Наростання кризових явищ у соціально-економічному та ідеологічному житті УРСР (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX століття.) Л.І. Брежнєв: штрихи до політичного портрету.

14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС прийняв рішення про звільнення М.С. Хрущова з керівних партійно-державних посад, звинувативши його в суб’єктивізмі, волюнтаризмі, адмініструванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя тощо. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Одночасно Президія Верховної Ради СРСР призначила О. Косигіна Головою Ради Міністрів СРСР. Розпочалася поступова зміна політичного курсу країни від лібералізації до консерватизму в усіх сферах суспільно-політичного, економічного і культурного життя. У той же час нове керівництво розуміло, що повне повернення до політики і практики сталінських часів не можливе. Тому брежнєвське керівництво вибрало політичний курс, що забезпечував розвиток країни і в той же час нічого кардинально не змінював в існуючій системі. Критика волюнтаризму та суб’єктивізму на практиці звелася до заперечення будь-яких спроб оновлення суспільства. Згодом у публіцистиці та науковій літературі період у житті країни від середини 1960-х до середини 1980-х років назвуть «застоєм». Навряд чи цей термін охоплював усе розмаїття життя суспільства. Країна не стояла на місці – розвиток був, але темпи цього поступу уповільнювалися і не відповідали зростаючим потребам суспільства. Брежнєв виражав інтереси передусім партійного апарату. Тому після його приходу до влади розпочалися кроки в напрямку зміцнення становища номенклатури. Листопадовий (1964 р.) пленум ЦК КПРС прийняв рішення про об’єднання промислових, сільських обласних і крайових партійних організацій та радянських органів. Вони знову почали функціонувати за територіальним принципом. Партноменклатура добилася відміни на ХХІІІ з’їзді КПРС (березень 1966 р.) тих положень партійного статуту (1961 р.), які передбачали періодичне оновлення складу партійних органів. Тоді ж відновили посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, яким став Брежнєв. Адміністративно-командна система управління розросталася, збільшувалася бюрократизація партійно-державногоапарату. У ситуації, коли на місцях перший секретар комітету партії був фактичним господарем на підлеглій території, як гриби після дощу, стали з’являтися підлабузники, кар’єристи, хабарники тощо. Широкого масштабу набуло зловживання владою і корупція. Це були прямі ознаки наростання кризи режиму.

Відхід від лібералізації і посилення консерватизму вимагали і відповідних кадрових перестановок на місцях. З 1963 по 1972 р. Першим секретарем ЦК Компартії України був П. Шелест – висуванець Хрущова, який брав активну участь у відстороненні Хрущова від влади. Але Шелест був не цілком типовим представником вищої партійної номенклатури. В історичній літературі існує точка зору про причетність Шелеста до ідей українського автономізму, націонал-комунізму тощо. Він прихильно ставився до розширення офіційних рамок уживання української мови. Так, улітку 1965 р. на нараді ректорів вузів УРСР було прийнято рішення про переведення вищої школи на українську мову викладання. Сам Шелест постійно в офіційних виступах, зокрема і напартійних з’їздах, користувався українською мовою. Він ухилився від цькування письменника О.Гончара за його роман «Собор» у 1968-1969 рр., що його розпочав перший секретар Дніпропетровського обкому партії О.Ватченко. Тому неправильно було б замовчувати про продовження деякої лібералізації в галузі культурної політики в УРСР при П. Шелесті. Разом із тим арешти дисидентів у республіці в 1965-1972 рр. не могли відбуватися без відома Шелеста. Він же активно підтримав вторгнення військ Варшавського Договору в серпні 1968 р. у Чехословаччину. Республіканською партійною організацією Шелест керував авторитарно, не вагаючись усувати з посад керівників, що йому перечили. Незалежний стиль у керівництві республіки, несхильність Шелеста виконувати до дрібниць всі вказівки з Москви, небажання улещуватися перед Генеральним секретарем, сутички у Політбюро ЦК КПРС з М. Сусловим, вольовий характер Шелеста набридли Брежнєву. Він вирішив усунути Шелеста і замінити його вихідцем з Дніпропетровщини В. Щербицьким, особисто його відданою йому особою. У травні 1972 р. П. Шелеста увільнили з посади першого секретаря ЦК Компартії України під приводом переведення його на посаду заступника Голови Ради міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК Компартії України став В.Щербицький (1972-1989 рр.). У квітні 1973 р. у журналі «Комуніст України» з’явилася різко негативна рецензія на книгу Шелеста «Україно наша радянська». У рецензії йшлося про серйозні недоліки та помилкові оцінки важливих історичних явищ, про відсутність чітких партійно-класових критеріїв під час аналізу окремих історичних явищ, і фактів, про висвітлення економіки Радянської України із шкідливих позицій економічної автаркії тощо. У той час подібні звинувачення означали кінець політичній кар’єрі. Рецензія не була об’єктивною, оскільки книга П. Шелеста фактично нічим не відрізнялася від подібних їй публікацій тих часів. Але Брежнєву, Суслову та Щербицькому потрібно було дискредитувати Шелеста в очах громадськості і мати привід для його усунення з політичної арени. І дійсно: весною 1973 р. П. Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС і відправили на пенсію. Першою постаттю в Україні став Шербицький, який, на відміну від свого попередника, ні на крок не відступав від курсу, визначеного в Москві. В Україні різко посилилася русифікація, велася особливо нещадна боротьба з будь-яким інакомисленням, економічні інтереси республіки повністю були підпорядковані інтересам центру. Сам Щербицький підкреслено спілкувався тільки російською. У 1970-1980-х роках партійні з’їзди, пленуми, сесії рад, наради, збори, семінари у республіці проводилися тільки російською мовою. Новий секретар ЦК Компартії України з ідеології В. Маланчук, під протегуванням Щербицького, розгорнув ганебну кампанію цькування української інтелігенції. Протягом кількох років Щербицький позбувся прибічників та висуванців Шелеста,розставив на ключових посадах своїх, відданих йому людей. Так, до 1976 р. із 10 членів Політбюро ЦК Компартії України, обраних у 1971 р., залишилося тільки п’ять, а з п’яти кандидатів у члени Політбюро тільки один. Те ж саме було здійснено на рівні секретарів обкомів партії і міністрів. Заповзятливим виконавцем волі Щербицького став новий голова КДБ УРСР В.Федорчук. Своїм наступником на посаді Голови Ради Міністрів УРСР Щербицький наполіг призначити О.Ляшка (1972-1987 рр.), Головою Президії Верховної Ради УРСР став виходець з Дніпропетровщини О. Ватченко (1976-1984рр.), а після його смерті –В. Шевченко (1985-1990 рр.). Те, що діялося під керівництвом Брежнєва в масштабах Союзу, відбувалося під керівництвом Щербицького і в межах УРСР. Необмеженими господарями на своїх територіях були секретарі райкомів, міськкомів та обкомів партії. Більшість з них запопадливо виконували всі вказівки з Києва. Саме ці люди значною мірою винні у сповільненні економічного розвитку, застої в суспільному і культурному житті. Серед них нерідко були казнокради і хабарники, вони нещадно розправлялися з неугодними , тими, хто мав свою точку зору, чесними і принциповими людьми. УРСР у складі СРСР сповзла до кризи.

Поиск по сайту: