Лекційний курс із сучасної української мови (синтаксис)
ІVкурс, 7-ий семестр
ТЕМА : СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ
Лекція 1. Складне речення як синтаксична одиниця
1. Поняття про складне речення. Основні ознаки складного речення.
2. Засоби поєднання частин складного речення.
3. Основні типи складних речень.
Складне речення— це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність.
Складне речення характеризується сукупністю ознак, серед яких найістотнішими є такі: 1) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.
Поліпредикативність складного речення полягає у тому, Що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, організуючих центрів, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в єдине ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним, або двочленним. Наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.). Складне ж речення, що складається з трьох і більше предикативних одиниць, називається багатокомпонентним, чи багаточленним. Порівняйте, наприклад, речення, що складається з п'яти предикативних частин: Лука зазеленіла, і грушка із зломленою верховиною біля хатки вбралася в ли-ству, і зашумів гай округи, і розлучивсь Дніпро й далеко-далеко заточивсь у луку розливним потоком, і налетіли птахи з далеких країв, заспівали й защебетали (Ст.).
Друга істотна ознака складного речення — особлива структурна схема, яка проявляється в тому, що складне речення у порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію. На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, хоч загалом і відмінних від нього, які розташовуються у складі складного речення за певною схемою.
Важливу роль у структурі складного речення відіграють як інтонація, так і сполучні засоби (сполучники і сполучні слова) та вказівно-співвідносні слова, що служать засобом поєднання предикативних частин складного речення в єдине структурне ціле. Однак поряд з цим важливу роль у структурі складного речення відіграють і деякі особливості будови його предикативних частин, зокрема співвідношення форм присудків цих частин (видо-часових і модальних); неповнота першої, головної частини складнопідрядного речення, що передбачає або наявність іншої, підрядної, частини в цілому, або наявність у ній конкретизуючих слів; наявність спільних компонентів у різних предикативних частинах складного речення (спільні другорядні члени речення, вставні і службові слова тощо); паралелізм структури, що виявляється, зокрема, також у взаєморозміщенні предикативних частин у складі складного речення і в можливості/неможливості перестановки їх та ін.
Згадані елементи структури складного речення в різних комбінаціях творять структурні моделі складних речень різних типів.
Третя ознака складного речення — семантична й інтонаційна цілісність, завершеність — виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не характеризуються семантичною завершеністю. Тільки складне речення в цілому, характеризуючись семантичною завершеністю, має і свою інтонацію завершеності, інтонацію кінця, що зосереджується на кінцевих словах останньої предикативної частини.
Засоби поєднання частин складного речення
Основними засобами зв'язку предикативних частин в межах складного речення є інтонація і сполучні засоби (сполучники і сполучні слова).
Інтонація є універсальним засобом зв'язку предикативних одиниць в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке складне речення характеризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця, у зв'язку з чим саме інтонація виступає як засіб поєднання предикативних частин складного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між предикативними частинами, що входять до складу речення (перелічувальні, протиставні, з'ясувальні, причинові, умовні тощо). Отже, інтонація характерна для всіх типів складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу поєднання предикативних частин у безсполучникових реченнях, в яких предикативні частини об'єднуються в одне ціле лише за допомогою інтонації, без сполучних засобів.
Інтонація може бути різних типів: а) перелічення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Ш.); б) протиставлення чи зіставлення: Люди до неї говорять — не чує, не слухає (М. В.); в) зумовленості: Буде вода — буде все (Гонч.); г) з'ясувальна: Наснилось мені — прийшла подруга мого найпершого гуляння (М. В.) та ін.
Важливим засобом поєднання предикативних одиниць у межах складного речення є сполучні засоби, серед яких розрізняють, з одного боку, сполучники і сполучні слова, а з другого — співвідносні (вказівні) слова.
Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між предикативними частинами, що входять до його складу. Серед них розрізняють сполучники сурядності, які, поєднуючи в одне ціле частини складносурядних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення між ними, і сполучники підрядності, які, поєднуючи частини складнопідрядних речень, виражають також наявні поміж ними часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні та інші відношення. Сполучні ж слова, в ролі яких виступають відносні займенники у різних відмінкових формах (хто, що, який, чий) і прислівники займенникового походження (як, де, коли, куди та ін.), пов'язуючи між собою в одне ціле предикативні частини складнопідрядних речень і виявляючи синтаксичні відношення між ними, є одночасно й членами підрядної частини речення.
Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину складнопідрядного речення до головної, знаходяться у складі підрядної його частини. У головній же частині в окремих різновидах складнопідрядних речень їм можуть відповідати співвідносні (вказівні) слова (у ролі їх звичайно виступають вказівні й означальні займенники — той, такий, кожний, весь та ін., а також прислівники займенникового походження — тоді, туди, там, так та ін.), які одержують семантичне наповнення за рахунок підрядної частини. Порівняйте, наприклад: Я той, що греблі рвав (Вор.); Коли уся душа тріпоче, тодірука моя не хоче пером виводити пісні (Рил.).
Крім розглянутих, важливими засобами поєднання предикативних частин складного речення в одне ціле виступають також співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних предикативних частинах складного речення, лексичні елементи, а також порядок розміщення самих предикативних частин.
Видо-часові і способові форми дієслів-присудків різних частин складного речення відповідним чином скоординовані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із частин порушити це співвідношення, то така конструкція або набуде іншого значення, або ж як складне речення стане неможливою.
Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення тощо, також нерідко визначають характер синтаксичних відношень і тісніше поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення. Вони можуть брати участь в організації різних типів складних речень — як складносурядних, так і складнопідрядних.
Порядок розміщення предикативних частин у складному реченні може бути відносно вільний, при якому предикативні частини можуть змінювати своє місце в реченні (наприклад, у складнопідрядних реченнях часових, умовних, порівняльних та ін.), і фіксований, сталий, незмінний, при якому кожна з предикативних частин займає певне, властиве їй місце (наприклад, у з'ясувальних складнопідрядних реченнях, а також у присубстантивно-предикативних і взагалі в так званих означальних підрядна частина завжди знаходиться після пояснюваного слова).