Природно-кліматичні умови степової зони

Степова зона України займає площу близько 24 млн. га (40% території України). Її лісистість не перевищує 3-5%.

Степи України належать до східно-європейського типу суббореальних степів, ландшафти яких формуються в умовах континентального клімату з недостатнім і нестійким зволоженням. Річна сумарна сонячна радіація підвищується до 100-120 ккал/см², а радіаційний баланс – до 40-50 ккал/см². Середня температура липня становить 24⁰, а сума активних температур 3500⁰. Середньорічна сума опадів у північному Степу становить 450-500 мм, у південному Степу - 350-400 мм. Степові райони характеризуються також найменшою вологістю повітря влітку, що негативно впливає на процеси росту рослин. Для степової зони також характерні пилові бурі (суховії).

Рельєф українських степів представлений низинними та піднесеними рівнинами. Для правобережної частини степової зони типовими є піднесені ерозійні лесові рівнини, поверхня яких сильно розчленована глибокими ярами та балками. Для північних районів степу характерними є байрачні ліси та зарості чагарників. Сухі степи Причорномор’я на каштанових грунтах приурочені до низинної акумулятивно – морської рівнини. По лівих берегах великих річок (Дністер, Дніпро, С. Донець) поширені низинні алювіальні, суглинисті рівнини, заплави яких зайняті луками та лісами. Піщані рівнини в долинах річок представлені надзаплавними піщаними терасами, часто з перевіяними пісками.

Лісотипологи вважають, що головним фактором формування степів є клімат, а основним лімітуючим чинником лісу в степу служить баланс вологи.

Північний (байрачний) Степ.

Загальна площа північного Степу близько 140 тис. км², або 23% території України. Характерними особливостями природних умов регіону є посушливий клімат і недостатнє зволоження. Випаровування перевищує кількість опадів у двічі.

У північній частині Степу переважають звичайні середньо - та мало гумусні чорноземи, в центральній частині – мало гумусні південні чорноземи, які змінюються вузькою смугою південних солонцюватих чорноземів.

Природні ліси зростають переважно в північній частині області (байрачні ліси), в заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах рік (аренні ліси).

Вододільні частини рельєфу, як правило, позбавлені природної лісової рослинності, тому у багатьох районах є штучно створені лісові насадження, а також полезахисні лісосмуги. Останні запобігають ерозії грунтів та послаблюють негативний вплив суховіїв, пилових бур та посух.

У Байрачному Степу розташований майже весь лісовий фонд Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської та південної частини Кіровоградської і Харківської областей. Загальна площа лісових насаджень Північного Степу 663,4 тис.га, насадження на схилах, берегах рік та водоймищ займають 172,8 тис.га, ґрунтозахисні ліси – 144,4 тис.га, зелені зони – 341,8тис.га, заповідні ліси та пам’ятки природи – 4,4 тис.га. Лісистість Північного Степу є незначною (3,6 %).

У складі лісів переважають твердолистяні породи (74,6 %), соснові ліси займають 17,6 %, а ліси м’яколистяних порід, зарослі верби, шелюги та чагарників – 7,8 %. Байрачні ліси представлені дубом з домішкою кленів гостролистого та польового, ясена, береста, в’яза тощо. На Правобережжі у складі лісів зустрічається граб.

У заплавах Середнього Дніпра, гирлах приток Дніпра - Орелі, Самари та інших рік, зростають заплавні ліси. Основними лісоутворюючими породами у заплавних лісах є верба біла, осокір, в’яз, дуб. Верболози найчастіше зустрічаються у прирусловій зоні на багатих мулистих нанесеннях, де вони утворюють чисті насадження І бонітету, без підліску. До складу заплавних дубняків входять ясен, берест, клени польовий і гостролистий, осика, липа, яблуня, груша. В’язові насадження є перехідними від типових заплавних до незаплавних, плакорних. У заболочених місцях притерасної зони заплави формуються чорновільхові насадження (чорновільхові сугрудки – С₄, вільшанники - D₄. D₅).

Соснові ліси зростають на Лівобережжі Сіверського Дінця, на піщаних терасах Дніпра і його приток. Майже всі лісорослинні умови сосни належать до сухих та свіжих борів і суборів. Насадження у сухих борах не перевищують ІІІ-ІV бонітетів і мають відносно низьку повноту (0,5-0,6). У сосняках свіжих борів та суборів, деревостани сягають І бонітету, до сосни іноді примішується береза та осика, другий ярус утворює дуб.

За природно-історичними та економічними ознаками Північний Степ розчленований на три округи: Правобережно-Дніпровський, Лівобережно-Дніпровський і Донецько-Донський.

Південний Степ

У північні частині Південного Степу переважають солонцюваті чорноземи, а південніше – темно-каштанові ґрунти; у Присивашші – невеликі площі каштанових солонцюватих земель. У приморській частині безлісового степу значне місце у комплексі каштанових грунтів займають солонці та частково солончаки. У північній частині Криму в напрямку до гір поширені південні чорноземи.

Лісові насадження у Південному Степу займають 365,9 тис.га. Захисні насадження ярів, берегів рік і водоймищ становлять 54,1 тис.га, ґрунтозахисні ліси – 245,8 тис.га, зелені зони – 58 тис.га, природно-заповідного фонду – 8 тис.га, полезахисні та інші захисні насадження – 127,8 тис.га. У породному складі лісів держлісфонду питома вага дуба становить 26 %, сосни – 20, акації білої – 23, ясена звичайного і зеленого –5 %. Переважна частина (67 %) лісонасаджень представлена молодняками. Лісистість регіону становить 1,8 %.

На Нижньодніпровських пісках розташовані масивні насадження сосни звичайної та сосни кримської (понад 80 тис.га). Інші ґрунтозахисні насадження і зелені зони міст розміщені у Степу окремими невеликими острівцями.

Поиск по сайту: