Українська дошкільна лінгводидактика та її поняття.

Методика навчання дошкольников рщно! мови за роки незалежносто Украши зазнала серйозних змш. Багато було зроблено для переороента-цп мовних прюритет!в у вихованн! д!тей, поширення украшсько! мови на Схщ 1 Швдень краши. Завдяки мождисцишпнаршй штеграцп и активо-зацп наукових досл!джень отримано додатковий теоретичний та емпорич-ний матер!ал з проблем навчання дггей мови; конкретизовано завдання, предмет 1 об'ект дослодження методики навчання дошк1льник1в рщно! мови як науки. Виокремилися нов! галуз! з власною проблематикою (методика навчання родно! мови, методика ознайомлення з довюллям за допомогою засобов родно! мови, методика оргашзаци художньо-мов-ленневоо дояльносто д!тей) 1 специф!чними умоеами вивчення мови (ме­тодика навчання украшськоГ мови як родно! 1 як функционально друго'О, визначився такий напрям, як методика навчання дотей украшсько! мови як шоземжл; сформувалась 1 вдосконалюеться методика подготовки студент1в О вихователов) до навчання дошкольников родно! украшсько! мови як державно'1.

Методика - це прикладна пщсистема педагопки, що дае вцщовщъ на запитання: як досягти певного результату в практичнШ дояльносто¹, ороентуючись на оснуючу систему цшностей. Зважаючи на розмагття визначень методик у довщковой литератур!, можна стверджувати, що це система взаемопов'язаних способ1В 1 прийом!в доцыьного виконання певноТ роботи 1 вчення про цю систему.

На думку академша С. Гончаренка, вживания одного термша в р!зних значениях призводить до плутанини, осюльки школи методику сприйма-ють як «наукову дисциплшу 1 як сукупн!сть методичних рекомендацщ»^.

У зв'язку з цим автор вдаеться до пошуку в1дпов!дноТ сучасноТ украш-сько! термшолога, яка б найзм1стовн!ше вщображала те, що в!дбуваеться в реальному навчальному процес!. С. Гончаренко також висв!тлюе мож-лив!сть 1 дощльшстъ використання терм!н1в «методика навчання», «ме­тодика викладання», «конкретна дидактика», «конкретнаметодика», «тех-нолопя навчання», анал!зуе переваги и недолши кожного з урахуванням точност! розкриття означуваного поняття. При цьому методику конкрет­ного навчального предмета вчений розглядае як «галузь педагопчно! науки, що дослщжуе зм!ст навчального предмета 1 характер навчального процесу, який сприяе засвоенню учнями необх!дного р!вня знань, ум!нь 1 навичок, розвитку мислення школяр!в, формуванню св!тогляду и вихован-ню якостей громадянина свое! краши. 1накше кажучи, предметом мето­дики е дослщження теоретичних основ навчання мови, математики, ф!зи-ки, х1мп, 1сторп та 1нших дисциплш у р1зних типах навчальних заклад!в.

До завдань методики належить дослщження зм!сту навчання, процесу викладання 1 процесу учения»¹. Кр1м того, що вс! предметы! методики як галузь педагопки Грунтуються на теор!1 навчання, теорп виховання 1 мають сшлып риси, методи досл!дження и результати, кожна з них також т1сно пов'язана з в1дпов!дною наукою (наприклад, методика на­вчання мови — з мовознавством 1 лшгвютикою), що и становить особли-в!сть кожноУ конкретно! методики. Це, безперечно, знаходить вияв 1 в специф1ц! термшологп.

Удосконалення категор!ально-поняттевого апарату методики навчан­ня рцщоТ мови в!дбувалося впродовж усього часу 1снування ц1е'1 науки. Простежити це можна на приклад! розвитку самого поняття «методика навчання рщно'Г мови д!тей дошкольного вжу». У 70-х роках XX ст. ця методика була складовою дошюльно! педагопки 1 мала на мет! розробити едину систему навчально-виховно! роботи з розвитку мовлення та уза-гальнити передовий досв!д роботи дентального закладу 1 С1м'!. У середи-ш 80-х рок!в це вже окрема педагог!чна наука, що вивчае законом!рност! педагогично! д!яльност1, спрямовано! на формування мовлення у д!тей дошюльного в!ку. А на початку 90-х - через загальш 1нтеграц1йн! м!жна-уков! процеси коло питань розвитку рщно! мови д!тей дошк1льного вжу значно розширилось 1 вже охоплювало не лише специфшу педа-гопчно! д1яльност1, спрямовано! на формування мовленневих навичок, а и законом1рност1 розвитку мовлення д!тей на р!зних вжових етапах. У зв'язку з цим процес навчання д!тей рщно! мови був науково обгрунтова-ний на основ! досягнень таких наук, як ф!лософ!я, мовознавство, л1нгв!стика, психолопя, ф!зюлопя, 1нтереси яких перетинаються завдяки !снуванню спшьного об'екта дослщження - мовлення дггей дошкольного в!ку.

Наприк1нц1 XX ст. змши мовних пр1оритет!в, сустльно! и осв!тян-сько! парадигми у незалежшй держав! зумовили необх1дн!сть усеб!чно-го та грунтовного дослщження проблеми навчання державно! мови впхгромадян України (навіть тих, хто проживає за її межами). Відтак із методики розвитку рідної мови дітей дошкільного віку виокремився самостійний напрям - методика навчання української мови (як державної і як іноземної) дітей інших національностей.

Від початку 90-х років для методики розвитку рідної мови дітей дошкільного віку характерними стали дослідження з проблем розвитку різних аспектів мовлення, які вирізнялися точністю цілепокладання й конкретністю в розробленні способів досягнення мети, ґрунтовним тео­ретичним розробленням методичних питань. Завдяки цьому методика як наука наблизилася до технологічних наук, а розроблені науковцями методики дедалі частіше почали називати технологіями.

У широкому розумінні технологія- це сукупність знань і відомо­стей про послідовність окремих операцій у процесі виробництва. Тра­диції використання цього терміна запозичені вітчизняною педагогікою від Заходу дещо в іншому, метафоричному значенні, що відображало технологізацію не тільки виробничої, а й гуманітарної галузі знань. Сутність західної технології навчання полягала в тому, щоб, спираю­чись на постійний зворотний зв'язок, гарантувати досягнення чітко окрес­леної мети, тому й передбачала насамперед її визначення.

Як же співвідносяться між собою поняття «технологія» і «методи­ка» в сучасній педагогічній науці? На думку С. Гончаренка, термін «технологія», на відміну від терміна «методика», відображає не просто передавання інформації, а процес навчання, що має велике значення для характеристики сучасних тенденцій у педагогічних науках.

Отже, методика розвитку рідної мови дітей дошкільного віку як нау­ка зазнала істотних змін передусім за своєю сутністю, що й зумовило її назву - українська дошкільна лінгводидактика.Українська тому, що грунтується не на будь-якому абстрактному мовному матеріалі, вільно­му від мовотворчих традицій певного народу, а використовує мовну систему і мовленнєві традиції українського народу, які у своєму роз­витку безпосередньо пов'язані з його історією та культурою. Дошкіль­ною її названо тому, що суб'єктом педагогічного впливу є діти від на­родження до часу їхнього вступу до школи. Крім того, на сучасному етапі ця наука є складовою загальної теорії навчання мови — лінгводи-дактики.

Термін лінгводидактикаввів у науковий обіг у 1969 р. російський мовознавець М. Шанський для позначення нових напрямів і підходів, що сформувались у викладанні та вивченні мов унаслідок інтеграції двох наук - лінгвістики й дидактики. При цьому методика навчання мови і лінгводидактика не ототожнювалися М. Шанським, оскільки вони співвідносяться між собою як окреме й загальне. До того ж лінгво­дидактика - це теорія навчання мов, яка складається з трьох рівнів: загальної, конкретної та часткової лінгводидактики.

Загальна лінгводидактикаохоплює закономірності процесу навчання, що не залежать від системи конкретної мови. Конкретна— ґрунтуєть-ся на виявлених закономірностях з урахуванням специфіки навчання конкретної мови. У свою чергу, навчання конкретної мови завжди здійснюється з урахуванням загальних, специфічних лінгводидактич-них закономірностей і тих часткових відмінностей, які зумовлені метою, змістом, формами навчання, віковими особливостями та соціальним, національним статусом певної аудиторії. Цей рівень навчання конкретної мови охоплює часткова лінгводидактика(дошкільна, шкільна, вищої школи), у межах якої виокремлюються методики навчання мови як рідної, так і іноземної. Розглядаючи усі рівні лінгводидактики у взаємо­зв'язку і діалектичній єдності, М. Шанський зауважував, що «самостій­ною наукою методика стає лише настільки, наскільки, будучи частковим щодо загального, вона певним чином входить до загальної й конкретної лінгводидактики і, виявляючи методичні закономірності, керується тео­рією навчання мов»¹.

Отже, дошкільна лінгводидактика (методика навчання мови) - це педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спря­мованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови (рідної, іноземної), що відобра­жає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки.

Сучасна українська дошкільна лінгводидактика - це цілком сфор­мована самостійна галузь педагогічної науки, яка ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики і має особли­вості, що відрізняють її від шкільної (початкової, середньої і вищої ланки) лінгводидактики. Вона характеризується поліфункціональністю, що виявляється у різних напрямах її функціонування, нормативністю, що означає регламентованість провідних її положень, та варіативністю, що знаходить своє втілення у чинних програмних документах.

Об'єктом української дошкільної лінгводидактикиє навчально-мовленнєва діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі, тобто організований, цілеспрямований процес використання мови для переда­вання і засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспіль­ними способами дій з мстою спілкування та планування діяльності.

Предмет української дошкільної лінгводидактики -це процес розвитку мовлення дітей та навчання їх рідної мови на різних етапах дошкільного дитинства.

Метою української дошкільної лінгводидактикиє відтворення, все­бічне й глибоке пізнання предмета, вивчення його істотних і законо­мірних зв'язків. Відповідно до мети вирішуються основні завдання науки, до яких можна віднести не лише нагромадження наукових знань та їх продукування, а й передавання цих знань для забезпечення спад-коемності дослідницьких традицій. У розв'язанні цього завдання провід­на роль належить вищій школі, де існує багаторівнева система підго­товки фахівців до практичної і наукової діяльності (бакалавра!, спеціалізація, магістратура, аспірантура).

Навчальна дисципліна «Українська дошкільна лінгводидактика» -важлива складова загальної професійної підготовки педагога дошкіль­ного профілю, її мета - сформувати професійно-мовленневу готовність майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу до навчання дітей рідної мови.

Професійно-мовленнєва діяльністьвихователя дошкільного закла­ду - це професійне спілкування з колегами та дітьми під час навчання їх мови з використанням засобів українського розмовного і літератур­ного мовлення у поєднанні з екстралінгвістичними засобами (мімікою, жестами, рухами, діями). Як і кожна діяльність, вона грунтується на знаннях і складається з умінь і навичок. Зміст і обсяг професійних функцій і трудових умінь визначено чинними програмами навчання дітей української мови, де окреслено виховну, розвивальну, навчальну діяльність педагога та зазначено, які вміння, навички та знання сприяти­муть втіленню програмових завдань у практичну діяльність.

Упродовж навчального курсу лінгводидактики (теорія і методика навчання рідної мови у дошкільному навчальному закладі) майбутні педагоги мають оволодіти знаннями, вміннями й навичками, на яких ґрунтується професійно-мовленнєва діяльність і які сприяють форму­ванню професійно-мовленнєвої готовності, а саме:

• теоретико-методологічними: знання наукових філософських, пси­хологічних, природничих засад процесу навчання рідної мови у до­шкільному закладі;

• лінгвістичними: знання одиниць мови та правил їх поєднання; знання про мову як систему; вміння здійснювати порівняльний аналіз мов­них одиниць на будь-якому рівні, що є обов'язковою умовою ефек­тивності розроблення навчальних технологій з кожног/о розділу мето­дики для організації мовленнєвої діяльності та спілкування дітей дошкільного віку;

• комунікативними: вміння спілкуватись українською мовою у різно­манітних ситуаціях навчально-мовленнєвої діяльності з урахуван­ням соціальних норм поведінки;

• когнітивними: вміння орієнтуватись у нормативних освітянських документах і керуватися провідними положеннями у професійній діяльності, зокрема Базовим компонентом дошкільної освіти, Ба­зовою й тематичними програмами та навчально-методичними посібни­ками з розвитку мовлення дітей на різних етапах дошкільного пе­ріоду;

• технологічними: знання варіативних технологій розвитку мовлення і навчання рідної мови дітей (від народження до 6 років) і вміння організовувати ефективне навчання мови, налагоджувати зворотний зв'язок, конкретизувати навчальні цілі й на цій основі вдосконалю­вати процес навчання дітей мови; вміння застосовувати на практиці основні положення методичної науки про навчання дітей мови;

• проєктно-прогностичними: знання, вміння і навички планування різних видів роботи з розвитку мовлення: у різних вікових групах, із дітьми різних категорій і за різних соціальних умов (обдаровані діти, діти з тимчасовими затримками мовленнєвого розвитку, з мов­леннєвими вадами, або ті, які виховуються у дошкільних закладах різного типу (спеціалізованих, профільних та інших) - у дитячих будинках та будинках для немовлят, у сім'ї);

• корекційними: вміння й навички коригування відхилень і вад у мов­ленні дітей дошкільного віку;

• аксеологічними: знання, вміння і навички оцінювання навчально-мовленнєвої діяльності дітей, професійно-мовленневої діяльності пе­дагогів, самооцінювання ефективності здійсненого процесу навчан­ня мови.

Професійно-мовленнєва готовністьдо навчання дітей рідної мови -це система сформованих професійно-мовленнєвих знань, умінь і навичок та комплекс особливих індивідуально-психологічних властивостей осо­бистості.

До індивідуальних психологічних властивостей належать такі компо­ненти мислення, які дають можливість на теоретичному рівні втілювати у навчально-виховний процес лінгводидактичні положення, здійснювати індивідуальний підхід та колективне навчання, самостійно регулювати емоційно-вольову сферу особистості, планувати спілкування, мовлення, комунікативний вплив тощо.

Поиск по сайту: