Колабораціонізм в роки Великої Вітчизняної війни. Створення дивізії «СС Галичина»

У класичному розумінні термін колабораціонізм означає співпрацю громадянина держави з її ворогами та на шкоду їй. Походження терміну колабораціонізм французьке (фр. collaboration). Вперше використав його генерал Анрі Петеном, який очолював так званий режим Віші та закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною («J'entre aujourd'hui dans la voie de la collaboration…», 30.10.1940). Термін швидко увійшов і до інших мов та активно використовувався радянською пропагандою із виразно негативни забарвленням.

Факти співпраці з Німеччиною у роки Великої Вітчизняної війни:

· Координація дій німецьких військових органів та ОУН ^[1] Поліською Січчю впродовж перших років війни. Багато з їх членів перейшло пізніше до Української повстанської армії, що потім воювала проти нацистів.

· Формування батальйонів Нахтігаль і Роланд (Присягали на вірність Україні) у складі вермахту. Восени 1941 року були об'єднані у 201-й український батальйон шуцманшафту.

Після розформування у кінці 1942 року, коли було проголошено прагнення створити Українську державу (відмовились продовжити службовий контракт) більшість командирів та старшин приєдналась до Української повстанської армії (Роман Шухевич) чи дивізії Ваффен-СС «Галичина» (Євген Побігущий).

· Формування 14 Гренадерної дивізії Ваффен-СС «Галичина» (Першої української) 28.04.1943, яка проіснувала до закінчення війни у 1945 році (14 тисяч чоловік).

Оцінки дій дивізії суперечливі — від борців проти режиму Совєтів^[2] до стверджень, що, як найменше, деякі бійці були жертвами насильницького призову^[3].

Дивізія була організована за допомогою громадського Українсього Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем, ОУН (м), Української Греко-Католицької Церкви. ^[4] ОУН (б) спочатку не була згодна з цією ідеєю, частково тому що дивізія створювалась за межами її контролю, та наголошувала, що солдати дивізії будуть використані німцями як «гарматне м'ясо».

· Українці у Schutzmannschaft-Battalion («шума»)

109, 114, 115, 116, 117, 118, 201-й українські батальйони «шуцманшафту» (de:Schutzmannschaft-Battalion) брали участь в операціях проти радянських партизан в Україні та Білорусі. В лютому—березні 1943 року 50-й батальйон брав участь поруч з деякими латиськими та 2-м литовським батальйоном у операції «Зимові чари» (нім. Winterzauber). Батальйони «шуми» спалили декілька сіл через підозру у підтримці радянських партизан.^[5]

· Формування Українського Визвольного Війська, тобто добровільних підрозділів, творених з полонених радянської армії української національності в німецькій армії. Тривало з паузами впродовж 1941-45 рр., доки всі українські збройні силі, які перебували на службі Німеччини, не були об'єднані в Українську національну армію (12.03.1945) на чолі з Павлом Шандруком, колишнім генерал-хорунжим армії УНР, якого затвердила Президія УНК у згоді з президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким.

· Українці у міських органах влади чи громадських організаціях.

З появою німецьких військ на території України після початку війни Німеччини з СРСР українські визвольні організації, що плекали надію на здобуття державної Незалежності України, у той чи інший спосіб співпрацювали певний час з німецькими громадськими чи військовими органами. Та скоро (принаймні, вже в 1942-43 роках) з'ясувалося, що німецька влада виявилась навіть гіршою за владу часів СРСР.

Великих надій було сповнене самовільне проголошення 30 червня 1941 у Львові силами ОУН (б) Акту відновлення Української Держави, яким була поновлена Українська Держава (у союзницькому зв'язку з Німеччиною) та створено український національний уряд (Українське державне правління) на чолі з Ярославом Стецьком. Та ця потуга, незважаючи на її доволі союзницьке ставлення до Німеччини, була сприйнята більш ніж ворожо: вже 04.07.1941 цей Акт було скасовано німцями, а Степана Бандеру та Ярослава Стецька, після їх відмови відкликати Акт, заарештували та депортували до Німеччини, де їх тримали до 1944 р. у концентраційному таборі Заксенгаузен.

У той же час, у 1941—1943 рр. у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН і серед них відому українську поетку Олену Телігу разом з чоловіком. У Степана Бандери в концентраційному таборі загинув брат. Німцями було розстріляно багато місцевих та сільских голів, які спочатку стали були на шлях співпраці з ними. Так, першого бургомістра Києва Олександра Оглоблина було знято вже через місяць після призначення на цю посаду за «надмірну» пропаганду української національної культури, а другого — Володимира Багазія — через чотири місяці німці розстріляли у Бабиному Яру.

Нацистська політика німецького окупаційного режиму була спрямована на ослаблення всіх потенційних чинників національної свідомости, що могли стати складовими визвольного руху. Це виявлялося, наприклад, в обмеженні загальної освіти чотирма класами школи, зведенні вищих щаблів освіти до вузько спеціалізованих практичних фахів, придушенні самодіяльних проявів культурної ініціативи українського населення (наприклад, «Просвіти», видавничого руху), закритті наукових установ, бібліотек і музеїв та їх пограбуванні, примітивізації культурного рівня преси, театрів тощо. Ослаблення дієздатності населення досягалося виморенням голодом, обмеженням санітарно-медичного обслуговування, нелюдським ставленням до вивезених в Німеччину українських робітників (приблизно 1,5 млн.) і радянських військовополонених, а також масовими екзекуціями різних груп населення за фактичну чи уявну підтримку руху опору.

Постала на початку 1942 році УПА обирає шлях супротиву обидвом тоталітарним державам. УПА залучає до своїх лав кадри ОУН(б), Поліської Січі, колишніх колаборантів, і, з часом, перетворюється на потужну силу опору в Україні.

Поиск по сайту: