Україна, вступивши до НАТО, цілком може очікувати на аналогічний ефект. Таким чином, позитивний ефект від вступу до НАТО для населення України значно перевищує можливі проблеми.

Вступ до НАТО пов’язаний з поліпшенням клімату для підприємницької діяльності в Україні. Членство в НАТО різко покращить перспективи вступу України до ЄС, залучення до гігантського європейського ринку та приєднання до відповідних програм розвитку.

НАТО дає змогу заощаджувати на обороні і в такий спосіб використовувати наявні в державі кошти продуктивніше – для розвитку вітчизняної економіки і підвищення життєвого рівня населення. Адже спільна оборона створює сприятливе середовище безпеки на кордонах з країнами-союзниками, що дає змогу заощаджувати кошти на відмові від принципу “кругової оборони”. НАТО дозволяє гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти, за які Україна ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умов членства в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет. Самостійно забезпечувати повноцінну оборону — справа дуже дорога.

Скорочення Збройних Сил, що відбудеться у зв’язку з переходом на професійну армію, дасть певні труднощі із працевлаштуванням офіцерів звільнених у запас. Але НАТО вже сьогодні фінансує в Україні програми адаптації військовослужбовців звільнених у запас.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Як узгоджується ідея вступу України до НАТО із прийнятим законодавчо позаблоковим статусом нашої держави?

- Дякую. Це досить складне запитання, навколо якого продовжують точитися дискусії.

Позаблоковість української держави у теперішньому часі не виключає у майбутньому можливість вступу країни до даної організації (або організації, яка, можливо, коли-небудь стане її спадкоємницею). Прикладом можуть служити багато європейських держав. Зокрема Люксембург, який змінив норму своєї Конституції, для того щоб стати членом НАТО, і у такий спосіб гарантувати собі безпеку. Подібним чином відмовилися від політики нейтралітету після Другої світової війни Бельгія та інші країни. В Україні для цього навіть не потрібно змінювати Основний Закон нашої держави Конституція України у статті 18 визначає, що «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Жодного посилання на «нейтральний» чи «позаблоковий» статус держави Основний Закон України не містить.

Можливо, для змін у теперішньому зовнішньополітичному курсі України навіть не доведеться міняти ні партію, ні осіб при владі. Згадаймо, що 19 червня 2003 прийнятий Закон „Про основи національної безпеки України”, де було записано, що „основними напрямками державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору”. «За» проголосувала більшість депутатів у 319 голосів. Партія Регіонів голосувала «За», а Віктор Янукович був у той час прем’єр-міністром України. Пройшло сім років і 1 липня 2010 року, під час президентства Віктора Януковича, Верховна Рада України, більшість у якій сформована на базі Партії Регіонів, приймає Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», де вже прописана норма, про «дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах». Тобто, рішення про участь або неучасть держави у воєнно-політичних союзах є для Партії Регіонів і Віктора Януковича питанням політичним, а не принциповим, і через певний час можемо чекати наступних трансформацій у позиції цієї політичної сили.

До того ж, у Законі «Про основи внутрішньої і зовнішньої безпеки» зафіксований не нейтралітет, а позаблоковість нашої держави. Такого юридичного терміну як позаблоковість не існує. Є термін нейтралітет про який у Законі не йдеться. У той же час, передбачається «продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес». Не виключено, що у такий спосіб українська влада залишила собі простір для маневрів у майбутньому, вщерть до вступу у НАТО.

Ще варто звернути увагу на те, що затверджена Верховною Радою позаблоковість дисгармоніює із продовженням терміну перебування на території України Чорноморського Флоту Російської Федерації до 2042 року.

З огляду на юридичну невизначеність позаблокового статусу, недомовки та двозначності у законодавстві, економічну невиправданість та воєнно-політичну безперспективність нейтрального статусу України, маємо всі підстави чекати змін у зовнішній політиці нашої держави.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чи обов’язково має бути проведений референдум з питання вступу України до НАТО?

- Дякую за запитання. Це важливо для кожного громадянина України.

Панує думка, що нібито всі країни, які вступали до НАТО, проводили референдуми з цього питання. Насправді, з 28 країн-членів НАТО лише дві держави проводили референдуми про вступ до Альянсу — Словенія та Іспанія. Й то, більше для того, щоб продемонструвати єдність суспільної думки у цьому питання.

Численні референдуми в країнах Європи проводилися лише щодо питання вступу до Європейського союзу, а для вступу до НАТО вистачило простого рішення парламентів.

Унікально важливі питання для життєдіяльності країн, такі як податки, державна безпека, військовий обов’язок, як правило, не виносяться на референдуми. Між тим, громадська підтримка вступу до НАТО, як і відповідна просвітницька кампанія, справді потрібні.

З певного часу українські політики почали говорити про необхідність проведення референдуму як про обов’язкову передумову вступу України до НАТО. Між тим, нині у Європі і світі існує тенденція до відмови від загальнонаціональних референдумів на користь плебісцитів з локальних управлінських питань, оскільки кількамільйонні суспільства не здатні ефективно задіяти механізми прямої демократії, доцільні в кількатисячних громадах.

Водночас питання безпеки значно серйозніші. У будь-якої держави взагалі немає більш серйозної задачі ніж захист своїх громадян. Якби будь-яка держава у воєнний час запровадила референдум щодо військової повинності, вона б напевно не дожила до підбиття його підсумків. Не можна голосувати щодо того, захищати чи ні свою країну. Це питання однозначно віднесено до компетенції влади, яка зобов’язана відповідно організувати населення.

До речі, ніде у світі не вирішується через референдуми і таке питання, як сплачування податків. Якби було інакше, держави були б не здатні виконувати свої основні функції.

Питання політики щодо НАТО, по суті, урегульоване Основним Законом нашої держави Відповідно до нової редакції Конституції, чинної з 1 січня 2006 року, президент має право: “представляти державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори та укладати міжнародні договори України”.

Слід наголосити, що громадянська підтримка вступу до НАТО, як і відповідна просвітницька кампанія, справді потрібні. Громадяни мають розуміти і переваги, і проблеми, пов’язані з членством у військовому блоці. Загалом, при компетентній роз’яснювальній політиці не буде нездоланною проблемою здобути понад 50% підтримки вступу до НАТО. Однак позицію громадян доцільніше виміряти простим соціологічним опитуванням. До речі, саме таким шляхом прямувала більшість із 12 держав, які приєдналися до НАТО в 1999–2009 роках.

Адже референдум, на відміну від соцопитування, — як правило, шлях до поляризації суспільства. Тож, усі розмови про обов’язковість референдуму щодо вступу до НАТО — або від непродуманості чи некомпетентності, або від намагання маніпулювати населенням. Влада зобов’язана гарантувати безпеку держави і населення навіть за умов, якщо частина населення не цікавиться питаннями зовнішньої політики.

Тому, чи буде проведений референдум — це питання виключно політичного характеру і залежить від волі і бажання брати на себе відповідальність за долю України наших обраних керівників.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чому ліві партії виступають проти НАТО?

- Дякую за запитання. Справді, дуже цікаво з’ясувати, чому різні політичні сили мають такі діаметральні погляди на безпеку нашої держави.

Найактивнішими у інформаційній кампанії на тему НАТО є українські ліві політичні партії (Комуністична, Прогресивна Соціалістична тощо). Але, маємо зазначити, що інформаційна кампанія політичних партій в Україні ведеться не лише „за” чи „проти” НАТО, а більше „за” електоральну підтримку. Відповідно до результатів опитування громадської думки понад 30% населення зберігає стереотипні пострадянські антинатовські настрої, а 60% відчуває брак інформації про НАТО. Зрозуміло, що вигідніше витратити кошти у партійній виборчої кампанії не на зміну електоральних настроїв, а на підлаштування під базові електоральні очікування та стереотипи і отримати свої місця у парламенті.

Європейські ліві абсолютно підтримують вступ і перебування їх країн в НАТО, бо такої думки виборці.

Тому, ставлення українських лівих сил до НАТО буде йти вслід за настроями їх виборців. Якщо переважна більшість людей, що традиційно підтримує ліві партії, будуть достатньо поінформовані і підтримають євроатлантичну інтеграцію України, то й ліві політичні сили відразу оголосять про свою підтримку НАТО. Оскільки, їх мета – отримати голоси виборців, які вони не захочуть втрачати.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Що буде з вітчизняним військово-промисловим комплексом у випадку вступу України до НАТО?

- Дякую. Це питання одне із найважливіших, що підлягають з’ясуванню при розгляді євроатлантичної інтеграції.

Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах виробництва деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння. Зокрема в таких галузях, як ракетобудування, літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також системи протиповітряної та протиракетної оборони.

НАТО не вимагала масового переозброєння східноєвропейських армій. НАТО також не вимагає від своїх членів закупівлі озброєння виробництва країн – членів НАТО. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, яке озброєння і чийого виробництва купувати для своїх збройних сил.Українське озброєння радянського виробництва не становить проблеми при вступі до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й розвинена Німеччина півтора десятиліття використовувала колишнє радянське озброєння (наприклад, літаки МіГ-29, які були на озброєнні ще в армії НДР).

Україна вже має певний досвід успішних відносин з НАТО у військово-технологічній сфері, зокрема у сфері створення суден на повітряній подушці для Греції, співпраці в галузі артилерійських систем із Чехією. Крім того, співпраця з НАТО дала змогу зберегти у використанні української армії найбільший у Європі полігон „Яворів”, на обслуговуванні якого задіяні тисячі громадян. Країни-члени НАТО дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК.

Український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР. Проте, думка, що ВПК Російської Федерації потребує українських потужностей є хибною і не відповідає дійсності. Росія на сьогоднішній день уже створила „замкнений цикл” виробництва всього озброєння. І український ВПК може отримувати замовлення від Росії лише у випадку нижчої ціни і вищої якості своєї продукції, а не з ідеологічних міркувань.

Крім того, Росія почала застосовувати натовські стандарти, уклавши Угоду про приєднання до системи кодифікації НАТО. Співпраця з Росією на ринках третіх країн малоперспективна, оскільки може бути масштабною лише щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн "третього світу". Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції. Внаслідок об’єктивних обставин відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв’язків з Росією. Ці зв’язки можуть бути значною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО.

Україна має перспективу щодо розробки і реалізації проектів з НАТО: спільні дослідження та розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки й озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО.

Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентноздатних оборонних виробництв. Розвал Варшавського блоку негативно позначився на невисокотехнологічних оборонних комплексах (деякі підприємства у Словаччині, Болгарії тощо). Проте, підприємства у цих країнах вже ніколи не отримали б таких замовлень, як за часів „холодної війни”, незалежно від того, вступали б ці країни до НАТО чи ні. Натомість, від вступу до НАТО виграли високотехнологічні оборонні комплекси (насамперед у Польщі і Чехії), які досить швидко пристосовувалися до змін. Так у 1997 році Польща продала зброї лише на $20 млн., а у 2001 – вже на $93 млн., Чехія у 1997 р. продала зброї на $28 млн., а у 2001 – на $95 млн. Наприклад, Словаччина успішно конкурує на світовому ринку озброєнь із своїми унікальними виробами: колісним бронетранспортером „Алігатор 4х4”, дистанційно керованою колісно-гусеничною системою розмінування „Божена”, 155 мм самохідною гарматою-гаубицею „Зузана”, дистанційним детектором „DD-CWA” для виявлення токсичних хімічних речовин у повітрі.

Ключові поставки військової техніки до нових членів НАТО з боку старих членів здійснюються за пільговими цінами, а частину озброєнь країна отримує задарма. Так у квітні 2003 року Польща і США уклали контракт на закупівлю Польщею 48 військових літаків F-16 на суму в 3,5 мільярда доларів США. За умовами угоди США інвестують в оборонну промисловість Польщі 12 мільярдів доларів США. Ця угода стала найкрупнішим військовим контрактом, укладеним країною колишнього Варшавського договору від закінчення “холодної війни" і до 2003 року. Нові члени НАТО Польща і Чехія ухвалили закони, якими зобов’язали іноземні компанії, що продають цим країнам військову техніку та матеріали, здійснювати інвестиції в економіки цих держав на суму, в 3,5 рази більшу від вартості закупленого.

Отже, вступ України до НАТО, найімовірніше, збільшить привабливість українських оборонних підприємств для країн Заходу, підтвердить надійність військово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизить фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що, вочевидь, позитивно позначиться на обсягах інвестицій до ВПК України.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Якщо в ході вступу України до НАТО відбудеться приплив інвестицій в українську економіку, що стене з вітчизняним товаровиробником (чи зможе влада вільно підтримувати останнього не боячись санкцій з боку Альянсу)?

- Дякую. Коли йдеться про економічний добробут, це надзвичайно хвилююче питання.

Альянс не має таких повноважень. І в рамках НАТО жодна країна не може диктувати умови економічної політики, оскільки це не передбачено ні структурою ні Статутом НАТО.

Регулювання міжнародної економіки відбувається у рамках Світової Організації Торгівлі. Україна є членом СОТ із 2008 року. Відповідно, із моменту вступу і надалі Україна у міжнародних економічних відносинах буде керуватися правовою базою СОТ.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чи будуть розміщені військові бази НАТО в Україні?

- Дякую. Це надзвичайно хвилююче питання.

Рівень участі членів в оборонних структурах НАТО є індивідуальним для кожної країни і перебуває під впливом національних законодавств. Так, наприклад, національне законодавство Норвегії та Данії забороняє розміщення на територіях цих держав ядерної зброї або іноземних військ у мирний час.

Конституція України взагалі забороняє розташування на території нашої держави іноземних військових баз. Проте, Російський Чорноморський Флот, за рішенням Верховної Ради України, може перебувати на території України до 2042 року. Якщо ж дотримуватися чинної Конституції і не вносити до неї змін, то жодні іноземні війська не будуть знаходитися на українській землі.

На території України будуть розміщуватися військові бази Збройних Сил України, які і становитимуть разом з арміями інших країн-членів спільні збройні сили НАТО. НАТО напряму не контролює і не розпоряджається національними військами. А так як НАТО – це організація колективної обороти, то окремих збройних сил поза контролем національних держав не формується.

Діяльність Північноатлантичного Альянсу проявляється у зовсім іншій формі. Участь країни-члена в діяльності НАТО має ряд форм: спільне планування оборони; участь в інтегрованій структурі військового командування; надання збройних сил під командування НАТО; підтримка інфраструктури; співволодіння системами оборони; оборонно-промислова кооперація.

Під прямим контролем НАТО перебуває порівняно небагато військ, в основному це штаби (їх на сьогодні в Європі 8), а також радари. Водночас, під прямим контролем НАТО перебуває угруповання літаків ”Авакс” (AWACS – Airborne Warning and Control System – система повітряного контролю і попередження) (17 літаків і три тренувально-грузові одиниці станом на 2009 рік), які забезпечують радарне стеження на всіх висотах. Основна база цих літаків розміщена в Німеччині. Також у Чехії розташовано новий, створений 2003 року, натовський батальйон захисту від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї. Решта сил знаходяться під командуванням своїх національних урядів.

Тому теза про обов’язковість розміщення іноземних військових баз на території України є вигадкою для політичної боротьби.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Який має бути юридичний статус військовослужбовця іноземних держав, що є членом НАТО і перебуває на території України (наприклад при скоєнні правопорушення)?

- Дякую. Дотримання права це також важливий аспект безпеки.

Всі особи (громадяни України, громадяни інших держав та особи без громадянства) перебуваючи на території України підпорядковують законодавству України, без різниці належить країна їх громадянства до НАТО чи не належить.

Правовий статус іноземців визначається внутрішнім законодавством кожної держави. В нашій державі це Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інші законодавчі акти.

При проведення розслідування відповідним органам необхідно враховувати статус «іноземця», що передбачено діючим законодавством України. Наприклад, особливості проведення окремих слідчих дій з іноземцями встановлені статтями 3, 19, 31, 45, 69, 161, 182 КПК України, що передбачає необхідність вжиття слідчим як організаційних заходів, наприклад, підшукання перекладача, переклад документів на мову, якою володіє іноземець, виклик представників дипломатичної установи, так і дотримання певної процесуальної процедури, наприклад, присутності захисника під час проведення слідчих дій з обвинуваченим іноземцем, який не володіє мовою кримінального судочинства та ін.

Згідно чинного законодавства ці особливості стосуються всіх громадян у рівній мірі, що мають статус «іноземця» на території України.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Які існують цивільні програми співпраці України з НАТО?

- Дякую. З огляду на те, що протягом «холодної війни» НАТО змальовували виключно як військову силу, важливо знати, що Північноатлантичний Альянс – це організація, що покликана захищати своїх членів не лише від воєнних загроз. На сьогодні загрози існуванню нашого повсякденного життя значною мірою змінилися і набули екологічного, техногенного, інформаційного тощо характеру.

Значна частина зусиль НАТО спрямована на дипломатичну діяльність, наукові розробки, захист населення від надзвичайних ситуацій (землетрусів, повеней, лісових пожеж, ураганів, техногенних катастроф тощо.

Співробітництво у сфері планування та реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру є найбільшим невійськовим компонентом в рамках Партнерства Заради Миру. Однією з найпомітніших ініціатив НАТО в цивільній сфері є відкриття Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи у 1999 р. Завдяки діяльності цього Центру оперативну допомогу міжнародного співтовариства змогли отримати жертви повеней в Україні на Закарпатті в 1998 та 2001 рр., в Албанії та Чехії в 2002 р., в Азербайджані в 2003 р., в Болгарії, Грузії, Румунії та Киргизстані в 2005 р. Центр був також центральною ланкою у процесі надання міжнародної гуманітарної допомоги постраждалим від землетрусу регіонам Пакистану восени 2005 р.

Не менш важливим елементом цивільної діяльності НАТО є її наукова програма “Безпека через науку”, яка почала реалізовуватись на початку 2004 р. Для України НАТО в 2004 р. виділила більше 1,5 млн. євро на проведення та реалізацію 46 наукових заходів і проектів. У 2005 р. було започатковано 36 нових дослідницьких проектів у сфері науки та захисту довкілля між українськими науковцями та відповідними структурами НАТО. У 2006 р. на розвиток науки в Україні НАТО виділило майже 2 млн. євро, з яких 0,5 млн. євро буде використано для інформатизації українських університетів.

У цьому зв‘язку необхідно згадати проект науково-освітньої мережі УРАН (Ukrainian Research and Academic Network), який було започатковано Міністерством освіти України завдяки грантам НАТО. Через підключення до УРАНу українські вищі навчальні заклади та дослідницькі інститути отримують високошвидкісний доступ до мережі Інтернет. У червні 2006 р. Наприклад, лише. Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” отримав 200 тис. євро для закупівлі додаткового обладнання для розвитку цієї мережі.

Однією з найбільш відомих ініціатив у сфері наукового співробітництва між Україною та НАТО є спільний проект Міністерства освіти та науки України і наукової програми НАТО з розробки та створення унікального генератора рентгенівського випромінювання на основі зворотного комптонівського розсіювання в Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут” НАН України. Цей унікальний прилад планується використовувати спільно з вченими різних країн світу у дослідженнях у сфері медицини, судової експертизи, виявлення вибухівки, екологічної безпеки.

У порівнянні з існуючими світовими аналогами, зазначений генератор буде набагато меншим (його периметр становить лише 15 метрів у порівнянні з периметрами від 776 до 1436 метрів вже існуючих джерел синхротронного випромінювання США та Японії), дешевшим у виготовленні (близько 1 млн. євро) та простішим в експлуатації. Очікується, що цей генератор буде готовим до використання до кінця 2008 р.

Загалом, станом на середину 2005 р., Україна отримала від НАТО кошти на 20 проектів з прикладних наукових досліджень.

Один з останніх наукових проектів НАТО, в якому беруть участь українські науковці разом з колегами з Чехії, Словаччини та Росії, спрямований на створення легкого та прозорого особового захисного обладнання, що має прийти на заміну існуючим громіздким та важким бронежилетам. Таке обладнання планується розробити на основі монокристального сапфіру, який виготовлятиме Інститут монокристалів НАН України (м. Харків).

В рамках Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (спільної програми НАТО, ОБСЄ, програми навколишнього середовища ООН і програми розвитку ООН) Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Крім України, в проекті задіяні Молдова і Румунія. На даний момент, завдяки фінансуванню НАТО, вже встановлено 4 автоматичних станції моніторингу стану якості та кількості води в згаданих річках.

Україна також бере участь у спільному з НАТО та ОБСЄ проекті щодо створення мобільного заводу для утилізації та переробки ракетного палива.

З жовтня 2007 року науковці з України, Франції та Сполучених Штатів Америки співпрацюють з метою розробки «Нової генерації мультиенергетичних рентгенівських сканерів для антитерористичного контролю» для кількісного виявлення вибухівки з імовірністю до 90-95 %. Метою проекту є виявлення твердої та рідкої вибухівки, навіть якщо вона розміщена всередині інертних органічних речовин зі схожою щільністю, що призводить до нового підходу до візуалізації та підтвердження використання рентгенівського випромінювання в режимах подвійної та мультиенергії. Очікується, що поєднання двох різних технологій в одному інструменті, поряд з новим методом визначення атомного та хімічного складу матеріалів, призведе до суттєвого покращення чутливості стосовно нелегальних та небезпечних матеріалів. Очікується, що найбільш важливими кінцевими споживачами розробки будуть Міністерство промислової політики та Державна митна служба України.

Науковці з України, Данії, Нідерландів та Росії працювали над створенням надпропускних «Інтегрованих спектрометрів для швидкого виявлення хімічних агентів».

Під час реалізації проекту було розроблено та протестовано кілька технологій та методів; плани щодо подальшої реалізації проекту включають всеохоплююче тестування здатності спектрометра виявляти вибухові речовини. Проект нещодавно було завершено. Одним з важливих способів використання спектрометру буде його розміщення на борту гетеродинної повітряної кулі для дослідження атмосфери Землі. З такої платформи інтегрований спектрометр також може бути використаний з метою виявлення в атмосфері засобів ведення хімічної війни.

Проект «Нестор» поєднав експертів з України, Росії, Німеччини та Нідерландів з метою побудови унікальної машини для виробництва високоенергетичного рентгенівського випромінювання, необхідного для розпізнавання зображень високої чіткості у сфері медицини, незаконного переміщення, виявлення вибухівки, криміналістичної оцінки та безпеки довкілля. Доступні на даний час у світі високоенергетичні генератори рентгенівського випромінювання мають довжину окружності щонайменше 700 м та коштують понад 200 млн. євро. Нова машина, яка базується на удосконаленій технології лазера та накопичувача матиме такий же діапазон та енергію, проте буде компактною (довжина окружності - 15 м) та коштуватиме менше 2 млн. євро. Новий генератор рентгенівського випромінювання буде розташований в Національному науковому центрі в Харкові. Очікується, що він буде розроблений до кінця 2010 року.

Науковці з інституту монокристалів у Харкові (Україна) розробили матеріал на основі сапфіру, який використовується у виробництві удосконаленої «Легкої та транспарентної броні». Спільно з дослідниками з Чеської Республіки, Словацької Республіки та Росії, вони розробили нову композицію броні, яка складається з багатошарового матеріалу на основі сапфіру та транспарентного армованого алюмінієм високих сортів скла. Ця композиція броні дозволяє виробити армовані вікна, які є на 40 % тоншими, легшими та вигіднішими за ціною у порівнянні із захисними вікнами, які на даний час використовуються на військових автомашинах та автомашинах безпекового персоналу. Крім очевидної переваги мобільності легших вікон, зменшення товщини сприяє менш викривленому вигляду з вікон. У березні 2009 року транспарентний армований матеріал було успішно протестовано під час випробувань з використанням стрілецької зброї у Чеській Республіці, він також отримав сертифікат STANAG за захист від снайперської зброї, включаючи бронебійну амуніцію.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чи є вступ до НАТО обов’язковою умовою вступу до ЄС?

- Дякую. З огляду на перспективи європейської інтеграції України це дуже важливе запитання.

Переговори про вступ до Європейського Союзу можуть бути розпочаті із країною, що відповідає Копенгагенським критеріям, прийнятим у червні 1993 року (політичний – демократія, верховенство права, дотримання прав людини, економічний – ефективна конкурентноспроможна ринкова економіка та інституційний або „членський” – можливість імплементації спільного правового доробка ЄС) і, так званому, „незалежному” критерію, що був доданий через рік у 1994 р. Останній полягає у тому, що країна, яка планує стати членом ЄС, своїм вступом не повинна поставити під загрозу подальший розвиток європейської інтеграції.

Як бачимо, у жодному із цих критерії не записано, що країна має бути членом НАТО. Але чому тоді всі пострадянські країни Центрально-Східної Європи перед тим як стати членом ЄС ставали членом НАТО? Невже збіг обставин?

Справа у тому, що безпека Європейського Союзу по сьогодні базується на структурі НАТО. ЄС не має власної системи забезпечення колективної оборони своїх членів. Тому, якщо, наприклад, країна стає членом ЄС, але не входить до НАТО і піддається збройному нападу з боку іншої держави, то фактично здійснено напад на територію Європейського Союзу, а механізму колективного захисту території у ЄС немає. Вся ідея європейського будівництва опиняється під загрозою. А це порушення „незалежного” критерію.

Юридично ніде не закріплена норма, що країна для вступу в ЄС повинна бути членом НАТО. Але, фактично, якщо країна знаходиться у зоні можливих воєнних конфліктів, а тим паче, межує з іншими великими і потужними країнами, то ЄС не стане розпочинати переговори про вступ. Спочатку потрібно забезпечити механізм захисту країни, а потім включити її у процеси європейської економічної і політичної інтеграції.

Окрім того, демократія, верховенство права, ринкова економіка є тими цінностями на яких базується і НАТО і ЄС. Тому вступ до НАТО допоможе країні виконати і перші два з Копенгагенських критеріїв.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Навіщо нам НАТО, як ми завжди були орієнтовані на слов’янську Росію?

- Дякую. Дуже гостре запитання.

Цінності спільноти народів євроатлантичного регіону, тобто країн Європи і Північної Америки, базуються на європейських політичних цінностях, привнесених також європейськими колоністами до Північної Америки – особистій свободі та незалежності, виборній демократії, невід’ємних правах людини, зокрема права власності, верховенстві закону, рівності громадян перед законом, ринковій економіці тощо. Усі ці цінності притаманні українському народові, волелюбність і схильність до особистої свободи якого завжди відзначалися іноземцями як характерна риса, що виокремлює український народ з-поміж інших народів. Політичний устрій України за всіх часів незалежності країни мав виразні демократичні риси. Тому цінності євроатлантичної спільноти народів не привнесені для України ззовні, а є органічними цінностями українського народу. Деякі з цих цінностей шанувалися в Україні раніше, ніж вони почали шануватися на решті території Європи. Тому, якщо відданість ідеї і практика реалізації особистої свободи і демократії є ознакою „європейськості”, то Україна історично і ментально більш європейська держава, ніж чимало країн Західної Європи.

У Вашингтонському договорі від 4 квітня 1949 р. про утворення НАТО міститься твердження, що договірні сторони “рішучі у справі захисту свободи, спільного спадку і цивілізації своїх народів, заснованих на принципах демократії, індивідуальної свободи і правління закону” .

Союз між Північною Америкою і Європою розглядається як засіб захисту демократії, особистої свободи і правління закону. Колишній Генеральний секретар НАТО Дж. Робертсон заявив, що союз між Європою і США є “союзом націй, що мислять подібно”.

При цьому слід наголосити, що всі названі цінності є органічно українськими. Здавна населення України відзначалося своєю волелюбністю, схильністю до особистої свободи, що інколи в своїх крайніх вираженнях межувала зі схильністю до анархії. Політичний устрій українського народу за всіх часів тяжів до народоправства, тобто мав виразні демократичні риси.

За часів Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.) Україні було притаманно укладання з новообраним князем угоди та складання останнім присяги, що вказує на започаткування певних конституційних традицій, які цілком відповідають характеру загальноєвропейської політичної еволюції. Закликання народом на княжий престол кандидата є практичною реалізацією сформульованої набагато пізніше ідеї народного суверенітету, адже громада виступає джерелом влади.

За часів козацької України (ХVI – XVIII ст.) над генеральним урядом стояла військова рада – збори всього війська. Її скликали для вирішення найважливіших питань, виборів гетьмана, генерального уряду. В такий спосіб працювала пряма військова демократія. У регіонах, містах і селах правили виборні урядовці – як адміністративні, так і судові. Посади на всіх щаблях державної влади та місцевого самоврядування, всі урядовці й чиновники були виборними і завжди мали відповідати перед своїми виборцями. Варто відзначити, що на той час абсолютна більшість європейських держав були абсолютними монархіями і часто мали вкрай обмежене самоврядування навіть на рівні місцевих громад, а на рівні держави не мали жодного. Отже, у ті часи, коли Україна була суверенною (ІХ – ХІІІ ст., ХVI – XVIII ст., з 1991 року), вона тяжіла до встановлення демократичного ладу і часто за рівнем демократизму випереджала більшість тогочасних держав Європи. Україна стала однією з перших держав, де було ухвалено Конституцію, тобто відмовлено від абсолютного суверенітету монарха. Це було реалізовано Конституцією Пилипа Орлика, ухваленою 1710 року, тобто за 73 роки до ухвалення американської Конституції. У ній юридично започатковано поділ влади між органами державної влади

Усі проблеми пострадянського спадку не змогли стати на заваді процесам повернення українського народу до демократичних традицій.

А щодо слов’янськості, то після останніх розширень НАТО у Альянсі явно більше слов’янського населення (Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія, Хорватія), ніж у євразійській Росії із її кавказькою і китайською частками. У той же час, до Організації Договору про Колективну Безпеку, окрім Російської Федерації входить лише одна слов’янська держава – Білорусь. Решта – це Казахстан, Таджикистан, Киргизія, Вірменія, Узбекистан.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Що буде з нашою державою, якщо Росія, будучи проти вступу її до Альянсу, висуне територіальні претензії до України?

- Дякую за запитання. Безперечно, ніхто з нас не хоче війни. І, швидше за все, її і не буде.

Жодна країна не може стати членом НАТО, якщо має неврегульовані територіальні суперечки із сусідніми державами. Існує Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 14.01.1998, який засвідчує, що ні і в України до Росії, ні в Росії до України територіальних претензій немає.

Якщо Росія має намір порушити міжнародний договір, зареєстрований в ООН, і розв’язати війну проти України, то вона повинна це зробити якнайшвидше, поки Україна не стала членом НАТО. Оскільки, в іншому випадку РФ доведеться воювати одночасно з Україною і 28 країнами НАТО.

Тож, якщо Росія має намір висунути територіальні претензії до України, то у нас є три варіанти поведінки: дочекатися цих претензій і здатися без бою, дочекатися претензій і вести війну самостійно, докласти максимум зусиль, щоб швидко стати членом НАТО і, в принципі, унеможливити війну. Як показує практика Литви, Латвії, Естонії та інших країн – якими б складними не були стосунки, проти країн НАТО Росія не воює.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чи не повториться ситуація з Малою Антантою, зокрема, Чехією в разі виникнення кризової ситуації?

- Дякую за запитання. Безперечно, ми занепокоєні майбутнім соборності і незалежності нашої держави.

Випадок із «мюнхенською змовою» 1938 року, коли сильні держави світу вирішили пожертвувати маленькою Чехословаччиною, став повчальним для повоєнного світу.

У НАТО не можуть кілька сильних держав прийняти рішення, не розваливши відразу всю систему колективної оборони. Рішення приймаються тільки консенсусом. Тобто, всі 28 країн НАТО повинні підтримати відповідне рішення. Це гарантує захист всіх і кожного члена Альянсу.

Порушення цього правила тягне за собою миттєву руйнацію Альянсу і всієї системи колективної оборони. Це не вигідно жодній країні-члену НАТО.

Найкращим підтвердженням неможливості «мюнхенської ситуації» є вступ Чехії і Словаччини до НАТО.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Чи не послабить вступ до НАТО нашу незалежність?

- Дякую за запитання. Безперечно, нас непокоїть майбутнє незалежності нашої держави.

Важливим є те, що НАТО жодною мірою не порушує суверенітет своїх членів. НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією. Рішення НАТО ухвалюються винятково на основі консенсусу. Жодній державі НАТО не може бути нав’язано рішення, що суперечить її волі.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- Що потрібно зробити Україні, щоб вступити до НАТО?

- Дякую за запитання. Важливо знати, який шлях вже пройдений і який ще потрібно пройти.

Вступові до НАТО, відповідно до рішення Вашингтонського саміту 1999 року, передує виконання державою-членом Плану отримання членства та Інтенсифікованого діалогу щодо членства. У межах даних планів сама держава-претендент обирає ті напрями у політиці, галузі безпеки та економіці, успіхів у яких має намір досягнути, аби довести, що її вступ до НАТО буде корисним для міжнародної безпеки. НАТО надає цьому консультативну підтримку та спостерігає за виконанням добровільно взятих зобов’язань. Із базових завдань Плану отримання членства близько 80% становлять завдання, пов’язані з демократією, розвитком ринкової економіки, забезпеченням прав меншин тощо, а суто військові питання перебувають у явній меншості. Таким чином, НАТО допомагає Україні в реалізації тих завдань, у виконанні яких зацікавлена сама Україна.

Конкретні вимоги, наприклад, до політичної ситуації в країнах-претендентах на членство затверджено в Плані отримання членства в НАТО, ухваленому на Вашингтонському саміті НАТО в 1999 р.

Від країн-претендентів на вступ до НАТО очікується, що вони, зокрема:

§ «демонструватимуть відданість забезпеченню правління закону та людських прав;

§ вирішуватимуть міжетнічні суперечності або зовнішні територіальні суперечки, включно з вимогами щодо відокремлення територій або міжнародними юридичними суперечками за допомогою мирних засобів відповідно до принципів ОБСЄ та із забезпеченням добросусідських відносин;

§ встановлять відповідний демократичний і цивільний контроль за їхніми збройними силами;

§ утримуватимуться від погрози або використання сили в будь-який спосіб, що не відповідає цілям ООН;

§ демонструватимуть відданість забезпеченню стабільності і процвітанню через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальність у справі охорони довкілля».

Серед перешкод на шляху вступу України до Північноатлантичного альянсу можемо виділити три ключові моменти:

1) країни НАТО не пропонують Україні набуття членства у Альянсі;

2) українські політики не можуть дійти згоди щодо вектору зовнішньої політики нашої держави;

3) переважна більшість населення України має негативні стереотипи щодо участі нашої країни у євроатлантичній інтеграції.

Поки існують друга і третя перешкоди – перша не усунеться. Адже, уявімо собі ситуацію, коли двадцять вісім країн найпотужнішого у світі воєнно-політичного блоку запрошують Україну до формування спільної системи колективної безпеки, а ми беремо і в останній момент відмовляємося. Нікому із керівників країн-членів НАТО такий удар по іміджу організації не потрібен. Тому, до досягнення консенсусу в українському політикумі та суспільстві, навіть при всіх інших позитивних чинниках, такого запрошення бути не може.

Тож, необхідно досягти згоди провідних українських політичних сил щодо євроатлантичного курсу нашої держави. Але поки в країні існує значна частина населення, що, поки що, має негативне ставлення до ступу України до НАТО, ряд політичних партій будуть вигукувати антинатовські гасла, з метою залучення електоральних голосів.

Поки не буде досягнуто превалюючої думки в українському суспільстві щодо необхідності набуття Україною членства у Північноатлантичному Альянсі, друга перешкода також не усунеться. Вона може зникнути тільки внаслідок „тиску знизу”. Тобто, коли більшість населення чітко висловиться за євроатлантичну інтеграцію України, політики не будуть мати іншого виходу, як дружньо зайняти таку саму позицію. (Мова ведеться про великі партії, а не про малі маргінальні сили, що виконують політичні замовлення).

Це змушує державницько налаштовані урядові і недержавні структури шукати шляхи для широкого інформування громадськості та формування у населення розуміння національного державницького інтересу і необхідності участі України у Північноатлантичному Альянсі для гарантування збереження територіальної цілісності та суверенітету української держави.

Проведення хаотичних одноразових акцій, розрізнених інформаційних заходів, публічних диспутів тощо результатів не дає. Необхідно провести комплексну інформаційну кампанію, яка б охопила все населення України і була націлена не лише на отримання знань, а на зміну установок і формування адекватного ставлення до зовнішньополітичного курсу України. Кожен з нас може долучитися до цього процесу, розповівши достовірну інформацію про євроатлантичну інтеграцію батькам, друзям, братам, сестрам, колегам, сусідам тощо.

Ми з’ясували відповідь на Ваше питання?

- НАТО – це агресивний блок

- Дякую, що вернули увагу на питання щодо агресивності блоку. І ми зможемо подивитися історію НАТО за часів „холодної війни” і після її закінчення.

НАТО з 1949 по 1999 рік не почала жодної війни. За той час Варшавський пакт на чолі з СРСР здійснили агресії проти Угорщини (1956 р.), Чехословаччини (1968 р.). Натомість Північноатлантичний альянс провів ряд заходів миротворчого і гуманітарного характеру.

Після закінчення “холодної війни” альянс був прямо задіяний у 4 конфліктах: Боснії і Герцеговині, Косові, Македонії та Афганістані. У перших трьох випадках лише завдяки миротворчим зусиллям НАТО вдалося зупинити насильство та встановити справедливий мир. Єдина війна, яку за свою історію провів НАТО, – це війна проти Югославії 1999 р. Війна НАТО проти Югославії розпочалася після резолюції ООН (при тому, що Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і має право вето на будь-які рішення Об’єднаних Націй) у біла спричинена кількома років боїв у самому Косові та півторарічних переговорів, на яких Югославії неодноразово пропонувалося забезпечити недоторканість територіальної цілісності в обмін на забезпечення етнічних прав албанців.

До військової операції США і Великої Британії 2003 року в Іраку НАТО аж ніяк не причетний, оскільки низка членів НАТО (Німеччина, Франція, а пізніше й Іспанія), використавши норму про обов’язковість консенсусу при ухваленні рішень, виступили проти залучення НАТО до даної операції. Операція в Іраку залишається операцією США та Великої Британії. Місія НАТО в Іраку настала значно пізніше і полягала в допомозі при створенні іракських сил безпеки.

- Натовські війська приносять розруху

- Дякую, що торкнулися цієї теми. Як будь-які збройні сили війська країн-членів НАТО змушені поводити себе „на війні як на війні”. Це руйнування загрожує тим країнам, яки чинять агресію. І давайте подивимося що відбувається у мирний час.

У мирний же час військові підрозділи і цивільні структури НАТО здійснюють гуманітарні місії, що мають не меті не руйнування, а підтримку і збереження.

У 1999 році в штаб-квартирі НАТО було відкрито Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК) – структуру, яка забезпечує координація надходження допомоги у разі надзвичайних станів та гуманітарних катастроф з боку НАТО та держав-партнерів, як при природних катаклізмах так і у випадку техногенних катастроф. НАТО, наприклад надавала допомогу потерпілим внаслідок повеней, спричинених ураганом «Катріна» у Сполучених Штатах Америки в 2005 році. Місяць потому внаслідок руйнівного землетрусу в Пакистані загинули майже 73 000 осіб, а мільйони залишилися просто неба. Північноатлантична рада вирішила надати допомогу в рамках ЄАЦКРК. ЄАЦКРК приходив на допомогу і в багатьох інших випадках, мобілізовуючи ресурси для допомоги країнам євроатлантичного регіону, що зазнавали таких лих, як повені, лісові пожежі або землетруси.

НАТО запроваджує наукову програму, в рамках якої цивільним науковцям надається підтримка у розвиткові практичної співпраці в роботі над проектами пов’язаними з безпекою, а також з питань довкілля та технології. Програма НАТО «Наука заради миру» має на меті виробити рекомендації та досяжні шляхи розв’язання широкого кола проблем, водночас, прагнучи задовольнити потреби окремих країн-учасниць. У заходах в рамках цієї програми беруть участь науковці з країн-членів НАТО, держав-партнерів та країн-учасниць Середземноморського діалогу. Це продуктивно сприяє підвищенню загального рівня співпраці, оскільки програма створює умови для спільної роботи, сприяє розвиткові контактів та розбудові потенціалу окремих країн.

Саме таким є досвід співпраці України з НАТО. НАТО неодноразово надала Україні допомогу, зокрема в 1995 році — під час аварії в Харкові, в 1998-му та 2001 роках — під час повеней у Закарпатті, у 2006-му — під час утилізації в Україні запасів надлишкових озброєнь і боєприпасів. Слід згадати проект НАТО щодо ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, зокрема, 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. З грудня 2005 р. у Харківській області реалізується перший трирічний етап проекту, вартість якого становить близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО також надає допомогу Україні у вирішенні проблеми звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро, у 2006 р.— 290 тис. євро.

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон «Яворів» у Львівській області, для забезпечення якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.

Програма «Наука заради миру та безпеки» підтримує розвиток Української національно дослідницької та освітньої мережі (УРАН) з 1991 року за допомогою надання мережевих інфраструктурних гранів та експертних оцінок з метою забезпечення дослідницьких та освітніх інститутів України високошвидкісним підключенням до Інтернету, сучасним телекомунікаційним обладнанням та доступом до онлайн архівів безплатно, що дозволяє студентам та науковцям долучитися до міжнародної наукової спільноти. Інститути в Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Києві, Львові, Одесі, Севастополі та Сімферополі на даний час підключені до національної мережі. УРАН є частиною Державної програми «Інформаційні те телекомунікаційні технології в освіті та науці» на 2006-2010 роки. У березні 2009 р. була здійснена оцінка проекту УРАН, при цьому було підтверджено покращення стану підключення академічних та освітніх установ України.

- НАТО – прислужник американського імперіалізму

- Дякую, що звернули увагу на взаємини європейських і північноамериканських союзників. І в даному контексті нам проливає світло структура і механізм прийняття рішень в Альянсі.

У НАТО діє механізм обов’язкового консенсусу при ухваленні рішень. Жодній державі НАТО не може бути нав’язано рішення, що суперечить її волі. Нові європейські члени НАТО найбільш інтенсивно виступають за зміцнення євроатлантичних зв’язків. Натомість, жодна держава досі не оголосила про намір вийти з НАТО. Навряд чи вони зберігали б таку прихильність до Альянсу, якби в НАТО цілковито панувала Америка і не враховувалися інтереси європейських членів Альянсу.

Теорія про НАТО як засіб американського гегемонізму не здатна пояснити, чому європейські держави так тримаються НАТО і не бажають залишати цей військовий союз. Навпаки, кількість членів НАТО послідовно зростала з 1953 року.

НАТО – міжурядова, а не наддержавна організація. Рішення НАТО ухвалюються винятково на основі консенсусу. Простий приклад: коли народи Угорщини та Чехословаччини у 1956 і 1968 рр. захотіли жити по-своєму, у них на вулицях з’явилися танки СРСР під егідою Організації Варшавського договору. Натомість, коли в 1966 році Франція заявила про свій вихід із військової складової НАТО, а в 2003 році Німеччина та Франція засудили операцію США проти Іраку, жодних танків у цих країнах на вулицях не з’явилося.

Роль Сполучених Штатів, як союзника, у НАТО справді важлива. Хоча традиційно посаду генерального секретаря НАТО обіймає європеєць, американці очолюють два об’єднаних командування НАТО – Об’єднане командування операцій і Об’єднане командування трансформації. Існує вагоме представництво США в керівних структурах НАТО, зокрема завдяки традиції, коли Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі є одночасно командувачем збройних сил США у Європі. Крім того, США мають головний вплив у Групі ядерного планування. Створені Групою ядерного планування та їй підпорядковані, Група високого рівня та Група вищого рівня з питань захисту озброєнь мають на чолі представників США. Така роль США пояснюється основним внеском у спільну обороноздатність, який роблять Сполучені Штати. Водночас головою Генерального штабу Верховного командування НАТО в Європі є, як правило, європеєць. Крім того, більшість генералів у Верховному командуванні НАТО в Європі також є європейцями.

Ключовий орган НАТО з ухвалення рішень – Північноатлантична рада, до якої входять представники держав-членів у ранзі послів. Засідання Ради також проводяться на рівні міністрів оборони, закордонних справ чи глав урядів. Незалежно від рівня проведення засідання, рішення Ради мають однакову юридичну силу і відображають позицію урядів держав-членів. Північноатлантична рада є основним, і, по суті, єдиним органом ухвалення найважливіших рішень в Альянсі. Рішення в Північноатлантичній раді ухвалюються винятково консенсусом. Отже, для кожного важливого рішення необхідна згода всіх партнерів. Згода досягається спільними інтересами членів та спільним розумінням інтересів безпеки. Доки не досягнуто цієї згоди, тривають консультації між державами-членами. Таким чином, членство в НАТО не обмежує національного суверенітету.

В СРСР була поширена теорія, відповідно до якої НАТО є засобом просування американських інтересів у світі, всупереч інтересам європейських держав. Однак, ця теорія так і не змогла пояснити, чому НАТО досі існує. Навпаки, кількість членів НАТО послідовно зростала з 1953 року. Мета – забезпечення американського лідерства – не може бути аргументом для європейських держав на користь підтримання євроатлантичного зв’язку.

- Наші діти будуть воювати за інтереси НАТО?

- Так, нас всіх непокоїть доля наших дітей, які служитимуть в українській армії. І в тому числі, чиї інтереси їм доведеться захищати.

НАТО – це не наддержавна організація, що має свої власні інтереси, окремі від країн, що до неї входять. НАТО – це міждержавна організація, як створена, щоб спільно захищати інтереси кожної держави-члена.

Рішення в НАТО приймаються лише на основі консенсусу – згоди всіх країн-учасниць. Кожна, навіть найменша країна, може заблокувати рішення НАТО.

Єдина ситуація, коли солдати країн-учасниць обов’язково мають брати участь у воєнних діях – це коли територія однієї з країн НАТО зазнає нападу. Напад на одну країну вважається нападом на всіх. Такими самими перевагами буде користуватися і Україна у разі вступу до НАТО. Напад на Україну, загроза її територіальній цілісності і національному суверенітету буде вважатися нападом на всі країни, що входять до НАТО (Стаття 5 Вашингтонського договору від 4 квітня 1949 року). І армії всіх країн НАТО будуть захищати наші інтереси, бо оборона країн-членів Північноатлантичного Альянсу є спільною справою всіх держав.

У всіх інших випадках Україна може самостійно приймати рішення брати чи не брати участь у будь-яких конфліктах чи миротворчих акціях. Навіть, не будучи членом НАТО ніщо не завадило їй відправити свій контингент до Югославії чи до Іраку. У той же час Франція і Німеччина виступили проти відправки своїх військових до Іраку. Хоча ці дві європейські країни є членами Північноатлантичного Альянсу.

Уявити ж сьогодні, що будь-яка країна або група країн наважиться вести війну проти найсильнішого військово-політичного блоку НАТО, не уявляється можливим. Тому вступ до НАТО можна розглядати як гарант миру і відсутності воєнних конфліктів, у які проти своєї волі буде втягнута Україна.

- Вступ до НАТО погіршить наші стосунки з Росією

- Дякую. Це дуже болюча тема. Україно-російські взаємини залишаються дуже непростими. І добросусідські відносини потрібно обов’язково враховувати при плануванні зовнішньої політики держави.

Реакція Росії на розширення НАТО — один із важливих міжнародних наслідків вступу до НАТО нових членів.Основною причиною протидії Росії розширенню НАТО є не шкода інтересам безпеки Росії внаслідок розширення НАТО, на чому офіційно наголошує сама Москва, а бажання Москви запобігти центральній ролі у сфері безпеки в Європі організації, до якої Росія не належить.Сьогодні відносини Росії з НАТО, оформлені Основоположним Актом Росія – НАТО від 2002 року та Радою Росія – НАТО, забезпечують Росії право голосу у справах консультації з ключових проблем безпеки, які не стосуються території відповідальності Альянсу. Водночас Росія не має права вето на рішення Альянсу.Жодної загрози для безпеки Росії вступ України до НАТО не може нести. Конституція України, для зміни якої треба 300 голосів парламентарів із 450, забороняє розташування на території України іноземних військових баз, роблячи єдиний виняток для Чорноморського флоту Росії лише до 2017 року. Отже, вступ України до НАТО може бути лише “паперовим”, тобто без розміщення на території України будь-яких військових баз. Більше того, за умов сучасних ракетних озброєнь наявність чи відсутність військових баз суттєво не впливає на результат глобального протистояння. НАТО не розташовує значні контингенти звичайних збройних сил чи ядерну зброю на території нових членів та заявляє, що не планує цього робити.Тобто, по суті, Росія остерігається зовсім не військових можливостей НАТО, а втрати зони свого впливу.

Розширення НАТО справді створило бар’єр для відновлення влади Росії в Центральній і Східній Європі. Поширення НАТО на країни Східної Європи робить для Росії значно менш продуктивною ідею протистояння із Заходом. У Росії менше шансів бути успішною у тривалому протистоянні із Заходом, аніж їх свого часу було в СРСР. Отож, реакція Росії на вступ до НАТО країн Східної Європи, і зокрема України, може лишатися гострою лише дуже обмежений час. Саме так, як це мало місце щодо держав Східної і Центральної Європи.Водночас розширення НАТО вже послабило можливості геополітичного тиску з боку Росії на країни колишнього СРСР. Перед розширенням НАТО в Україні звучала думка, що Росія спробує дістати компенсацію за розширення НАТО у вигляді посилення свого геополітичного впливу на окремі держави СНД. Однак на практиці поширення НАТО, навпаки, зміцнило незалежність країн СНД.Можна стверджувати: вступ до НАТО України, як і у разі держав Центрально-Східної Європи, спричинить прагматизацію і довгострокове поліпшення відносин з Росією. Росія розумітиме безперспективність спроб встановити свій вплив над Україною і змушена буде розвивати відносини, що визначаються не логікою боротьби за зони впливу та геополітичне домінування, а логікою відносин між двома великими сусідніми державами, суттєвими економічними та культурними просторами. Вступ України до НАТО дасть змогу вибудувати добросусідські відносини України з Росією, посилити в НАТО вплив тих країн, які виступають за дружні та партнерські відносини з Росією.

Приєднання країн Центральної і Східної Європи до євроатлантичних структур затвердило ідею, згідно з якою ці країни мають право самостійно обирати пріоритети своєї політики у галузі безпеки. Цим було підтверджено суверенність цих держав. У 1996–1997 рр. у Росії виникла концепція, згідно з якою в Європі існує так звана “червона лінія”, за межі якої НАТО не повинна розширюватися і яка має відмежовувати територію виняткового геополітичного впливу Росії. Ця “червона лінія” була окреслена по периметру кордонів колишнього СРСР, включно із зовнішніми кордонами колишніх прибалтійських республік СРСР. Однак розширення НАТО на країни Балтії, а також зміцнення присутності США в Грузії і Центральній Азії зруйнувало цю політичну конструкцію. Так було суттєво зменшено конфліктний потенціал регіону, що міг бути реалізований у разі, якби НАТО визнала особливі права Росії.

Коли стало очевидно, що хвилі розширення НАТО є невідворотними, відбулася корекція політики Росії щодо розширення НАТО. Це сталося під час підписання Основоположного Акту Росія – НАТО у травні 1997 р., незадовго до Мадридського саміту НАТО, на якому до НАТО було запрошено Польщу, Чехію і Угорщину; а також у травні 2002 р. Тоді було укладено Угоду про створення Постійної Ради Росія – НАТО, в рамках якої Росія здобула право на рівних з членами НАТО консультуватися і ухвалювати рішення з таких питань, як боротьба з тероризмом, захист від надзвичайних ситуацій тощо. Тоді ж, під впливом саміту НАТО, Росія визнала територіальну цілісність України та уклала відповідний двосторонній Договір.

Із середини 2001 р. в повному обсязі відновився діалог Росія – НАТО, після його припинення під час операції НАТО проти Югославії в 1999 р. Сьогодні відносини Росії з НАТО навіть багато в чому випередили відносини України з НАТО. Зокрема, місія Росії при НАТО значно більша за українську.

Після того, як стало очевидно, що питання про вступ країн Балтії до НАТО розв’язано, Москва припинила свою тактику економічного тиску і почала виявляти більшу зацікавленість у покращенні відносин з цими країнами. Ймовірно, керівництво Росії змирилося з розширенням НАТО. Після завершення основної фази війни на Північному Кавказі, Росія демонструє наміри відновити свої позиції в регіоні Центральної і Східної Європи, насамперед у державах СНД, а також отримати матеріальні дивіденди від свого домінування в цих державах через здійснення економічної експансії та вирішення на свою користь прикордонних питань. Зусилля Росії сконцентровані на відновленні її політичної і військової могутності, про що свідчить, зокрема, факт збільшення щорічних витрат на оборону упродовж 2000–2008 рр. у 7 разів (з 5 до 36,8 млрд. дол.). До того ж зміщення акцентів зовнішньої політики США на антитерористичну боротьбу в Азії і на Близькому Сході сприяло певному відновленню позицій Росії в регіоні.

На противагу популярним твердженням середини 1990-х, у результаті розширення НАТО не утворилося нових зон впливу в Європі. До російської зони впливу належить винятково Білорусь, як це було й до обох раундів розширення НАТО у 1997 і 2002 рр. Натомість іншим країнам регіону розширення НАТО надало нові геополітичні можливості, як то Україні, яка в травні 2002 р. оголосила про свій намір вступити до Альянсу і підтвердила його 2005 року.

Не виправдалися прогнози щодо того, що Росія нібито зможе застосувати якісь серйозні санкції проти нових членів НАТО. Пік тиску на деякі країни-кандидати на членство припав на весну 1998 р. Цей тиск стосувався насамперед найбільш вразливої з цих країн – Латвії, яка залежить від російських транспортних потоків. Однак після ухвалення рішення про розширення НАТО тиск на держави Балтії та інші країни, що оголосили про намір вступити до НАТО, суттєво зменшився і звівся нанівець після приєднання трьох країн Балтії до НАТО.

Поиск по сайту: