Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Бальнеологічні ресурси



Б

альнеологічні ресурси включають в себе лікувальні властивос­ті мінеральних вод, грязей та озокериту. Традиції використання цих властивостей нараховують не одну тисячу років і саме бальнеологічні ресурси, стали основою формування курортного господарства. Перші баль­неологічні курорти (про які є писемні згадки) виникли на о. Евбея (Греція). В Україні перші заклади, які почали функціонувати, використовуючи міне­ральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877).

Основний вид бальнеологічних ресурсів - це мінеральна вода, як природна вода, що має лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів [2].

Найбільше територіальне поширення в Україні, якщо не брати до уваги мінеральних вод без специфічних компонентів, мають радоно­вілікувальні води з різноманітним хімічним складом. Вони характерні для північних та центральних областей Правобережжя (Житомирська, Київська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська) та Приазов'я (Запорізька, Донецька). Вміст радону від 50 до 2000 еман/л. За ступенем мінералізації представлений весь спектр.

Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторії та водолікарні Житомира, Черкас («Радон»), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.

Басейни поширення йодних, бромних та йодобромнихмінеральних вод переважно хлоридного натрієвого складу займають значні площі, але не мають цілісного ареалу. Джерела даного типу поширені в АР Крим та Приазов'ї, східних областях України, Причорномор'ї', Львівській та Закарпатській областях. За ступенем міне­ралізації - це розсоли (до 300 г/л). Вміст йоду становить 0,01-0,1 г/л, брому - 0,02-1,5 г/л.

Води даного типу застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

Різноманітні за хімічним складом, ступенем мінералізації (0,6-35 г/л) та вмістом сірководню (0,01-0,6 г/л) родовища сульфіднихмінеральних вод поширені в трьох ареалах:

• Карпатський регіон з південно-західним Поділлям; .

• північне Причорномор'я (захід Одещини, південний захід
Херсонщини);

• Керченський півострів.

 


 

Регіони півдня України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації родовищ сульфідних мінеральних вод. Натомість родовища заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любінь Великий, Три ареали поширення в Україні мають також крем'янистімінераль­ні води: центральна частина Поділля, Закарпаття та міжріччя Сіверського Донця і Ворскли у верхній частині течії. Ці переважно прісні води (міне­ралізація до 1,4 г/л) використовують для розливу (Берегівська, Хар­ківська №1, Кам'янець-Подільська, Хмельницька тощо) та на курортах Березівка і Рай-Оленівка Харківської області.

Обмежений ареал поширення, та чи не найширше застосування в рекреаційному господарстві України, мають вуглекислімінеральні води, їх джерела приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова. За складом вони бувають:

• гідрокарбонати! кальцієві, з загальною мінералізацією до 1,5 г/л
(типу Нарзан);

• гідрокарбонати'! натрієві, 6-7 г/л (типу Єсентуки);

• хлоридні натрієві, 12-97 г/л (типу Арзні).

Крім того, вони можуть мати підвищений вміст миш'яку, заліза, крем­некислоти тощо.

Води даного типу використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив (Лужанська №1 та №2, Поляна Квасова, Сваля-ва, Плосківська, Драгівська, тощо).

Мінеральні води з підвищеним вмістом органічнихречовин (Нафтуся та типу Нафтуся (Збручанська, Ново-Збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використаня розвивається курорт­не господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.).

По території майже всіх областей України поширені джерела мінеральної води без вмісту специфічних компонентіврізноманіт­ного хімічного складу, з мінералізацією від 2 до 350 г/л. Води даного типу широко застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо. Такі столові та лікувально-столові води як Айвазовська, Феодосійська, Миргород­ська, Олеська, Солуки також відносяться до даного типу.

Миш'яковистімінеральні води мають в Україні вузько локалізова­ний прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії «Гірська Тиса», який має


лише два світових аналоги. Даний тип мінеральних вод показаний для лікування анемій, центральної та периферійної нервових систем.

Залізистімінеральні води в основному використовуються у якос­ті лікувально-столових і йдуть на розлив, їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини.

Лікувальні грязі та окремі мінеральні води використовуються лише зовнішньо та переважно зовнішньо на курортах Саки, Затока, Очаків, Коблеве, Біла Церква, Хмільник, Миронівна, Великий Любіть, Синяк, Трускавець. У якості лікувально-питної на 100 % або переважно вико­ристовуються води джерел Миргорода, Березівських Мінеральних Вод, Святогірська, Перечина, Поляни, Східниці, Голубиного, Сатанова, Бердянська, Куяльника. Комплексне використання мають бальнеологіч­ні ресурси курортів: Моршин, Сойми, Міжгір'я, Кваси, Шаян, Слов'янськ, Сергіївка тощо.

Запаси мінеральних вод України потребують подальшого уточ­нення, оскільки дані різних джерел дуже відрізняються. Більш-менш достовірними є дані про найбільш вагомий курортно-бальнеологічний регіон України - Карпатський, де нараховується біля 800 джерел міне­ральної води з сумарним дебітом понад 57,5 тис. м3, що становить при­близно чверть всіх водопунктів України та 15 % їх сумарного дебіту. Експлуатаційні ж запаси розвідані і затверджені лише для 16 родовищ [4]. Лише запаси мінеральної води в Українських Карпатах можуть забез­печити оздоровлення і лікування понад 7 млн. чол. на рік [3].

Важливою складовою бальнеологічних ресурсів є лікувальні грязі(пелоїди), які застосовують у вигляді ванн та аплікацій. Перші закла­ди держави, які почали використовувати лікувальні властивості гря­зей, виникли на півдні: 1833 р. - на узбережжі Куяльницького лиману; 1895 р. - поблизу Голої Пристані (Гопри).

У якості лікувальних грязей можуть виступати мули, сапропелі, торфи, сопкові грязі тощо, родовища, яких за генезисом, відповідно, поділяються на мулові, торфові та псевдовулканічні.

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. Вони являють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору, їх загальні розвідані запаси ста­новлять близько 125 млн. м3. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський [див. табл. 2.9]. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосу­вання як самостійно, так і в поєднанні з іншими лікувальними фактора­ми, на курортах Одеси, Криму, Запорізької та Херсонської областей.

 

 

 

 

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі. До них відноситься торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання (понад 40 %) органічних речовин. Найціннішими вважають­ся гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязьовим розчином. Серед найбільш відомих родовищ: Немирівське, Шкловське, Великолюбінське Моршинське (Львівська область), Війтівецьке (Вінницька обл.), Настасівське (Тернопільська область), Черченське, Підпечеринське, Осмолодське (Івано-Франківська область), Журавицьке (Волинська обл.), Зарічанське (Житомирська обл.), Малосорочинське (Полтавська область), Березівське (Харківська область) та родовища Глибочицького, Сторожинецького, Вижнівського районів Чернівецької обл. Найбільшим родовищем вважається Моршинське - запаси грязей становлять 239 тис. м3. Вони знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС.

Сапропелеві грязі - намули переважно прісних водойм, збагаче­ні органічною речовиною (більше 50 %), які утворилися в результаті багаторазової макро- і мікробіотичної переробки водних рослин і тварин. Поширені вони на Поліссі: с. Вільчани, Житомирська область; Микулинецьке родовище в Тернопільській області; озера Скорінь і Бурків (Любешівського), Ковпино і Оріхове (Ратнівського), Синове (Старовижівського), Туричанське (Турійського) та Охотин (Ковельського районів Волині). Розвідані запаси сапропелів лише на Волині становлять 61,2 млн т. [6].

В рекреаційному господарстві України обмежено використовують­ся сопкові грязі (курорт Феодосія) з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові.

У санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону широко застосовують озокерит (гірський віск), який являє собою суміш високомолекулярних вуглеводів, смол і асфальтенів, що й визначає лікувальні властивості цієї паливної корисної копалини. Більшість родовищ озокериту в Україні приурочені до Передкарпаття. Саме тут знаходяться найбільші у світі: Бориславське (експлуатується з 1856 року) та Трускавецьке родовища. На території Львівської області прояви озокериту є також в смт. Стара Сіль та с. Івана Франка. Родовища Івано-Франківщини (Дзвиняцьке, Старунське) переважно виведені з екс­плуатації.

На основі використання мінеральних вод, лікувальних грязей та озо­кериту в Україні сформувалась світового значення мережа бальнеологіч­них, бальнеогрязьових, грязьових курортів [див. карта. 2.2 та табл. 2.10].


 

 





 




 



В Україні виділено також перспективні санаторно-курортні зони, зокрема: Верхньосиневидненська, Грозівська на Львівщині; Ужоцька, Велико-Більчанська в Закарпатті; Мізунська на Івано-Франківщині; Путильська, Брусницька на Буковині; Грем'яцька на Волині та ін.

Мінеральні води та лікувальні грязі є дуже примхливими природни­ми утвореннями. Генезис деяких з них залишається невивченим, оскіль­ки процес утворення відбувається під впливом сукупності геологічних, гідрологічних, морфологічних, кліматичних, фізико-хімічних, біологіч­них чинників. Однак, встановлено, що зміна хоча б одного з факторів формування або компонентів навколишніх природних комплексів може негативно вплинути на їх якість та утворення в майбутньому. Так, зокре­ма, дуже негативні наслідки на процес грязеутворення мало з'єднан­ня з морем Хаджибейського лиману та оз. Саки. Тому особливо високі вимоги ставляться до господарської діяльності в районах їх поширення. Більшість джерел мінеральної води та родовищ лікувальних грязей вхо­дять до природних та біосферних заповідників, національних природних парків, водно-болотних угідь або оголошено заказниками, пам'ятками природи, заповідними урочищами.

Отже, Україна відносно багата якісними та унікальними джерела­ми мінеральних вод, родовищами лікувальних грязей та озокериту, які мають територіальне поширення по всіх областях, однак особлива тери­торіальна концентрація і різноманітність складу характерна для:

• мінеральні води - Карпатський регіон, північ лісостепу та Азово-Чорноморське узбережжя;


• лікувальні грязі - південь України та Західне Полісся;

• озокерит - Львівська область.

На основі їх застосування функціонують відомі бальнеологіч­ні курорти (Трускавець, Миргород, Немирів, Кваси, Хмільник, Саки, Євпаторія тощо), окремі санаторії, водолікарні, профілакторії в усіх областях України.

Список посилань:

1. Багрова Л.А., Боков В.А., Багров Н.В. География Крмма. - К.: Либідь,
2001.

2. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.:... О.М. Маринич
(відлов, ред.) та ін. - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. - Т. 1: А - Ж.;
1990. - Т. 2: 3 - О.; 1991. - Т. 3: П - Я. .

3. Гетьман В.І. Курортно-туристичні системи Українських Карпат. // Укр.
геогр. журнал. - 1999. - №3. - с.34-37.

4. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. - Чернівці,
Прут, 1996.

5. Заставний ФД. Географія України. - Львів, Світ, 1994.

6. ІльїцЛ.В., МольчакЯ.О. Озера Волині. - Луцьк: Надстир'я, 2000.

7. Коротун ЇМ., Коротун Л.Н., Коротун СІ. Природні ресурси України.
- Рівне, 2000.

8. КурортьІ. Знциклопедический справочник. - М.: Сов. знциклопедия,
1988.

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів,
1997.

ЇО.Никипелова Е.М., Беленький КЗ. Проявлення минеральньїх вод й месторождения лечебньїх грязей в приморской зоне междуречья Дунай-Днестр, их современное использование. // Мінеральні ресур­си України. - 2003. - №2. - с. 40-44.

11.Павлов В.І., ЧерчикЛМ. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, прак­
тика, перспективи. -Луцьк, Надстир'я, 1998.

12.Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в
Україні: Перспективи культурного та екологічного розвитку. - Праці
міжнародного конгресу. - Трускавець, 23-28 травня, 2000.

13.Фоменко Н.В. Туристичні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ,
2001.

14.Царик Л., Чернюк Г. Природні туристичні ресурси. Методи оцінки і
аналізу. - Тернопіль, 2001.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.