Сполучні та відновлювальні території національної екомережі.

Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, слугують міграції тварин та обміну генетичного матеріалу. При цьому вони також забезпечують цілісність екомережі.

До переліку сполучних територій екомережі належать землі водного фонду разом з природними водоймами, землі лісогосподарського призначення (лісові ділянки) та частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті, тощо.[10]

Землі сільськогосподарського призначення є основною і найціннішою категорією земель в Україні. До цих земель належить сільськогосподарські угіддя ( рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесенні до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації, тощо).

Пасовища є сільськогосподарськими угіддями, на яких здійснюється випасання худоби і заготівля кормів, а сіножаті і луки призначені, здебільшого, для сінокосіння. Використання таких земель має винятково цільовий характер, який не можна змінювати, тобто переводити під ріллю чи багаторічні насадження. Сінокосіння і випасання худоби є тимчасовим видом землевикористання, землі надаються в оренду громадянам, які утримують худобу( корів, кіз, овець, коней, тощо). Здебільшого такі землі перебувають у державній чи комунальній власності як громадські сіножаті та пасовища.

Загальні засади використання сіножатей та пасовищ визначається, крім Земельного кодексу України, ще і законом Про рослинний світ. Тут зокрема, зазначено, що використання природно - рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняються, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, або перешкоджає їхньому своєчасному природному відтворенню.

Землевпорядні роботи щодо створення громадських пасовищ проводяться в порядку, визначеному Рекомендаціями щодо створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби, що затвердженні наказом Держкомзему України від 30 грудня 1999 р.

Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі. До переліку таких відновлюваних територій входять порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів і стихійних явищ, а також інші території, що є важливими для формування просторової цілісності екомережі.

З поміж відновлюваних територій, важливе місце відведене радіоактивно забрудненим землям, що не використовуються та підлягають посиленій охороні як природні регіони з окремим статусом. Законом України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи радіоактивно забрудненими вважаються землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. Ці землі належать до зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю.

Радіаційно небезпечні землі – це передусім ті, на яких неможливо подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають державними та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. Вони належать до зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення.

На радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені землі, а також землі, забруднені важкими металами й іншими хімічними елементами поширюється правовий режим техногенно забруднених земель, визначений Земельним кодексом України. Зокрема, техногенно забрудненими землями вважаються ті землі, які забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до їхньої деградації. Таке забруднення можливе через вплив антропогенних чинників (аварії, техногенні катастрофи) або ж при виникненні ситуацій, що перебувають поза контролем людини (повені, зсуви ґрунту, землетруси).

Правовий режим земель, забруднених важкими металами, іншими хімічними елементами, визначається з огляду на рівень такого забруднення. При виникненні небезпеки для життя та здоров’я людини або стану довкілля такі землі підлягають консервації. Зокрема, консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервуються також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їхнього господарського використання на визначений термін або ж залуженням їх чи залісненням.

Деградованими землями визнаються земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин, а також ділянки з підвищеною кислотністю або засоленістю чи із забрудненими хімічними речовинами ґрунтами.

До малопродуктивних земель належать сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями та низькою родючістю, а їхнє господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Поиск по сайту: