Інші джерела англо-американського права.

1. Правова доктрина. Доктрина звичайно розглядається як вчення, як наукова і філософська теорія, як система ідей і поглядів, зрештою, як керівний теоретичний або політичний принцип.

Роль правової доктрини як джерела права традиційно недооцінювалася у країнах загального права, і особливо в Англії. Це пояснюється тим, що в цих країнах право споконвічно створювалося суддями-практиками, а науковій доктрині надавалося значно менше уваги, ніж у країнах романо-германського права.

Проте правова доктрина все ж таки має певний вплив як на правотворчий, так і на правозастосовний процеси. Так, на ранніх етапах значну роль у розвитку загального права відіграли загальновизнані праці відомих для свого часу юристів і суддів. На думку Р. Волкера, приблизно дванадцять англійських авторів можуть претендувати на те, щоб їх роботи були визнані джерелом права. Серед них роботи Іленвіла, Бректона, Літтлтона, Кока, Хейла, Хаукі-нса, Фостера, Іста, Фітцгерберта, Блекстоуна1. Саме їхні роботи були кваліфіковані як авторитетні книги (books of authority), і протягом кількох століть їх широко використовували в судовій практиці.

На сучасному етапі розвитку правової системи Англії та інших країн загального права погляди видатних юристів, як і раніше, зберігають своє неабияке значення. Однак, починаючи з кінця XIX — початку XX століття, все більшу роль у правових системах цих країн як джерело права починають відігравати цілісні систематизовані доктрини, що склалися внаслідок багаторічної академічної і практичної діяльності теоретиків права. Так, для усіх без винятку країн загального права характерною є доктрина (принцип) обов'язковості дотримання прецеденту — stare decisis. В Англії, Канаді й Австралії, наприклад, діє доктрина верховенства парламенту. Для США притаманні численні судові доктрини на кшталт доктрини «політичного питання», яка забороняє федеральним судам приймати до свого розгляду справи політичного характеру, оскільки всі такі справи містять «політичний конфлікт», що повинен вирішуватися не в судовому порядку, а за допомогою політичних засобів1.

2. Розум. Казуїстичний характер англо-американського права породжує багато прогалин, і розум визнається додатковим, допоміжним джерелом права, покликаним подолати ці прогалини.

Розум передбачає розумне вирішення спору, коли з цього питання не має ні прецеденту, ні законодавчої норми, ні обов'язкового звичаю. Винесення судового рішення на основі розуму — це насамперед пошуки рішення, яке найбільше відповідає нормам чинного права, а тому найбільш задовільно забезпечує порядок у сполученні зі справедливістю, що і становить основу права. Проте не можна стверджувати, що пошук рішення на основі розуму є нічим не обумовленим, довільним процесом. У ході такого пошуку необхідно насамперед керуватися загальними засадами права, в чому відіграють певну роль доктрини, побічні висловлювання суддів про право (obiter dictum), судові рішення, що не є прецедентами2.

При висвітленні місця і ролі розуму в системі інших джерел права необхідно розрізняти два аспекти цього питання — формально-юридичний і фактичний. У формально-юридичному плані розум відіграє допоміжну роль, у практичному ж — він має першорядне значення. Особливо це стосується загального права, яке не без підстав називається «правом розуму»3.

3. Канонічне право (право Римської католицької церкви). Канонічне право посідає гідне місце серед історичних джерел сучасного англо-американського права. Це пояснюється тим, що в інститутах, поняттях і цінностях англо-американського права історично знайшли своє закріплення релігійні погляди та уявлення.

У літературі виокремлюються два напрямки найпомітнішого впливу канонічного права на розвиток англо-американського права:

1) вплив на розвиток загального права і права справедливості. Останні запозичували певні концепції, що існували в межах канонічного права. Наприклад, завдяки канонічному праву в загальному праві з'явилось покарання у вигляді позбавлення волі. Слід також пам'ятати про те, що своїм моральним змістом норми права справедливості зобов'язані канонічному праву;

2) вплив на практику церковних судів. На території Англії церковні суди діяли незалежно від королівських судів загального права і розглядали в основному справи про порушення моральності, подружніх обов'язків, справи про наклеп.

4. Римське право. Як зазначалось вище, вплив римського права на англійське право протягом усієї історії його розвитку був дуже незначним і не зачепив його основ.

Втім, деякі загальні положення римського права все ж таки використовувались у англійській судовій практиці. Наприклад, згідно з максимами римського права не можна подавати позов на підставі угоди, яку укладено з аморальною метою. Цей принцип римського права був відтворений у англійському праві.

Найбільшою мірою вплив римського права позначився на діяльності церковних судів і спадковому праві. Пояснюється це традиційно великою роллю церкви у вирішенні питань про визнання законності заповіту і перехід власності від померлих до інших осіб.

Поиск по сайту: