Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та правове забезпечення формування національної екологічної мережі.



Розділ XVII. Правовий режим національної екологічної мережі.

На формування багатьох інститутів права довкілля значний вплив мають міжнародно-правові норми. Так, на основі рекомендацій Європейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995р.) щодо формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту була ухвалена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, й затверджена Законом України від 21 вересня 2000р.[1] В цьому документі вперше було закріплено законодавче визначення терміну «екологічна мережа» як єдиної територіальної системи, що включає ділянки природних ландшафтів, які підлягають особливій охороні, а також території та об’єкти природно-заповідного фонду, курорти і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі – природних регіонів, природних коридорів та буферних зон.

Згодом система законодавства, що регулює відносини у сфері збереження біологічного та ландшафтного різноманіття поповнилася спеціальним Законом України Про екологічну мережу від 24 червня 2004 р.[2]

Тут екологічна мережа України (екомережа) визначається як, єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення й зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Проектування екологічної мережі України відбувається шляхом розроблення регіональних, місцевих та зведеної схеми формування екомережі, що є складовою Генеральної схеми планування території України яка затверджується Верховною Радою України.

Формування, збереження та використання екомережі відбувається на підставі таких основних принципів:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі; г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі; ґ) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі; д) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері; е) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель; є) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Для узгодження діяльності органів державної виконавчої влади, що забезпечують виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки створена Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі, яка діє на підставі Положення про Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р.[3]

Загальнодержавною програмою формування національної мережі України на 2000-2015 роки передбачено, що на територіях – складових національної екологічної мережі має бути забезпечено проведення спеціальних заходів : захист середовища існування тварин під час міграції і зимівлі та створення системи їхньої охорони; розширення мережі водних об'єктів для міграції риб; створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах; забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення; здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі; впровадження системи здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі; забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин; здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин і рослин в місцях перетину природних та транспортних коридорів.

Законом Про екологічну мережу України, передбачено, що «включення територій та об’єктів до екологічної мережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача.

Формування національної екологічної мережі України забезпечить збереження і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприятиме: дотриманню екологічної рівноваги на території України; створенню природних умов для життя і розвитку людини у екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів; запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо-, цено- та екофонду країни; забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України; розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення; зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення; удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною і т.п.

Структурними елементами екомережі вважаються відповідні території, що відрізняються за своїми функціями. Такими елементами зокрема є: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для певного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграціію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території захищають ключові та сполучні території від зовнішніх впливів. А відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

У складі ключових територій екомережі виділяють території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення та деякі інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси.

До переліку буферних зон включаються території навколо ключових її територій, які запобігають негативному впливу господарської діяльності, що здійснюються на суміжних територіях.

Сполучні території екомережі поєднують території, що забезпечують зв'язки між її ключовими територіями і тим самим підтримують цілісність цієї екомережі.

Відновлюваними територіями вважаються території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів й стихійних явищ, а також деякі інші території, які мають важливе значення для формування просторової цілісності усієї екомережі.

Включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екомережі не завдає загалом шкоди правам тих суб’єктів, на чиїй території вони розташовані. При цьому власники і користувачі таких територій та об'єктів, зобов'язанні дбайливо ставитись до збереження природних ресурсів, раціонально і екологічно - збалансовано їх використовувати.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.