Конкурентоспроможність як макроекономічна категорія

Зміст

1. Конкурентоспроможність як макроекономічна категорія. 3

2. Конкурентоспроможність та економічна безпека . 5

3. Становище України у системі глобальної конкурентоспроможності . 10

4.Особливості сучасного міжнародного технологічного обміну. 14

Висновок: 17

Література: 18

Content

1. Competitiveness macroeconomic category. 20

2. Competitiveness and Economic Security. 26

3. The position of Ukraine in the system of global competitiveness. 31

4. Features contemporary international technological exchange. 38

Inference: 42

Literature: 44

Вступ

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

З розпадом єдиного радянського простору перед молодими суверенними державами виникла проблема проникнення на світові ринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуюча структура привели до того, їм доводиться вступати в конкурентну боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об'єднаннями країн. При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку, конкурентоспроможність є однією з форм прояву об'єктивної економічної категорії - конкуренції, а проблема її підвищення звичайно розглядається в контексті розвитку міжнародних економічних відносин і просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік, незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країн номінально конкурентоспроможні.

Актуальність теми. Посилення міжнародної конкуренції, обмеженість природних ресурсів, соціальні та політичні проблеми економічного розвитку обумовлюють необхідність постійного удосконалення системи управління конкурентоспроможністю національної економіки.

Досягнення стратегічних цілей, зміцнення політичної та економічної ролі України у світовому співтоваристві передбачає забезпечення невпинного зростання конкурентоспроможності країни. В сучасному світі, який стрімко й невпинно прямує шляхом глобалізації, а сьогодні переживає першу в економічній історії людства глобальну фінансово-економічну кризу, здатність швидко адаптуватися до міжнародної конкуренції стає найважливішою умовою успішного і сталого розвитку. Сьогодні від конкуренції не можна захиститися – в ній можна лише перемогти або програти. Щоб перемогти, країні слід створити умови для забезпечення глобальної конкурентоспроможності.

Проблемам оцінки й управління конкурентоспроможністю країни присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: З. Адаманова, Л. Антонюк, С. Аптекар, Я. Базилюк, Л. Балабанова, О. Білорус, С. Боринець, В. Вергун, Б. Губський, І. Должанський, Я. Жаліло, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, Ю. Мацейко, В. Новицький, В. Павлова, Ю. Пахомов, А. Пилипенко, А. Садєков, А. Стрілець, І. Фамінський, Л. Федулова, А. Філіпенко, О. Чернега, М. Шарко, О. Шнипко, О. Шубін та іІстотний внесок у дослідження ролі інновацій в економічному розвитку та підвищенні конкурентоспроможності національної економіки зробили наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених: І. Алєксєєва, В. Амітана, Б. Буркинського, О. Виноградової, А. Дагаєва, П. Друкера, Б. Йонсона, Дж. М. Кейнса, О. Кузьміна, А. Кучерової, В. Гейця, К. Маркса, А. Маршала, Л. Омелянович, М. Портера, А. Поручника, К. Прахалада, Е. Райнерта, П. Рапкіна, А. Садєкова, Дж. Сакса, П. Самуельсона, Б. Скотта, М. Туган-Барановського, І. Фішера, Г. Хамеля, В. Хартмана, Х. Чесброу, М. Чумаченка, А. Шпітгофа, К. Штальмана, Й. Шумпетера.

Конкурентоспроможність як макроекономічна категорія

Конкурентоспроможність національної економіки як одна з базових економічних категорій є предметом численних фахових та публічних дискусій, часто фігурує в науковій та публіцистичній літературі як характеристика спроможності країни виживати та розвиватися в "агресивному середовищі" світової економіки. Формування конкурентоспроможної економіки постійно згадується серед пріоритетних завдань соціально-економічної політики держави, неодноразово закріплених Посланнями Президента України, програмами урядів, іншими документами високого рівня. Утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави визначено Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) "Шляхом європейської інтеграції" базовим принципом стратегічного курсу [7, с.44].

Між тим, попри широку вживаність цього поняття, в наукових дослідженнях досі немає єдиного усталеного визначення конкурентоспроможності національної економіки. Українські та зарубіжні автори роблять акценти на різних складових цієї багатовимірної категорії, висуваючи їх як основні критеріальні ознаки. Відтак спектр визначень коливається від суто технологічних, що випливають з розширеного трактування конкурентоспроможності фірми, до розгорнутих суспільно-економічних, які розглядають конкурентоспроможність як узагальнений показник стійкості суспільно-економічної системи країни.

Категоріальні розбіжності призводять до розмивання цільових пріоритетів політики забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. У західній економічній літературі поширене "універсальне" трактування конкурентоспроможності як здатності країни чи фірми розробляти та виготовляти товари і послуги або вищої якості, або ж за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами [5, с.72]. У більш розгорнутому вигляді такий підхід представлено в дослідженнях Світового економічного форуму.

На думку експертів цієї організації, конкурентоспроможність визначається реальною та потенційною можливостями фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими і якісними характеристиками більш привабливі для споживачів, ніж товари конкурентів [8, с.406].

Так, у широкому розумінні конкурентоспроможність сприймається як здатність господарства забезпечувати збалансованість своїх зовнішніх пропозицій та уникати тих обмежень, що зумовлюються зовнішньоекономічною сферою, і як здатність країни самовідтворювати поліпшення своїх світогосподарських зв'язків [10, с.72]. Важливим у даному контексті є усвідомлення другорядності конкретного предметного наповнення процесу конкуренції. Предметом конкуренції, відтак, є не безпосередньо продукт, а життєздатність господарства. Це найкраще відповідає суті поняття конкурентоспроможності на рівні національної економіки. Конкурентоспроможність у реалізації конкретних видів продукції на одному з сегментів світового ринку не може розглядатися як ознака конкурентоспроможності національної економіки і навпаки: втрата окремих ринків не повинна сприйматися як втрата національною економікою рівня її конкурентоспроможності.

Думку про те, що на рівні національної економіки об'єктом конкурентоспроможності є вже не безпосередньо товар, а умови суспільного виробництва, обстоює визнаний у світі економіст Дж. Сакс, який розглядає конкурентоспроможність як передумову та інструмент сталого економічного розвитку країни. На його думку, конкурентоспроможність національної економіки визначається наявністю в країні здорового ринку, чинників виробництва та інших характеристик, які формують потенціал для досягнення стабільного економічного зростання. Здорова економіка має бути підкріплена зростанням ділової активності, керована законом та стабільно працюючими ринками [11]. Подібну позицію обстоюють науковці Інституту розвитку менеджменту, розглядаючи конкурентоспроможність як наявність середовища, яке має найефективнішу структуру, інституції та політику, що забезпечує нації необхідні можливості для конкуренції [4].

На необхідності забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки як засобу підвищення добробуту суспільства наголошував один із сучасних провідних дослідників проблем конкурентоспроможності у світі М. Портер, який зазначав, що конкурентоспроможність не є самоціллю. "Головна мета держави, - писав він, - забезпечити власним громадянам достатньо високий та зростаючий рівень життя. Спроможність держави зробити це залежить не від якогось аморфного терміну "конкурентоспроможність", а від того, на скільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал" [9, с.56].

Досягаючи належного рівня продуктивності, фірми мають долати комплекс політичних, економічних, культурних та інших перепон, які виникають на їхньому шляху до отримання кращих позицій на ринку [3]. Це обумовлює багатофакторність категорії конкурентоспроможності. У цьому аспекті принциповим є існування адекватного мотиваційного середовища для досягнення економічними суб'єктами соціально-економічної оптимальності і важелів забезпечення останньої за функціонування механізмів ринкової конкуренції та їх державного регулювання.

Загально відомо, що конкуренція відіграє вирішальну роль у процесі функціонування ринкової економіки. На думку М. Портера, саме вона є "конкретним механізмом, який примушує підприємців слідувати вказівкам "невидимої руки" [16, с.56]. Відтак саме вона має змушувати учасників ринкової економіки, які виходять насамперед із власних інтересів, забезпечувати оптимальну ефективність використання суспільних ресурсів. Під загрозою втрати конкурентних позицій на ринку фірми змушені постійно модернізувати свою конкурентну стратегію, прагнучи випередити конкурентів у задоволенні запитів покупців. Отже, в той час, як переслідування приватних інтересів створює потужну мотивацію для активності учасників господарських процесів, конкуренція спрямовує їхню діяльність в сприятливе для суспільства русло, і в конкурентній боротьбі, врешті-решт, перемагає той, хто повніше задовольняє інтереси споживачів.

Таким чином, конкуренції в ринковій економіці відведено роль механізму своєрідного "суспільного контролю" щодо ефективності використання суб'єктом господарювання "довірених" йому суспільних ресурсів.

На необхідності розрізняти зовнішню та внутрішню конкурентоспроможність наголошував, зокрема, М.Портер. Фірма або галузь економіки, яка конкурентоспроможна на національному ринку в умовах автаркії, при здійсненні товарного обміну з іншими країнами зазнає фіаско. Наслідки для країни можуть бути вельми разючими, якщо галузь відіграє базову роль в економіці. Для мінімізації наслідків такої зовнішньоекономічної не конкурентоспроможності уряд має два варіанти для врегулювання: реформування галузі й запровадження заходів, спрямованих на підвищення її ефективності, або запровадження обмежень конкуренції на внутрішньому ринку.

Фундаментальним мотиваційним важелем розкриття й розвитку конкурентоспроможності економічних суб'єктів у ході конкуренції є абсолютні та порівняльні конкурентні переваги. Реалізація конкурентних переваг національної економіки опосередковується реалізацією їхніх складових економічними суб'єктами в процесі виробничої діяльності, стимульованої конкурентним тиском на внутрішньому ринку.

Вагомість тих чи інших переваг у масштабах міжнародної конкуренції знаходиться у стані постійної зміни. Безперечно, і на сучасному етапі не слід применшувати важливість конкурентних переваг, які обумовлені доступом до тих чи інших видів природних, людських чи фінансових ресурсів. Відтак, однією з ключових передумов конкурентоспроможності суб'єктів господарювання є їхня здатність до динамічного пристосування до змін у структурі конкурентних переваг.

Використання наявного потенціалу конкурентних переваг залежить не лише від зусиль самої фірми та тиску конкурентного середовища. Засоби державного регулювання спроможні посилити, зменшити, або й зовсім нівелювати мотивацію до ефективних дій щодо реалізації тих чи інших конкурентних переваг. Оскільки формування рамкових умов, сприятливих для оптимального використання суспільних ресурсів є прямою прерогативою державної економічної політики, слід зробити висновок про ключову роль останньої у формуванні конкурентоспроможності національної економіки.

Зважаючи на викладене вище, логічно припустити визначальну роль у формуванні поняття "конкурентоспроможність національної економіки" рівня розкриття (тобто реалізованості) конкурентних переваг. Розглядаючи поточну конкурентоспроможність як стійкість положення компаній країни на внутрішньому та міжнародних ринках, можна досить точно охарактеризувати положення національної економіки відносно інших учасників світового економічного процесу, встановити відносну ефективність її поточного функціонування. Між тим лише встановивши, наскільки реалізованими є національні конкурентні переваги, можливо визначити стратегічну ефективність використання наявних національних ресурсів засобами національної економічної політики та корпоративного управління, а відтак – від описання статики поточного стану перейти до характеристики здатності економіки до саморозвитку. Як зазначає український дослідник І.Бідзюра , "оцінювати дієздатність держави слід також із огляду на її спроможність забезпечити…створення економічних, політичних та соціальних передумов реалізації наявних (у тому числі потенційних) конкурентних переваг" [3, с.79].

Як економічна категорія конкурентоспроможність національної економіки має певні особливості.

По-перше, конкурентоспроможність є атрибутом кожного господарства, яке засноване на поділі праці та товарному обміні і бере участь у світовому поділі праці. Конкурентоспроможність національної економіки виявляється у процесі міжнародних економічних відносин. Прагнення досягти високого рівня конкурентоспроможності є виразом як національних економічних інтересів, так і інтересів окремих фірм, що беруть участь в міжнародних економічних відносинах. А тому процеси нарощування конкурентоспроможності притаманні кожній економіці, в якій діють закони товарного виробництва.

По-друге, конкурентоспроможність національної економіки як характеристика стану господарської системи має внутрішні витоки: вона народжується і розвивається у внутрішньому середовищі країни у процесі конкурентного змагання між суб'єктами економічних відносин.

По-третє, конкурентоспроможність національної економіки потребує постійного розширення джерел для самодостатнього розвитку суб'єктів господарювання, проте водночас ґрунтується на принципах конкурентних взаємовідносин між ними, які призводять до втрати частини прибутку, що міг би бути джерелом розвитку.

По-четверте, вона визначається умовами економічного розвитку країни та залежність від здатності суб'єктів економічних відносин використовувати ці умови з максимальною ефективністю для себе. Проте конкурентоспроможність національної економіки передбачає передусім високий рівень загального суспільного позитивного ефекту, для досягнення якого ефективність фірм та отримання ними високих прибутків є хоча й необхідною, але недостатньою умовою.

По-п'яте, конкурентоспроможність національної економіки виходить із соціально-економічної оптимальності, досягнутої в суспільстві [7, с.105], за якої позитивні надбання від ефективного використання матеріальних, трудових та організаційних ресурсів балансуються з виконанням соціальних та інших бюджетних програм.

По-шосте, відповідальність за стан конкурентоспроможності національної економіки несе держава. Їй належить провідна роль у визначенні змісту та важелів економічної політики, дотриманні зобов'язань перед світовими організаціями та країнами-партнерами, а, отже, і у застосуванні коригувальних механізмів, здатних абсорбувати негативні чинники внутрішнього та зовнішнього походження і не допустити погіршення соціально-економічних параметрів розвитку країни.

Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно пов'язана з категорією "економічна безпека". Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізувальній дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання [8, с.99], конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки.

Поиск по сайту: