Специфіка засвоєння виразного мовлення на етапі дошкільного дитинства

Розвиток виразності мовлення у дошкільників має як вікові, так і індивідуальні особливості. У мовленні молодшого дошкільника яскра­во виражена мимовільна виразність. У ній наявні окличні речення, ви-^гуки, експресивні звороти (зі сполучного слова як і дієслова), вказівні займенники; стилістичні зображувально-виражальні засоби, а також Штонація, жести, міміка. Жести більш зображувальні, ніж виразні і часто використовуються дітьми для заміни відсутнього слова. Г. Люблін­ська визнає існування прямого зв'язку між засвоєнням дитиною вираз­ності мовлення і розвитком її емоцій (маленька дитина говорить вираз­но тоді, коли хоче передати свої бажання, почуття, переживання).

Використання у мовленні молодших дошкільників зазначених за­собів виразності має певну специфіку. Вони не виконують експресив­ної функції в мовленні і не використовуються свідомо дітьми для пере­дачі власних емоцій. На думку С. Рубінштейна, в мовленні дитини мимоволі проривається її імпульсивна емоційність. Мовлення дітей цього віку здебільшого ситуативне. Вчені (Г. Люблінська, Г. Леушина, С. Ру-бінштейн) вказують на існування зворотного зв'язку між виразністю мовлення дошкільників, рівнем розвитку їхніх емоцій і загальним рівнем володіння мовою.

У середньому і старшому дошкільному віці спостерігається зниження імпульсивності дитячих емоцій. Крім ситуативного, дитина поступово опановує більш складне контекстове мовлення. Це значно знижує ви­разність мовлення у старшому дошкільному віці. Відбувається перехід до свідомого, довільного використання виразних засобів для передачі емоцій.

Якщо в молодшому дошкільному віці засвоєння виразності мовлен­ня здійснюється шляхом наслідування дорослих, то формування цієї якості мовлення у старших дошкільників потребує цілеспрямованого спеціального навчання. При цьому комплексний педагогічний вплив має бути спрямований на розвиток мислення, мовлення, емоцій дитини.

Основними засобами навчання дітей виразного мовлення психологи (Г. Леушина, С. Рубінштейн) вважають виразне мовлення дорослих (педагогів, батьків) та використання дитячої художньої літератури.

Під час становлення і розвитку виразності мовлення дітей крім загаль­них тенденцій велике значення має низка індивідуально-типологічних особливостей, пов'язаних із розвитком емоцій: взаємозв'язок між висо­ким рівнем емоційності дитини, дуже раннім виявом у неї чутливості до емоційної виразності мовлення та відсутністю в ньому характерного спаду виразності у старшому дошкільному віці.

Особливості виразного мовлення дітей дошкільного віку досліджу­вали О. Аматьєва, М. Бухвостова, Н. Карпинська та ін. Так, предме­том дослідження М. Карпинської було навчання дітей виразного чи­тання напам'ять і розповідання (складний педагогічний процес, що ґрун­тується на глибокому розумінні й переживанні дітьми змісту худож­нього твору). У зв'язку з цим нею було визначено поняття «читання дошкільників». Виразне читання дошкільників - це проголошення ху­дожнього тексту з можливою для їхнього віку свідомістю й виразніс­тю. У цьому разі виразність мовлення впливає на емоції слухачів, заго­стрює їхню увагу.

У навчанні дошкільників виразного читання Н. Карпинська виді­ляє дві групи вмінь і навичок. Перша група - це формування правильної дикції (уміння зрозуміло і чітко вимовляти звуки та їх сполучен­ня у словах). Друга - навчання вміння керувати своїм голосом (регу­лювати темп мовлення, силу і висоту голосу). У роботі над техні­кою мовлення Н. Карпинська вбачає основу культурного, виразного мовлення, підґрунтя для оволодіння елементарними засобами вираз­ності.

Н. Карпинська відзначає наявність в окремих дітей природних здіб­ностей до виразного читання і розповідання. Однак для більшості дошкільників потрібне спеціальне навчання відповідних умінь і нави­чок. Учена визначила загальну закономірність навчання дітей вираз­ного читання: від переживання почуттів, що передаються у творі, до осмисленого ставлення, а потім - до їх висловлювання відповідно до можливостей дитини. Найкращими формами роботи, в яких почуття, що виникають у дітей під час слухання літературних творів, образи передаються за допомогою засобів виразності, є читання напам'ять віршів, розповідання прозових творів та ігри-драматизації.

О. Аматьєва досліджувала процес розвитку виразного мовлення дітей дошкільного віку з допомогою театрально-ігрової діяльності. Вона розробила систему ігрових вправ, яка використовувалась у різних видах діяльності (художньо-мовленнєвій, ігровій, театрально-ігровій, навчально-мовленнєвій). Серед них можна виокремити імітаційно-ігрові вправи, вправи творчої спрямованості та емоційні етюди. Проілюструємо це на прикладах.

Гра «Відгадай, який у мене настрій».

Вихователь, а потім дитина, наслідуючи його, зображують свій настрій за допомогою немовних засобів виразності. Інші діти відгадують і мо­тивують свою відповідь, відповідають на запитання: «Чому він (вона) смутний (веселий та ін.)?

Гра «Зроби, як я» («Повтори за мною», «Покажи, як я»).

1. Педагог показує, як за допомогою немовних засобів виразності можна виразити емоції персонажів. Діти повторюють за ним.

2. Від імені будь-якого персонажа (на вибір вихователя або дітей) діти виконують різні завдання: ловлять метелика, підкрадаються до будиночка, зображують прогулянку трьох ведмедів тощо.

Гра «Зміни голос».

Дітям пропонують зобразити ситуацію, коли Лисиця (Заєць, Вовк та ін.) вітається з Ведмедем, якого боїться.

Варіант: дитині пропонують попросити голосом зляканої Олен-ки пічку (річку, яблуньку) сховати її; виконати пісеньку Кози з казки «Вовк і семеро козенят» голосом Вовка (Кози); сказати голосом одно­го з трьох ведмедів: «Хто сидів на моєму стільці...?», «Хто їв із моєї миски...?» та ін.

Гра «Я почну, а ти продовж».

Діти розглядають малюнки. Вихователь звертається до них і пропо­нує закінчити речення.

«У цього зайчика свято. Він... (веселий). На його мордочці... (посмішка). Його очі... (сяють від радості). Вони схожі... (на сонечко з промінчиками та ін.). Зайчик із радості ляскає... (у долоні) і стри­бає... (на одній лапці)».

«Цей ведмедик смутний. На його мордочці відсутня... (посмішка), очі... (сумні). Лапки... (лежать на колінах). В нього опушені... (плечі). Він тихо сидить... (на стільці). Гратися йому... (не хочеться)».

«Мальвіна дуже здивувалась, її очі... (широко відкриті), руки (при­тиснуті до щік). Вона вигукнула від несподіванки... («Ой», «Ох!», «О це так!» та ін.) і навіть трохи... (присіла)».

«Цей гном дуже злякавсь. Його очі... (широко відкриті). Від страху він весь... (тремтить). Руки... (притиснуті до грудей)».

«Карабас дуже розлютився. Його очі... (злі, примружені). Він стис­нув... (кулаки), тупотить... (ногами) і голосно кричить... («Я вам по­кажу!» та ін.)».

Вихователь пропонує дітям відповісти на запитання за допомогою

міміки, пантоміміки:

- Як ти дивишся, коли тобі весело (сумно, ти здивований, зляканий, сердитий)?

- Як ти посміхаєшся, коли веселий (стомлений)?

- Як ти біжиш, якщо тобі весело (страшно)?

- Як ти сидиш, якщо сумний (веселий, зляканий, сердитий)?

- Як ти погрожуєш, якщо сердитий (веселий)?

- Як ти вітаєшся (прощаєшся), якщо веселий, (сумний, сердитий та ін.).

Гра «Німий діалог» («Розмова крізь скло»).

Вихователь пропонує дітям за допомогою міміки та пантоміміки сказати своєму другу (татові, мамі, бабусі, сестрі та ін.): «Я стомився», «Йди сюди», «Дай мені води», «Доброго дня», «До побачення», «Я ра­дий тебе бачити», «Мені сумно» тощо.

Гра «Зобрази обличчя».

Вихователь пропонує дітям передати за допомогою немовних за­собів виразності обличчя: мами, коли вона отримує від дитини подару­нок на день народження; бабусі, коли дитина їй допомагає; брата чи сестри, коли вони в зоопарку побачили слона; тата (дідуся), коли він увечері прийшов з роботи; друга, який занедужав (вилікувався); своє під час перегляду цікавого мультфільма (слухання казки); брата (дру­га), якщо хтось несподівано його злякав.

Емоційно-мовленнєві етюди - це спеціальні комунікативні ситуації з мовленнєвим матеріалом, заданим текстом відомого дітям художнього твору. Етюди слугують перехідною ланкою від навчання дітей вираз­ності мовлення до самостійного добору й використання ними засобів виразності в активній мовленнєвій практиці. Велику увагу слід при­ділити формуванню у дітей навичок використання жестів, що відпові­дають мовленнєвому етикету (вітання, прощання тощо).

Поиск по сайту: