Зовнішня політика України і євроатлантична інтеграція

Відносини між НАТО та Україною було офіційно започатковано у 1991 році, коли, відразу після розпаду Радянського Союзу та набуття державного суверенітету, Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменовану на Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП).

У січні 1992 року представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва.

22-23 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО (на той час М. Вернера) до Києва, а 8 червня того ж року – візит Президента України Л. М. Кравчука до штаб-квартири НАТО.

Наступного 1993 року Постановою Верховної Ради було прийнято основи зовнішньої політики України, де зазначалося, що „пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких, як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки”.

Широкомасштабне співробітництво з НАТО стало можливим тільки після приєднання України до програми „Партнерство заради миру” (ПЗМ) у 1994 році. Україна перша із колишніх республік Радянського Союзу приєдналася до ПЗМ.

Підписання 9 липня 1997 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО в Мадриді „Хартії про особливе партнерство" підняло співпрацю між НАТО і Україною на новий рівень і забезпечило офіційне визнання значення незалежної, стабільної і демократичної України для всієї Європи.

Хартія зафіксувала політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні розвивати „особливе та ефективне” партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі, а також стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності, та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції. Для забезпечення якнайповнішого розвитку відносин між Україною і НАТО та втілення положень Хартії було створено форум „Комісія Україна-НАТО” (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та скерування спільної діяльності. Вона забезпечує проведення консультацій зі спільних питань безпеки і має завдання наглядати за відповідним виконанням положень Хартії, оцінку загального розвитку відносин між НАТО і Україною, огляд планів діяльності на майбутнє і пропозицію шляхів поліпшення та подальшого розвитку співпраці. Комісія також відповідає за перегляд спільної діяльності, яка ведеться у різних рамках, таких як Партнерство заради миру, а також спільні заходи між військовими, які здійснюються в контексті щорічних робочих планів, які розробляються спільно з Україною під егідою Військового комітету.

Усі країни — члени НАТО і Україна представлені в КУН, яка проводить регулярні засідання на рівні послів і військових представників, періодично на рівні міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників Генеральних штабів, а також у форматі саміту. Для виконання роботи у специфічних сферах створено спільні робочі групи. Зокрема, це оборонна реформа, озброєння, економічна безпека, наукова та екологічна співпраця, які визначені в Хартії як сфери політичних консультацій і практичного співробітництва. До інших сфер належать оперативні питання, врегулювання кризових ситуацій і підтримка миру, співпраця між військовими та цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій.

Україна була серед перших країн, які відкрили дипломатичні місії при НАТО в 1997 році, а у 1998 році вона відкрила Військову місію по зв’язках. Українські військовослужбовці працюють у Центрі координації партнерства, який розташований поряд з оперативним командуванням НАТО в Монсі, Бельгія.

24 квітня 1999 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО у Вашингтоні Президент України Л. Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО (КУН) на найвищому рівні. Зазначене засідання КУН надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у „Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО”.

У травні 2002 року незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії тодішній президент Леонід Кучма оголосив про бажання України вступити до НАТО. 23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до цієї організації. Пізніше того ж місяця на засіданні КУН в Рейк’явіку міністри закордонних справ наголосили на своєму прагненні підняти відносини на якісно новий рівень, зокрема через інтенсифіковані консультації і співпрацю з політичних, економічних і оборонних питань.

На наступному засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні, яке відбулося 22 листопада 2002 року в рамках Празького саміту НАТО, було схвалено План дій Україна-НАТО та річний Цільовий план на 2003 рік.

19 червня 2003 року, коли посаду прем’єр міністра обіймав В.Янукович, а Президентом ще був Л. Кучма (тобто, більше, ніж за рік до „помаранчевих подій”) Верховна Рада ухвалила Закон України „Про основи національної безпеки України”. В Статті 8 було записано, що „основними напрямками державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору”. За цей Закон проголосувала конституційна більшість народних депутатів України – 319.

Засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні в рамках Стамбульського саміту НАТО, що вперше відбулося за участю семи нових членів Альянсу 29 червня 2004 року, підтвердило продовження принципової підтримки Альянсом курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Це знайшло відображення у Заяві головуючого за підсумками засідання у вигляді доручення КУН на рівні послів проаналізувати стан відносин Україна-НАТО, включаючи їх можливе поглиблення залежно від практичних здобутків України у виконанні цілей Плану дій Україна-НАТО з метою розробки відповідних рекомендацій до засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ.

Прихід до влади в Україні Президента В. Ющенка у 2005 році стимулював інтерес Західних держав до України і збільшив шанси на поглиблення співпраці з міжнародними організаціями, у тому числі, з НАТО.

21 квітня 2005 року на засіданні КУН на рівні міністрів закордонних справ у Вільнюсі, Литва, держави Альянсу і Україна розпочали Інтенсифікований діалог щодо прагнення України вступити до НАТО. Перший конкретний крок на цьому шляху було зроблено 27 червня 2005 року під час візиту Генерального секретаря до Києва, коли уряд України офіційно презентував перший документ для обговорення.

У документі для обговорення розглядалися ключові питання, визначені в Дослідженні щодо розширення НАТО, яке було виконано у 1995 році, — це внутрішня і зовнішня політика, реформування галузі безпеки і оборони та питання права і безпеки — та визначено у специфічних термінах ті сфери, де необхідно досягти прогресу для того, щоб наблизити до реальності прагнення України. Цей документ став основою для проведення структурованих фахових дискусій, розпочатих у вересні 2005 року, які дають українським офіційним особам можливість більше дізнатись про те, що очікуватиметься від України як потенційного члена Альянсу, а також дозволяють представникам НАТО детальніше ознайомитись з політикою реформ і можливостями України.

У Вільнюсі держави Альянсу і Україна також оголосили про пакет короткотермінових заходів, спрямованих на поглиблення співпраці між НАТО і Україною у ключових галузях реформ: посилення демократичних інституцій, вдосконалення політичного діалогу, інтенсифікація реформ сектора безпеки і оборони, поліпшення інформування громадськості та управління соціально-економічними наслідками реформ. Це головні пріоритети уряду України, оскільки вони життєво важливі для успіху демократичних перетворень, яких у грудні 2004 року вимагав український народ. Це також ті сфери, в яких НАТО може запропонувати особливий досвід і знання, а у деяких випадках і матеріальну допомогу. В Інтенсифікованому діалозі розглядаються питання, які особливо стосуються можливого членства України в НАТО. Пакет короткотермінових заходів покликаний зосередити практичну співпрацю на підтримці термінових реформ. Обидві ці ініціативи повинні доповнити і посилити поточну співпрацю у рамках Плану дій Україна — НАТО.

Початок Інтенсифікованого діалогу відзначив важливий етап у розвитку відносин між НАТО і Україною та русі цієї держави до євроатлантичної інтеграції. Це чіткий сигнал про підтримку прагнень України, який посилають держави — члени Альянсу. Однак цей процес не гарантує запрошення приєднатись до Альянсу — таке запрошення залежатиме від результатів досягнення Україною головних цілей реформ. НАТО і окремі країни — члени Альянсу продовжуватимуть надавати допомогу і поради, але темпи просування залежать від самої України.

Зовнішньополітичний вибір України є надзвичайно важливим, не лише для нашої Батьківщини, але й для сусідніх держав. Зокрема, Польща є чи не найбільш зацікавлена у приєднанні України до НАТО. Це означатиме для поляків сусідство із стабільною і передбачуваною Україною. Якщо ж Україна остаточно потрапляє у зону впливу Російської Федерації, то для поляків це означатиме сусідство із історично агресивною і небезпечною ядерною Росією. Натомість, Російська Федерація розглядає Україну як свій останній потужний бастіон у Європі, після того як вона втратила вплив на країни колишнього соцтабору і навіть прибалтійські республіки колишнього СРСР. І зрозуміло, докладає всіх зусиль, щоб втримати Україну у зоні свого геополітичного контролю: від політичних заяв і демаршів до прямої загрози територіальній цілісності України (інцидент з островом Коса Тузла, заяви про російську приналежність міста Севастополь тощо).

На Бухарестському саміті Північноатлантичного Альянсу (квітень 2008 р.) Україна отримала відмову країн НАТО у приєднанні до Плану Дій щодо набуття Членства (ПДЧ). Проте, глави країн-членів погодились, що в майбутньому Грузія та Україна можуть приєднатися до НАТО. Розгляд заявок Грузії та України про долучення до ПДЧ (ПДЧ) був перенесений на зустріч міністрів закордонних справ країн – членів НАТО в грудні 2008 року. У зв’язку з російсько-грузинською війною у серпні 2008 року 2-3 грудня у Брюсселі міністри закордонних справ не стали загострювати геополітичну ситуацію надаючи ПДЧ Україні та Грузії.

В ході ювілейного саміту НАТО 3-4 квітня 2009 р. у Страсбурзі та Келі глави держав та урядів країн-членів Альянсу підтвердили намір НАТО продовжувати політику „відкритих дверей”.

7 серпня 2009 р. підписано Указ Президента України ”Про затвердження Річної національної програми на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору”, яким схвалено новий формат реалізації євроатлантичного курсу України у вигляді Річних національних програм (РНП) та визначено порядок їх підготовки і виконання.

Затвердження РНП стало практичним кроком із реалізації рішень, ухвалених на Бухарестському саміті та засіданні Комісії Україна – НАТО на найвищому рівні у квітні 2009 р. про те, що Україна стане членом НАТО, а також у ході зустрічі міністрів закордонних справ Альянсу і Комісії Україна-НАТО у грудні 2009 р. про запровадження РНП як практичного інструмента для проведення необхідних реформ.

РНП продовжує діяти і в 2010 році. Річна національна програма співробітництва Україна–НАТО на 2010 рік була затверджена 3 лютого 2010р., а план заходів щодо виконання РНП-2010 схвалений Урядом України 14 червня 2010 р.

1 липня 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внутрішню і зовнішню безпеку», де передбачено «дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах». Відповідно були внесені зміни до Статті 8 Закону України „Про основи національної безпеки України 19 червня 2003 року”, в якому кінцевою метою проголошувалося набуття членства у Організації північноатлантичного договору.

Нині співробітництво нашої держави з Альянсом залишається широким, різноплановим і активним. Україна бере участь у численних заходах, що проводяться спільно з державами-членами НАТО і країнами-партнерами. Українсько-американські військово-морські навчання «Сі Бриз» розпочалися 12 липня і будуть тривати до 23 липня. Одна з головних цілей навчань – планування та проведення міжнародної антипіратської операції. У навчаннях задіяні близько 2000 українських військовослужбовців і майже 500 – від дванадцяти інших країн: Азербайджану, Бельгії, Греції, Грузії, Данії, Молдови, Німеччини, Польщі, Румунії, Туреччини, Швеції та США.

У 2009 році навчання «Сі Бриз» не проводилися, оскільки Верховна Рада України заборонила присутність на території країни представників іноземних збройних сил. Тим не менше, у травні цього року парламент ухвалив рішення президента стосовно допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2010 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях. За це рішення проголосували 394 народних депутата із 433 зареєстрованих.

Україна співпрацює з Альянсом в політичній, військовій, військово-технічній сферах, в галузі науки і техніки, економіки та екології, надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

Діалог і взаємини між нашою державою і Альянсом будуються на діловій, конструктивній основі, бажанні та прагненні продуктивно і взаємовигідно використовувати спільні можливості у розбудові нової мирної і стабільної Європи.

Враховуючи реальну роль і потенціал НАТО, Україна виходить з того, що розвиток стабільної взаємодії з Альянсом надає можливість:

• зміцнити зовнішні гарантії національної безпеки України, зокрема її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів;
• активно сприяти розвитку співробітництва України з європейськими та євроатлантичними структурами як важливого чинника у створенні нової архітектури безпеки на євроатлантичному просторі;
• отримувати сучасну інформацію щодо досвіду країн-членів НАТО та держав-партнерів для її використання у процесі реформування національних Збройних Сил України та Воєнної організації держави в цілому;

використовувати практичний досвід НАТО та окремих країн-членів Альянсу з метою забезпечення належного рівня цивільного контролю над військовими формуваннями;

• сприяти налагодженню і розвитку взаємосумісності збройних сил з метою підвищення здатності і готовності брати в межах, передбачених Конституцією і законодавством України, участь в миротворчих операціях, здійснюваних під егідою ООН , ОБСЄ, НАТО;
• спільно з НАТО, використовуючи потужний потенціал Альянсу в галузі боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій цивільного характеру, проводити операції по захисту населення від наслідків техногенних аварій та катастроф, стихійного лиха, отримувати допомогу НАТО та її країн-членів на ці цілі.

Україна брала участь у миротворчих та антитерористичних операціях під проводом НАТО: IFOR (Сили імплементації в Боснії і Герцеговині); SFOR (Стабілізаційні сили в Боснії і Герцеговині); KFOR (Сили для Косово); Місія ООН у Судані; NTM-I (Тренувальна місія НАТО в Іраку); ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані); Active Endeavor (Операція „Активні зусилля” - антитерористична операція НАТО на Середземному морі).

Проведено ряд спільних навчань. З 1994 р. в рамках програми ПЗМ було проведено понад 200 спільних військових навчань за участю Збройних Сил України. Участь в них взяли понад 60 тисяч українських військових.

Співпраця України з НАТО відбувається значною мірою у невійськовій сфері: у галузі науки; у галузі реабілітації військових об’єктів; у соціальній адаптації військовослужбовців, звільнених у запас; у сфері реагування на наслідки надзвичайних ситуацій; в галузі авіаційних транспортних перевезень; у знищенні надлишкових та непридатних боєприпасів.

Поиск по сайту: