Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рельєф як туристичний ресурс 1 страница



 

С

еред туристичних ресурсів вагому роль відіграє рельєф. По-перше, він суттєво впливає на просторову диференціацію клі­матичних, біотичних та інших ресурсів. По-друге, рельєф відіграє важ­ливу роль у задоволенні людської потреби в красі, створюючи спри­ятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. По-третє, посередництвом рельєфу найбільшою мірою серед туристичних ресурсів проявляється протилежність поглядів двох суб'єктів оцінки - туриста і рекреаційної галузі: найпривабливіші та най­більш контрастні території, в першу чергу гірські, водночас є найбільш важкодоступними з точки зору інженерно-будівельного освоєння тери­торії. При нагоді відзначимо, що психолого-естетична оцінка рельєфу носить цілком суб'єктивний характер, а з метою запобігання рекреа­ційної дигресії (визначення оптимального туристичного навантаження), перед початком туристичного освоєння території, конче необхідно озна­йомитися з особливостями її рельєфу.

З точки зору розвитку туризму рельєф України може бути оцінений як: > найкращий, добрий та задовільний (за типологією Фоменка Н.) - гірський, передгірський, пересічний, височинний, погорбова-ний - приблизно 50 % території;

^ сприятливий для туристичного освоєння - 94 % державної тери­торії знаходяться в межах Східноєвропейської рівнини. Гірські системи Українських Карпат та Криму при сильному естетично­му забарвленні також не завдають значних перешкод для такого освоєння.

Виходячи з показників психолого-естетичної оцінки, найбільший ступінь контрастності, пейзажної насиченості, екзотичності та унікаль­ності мають гори. Українські Карпати та Кримські гори займають сукупно

6,8 % території України [6].

На території Львівської, Закарпатської, Івано-Фран­ківської та Чернівецької областей з північного захо­ду на південний схід сму­гою паралельних хребтів завширшки 100-110 км та завдовжки понад 270 км простягаються Українські Карпати.Гірські хребти, роз-


ділені поздовжніми мальовничими улоговинами та розмежовані глибо­кими поперечними долинами з Яблуницьким (931 м), Ужоцьким (889 м), Середнім Верецьким (839 м) та ін. перевалами. Абсолютні висоти гірської системи становлять від 120 до 2061 м (найвища українська вершина -г. Говерла).

Скибові (зовнішні) Карпати представленні середньовисокими купо­лоподібними згладженими вершинами Бескидів та Покутсько-Буковин-ського хребтів з найвідомішими гірськолижними курортами України (Славське, Яремча, Ворохта, Косів), між якими знаходяться менш освоєн­ні в рекреаційному відношенні Горгани з плоскими гребенями, крутими схилами та кам'яними розсипами.

Найвищі вершини [див. табл. 2.21] та більш різкі перепади відносних висот характерні для центрального пасма Карпат, де знаходяться Чорно-гора (всі українські вершини понад 2000 м), Свидовець, Рахівські гори, Гриняви, Чивчини тощо. Зокрема, Чорногора та Полонинський хребет (Пікуй, Боржава, Красна) характеризуються конусоподібними вершина­ми; Чорногора та Свидовець - найбільшим проявом льодовикових форм рельєфу (кари, трогові долини тощо); Мармароський масив, Рахівські гори та Чивчини - гострими вершинами з крутими схилами та глибоки­ми мальовничими долинами і найбільшим проявом карсту в Карпатах; Вододільний хребет пологими складчасто-бриловими масивами, де зна­ходяться основні родовища карпатських мінеральних вод. Внутрішнє пасмо представлене розрізненими невисокими (максимальна висота г. Бужора, 1085 м) масивами Вулканічного хребта (Маковиця, Синяк, Вели­кий Діл тощо) на території Закарпаття.



Привабливість Карпат значно посилюється особливостями культу­ри і побуту місцевого населення, багатством інших туристичних ресурсів та можливістю задоволення широкого спектру туристичних потреб.

 

Кримські гориз найвищою точ­кою Роман-Кош (висота 1545 м) про­стягаються неширокою (до 60 км) смугою від околиць Феодосії до


Балаклави, створюючи своєрідний амфітеатр та формуючи унікальні туристичні властивості Південного берега Криму. Як зазначають автори «Географії Криму»: «завдяки дугоподібному розміщенню гірських гряд майже паралельно одна одній та підвищенню їх у південному напрям­ку вони подібні на сходинки п'єдесталу пам'ятника. Однак на місці самого «пам'ятника» виявляється ... западина Чорного моря» [1, с. 34]. У рельєфі гір чітко виділяються майже паралельні Головне (найвище, 1200-1500 м), Внутрішнє (близько 500 м) та Зовнішнє (250-320 м) пасма з крутими південними та пологими північними схилами. Вер­шини Кримських гір - яйли (від тюрк, джайляу - пасовище) - плоскі і майже безлісі. Гірський Крим поділяєть­ся на 10 яйл, особлива мальовничість властива Демерджі-Яйлі, Ай-Петрінській, < Байдарській, Бабуган-Яйлі, Чатирдагській. В горах поширені куестові гряди, карстові форми рельєфу, в тому числі печери. Давньовулканічний гірсько-лісо­вий ландшафт Карадазького заповідника є своєрідним мінералогічним природним музеєм, в якому можна прочитати літопис Землі майже за півтори сотні мільйонів років.

Попри значну тривалість періоду із достатнім сніговим покривом, Кримські гори важко назвати районом розвитку гірськолижного туризму. Натомість розви­нутими видами є спелеотуризм, пізнаваль­ний, пішохідний. Найвідоміші туристичні стежки Криму - Голіцинська (Новий Світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадазька (Щсбетівка).

Приблизно четверту частину території України займають височини.
0«>(>пивок> мальовничістю рельєфу серед них відзначається Подільська
височина.
На півночі вона обмежена сильно розчленованими низько-
гір'нми Гологоро-Кременецького кряжу з відносними перевищеннями
150 І ж> м. Від с. Підкамінь Львівської області до м. Кам'янець-Поділь-
СЬнии нуіькою смугою витягнуті скелясті розчленовані вапнякові пасма
Лоціпиських Товтр (Медобори),продовженням яких на південний
СХІД < Прут-Дністровські та Мурафські Товтри. Над навколишньою міс-
цевістю окремі платоподібні пасма підносяться на висоту 50-60 м, а
над річковими долинами - 100-150 м. В межах Львівської області зна-



ходяться сильно розчленовані, з вузьки­ми річковими долинами і крутими схилами мальовничі Опіллята Розточчя.Для Всього Поділля характерні яружно-балкові та карстові форми рельєфу, зокрема, наяв­ність найдовших печер України. Хотинська височиназ горою Берда (515 м) є найвищим елементом Східноєвропейської рівнини від Уралу до Карпат.

Приблизно по лінії Сокаль-Берестечко-Острог-Кривин уступом заввишки 40-60 м у рельєфі північного заходу України виділя­ється Волинська височина,яка на півночі переходить в Поліську низо­вину. Цікавими її елементами є Мізоцький кряж (314 м) та Пелчинське плато (324 м).

Горбиста поверхня з від­носно рівнинними долинами річок, розгалужена яружно-баЛкова система (особливо інтенсивна в районі Канева, т.з Канівські гори, де глибина яруг

становить 85-90 м) властиві Придніпровській височині,східною межею якої є чітко виражені, оспівані Т. Шевченком дніпровські кручі.

На лівобережжі України в рельєфі виділяються Приазовська і Середньоросійська височинита Донецький кряж.Серед особливос­тей Приазовської височини варто зазначити обривисті схили та виходи на поверхню кристалічних порід; Середньоросійської - розгалужену яружно-балкову мережу; Донецького кряжу - найвищої частини ліво­бережжя (г. Могила Мечетна, 367 м) - куести, карст, антропогенні форми рельєфу. Північно-східна частина Донецького кряжу - район Слов'янська та Святогірська - отримала назву Української Швейцарії.

В рельєфі рівнинного Криму виділяються Тарханкутська(179 м) та Керченська(189 м) височини. Найцікавіші елемент останньої - єдині в Україні діючі грязьові вулкани та г. Опук.

У зв'язку з невиразністю та одноманітністю рельєфу низови­ни - Поліська, Придніпровська, Причорноморськата Закарпат­ська- мають загалом невисоку атрактивну туристичну оцінку. Однак, окремі форми рельєфу - карст, гранітні кар'єри, піщані дюни, ози (Поліська низовина); яри, балки, виступи крейдяних порід, соляні куполи


(Придніпровська низовина); долини річок, балки, кургани (Причорно­морська низовина) - у якості пам'яток природи або заказників є турис­тичними ресурсами. На окрему увагу заслуговує цікавий і загадковий (завдяки певній спорідненості рослинного світу з Кавказом) Словечансько-Овруцький кряж(відносні висоти - 50-60 м, абсолютна - 316 м) на території Житомирщини. Найцікавіші форми рельєфу та ландшафти вище зазначених орографічних зон наведені в табл. 2.22.

Досить популярним у світі є спелеотуризм і Україна у цьому плані також може задовольнити найвимогливіших туристів. На території Тер­нопільської області знаходиться вхід в найдовшу гіпсову печеру-лабіринт світу-Оптимістичну-довжиною 182 км [12, заданими Географічної енциклопедії України - 165 км]. В цілому ж в Україні виділяють 14 кар­стових областей загальною площею близбко 206,5 км2 [доповнено 4]:

Як свідчать дані, печери та шахти властиві не всім карстовим облас­тям України, адже проявом карстування є також поверхневі форми рельєфу (вирви, лінійки, понори, кари, озера). Найповніше карстові форми рельєфу представлені у Гірсько-Кримській області, де до того ж знаходиться і найбільша кількість карстових порожнин: 85 % відо­мих на сьогодні в Україні. Вони переважно короткі (загальна довжина -34,4 км; найдовша печера - Червона (13,7 км) у Сімферопольському р-ні), однак займають перші позиції за глибиною (найглибша в Україні пече­ра - Солдатська, 517м; 2-а - Каскадна, 400 м; 3-я - Нахімовська, 374; для порівняння: у світі - Резо Жан Бернар (Франція, 1535 м).Серед гірсько-кримських печер варто зазначити: Узунджа (2,12 км), Еміне-Баїр-Хасан



(1,46; Чатирдаг), Чорна (1,16), Провалля (1,15), Каскадна (0,980; Ай-Петрі), Еміне-Баїр-Коба (0,950; Чатирдаг), Джур-Джур (0,770; поблизу Алушти), Альошина вода (0,620; Довгоруківська яйла), Аянська (0,560; Чатирдаг), Монастир-Чокрак (0,510; Карабі-Яйла), Ені-Сале-3 (0,435; Довгоруківська яйла). Висяча (0,425; Ай-Петрі), Егіз-Тинах (0,345; Карабі-яйла), Печера Миру (0,340; Карабі-яйла), Медова (0,250; Ай-Петрі), Мангупська (0,230; Мангуп), Насонова (0,229; Ай-Петрі), Мап (0,205; Демерджі-Яйла), Крис-тальна (0,200; Ай-Петрі), Бінбаш-Коба (0,150; Чатирдаг), Басмен-5 (0,070; Ялтинська яйла), Аджі-Коба (0,078; масив Карабі-Яйла), Данильча із залишками невеликого храму біля входу (0,014; с. Соколине).

У карстовому гроті Кіїк-Коба на Довгоруківській яйлі (за 25 км на схід від Сімферополя) було виявлено перші знахідки решток неандертальця на території України і Центральної Європи.

Найдовші українські печери властиві Подільсько-Буковинській карстовій області. Так, поблизу с. Коралівка (Тернопільська обл.), зна­ходиться вхід до Оптимістичної. На території Тернопілля знаходяться також печери: Озерна (107,0; с. Коралівка, с. Сапогів), Кришталева (22,0; с. Кривче), Млинки (21,0; с. Залісся), Вертеба (7,820; смт. Більче-Золоте), Угринь (2,12), Тимкова Скеля (1,78), Ювілейна (1,50). Серед печер Чер­нівецької області - Золушка (Попелюшка) (80,0; с. Подвірне), Буковин­ка (2,30; Новоселицький р-н), Баламутівська (с. Баламутівка), Піонерка (с. Юрківці); Хмельницької - Атлантида (2,50; с. Завалля) та інші.

У Чернівецькій області розташовані 3 українські карстово-спеліоло-гічні заказники: Молочнобратський карстовий масив, Чорнопотоцький та Юрківський карст.

Третьою за кількістю карстових порожнин є Передгірно-Кримська область - відомо 18 печер, шахт та гротів, які досить активно викорис­товуються в туризмі. Серед печер даної карстової області: Зміїна (310 м), Міжгір'я (210 м). В цій області знаходяться і відомі печерні міста та монастир: Ескі-Кермен (\/-\/І ст.), Мангуп-Кале (\/І-Х\/ ст.), Чуфут-Кале (Х-ХУІІІ ст.), Успенський монастир (УІІІ-ХІХ, відновлено наприкінці XX ст). Карпатські печери та гроти Мармароського масиву, Рахівських та Чивчинських гір переважно короткі (загальна довжина 15 печер ста­новить 670 м), однак, як і все у цьому краї, овіяні цікавими легендами та переказами. Найдовші печери - Дружба, Білих Стін, Молочний Камінь - розташовані в долинах Малої та Великої Угольки.

Найбільш відомими печерами інших карстових областей є:

Причорноморсько-Азовська - Заповідна (380 м; складова одесь­ких катакомб), Наталина (180 м; м. Одеса);

• Донбаська - Трипільська (210 м; Артемівський р-н); поблизу сіл Дробівки, Русельниково, Стипа, Новотроїцьке малодосліджені


печери та підземні річки; в околицях Слов'янська та Артемівська розвинутий соляний карст;

• Східно-Подільська - Рошківська-2, Шершенська-2;

• Криворізько-кременчуцька - порожнина у долині р. Жовтої має
довжину понад 1,5 км, глибину - 350 м;

Закарпатська - три невеликі соляні печери поблизу Солотвина

загальною довжиною біля 40 м.

Деякі з карстових порожнин (особливо соляний карст Донецької та Закарпатської областей) використовуються з лікувальною метою (спеле-отерапія). Зокрема соляні печери та шахти Артемівська, Соледара, Солот-вино широко застосовуються для лікування бронхіальної астми та поряд з гіпсовими печерами Тернопілля і Буковини мають чудові перспективи стати базою у лікуванні психофізіологічних порушень.

Інші карстові області представлені поверхневими, однак не менш атрактивними, формами рельєфу. Більшість з ділянок поширення поверх­невого карсту оголошено заказниками та пам'ятками природи.



Уся сукупність туристичних ресурсів, у т.ч. рельєф, є елемента­ми ландшафту. Ландшафт об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних ландшафтоутворюючих факторів. В залежності від під­ходу ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гір-




ські тощо. Як підтип антропогенного О.О. Бейдик виділяє рекреаційний ландшафт - це геотериторіальна система, в якій тісно взаємопов'язані природні і антропогенно-технічні елементи. Даний ландшафт формуєть­ся з метою організації рекреаційної діяльності і під її впливом [2]. Серед методів санаторно-курортного лікування, які безпосередньо пов'язані з використанням ландшафтів популярними є теренкур (дозовані про­гулянки по розмічених маршрутах) та ландшафтотерапія (використання сприятливого впливу на організм туриста місцевостей з мальовничими краєвидами, часто у поєднанні з аеро-, таласо- або геліотерапією).

Площа ландшафтів, які використовуються або зарезервовані для рекреації в Україні, наведена вище, зокрема в Українських Карпатах вона становить приблизно 40 % території. Також з метою розвитку туризму у структурі природно-заповідного фонду України з середини 90-х років почали виділяти регіональні ландшафтні парки, як природоохоронно-туристичні установи місцевого або регіонального значення. Охорона типових або унікальних природних комплексів носить підпорядковане значення, оскільки їх провідною функцією є забезпечення умов для орга­нізації відпочинку населення.

На 2007 рік було створено 44 регіональних ландшафтних парки [див. табл. 2.23 та карту 2.5].


Крім того в Україні на початок 2003 року існувало 423 ландшафтних заказники. Найбільша їх кількість - у Запорізькій (55), Полтавській (51) та Чернігівській (34) областях. Унікальні об'єкти та ландшафти охороняють­ся в геологічних (14) та загальногеологічному (Дюна, Старовижівський р-н, Волинської обл.) заказниках. Цікавими туристичними об'єктами, як зазначалося вище, можуть бути і пам'ятки природи. Серед них в Україні існувало 149 комплексних та 364 геологічних пам'яток природи. Пере-важна більшість з них - це мальовничі долини річок, унікальні вихо-


ди та відслонення порід, загадкові печери та гроти, неповторні форми рельєфу.

У контексті розвитку сучасної цивілізації, коли середовище люд­ської життєдіяльності стає все більш штучним, все більшої ідеалізації буде зазнавати краса мало зміненої (дикої] природи. Певною мірою про такі зміни ціннісних орієнтирів пейзажно-естетичної оцінки довкілля свідчить розвиток екологічного та екстремального туризму, альпінізму. І хоча природа України зазнала сильного впливу людини, вона багата на унікальні та привабливі ландшафти. Основними природними об'єк­тами туризму є Карпатські та Кримські гори, Товтри, Кременецькі гори, Дністровський каньйон, карстові печери тощо. Зважаючи на суб'єктив­ність у сприйнятті навколишнього середовища, можна зазначити, що природні комплекси нашої держави можуть забезпечити найширший спектр вимог туристів.

Список посилань:

1. Багрова Л.А., Боков В.А., Багров Н.В. География Крьіма. - К.: Либідь,
2001.

2. Бейдик 0.0. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та
рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.

3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.: ... О.М. Маринич
(відпов. ред.) та ін. - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. - Т. 1: А - Ж.; 1990.
-Т. 2:3-0.; 1991. - Т. 3: П - Я.

4. Дублянський В.М. Ломаев А.А. Карстовьіе пещерьі УкраиньІ. - К.:
Наукова думка, 1980.

5. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. - Чернівці,
Прут, 1996.

6. Заставний ФД. Географія України. - Львів: Світ, 1994.

7. Коротун І.М., Коротун Л.Н., Коротун С.І. Природні ресурси Украї­
ни. - Рівне, 2000.

8. Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об'єктів природно-
заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів,
1997.

10.Рекреационньїе зоньї й туристско-зкскурсионньїе маршруту До-нецкой области «мой Донбасе». Т.1. / Под ред. В.Ф. Горячина, С.С. Куруленко. - Донецк: ДИТБ, 2001.

11.Фоменко Н.В. Туристичні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ,
2001.

12.Царик Я, Чернюк Г. Природні туристичні ресурси. Методи оцінки і
аналізу. - Тернопіль, 2001.

ІЗ.Шищенко П.Г. Принципу й методьі ландшафтного анализа в регио-нальном проектировании. - Киев: Фитосоциоцентр, 1999.


Культурно-історичні
ресурси______________

В

ізитною карткою українського народу є його архітектурна спад­щина. Під охорону держави взято понад 15,6 тис пам'яток місто­будування й архітектури, хоча досі обліковано далеко не всю історико-архітектурну спадщину. Хронологічний діапазон архітектурних пам'яток дуже широкий. Найдавніші пам'ятки на території України збереглися в районах північного Причорномор'я: в Ольвії, Херсонесі, Керчі та інших містах Криму.

На Русі кам'яне будівництво розвивається з XX ст. До давньоруських пам'яток архітектури (XI - початок XII ст.) відносяться пам'ятки що част­ково збереглися у справжньому вигляді: Софійський собор, Золоті воро­та, церква Спаса на Берестові, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської Лаври, Михайлівський собор Видубицького монастиря (у Києві) та Спаській собор (у Чернігові).

Будівлі XII - початку XIII ст. свідчать про виникнення різних сти­лістичних напрямів у кам'яному зодчестві. Київської, Чернігівської, Волинської, Галицької шкіл.

^ Київську школу представляють Кирилівська церква в Києві, Юрі'вська (Успенська) церква у Каневі, церква Василя в Овручі.

^ Чернігівську школу характеризують Борисоглібський собор, Іллінська церква, Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницька церква.

-/ Уявлення про характер Волинської школи дає Успенський собор у Володимирі-Волинському.

Зі споруд Галицької школи до наших днів збереглася церква св. Пантелеймона в с. Шевченкове Івано-Франківської області та церква св. Миколи у Львові

Ансамблі Києво-Печерської Лаври, Софійського монастиря та істо­ричний центр Львова включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.




Перспективи щодо включення у цей список мають історичні ансамблі Києва, Кам'янець-Подільського, Новгород-Сіверського, Чернігова тощо

В Україні виявлено 1399 міст і селищ та близько 8 тисяч сіл з цінною історико-культурною спадщиною.

Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію.

47 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками, серед них статус національних мають Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, Кам'янець, Могила Т.Г. Шевченка, Переяслав, Софія Київська, Стародавній, Херсонес, Хортиця, Чигирин, Чернігів.

Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних пам'яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об'єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами - 8 тис.) задіяні в туризмі [див табл. 2.24].


АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМє однією з найдавніших колисок сучасної цивілізації. Сліди життя первісної людини, виявлені в печері Киїк-Коба (тюркською кийик - дикун, коба - печера) в 25 км від Сім­ферополя, свідчать, що вона з'явилась тут близько 100 тис. років тому. На території півострова відомо понад двадцять стоянок того часу, в т. ч. в урочищі Ак-Кая (Біла скеля) в Білогірському районі, яка примітна насамперед великою кількістю поселень, потужністю культурних шарів, насиченістю їх слідами життя первісної людини, що свідчить про трива­лість проживання тут первісних мисливців.

Більшість вчених вважають аборигенами Криму таврів (назви -Таври­да, Таврія), які спочатку жили на більшій частині півострова, їх фортецею був Харакс на мисі Ай-Тодор.

Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння греками Таврики розпочалося із східної її частини: у VI ст. до н.е. виникають Пантикапей (Керч), Мірме-кія (грецькою мурашник), Тірітака, Німфей (на березі Керченської про­токи), а також Феодосія, на західному березі - Керкінітіда (Євпаторія), а через століття - Херсонес, який заснували переселенці із малоазійського міста Гераклеї. Протягом V ст. до н.е. в Тавриді склалися два античних державних утворення - Боспорське царство із столицею в Пантикапеї і місто-держава Херсонес.


Римські легіонери на кримській землі з'явились в районі сучасної Керчі у 45 р. в період правління імператора Клавдія. Поступово римські гарнізони розташувалися на території Південного Берегу Криму (ПБК) від Пантикапея до Херсонесу створивши могутню оборонну систему фортець, які були зв'язані між собою легендарними римськими дорога­ми. Наймогутнішою римською фортецею був Харакс на місці колишньої таврської цитаделі.

Скіфи почали з'являтись на півострові у VII ст. до н.е. Від III ст. до н.е. тут існувала скіфська держава, столиця якої знаходилась на місці сучасного Сімферополя, її скіфська назва не збереглася. Греки називали її Неаполем Скіфським. Під впливом греків скіфи пережили своєрідну «культурну революцію», про що свідчать залишки скіфської архітекту­ри, які нагадують античні еллінські храми. На жаль, не дійшов до нас славнозвісний скіфський «звіриний стиль», що був знищений татара­ми, яким мусульманська релігія забороняла зображувати живі істоти. Скіфська держава у Криму проіснувала до III ст. н.е. Вважається, що у І\М/ ст. саме тавро-скіфи спорудили могутні міста-фортеці в горах (Ман-гуп, Чуфут-Кале та ін.).

Дорі, Дорас, Дарас, Феодоро - різні варіанти назви грецькими авто­рами столиці готів. Як називали свою столицю самі готи нам не відомо. Нині, руїни цієї столиці відомі під назвою Мангуп-Кале. У VI ст. Іоанн Богослов іменував готське князівство на півострові Кримською Готією.

У кінця ХІ-ХІІІ ст. в Криму з'явилися венеціанці та генуезці. Саме тоді генуезці споруди могутні фортеці у Балаклаві і Судаку, залишки яких і сьогодні притягують погляди туристів. Вони також побудували форте­ці: Фори (Форос), Кикинез, Лупико (Алупка), Мусакарі (Мисхор), Ореан-да, Джаліта, Сикита (Никита), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, Біюк-Ламбат, Кучук-Ламбат, Луста (Алушта).

Сучасники зазначали, що поява татар на території півострова у 1223 р. пройшла майже без опору місцевого населення.

У 1680-х роках розпочався відкритий наступ Московії на землі, які ніколи їй не належали, а завершився — наприкінці XVIII ст. ліквідацією Криму як держави.

Кримський півострів має унікальну архітектурну спадщину, яка представлена античними пам'ятками (з IV ст. до н.е.), середньовічними фортецями й печерними містами, культовими спорудами різних світо­вих релігій і конфесій (християнство — католицизм, православ'я вірме-но-григоріанська церква; іслам, іудаїзм) та палацовими ансамблями (ХУІ-ХХ ст.). На державному обліку перебуває 1087 пам'яток. До Списку міст і селищ України з цінною комплексною архітектурно-культурною спадщиною занесено 28 населених пунктів: Алупка, Алушта, Бала-


Клава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя,в центрі на високому плато у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполіс, а через XV-XVII століть тут звели селище Ак-Мечеть. Російський уряд перейме­нував місто на Сімферополь (два грецьких слова - «сімфоро» збираю і «поліс» - місто).

Найстаршою будівлею міста є мечеть Кебір-Джамі, споруджена у 1508 р. В Сімферополі є унікальний історико-меморіальний пам'ят­ник - приміщення колишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менде­лєєв, навчалися І. Курчатов і І. Айвазовський. Заслуговує на увагу палац Воронцова (1826) та Долгоруківський обеліск (1842).

За Преїв адміністративним і економічним центром Кримського хан­ства був Бахчисарай(тюркською мовою - «палац в саду»), що мав і більш ранні назви - Веселе місто, Щасливе місто, Виноградне місто.

Головною домінантою старої частини Бахчисарая є Ханський палацовий комплекс розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су - «гнила вода») у її скелястому каньйоні. Найзначнішими спорудами комп­лексу є головний корпус палацу, гарем, кор­пус для почту (свитський, або графський), корпус для варти (XVIII ст.), ханська кухня (XVIII ст.), стайні (XVIII ст.), бібліотека (XIX ст.), Соколина башта (XVIII ст.). Велика мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діляри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), Надгробна ротонда (XVIII ст.). Слід також назвати літню альтанку, південну в'їзну башту, набережну з трьома мостами,

сади та паркові споруди, чотири головні подвір'я, ханське кладовище, шість фонтанів, мури тощо.

На схід від споруд палацу й ханського кладовища розташовані лазні «Сари-Гюзель» (1533 р.). Споруда як лазня функціонувала до 1924 р.

Будівництво палацу розпочалось у 1502 р. (за іншими даними -у 1532-1551 рр.). Серед тих, хто споруджував комплекс у ХУІ-ХУІІІ ст., італієць Альвізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст.), який і створив відо­мий Фонтан сліз. Палацовий комплекс був зруйнований російськими вій-


ськами у 1736-1737 рр. і в первісному вигляді не був відновлений.

Поблизу Бахчи­сарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале.Місто поділяється на дві частини - Старе й Нове. На його тери­торії збереглися підземні частини оборонних, господарських, житло­вих і культових споруд, завдяки чому перші дослідники дали пам'ят­ці дещо неточну назву - «печерне місто». Засновано у ранньому середньовіччі приблизно у УІІІ-ІХ ст. (є версії датування - У-УІІ чи Х-ХІ ст.). У 1299 р. місто захопила орда ногайських татар, які назвали його Кирк-Ор («сорок укріплень»).

Старе місто слугувало резиденцією кримських ханів. До почат­ку XVI ст. тут спорудили мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум тощо. Назва Чуфут-Кале («кале» - фортеця, «чуфут» - єврейська) пов'язана з тюркомовними караїмами, за вірою іудеями, які у XIV ст. заснували Нове місто, спочатку як торговельно-ремісничий посад. Караїми збудували велику і малу кенаси, східний фортечний мур з великою брамою, баштами та ін. У XVIII ст. побудували друкарню, яка була першою в Криму. Після анексування Криму Росій­ською імперією (1783) мешканці поступово переселились в передмістя Бахчисарая і у 1860-х роках місто спорожніло. Одним з останніх меш­канців був караїм за походженням видатний вчений історик і археолог, гебраїст А. Фіркович (1786-1874), садиба якого збереглася донині.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.