Лабораторне заняття 18

Проблеми та досягнення в географії XVII-XXI сторіч

Мета: показати роль перших наукових експедицій на розвиток географії у нові часи; розвиток фізичної географії у першій половині XIX сторіччя;з’ясувати розвиток і проблеми сучасної фізичній географії.

Необхідні матеріали: географічні атласи, настінна фізико-географічна карта світу, кольорові олівці, фломастери, лінійка, довідкова література.

Ізнє середньовіччя, що включало епоху Великих географічних відкриттів, змінилось Новим часом. Його хронологічні рамки обмежені Англійською буржуазною революцією і початком XX століття. За цей, порівняно незначний відтинок часу (менше трьох сторіч) проведено значну кількість експедицій, зроблено багато географічних територіальних і акваторіальних відкриттів та досліджень.

Особливостями даного періоду була колоніальна експансія, боротьба за ринки збуту та лідерство на морях. Поряд з державами (Нідерланди, Англія, Франція), колоніальну експансію здійснювали потужні торгівельні компанії, що отримали від своїх урядів привілеї, пільги й субсидії, мали право на проведення військових дій.

Морські вояжі для відкриттів у період, що розглядається, стали менш складними і відносно швидшими, завдяки створенню надійних парусників, удосконаленню навігаційних приладів і винайденню у середині XVIII ст. морського хронометра для визначення географічних координат.

В середині XVII ст. більша частина територій планети вже була відкрита. Перед географією постали нові завдання:

· більш точного картографування та виміру територій;

· детального опису відкритих земель;

· викладення географії як предмету і підготовки фахівців-географів.

Деякі географічні відкриття цього періоду були подіями всесвітньо-історичного значення: встановлено берегову лінію Північної Азії, відкрито Таймирський півострів, встановлено положення півострову Камчатка; відкрито Північно-Західну Америку і почато ознайомлення з її внутрішніми районами; визначено меридіональну і широтну протяжність Північо-Американського континенту, відкриті його глибинні простори зі значними запасами пушнини; розвідано течію всіх великих приток середньої і нижньої Амазонки і налагоджено найбільший бразильський внутрішній торгівельний шлях; виявлено все східне узбережжя Австралії; відкриті численні острови в Океанії.

Змінюється підхід держав до експедицій. Тепер в їх, складі обов’язково є географи, астрономи, картографи та малювальники. Експедиції детально плануються й проводяться роками. Такими були в Росії Перша Камчатська (1728-1729 рр.) і Друга Камчатська, або Велика Північна (1733-1743 рр.) експедиції під загальним керівництвом капітан-командора Вітуса Беринга.

Три багаторічні експедиції здійснив у XVII ст. видатний англійський мореплавець Джеймс Кук. Він дослідив величезні простори Тихого океану, вперше в історії мореплавання перетнув Південне полярне коло в пошуках Terra Australis – Південної Землі.

Але відкрили останній континент Землі – Антарктиду – лише на початку XIX ст. російські мореплавці Фадей Беллінсгаузен та Михайло Лазарєв. Епоха відкриття континентів минула. XIX та XX сторіччя були вже сторіччями дослідження внутрішніх частин материків.

З літератури подорожей цього періоду найбільш цінним є географічний, історичний і етнографічний матеріали такі як: “сказки” російських землепрохідців, записки учасників Великої Північної експедиції і російських академіків другої половини XVIII ст. не менше значення мають праці російських посланців до Китаю, роботи іноземців на російській службі у Сибіру, твори учасників південноамериканських експедицій, полярних мореплавців, колонізаторів та інших дослідників Північної Америки, а також праці ряду кругосвітніх мореплавців, мореходів-дослідників Тихого океану і південних частин Атлантики і Індійського океану, агентів торгівельних компаній, учасників військових походів і місіонерів, особливо ієзуітів, до Південної і Східної Азії, Східної Африки, Північної і Південної Америки.

XIX сторіччя – сторіччя дослідження внутрішніх частин континентів. До цього моменту майже були визначені контури і вивчені узбережжя практично всіх континентів, крім Антарктиди. Але внутрішні райони Азії, Африки, Південної Америки й Австралії залишались ще не вивченою землею.

Особливо прославились експедиції Лівінгстона і Стенлі – по Африці, Гумбольдта – по Південній Америці. За результатами досліджень цих експедицій публікувались багатотомні видання з докладним описом різних країн. Щоденниками мандрівників зачитувались у будинках інтелігенції і великосвітських салонах.

По ходу маршрутів велись постійні спостереження за погодою, течіями, глибинами, тваринним світом, рослинністю та іншими об’єктами і явищами природи. Їх малюнки – наукові документи. Морські офіцери, навчені навичкам картографування, дуже скрупульозно наносили острови та узбережжя, що відвідувались. А розташування кораблів у відкритому океані визначалось з точністю, що не викликала сумнівів.

Отже на другу половину XX сторіччя залишилось досить небагато місць, де ще не бувала людина. XX сторіччя – це не сторіччя традиційних географічних відкриттів, що зводились до опису раніше невідомих земель. У першу чергу – величезні нерозвідані райони Арктики і Антарктиди. Лише з появою більш сучасної техніки спроби дослідити ці райони отримали шанс на успіх.

З розвитком у XX ст. авіації, а потім і космонавтики в географічні дослідження ввійшла аерофотозйомка і космічне фотографування Землі.

Висновки.

За три останніх сторіччя суть та завдання, що стоять перед географією, разюче змінилося.

· Виділилося багато споріднених із географією наук: геологія, кліматологія, океанологія, геоморфологія, ґрунтознавство, географія рослин тощо.

· Власне географія розділилася: на фізичну (природничу) та політичну (економіко-статистичну).

· В багатьох містах були засновані університети, де були або географічні факультети, або відділення географії на природознавчих факультетах. Викладалась географія також у школах та гімназіях.

· При академіях наук багатьох європейських країн були створені географічні товариства. Найвідоміші з них - Британське, Російське, Берлінське – були світовими центрами географів і дослідників. Тут публікувались матеріали експедицій, мандрівники виступали із звітами й доповідями.

· Значно вдосконалились прилади та інструменти для дослідження природи. В результаті постійного переобладнання метеостанцій, картографічних служб, океанологічних експедицій, застосування фотозйомки, а потім і дистанційних досліджень набагато зросла точність і достовірність отриманих даних про природу.

· Географи першими створюють комісії з раціонального використання природних ресурсів, пропонують закони про охорону природи. На перший план в географічних науках виходить проблема взаємодії людини й довкілля.

завдання для самостійної роботи

1. Нанести маршрути на контурну карту і вказати, яке практичне значення роботи північних загонів Другої Камчатської експедиції (Великої Північної експедиції); маршрути плавання В.Беринга і О.Чірікова поблизу північно-західних берегів Америки.Для виконання завдання необхідно використати літературні джерела з блоку “Література до розділу “Розвиток географічної науки”.

2. На контурну карту нанесіть маршрути наукових досліджень материків (Д.Лівінгстон, О.Гумбольдт, М.Пржевальський).Для виконання завдання необхідно використати літературні джерела з блоку “Література до розділу “Розвиток географічної науки”.

3. Опишіть перше кругосвітнє плавання росіян під керівництвом
І. Ф. Крузенштерна і Ю. Ф. Лисянського. Нанесіть маршрути їх плавань на контурну карту світу.

Маршрут І. Ф. Крузенштерна:Кронштадт — Балтійське море — прот. Ересун — прот. Каттегат — прот. Скагеррак — Північне мо­ре — прот. Па-де-Кале — прот. Ламанш — Канарські о-ви — о-ви Зеленого Мису — Ріо-де-Жанейро — 60° пд. щ. і 65° з. д.— 35° пд. ш. і 100° з. д. — 23°30^/ пд. ш. і 105° з. д. — Маркізькі о-ви — Гавайські о-ви — 20° пн. ш. і 180° з. д.— Петропавловськ-Камчатський —40° пн. ш. і 153° с. д. — прот. Осумі — Нагасакі — Цусімська прот. — прот. Лаперуза — м. Терпіння (о. Сахалін) — Петропавловськ-Камчатський — м. Єлизавети (о. Сахалін) — 48° пн. ш. і 146° с. д. — Петропавловськ-Камчатський — 23°30^/,пн. ш. і 140° сх, д. — м. Елуаньбі (о. Тайвань) — Аоминь — Зондська прот. — 20° пд ш. і 80° с. д. — Кейптаун (Африка) — о. Святої Єлени — 30° пн. ш. і 40° з. д. — Оркнейські о-ви — Крондштадт.

Маршрут Ю. Ф. Лисянського: від Кронштадта до Гавайських о-вів - І. Ф. Крузенштерн і Ю. Ф. Лисянський пливли разом, від Гавайських в-вів — о. Кадьяк — Сітка — 48° пн. ш. і 140° з. д. — 40° нн. ш. і 165° з. д. — о. Лисянського (Гавайські о-ви) — 15° пн. ш. і 175° с. д. — Маріанські о-ви — Аоминь — Кейптаун (від Аоминя до Кейптауна маршрут І.Ф. Крузенштерна і Ю.Ф. Лисянського збігався) — 23° пн. ш. і 30° з. д. — прот. Ла-Манш — прот. Па-де-Кале — Північне море — прот. Скагеррак — прот. Каттегат — прот. Ересун — Балтійське море — Кронштадт.

4. Опишіть плавання експедицій Ф. Ф. Беллінсгаузена. і М. П. Лазарєва до Антарктиди (1819—1821 рр.). Нанесіть маршрут їх плавання на контурну карту світу:Кронштадт — Балтійське море — прот. Ересун — прот. Катте­гат — прот. Скагеррак — Північне море — прот. Па-де-Кале — прот. Ла-Манш — Канарські о-ви — о-ви Зеленого Мису — Ріо-де-Жанейро — о. Південна Георгія — Південні Сандвічеві о-ви — 70° пд. ш. і 5° з. д. — 60° пд. ш. і 90° с. д. — Сідней — Веллінгтон (о. Нова Зеландія) — о-ви Росіян — о-ви Кука — о-ви Тонга — Сідней — 66° пд ш. і 160° з. д. — 60° пд. ш. і 140° з. д. — 66⁰30' пд ш. і 120° з. д.— о. Петра І — Південні Шетландські о-ви — 50° пд. ш. і 40° з. д. — Ріо-де-Жанейро — 30° пн. ш. і 35° з. д. — Лісабон — Ла-Манш — Па-де-Кале — Північне море — прот. Скагеррак — прот. Каттегат — прот. Ересун:— Балтійське море — Кронштадт.

Поиск по сайту: