% від загальної чисельності робочої сили залишилось без роботи.

Безробіття – це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, внаслідок чого частина працездатних робітників не можуть знайти робоче місце. Для обчислення рівня безробіття використовують наступну формулу:

Рівень безробіття =(Кількість безробітних/Робоча сила)*100% (3.1)

Розрізняють такі основні форми безробіття:

· фрикційне (нормальне, добровільне) – представляє собою ту частину робітників, що добровільно звільнилися і шукають роботу кращу за оплатою чи за умовами праці (складає ≈1% від усіх безробітних);

· структурне – з’являється внаслідок структурної перебудови виробництва під впливом НТП, при якому частка робітників стають непотрібними за рахунок введення кращих технологій (складає ≈ 2–3% від усіх безробітних);

· циклічне – викликається економічним спадом та кризою, коли примусово звільняються працездатні робітники, і утворюється перевищення пропозиції праці над попитом на неї;

· інші форми безробіття: сезонне; застійне; приховане; поточне; молодіжне; конверсійне, інституціональне.

Загальними причинами безробіття є: пошуки кращої роботи; негнучкість заробітної плати; недостатній попит на робочу силу [19, с. 69].

Кожна економічна школа, досліджуючи причини безробіття, створила свою концепцію його причин, зокрема:

1) класична школа, що базується на теорії загальноекономічної рівноваги, причину безробіття бачить у надмірно високій заробітній платі найманих працівників, що створює надлишок пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці. Рівновага на ринку праці (Л. Вальрас та інші) досягається через ринкове саморегулювання: надлишок пропозиції робочої сили «тисне» на зарплату, знижуючи її, зниження зарплат вимагає зниження цін, і в кінцевому результаті підвищується рівень зайнятості;

2) кейнсіанська школа, не визнавала причиною безробіття високий рівень зарплат. Критикуючи класичні теорії, вона доводила, що зниження зарплати не підвищує зайнятість, тому що скорочення зарплати веде до зниження сукупних витрат на макрорівні; зниженню зарплат протистоять профспілки, мінімальний рівень зарплати регулюється державою. Неокейнсіанці (А. Філліпс та інші) причину безробіття пояснювали недостатністю сукупного попиту і сукупних витрат на закупівлю товарів і послуг, що скорочує і попит на працю на макрорівні. Філліпс досліджував залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, доводячи можливість регулювання рівня безробіття за рахунок інфляції;

3) монетаристська теорія (М. Фрідмен) та теорія пропозиції висунули концепцію «адаптивних очікувань» де доводили тезу про можливість суб’єктів економіки усвідомлювати динаміку цін та інформацію про ринок праці і пристосовуватися до цього шляхом вимог підвищення зарплат або згортанням виробництва і попиту на працю;

4) інституціональна теорія (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та інші) пов`язує причини безробіття з функціонуванням самих інститутів ринку та неповною інформованістю суб’єктів ринку, щодо вакансій на ринку праці. Тому вирішення проблем зайнятості і безробіття залежить від здійснення ефективних інституційних реформ та соціального контролю державою ринку праці;

5) контрактна теорія (М. Бейлі і Д. Гордон) синтезує ідеї різних шкіл щодо причин безробіття, як неокласичні, так і неокейнсіанські, рекомендуючи укладати соціальні контрактні угоди, призначені мінімізувати ризик втрат і стабілізувати зайнятість на ринку праці [30, с. 96-99].

Повна зайнятість означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів, вона є метою ринкової економіки, але може бути досягнута тільки на етапі економічного піднесення, хоча ніколи не складає 100 % від робочої сили.

В умовах повної зайнятості виробляється потенційний ВНП, тобто максимальний ВНП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, за рахунок повного використання всіх ресурсів (при цьому фактичне безробіття дорівнює природному).

Навіть на піднесені існує певний відсоток безробітних, який називається природним рівнем безробіття. Це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці. Він складається з суми фрикційного і структурного безробіття та становить приблизно 5 – 6%. Коли існує природний рівень безробіття в умовах повної зайнятості, то циклічне безробіття дорівнює нулю.

Ціна безробіття означає втрати суспільства від безробіття. Вона представляє собою зменшення обсягу ВНП за період зростання циклічного безробіття.

Втрати ВНП внаслідок циклічного безробіття підраховують на основі закону Оукена, який демонструє зв’язок між фактичним рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання обсягу ВНП складає приблизно 2,5% [6, с. 72].

Поиск по сайту: