Буферні зони (території) національної екомережі.

До буферних зон екомережі належать території навколо ключових її територій, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Такими вважаються прибережні захисні смуги, водоохоронні зони, полезахисні лісові смуги і землі рекреаційного призначення.

Правовий режим прибережних захисних смуг і водоохоронних зон регулюється Земельним та Водним кодексами України. Зокрема, у до ст. 87 ВК України водоохоронна зона визначається, як природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вдовж річок, морів та навколо озер, водосховищ чи інших водойм.

В межах водоохоронних зон забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації, скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості, а також потічки.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їхньої водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Такі захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів.

Особливій державній охороні підлягають і так звані полезахисні лісові смуги. Вони також належать до складових структурних елементів екомережі.

За правилами ст. 4 Лісового кодексу України полезахисними смугами вважатимуться лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0, 1 гектара.

До лісових насаджень лінійного типу належать полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів. Полезахисні лісові смуги відносять до категорії захисних лісів, тобто, це лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об’єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів. Віднесення полезахисних лісових смуг до захисних лісів передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007р. № 733, якою затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок.[9]

Полезахисні лісові смуги виконують переважно захисні, протиерозійні , кліматорегулюючі та інші корисні функції. Вони знижують швидкість вітру, затримують сніг, підвищують вологість та родючість ґрунту, перешкоджають його змиванню та розмиванню, покращують мікроклімат, захищають сільськогосподарські угіддя від пилових бур та посухи.

До складу національної екомережі належать також землі рекреаційного призначення, або так звані рекреаційні зони. У Законі Про охорону навколишнього природного середовища вони визначаються, як ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Ці типи територій підлягають особливій охороні і є елементами буферних зон або ключових територій.

На території рекреаційних зон забороняється:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Землі рекреаційного призначення виділені в окрему категорію, правовий режим яких визначений Земельним кодексом України. Цільовим призначенням земельних ділянок цієї категорії є організація відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення, виділені як окрема категорії земельного фонд, у і рекреаційні зони не завжди співпадають за обсягом. Рекреаційні зони можуть також знаходитися в межах території, що належить до категорії земель житлової та громадської забудови, природно-заповідного фонду, лісогосподарського призначення, водного фонду, історико - культурного і оздоровчого призначення.

Землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на цих територіях виділяють наступні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнавальна; в)короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення.

Право користування землями рекреаційного призначення здійснюється у двох формах: загального і спеціального користування. Спеціальне користування здійснюється суб’єктами господарювання з метою організації рекреаційної і пов’язаної з нею діяльності (облаштування готелів, мотелів, кемпінгів, будинків відпочинку, пансіонатів, дитячих і спортивних таборів, туристичних баз тощо). Загальне користування здійснюється фізичними особами безоплатно і без отримання спеціальних дозволів.

Поиск по сайту: