Роль завідувача і старшого педагога в організації роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі

Методичне керівництво роботою з розвитку мовлення здійснюють завідувач дошкільного закладу і старший педагог. Провідна роль в організації навчально-виховної роботи з рідної мови належить завіду­вачу як керівникові дошкільної установи. Він забезпечує добір кадрів, контролює виконання програми з мовних розділів, дбає про забезпе­чення навчального процесу необхідним дидактичним та наочним мате­ріалом. Завідувач дошкільного закладу є організатором, керівником, методистом, порадником, наставником вихователів. Він працює у тісно­му контакті зі старшим педагогом-методистом. Завдання у них спільні, спрямовані на виконання програми виховання дітей в дошкільному закладі.

Старший педагог має забезпечувати вихователів необхідною мето­дичною й художньою літературою, наочними й дидактичними посібни­ками, технічними засобами навчання; здійснювати методичну допомогу під час планування навчально-виховної роботи з рідної мови, відвіду­вати заняття та режимні моменти, проводити методичні консультації та показові заняття.

Методичне керівництво роботою з розвитку мовлення в дошкільному закладі передбачає такі форми: педагогічні ради; відвідування занять, режимних моментів та відкритих занять із наступним їх аналізом; інди­відуальні та групові консультації; вивчення, узагальнення та поширен­ня передового педагогічного досвіду вихователів; контрольні обстеження мовлення дітей; підвищення кваліфікації вихователів; п'ятихвилинки, на яких вирішуються методичні питання з розвитку мовлення; мето­дичні об'єднання вихователів за віковими групами; огляд педагогічної преси і методичної літератури; підготовка вихователями методичних розробок, документації з розвитку мовлення; підготовка доповідей на педради; загальні батьківські збори; педагогічні читання; конференції з питань розвитку мовлення.

Старший педагог має забезпечувати обладнанням педагогічний кабі­нет, значну частину якого становлять посібники з розвитку мовлення. Літературу слід добирати за такими рубриками: художня література для дітей (за віковими групами або за темами); художня література для вихователів (хрестоматії з дитячої літератури, прислів'я, приказки, казки, загадки, збірки творів, повні зібрання творів для дітей); дитячі журнали («Барвінок», «Пізнайко», «Сонечко», «Малятко» таін.), мето­дична література з розвитку мовлення. Для художньої і методичної літератури потрібно створити каталог для зручності у користуванні педагогічним персоналом.

Обладнанням педагогічного кабінету є також технічні засоби на­вчання (платівки, магнітофонні касети, картинки з розвитку мовлення дітей та ознайомлення їх із довкіллям). Для зручності у користуванні картинки наклеюють на тканину чи картон, зберігають у висячому по­ложенні чи в шухлядах шафи. Предметні картинки систематизують за темами, наклеюють на картоні, зберігають у спеціальних конвертах. Дрібний дидактичний матеріал і настільні друковані дидактичні ігри також класифікують за темами.

Крім того, методист має забезпечити педагогічний кабінет друкова­ними альбомами на теми: «Свійські тварини», «Альбом картинок для вправляння дітей дошкільного віку в правильній вимові звуків», «Про­фесії твоїх батьків», «Картинки для казок» та іи.

У методичному центрі дошкільного закладу мають бути розробки з методики розвитку мовлення, зразки конспектів різних занять, дидак­тичних ігор, методичні розробки до дидактичного матеріалу, анотації на художні і дидактичні картини. Під керівництвом методиста вихователі виготовляють альбоми: «Зразки розповідей вихователя з власного досві­ду», «Розповіді про смішне», «Творчі розповіді», «Розповіді про приро­ду», «Описові розповіді», «Скоромовки». «Чистомовки», «Зачини та кінцівки казок», «Надокучливі казки», «Загадки», «Прислів'я», «Роз­повіді зі звуконаслідуванням» та ін. Якщо до дидактичних та художніх картин немає друкованих методичних розробок, то старший педагог самостійно (або за допомогою вихователів) розробляє методичні реко­мендації до кожної картини. Наприклад: картина «Випадок на річці» (серія Н. Зеленко «Картини для розвитку дітей дошкільного віку»).

Зміст картини. Перша картина. Льодохід. На березі стоять дорослі й діти. Усі дивляться на катер, що йде по річці. На передньому плані картини зображений собака, який стрибнув на крижину, що підплив­ла до берега, а за ним стрибнув на крижину і хлопчик. Праворуч на пагорку - будинок. Від нього до берега веде стежка.

Друга картина. Крижина, на якій стоять хлопчик і собака, відпли­ває від берега. Хлопчик кричить, він злякався. Собака гавкає. І діти, і дорослі обернулися на крик. Від будинку з гаком у руках біжить чоло­вік. Дехто з натовпу махає руками людям на катері. Катер уже роз­вернувся до крижини.

Методичні поради: картини, об'єднані одним сюжетом, ре­комендуються для старшої й підготовчої до школи груп. Перше знайом­ство з картиною слід проводити після екскурсії до річки на занятті, присвяченому ознайомленню дітей з довкіллям.

Мета: закріпити знання дітей про весняні явища, розкрити сто­сунки між людьми, суть поняття «взаємодопомога», прищепити любов до свійських тварин; виховувати почуття обережності.

Вихователь розвішує картини і пропонує дітям уважно розглянути їх: спочатку першу, потім другу. Ставить запитання: «Де відбувається дія? Яка пора року зображена на картині? З чого це видно? Чому хлопчик потрапив на крижину? Що далі з ним трапилося? Хто допо­міг хлопчикові й собаці? Як?» На занятті можна прочитати вірш М. Нек-расова «Дід Мазай та зайці» або інший близький за сюжетом картини твір.

На заняттях з розвитку мовлення у дітей підготовчої групи картину бажано використати упродовж тижня кілька разів.

Старша група. Діти пригадують назву картини. Вихователь: «Що ж трапилось із хлопчиком? Хто врятував його?» Після цього він наво­дить зразок початку розповіді: «Рання весна. На річці розпочався льо­дохід. Василько пішов на річку. Він узяв із собою собаку Біма. На березі річки було багато народу: дорослих і дітей. Усі дивились, як пливуть крижини. Василько задивився на катер, що йшов рікою. Раптом він почув стривожений гавкіт Біма. Хлопчик озирнувся й побачив, що собака стоїть на крижині, яку почало відносити від берега. Довго не вагаючись, хлопчик ступив на крижину, щоб врятувати собаку...». Відтак розповідь продовжують діти.

Можна запропонувати скласти розповідь про те, що буде після того, як врятують хлопчика (творча розповідь про події, що відбуватимуться поза зображеним на картині).

Діти семи років. Вони розглядають знайомі картини, придумують назви до першої та другої картин. Складають розповідь за планом вихователя. І варіант плану: 1. Коли трапилася ця подія? 2. Що стало­ся на річці? 3. Чому хлопчик із собакою опинилися на крижині? 4. Як усе закінчилося?

II варіант плану: 1. Льодохід на річці. 2, Собака на крижині. 3. Хлоп­чик рятує свого собаку. 4. Катер рятує хлопчика.

У цій групі можна використати й такі прийоми роботи з карти­ною, як: а) складання дітьми розповідей з власного досвіду відповідно до змісту картини; б) складання розповідей за частинами картини; в) складання розповідей про одного з героїв (хлопчика, собаку, капіта­на катера); г) складання описових розповідей про окремі частини кар­тини .

Словник: льодохід, крижина, катер, капітан, рятувати, допомага­ти, весняні явища, рання весна.

Однією з важливих форм роботи педагога-методиста є перевірка планів навчально-виховної роботи. Старший вихователь ознайомлює інших із вимогами щодо оформлення плану. На стенді «Планування навчально-виховної роботи» подаються зразки планування занять та інших видів роботи з розвитку мовлення, перелік видів занять та їх кількість у кожній віковій групі, види роботи у повсякденному житті; зразки перспективних планів (перелік дидактичних ігор, діафільмів, планування роботи в повсякденному житті, індивідуально-групові за­няття тощо). Старший педагог повинен знати, які недоліки планування найчастіше мають місце у практиці роботи дошкільних закладів.

До обов'язків методиста входить перевірка планів навчально-виховної роботи. При цьому він має дотримуватися певної схеми перевірки ка­лендарного плану з розвитку мовлення. Крім щотижневої перевірки доцільно робити тематичні (один раз на місяць чи квартал).

Щотижневу перевірку плану слід проводити за такою схемою:

1. Кількість занять із розвитку мовлення, їх види, відповідність про­грамі, місце в режимі дня.

2. Визначення програмного змісту, його повнота, наявність конкретних мовленнєвих завдань.

3. Перевірка того, як підібрано матеріал для заняття і як відображено його хід.

4. Планування роботи в повсякденному житті: методи і прийоми, повнота запису (мета, матеріал), індивідуальна робота (її повторю­ваність).

Для тематичної перевірки рекомендується інша схема¹:

1. Загальні відомості: місто, номер дошкільного закладу, група, прізви­ще вихователя, період, за який перевіряється план.

2. Добір занять на тиждень; назва занять, програмний зміст, методи і прийоми, відповідність програмі.

3. Добір занять на місяць, квартал: різноманітність методів навчан­ня, повторюваність. Чи усі види роботи відображено у плані?

4. Планування роботи в повсякденному житті: різноманітність ме­тодів і прийомів роботи протягом місяця; форма плану; індивідуальна робота (як часто планується з однією і тією самою дитиною), чи всі розділи охоплено.

5. Облік роботи: конкретність, оцінка досягнень дітей з розвитку мовлення, завдання щодо подальшої роботи з дітьми.

6. Загальна оцінка плану роботи з розвитку мовлення. Доповідь на педагогічній раді про результати тематичної перевірки планів.

Ефективними формами ознайомлення методиста із роботою виховате­лів з розвитку мовлення є: відвідування занять, окремих режимних моментів, спостереження за роботою вихователів та її аналіз; бесіди з вихователями; бесіди з дітьми; перегляд конспектів занять та іншої документації; тематична перевірка; контрольні перевірки.

Важливою формою ознайомлення методиста або завідувача з робо­тою вихователів є особисті спостереження і запис різних видів роботи з розвитку мовлення безпосередньо в групі. Перш ніж іти в групу, потрібно продумати, на що слід звернути увагу, взяти з собою відповідну схему запису заняття чи режимного моменту.

Схема спостереження за заняттям з розвитку мовлення:

1. Підготовка до заняття: хто готує матеріал, як розставлені столи та стільчики, чим зайняті в цей час діти, як розміщено дидактичний та наочний матеріал.

2. Організаційний момент: тривалість заняття; прийоми залучення дітей; тон вихователя; вміння дітей сідати за столи.

3. Хід заняття: прийоми зосередження уваги; прийоми розумової активізації дітей, їх ефективність; кількість дітей, опитаних виховате­лем; прийоми індивідуального підходу; кількість і якість запитань, їх послідовність; наявність творчих завдань; місце гри в ході основної частини заняття; ставлення вихователя до мовлення і помилок дітей; підтримання дисципліни; стан мовлення дітей (стенографічний запис).

4. Закінчення заняття: застосування прийомів, спрямованих на уза­гальнення та систематизацію матеріалу; тривалість заняття; виховна спрямованість заняття.

Схема перегляду роботи з розвитку мовлення в повсякденному житті:

1. Види роботи з розвитку мовлення, їх відповідність плану, ефек­тивність та якість проведеної роботи.

2. Кількість дітей, охоплених роботою з розвитку мовлення. Роль вихователя в організації самостійної роботи з розвитку мовлення.

3. Робота в куточку книги (вранці, після денного сну, ввечері). Кон­троль вихователя за виконанням дітьми поставлених вимог.

4. Прийоми контролю за мовленням дітей у повсякденному житті. Один раз на рік методист має проводити тематичну перевірку робо­ти вихователів кожної вікової групи з розвитку мовлення.

Вивчення досвіду роботи вихователя з розділу «Рідна мова» перед­бачено планом на рік, складеним методистом або завідувачем, в якому на кожний місяць визначено форми вивчення роботи.

Результати вивченого й узагальненого досвіду роботи можуть бу­ти представлені у вигляді опису, папки, альбому, до яких додаються ви­писки з плану, тематичний перспективний план, тематичний щоденник-облік, таблиці звуковимови, альбоми з вправами та дидактичним мате­ріалом.

Під час відвідування груп, тематичних перевірок, а також наприкінці кварталу чи року методист використовує контрольні завдання, діагнос­тичні методики з метою контролю за виконанням програми.

Планування роботи з розвитку мовлення

Планування є важливим чинником організації цілеспрямованого, систематичного навчально-виховного процесу. Під час планування ви­хователь повинен враховувати низку загально-дидактичних принципів, зумовлених особливостями засвоєння дітьми рідної мови. Складаючи план, він має керуватися вимогами програми, але з урахуванням при­родного середовища й соціального оточення дитячої установи. Вихо­дячи з місцевих умов, вихователь добирає і відповідний пізнавальний матеріал для навчання. Так, у приморському місті чи селі доцільно планувати спостереження, читання літературних творів про море, паро­плави, рибальський промисел тощо. Врахування місцевих умов допомагає навчанню дітей на знайомому й зрозумілому їм матеріалі, на основі безпосереднього сприймання об'єктів та явищ навколишнього середо­вища. Важливе значення має забезпечення принципу систематичності й послідовності врозташуванні матеріалу. Ускладнення програмних завдань, методів навчання, вимог до словесної діяльності дітей має здійснюватись як протягом навчального року у межах однієї групи, так і при переході до іншої вікової групи. На початок навчального року планують більш доступний матеріал, що поступово ускладнюється. Наприклад, у старшій групі діти спочатку вчаться переказувати близь­ко до тексту невеликі оповідання та казки, а наприкінці навчального року - більш складні.

Систематичність щодо уточнення, поглиблення вже пройденого мате­ріалу й повідомлення нових знань забезпечується взаємозв'язком окре­мих знань та видів діяльності. Використання різних форм роботи під час реалізації одного освітньо-виховного завдання сприяє повторюва­ності й закріпленню програмного матеріалу.

На початку навчального року вихователі планують спостереження за розвитком мовлення дітей, проведення групових та індивідуальних бесід для того, щоб виявити обсяг знань і вмінь, здобутих дітьми в попередніх групах. Протягом року такий контроль здійснюють за до­помогою квартальних підсумкових занять. Під час перевірки вивчають рівень розвитку звукової культури мовлення дітей, їхнього словнико­вого запасу, граматичної правильності, зв'язності мовлення. Особли­ву увагу звертають на рівень активності дітей: чи вміють вони слуха­ти вихователя, правильно й чітко відповідати на запитання, відтворюва­ти нові дії за зразком, а відомі - за заданими умовами. Виявлений рівень знань і вмінь дітей є підґрунтям для подальшого планування роботи.

Основними видами планування роботи з розвитку мовлення є пер­спективний і календарний плани. Перспективний - складається на місяць чи квартал з метою рівномірного розподілу матеріалу протягом певно­го періоду. Він має дві частини: у першій визначають виховні й навчальні завдання з розділів програми, передбачають зміст роботи, спря­мованої на засвоєння всіх сторін мовлення, у другій - наводять методи навчання.

Перспективний план деталізують у календарному плані, який скла­дають на кілька днів чи 1-2 тижні. У ньому конкретизується навчаль­на й виховна робота з розвитку мовлення, що проводиться упро­довж усього дня (вранці, на заняттях, під час прогулянок і у вечірні години).

Планування роботи на заняттях і поза ними має свою специфіку. Під час занять вихователь має можливість планомірно й систематично навчати весь дитячий колектив нормам усного літературного мовлен­ня. Кількість занять визначається програмою дошкільного закладу. Вихователь добирає зміст і методи проведення занять, забезпечуючи їх планомірність і різноманітність.

Відповідно до нової програми виховання і навчання, в дошкільному закладі проводять комплексні й тематичні заняття. Перші три заняття кожного місяця - комплексні, на четвертому тижні планується тема­тичне заняття. Комплексне заняття складається з трьох частин, кожна з яких присвячена одному з розділів мовленнєвої роботи: звукова куль­тура, словник чи граматика. Враховуючи рівень підготовки дітей, вихо­ватель може сам визначати, який розділ (зв'язне мовлення, словник чи граматику) вивчати першим. В окремих випадках доцільно починати заняття з роботи над словником чи граматикою, а потім переходити до розділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури зазвичай є тре­тьою частиною заняття. Розділ зв'язного мовлення вивчається на пер­ших трьох заняттях і як самостійне заняття не планується. Розвиток зв'язного мовлення проводиться на заняттях із художнього читання, ознайомлення з явищами суспільного життя, навчання грамоти. На цих заняттях вихователь проводить роботу, спрямовану на розширення слов­ника дітей, виховує звукову культуру мовлення, формує знання грама­тичної будови мови. Наприклад:

Розвиток мовлення (молодша група).

Завдання: 1. Словник. Навчити дітей правильно називати пред­мети, що знаходяться у груповій кімнаті; збагатити словник вихованців словами: групова кімната, іграшки, ігровий куточок, стіл, стілець, квіти, книжкова шафа, килим, акваріум, займатися, гратися.

2. Зв'язне мовлення. Навчити відповідати на запитання, складати коротеньку розповідь про групову кімнату.

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звука к, розвивати фоне­матичний слух.

Матеріал: лялька Оксана, стілець; предметні картинки; квіти, книжка, акваріум, ведмедик, стіл, стілець, кімната, вікно, килим.

Процес оволодіння рідною мовою відбувається в повсякденному житті дошкільного закладу. Залежно від періоду дня, можна планувати таку роботу з дітьми:

вранці', індивідуальна робота з виховання звукової культури та грама­тичної правильності мовлення, бесіди на близькі для дітей теми, коротко­часні спостереження, дидактичні ігри, словесні доручення, малорухливі ігри зі співом та діалогом, розглядання ілюстрацій, настільні друковані ігри;

на прогулянці: спостереження за довкіллям; індивідуальна робота, дидактичні ігри: малорухливі ігри зі співами і діалогами;

у другу половину дня: після сну - веселі ігри-змагання, інсценова­ний показ ігор, слухання улюблених казок, пісень; перегляд діафільмів;

у вечірні години: спостереження за дидактичними й хороводними ігра­ми, індивідуальна робота, загадування й відгадуваннязагадок, розглядан­ня ілюстрацій, настільні друковані ігри, перегляд телевізійних передач.

З усіх перелічених видів роботи на кожний день планують два-три види.

У повсякденному житті вихователі мають стимулювати мовленнєву активність дітей, організовувати бесіди, розповіді, повторювати вірші. Наприклад, можна запланувати розмову-бесіду про те, в які ігри грали діти, які ігри цікавіші, чи правильно були розподілені ролі між ними, як вони поводилися при цьому.

Для старшої групи слід передбачити формування умінь, необхідних для повсякденного спілкування дітей (наприклад, уміння розповісти, де розташована група, який най коротший шлях від дошкільного закладу додому). Плануючи спостереження на прогулянках, потрібно точно вказати об'єкт спостереження, визначити, на що слід звернути увагу дітей, сформулювати запитання.

У педагогічній діяльності вихователя велике значення надається індивідуальній роботі з дітьми, яку проводять як на заняттях, так і поза ними. На заняттях вихователь використовує різні прийоми навчання залежно від можливостей окремих дітей. Наприклад, на занятті з на­вчання дітей шостого року життя самостійного переказу, вихователь може застосувати прийом спільного переказу, щоб допомогти тим дітям, яким важко виконати завдання.

Індивідуальну роботу можна також планувати з метою перевірки знань, умінь. Проводять її впродовж певного періоду, однак у плані її потрібно записати лише один раз (наприклад, «Протягом тижня обсте­жити мовлення дітей: ...»).

Якщо у групі є діти, що відстають у мовленнєвому розвитку або виявляють нахили до певного виду діяльності, то роботу з ними плану­ють, здійснюють й обліковують протягом тривалого часу. В плані запи­сують імена дітей, мету індивідуальної роботи та матеріал, потрібний для проведення такої роботи («З Танею і Васею повправлятись у ви­мові звука р, запропонувати їм скоромовку «На річці Роман спіймав руками рака. Рак ущипнув Романа за руку»).

Ефективність роботи з розвитку мовлення значною мірою залежить від правильності її планування.

Поиск по сайту: